Постанова Київський апеляційний суд № 357/3844/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2020 року місто Київ єдиний унікальний номер справи: 357/3844/20 номер провадження: 22-ц/824/12097/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Мережко М.В. Савченка С.І., за участю секретаря - Орел П.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори» - адвоката Тетері Світлани Ігорівни на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2020 рокуу складі судді Цукурова В.П., у справі за позовом приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори» до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , товариство з обмеженою відповідальністю «Еліта-2010», фермерське господарство «Пролісок», фермерське господарство «Дари Ланів», про визнання незаконним і скасування наказу №728/5 від 15 березня 2018 року, В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року приватне орендне сільськогосподарське підприємство «Сидори» (далі - ПрОСП «Сидори») звернулось до суду з позовом до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , товариство з обмеженою відповідальністю «Еліта-2010» (далі - ТОВ «Еліта-2010»), фермерське господарство «Пролісок» (далі - ФГ «Пролісок»), фермерське господарство «Дари Ланів» (далі - ФГ «Дари Ланів»), в якому просило визнати незаконним і скасувати наказ Міністерства юстиції України №728/5 від 15 березня 2018 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що на протязі 2013 - 2016 років ПрОСП «Сидори» уклало договори оренди з 28 власниками земельних ділянок, які розташовані у межах Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, на підставі яких було здійснено державну реєстрацію права оренди за ПрОСП «Сидори» на земельні ділянки. Позивач вказував, що 15 березня 2018 року Міністерством юстиції України було прийнято наказ №728/5, яким скасовані рішення про державну реєстрацію права оренди ПрОСП «Сидори» на 27 земельних ділянок. Вважав, що оскаржуваним наказом порушено його майнові права на спірні земельні ділянки, а тому його скасування призведе до відновлення права оренди позивача на них. З огляду на викладене, вважав, що його позовні вимоги підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. У червні 2020 року до суду першої інстанції поштою надійшло клопотання ТОВ «Еліта - 2010» про закриття провадження у справі від 28 травня 2020 року, яке мотивоване тим, що позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України з метою відновлення свого права оренди на земельні ділянки, що є приватно - правовим спором, який підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, виходячи зі суб`єктного складу. Будь-яких майнових претензій до фізичних осіб позивачем не заявлено. Зазначав, що згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у постанові від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 та у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №807/137/18, спір про скасування рішення запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно - правовим. Тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу. Вказував, що у даній справі позивач подав позовну заяву без урахування суб`єктного складу сторін даного спору, який має розглядатися за правилами господарського судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України (а.с.156-165, т.4). У червні 2020 року до суду першої інстанціївід представника Міністерства юстиції України Круль Д.О. надійшло поштою та засобами електронного зв`язку клопотання від 02 червня 2020 року про закриття провадження у справі від 02 червня 2020 року, яке також мотивоване тим, що спір про скасування рішення запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно - правовим. Тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб`єктного складу. Оскільки у даній справі ПрОСП «Сидори» подало позовну заяву до суду першої інстанції без урахування суб`єктного складу сторін даного спору, який має розглядатись за правилами господарського судочинства, вважала, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України (а.с.55-70, 155-169, т.5). Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2020 року провадження у даній справі закрито. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ПрОСП «Сидори» - адвокат Тетеря С.І. подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись на її незаконність і необґрунтованість, порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі, оскільки невірно встановив характер спірних правовідносин та допустив неправильне застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду. Вказує, що для розмежування справ цивільної та господарської юрисдикції, зокрема, має значення не суб`єктний склад сторін у справі, а суб`єктний склад правовідносин, в яких виник спір, що є ширшим поняттям та охоплює більше коло осіб, ніж сторони у справі, а також низка інших критеріїв, що не врахував суд першої інстанції. Зазначає, що у своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово відзначала, що справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарської діяльності та/або суб`єкти владних повноважень, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав і обов`язків фізичних осіб, зокрема, спори щодо скасування рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, ухваленого на користь фізичної особи, в якої з цього рішення виникли відповідні права та обов`язки, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. Вказує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19, предмет спору в якій є аналогічним предмету спору у даній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що подібні спори підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства з огляду на те, що у такому випадку існує спір між фізичними особами, які є власниками земельних ділянок і оскаржують рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди, та орендарем, в інтересах якого були прийняті оскаржувані рішення державних реєстраторів, тобто спір за своїм суб`єктним складом підвідомчий загальним судам. Аналогічні висновки щодо цивільної юрисдикції такої категорії спорів, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 826/5968/17, у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №807/137/18, у постанові від 29 травня 2019 року у справі №826/9341/17. Зазначає, що у даній справі ПрОСП «Сидори», яке є орандарем земельних ділянок, в інтересах якого державними реєстраторами були прийняті рішення про державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки, що були скасовані в подальшому Міністерством юстиції України, та власниками земельних ділянок, які є фізичними особами, що не мають статусу підприємця та заперечують законність рішень державних реєстраторів. Вирішення цього спору безпосередньо впливає на права та обов`язки власників земельних ділянок, оскільки у випадку задоволення позовних вимог у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Міністерством юстиції України будуть відновлені записи про державну реєстрацію права оренди ПрОСП «Сидори» на земельні ділянки. Тому вважає, що позовні вимоги ПрОСП «Сидори» про скасування наказу Міністерства юстиції України №728/5 від 15 березня 2018 року підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. Третя особа: ТОВ «Еліта - 2010» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає,що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та обгрунтованою, постановлена з урахуванням змісту спірних правовідносин, суб`єктного складу сторін та практики Верховного Суду. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та безпідставними, а наведена в апеляційній скарзі судова практика не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки відрізняється за предметом спору та суб`єктним складом сторін. При цьому окремі правові позиції, які наводить позивач, свідчать, що з урахуванням предмету та підстав позову позивач намагається скасувати наказ Міністерства юстиції України як суб`єкта владних повноважень з процедурних підстав, що відноситься до компетенції судів адміністративної юрисдикції. Вказує, що у даному випадку ПрОСП «Сидори» подало позовну заяви без урахування суб`єктного складу сторін даного спору, який підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Також зазначає, що ТОВ «Еліта - 2010» очікує понести судові витрати на правничу допомогу у розмірі 29 680 грн 00 коп. З урахуванням наведеного ТОВ «Еліта - 2010» просить апеляційну скаргу ПрОСП «Сидори» залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін. Також просить стягнути з позивача на свою користь судові витрати на правничу допомогу у розмірі 29 680 грн 00 коп. Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили. Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно з положеннями ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Однак суд першої інстанції належним чином вимог закону не виконав, прийняв судове рішення без дотримання норм процесуального права. Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції керувався п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України й виходив із того, що предметом даного спору є визнання незаконним і скасування наказу юридичної особи - Міністерства юстиції України №728/5 від 15 березня 2018 року, яким було скасовано рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію прав позивача, як орендатора земельних ділянок у власників, які не є стороною у даній справі, а тому дана справа суб`єктно не підсудна місцевому суду. Суд зазначив, що відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, сформульованих у пункті 15.5 постанови від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18 щодо підсудності спору, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема, прав власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Таким чином, оскільки за результатами ухвалення та реалізації оспорюваного рішення відповідача у інших осіб виникло цивільне право й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер, а сторонами у справі є господарюючий суб`єкт та орган державної влади, дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Проте в повній мірі з вказаними висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що ПрОСП «Сидори» звернулось до суду першої інстанції в порядку цивільного судочинства з позовом до Міністерства юстиції України, треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ТОВ «Еліта-2010», ФГ «Пролісок», ФГ «Дари Ланів», в якому просило визнати незаконним і скасувати наказ Міністерства юстиції України №728/5 від 15 березня 2018 року. Тобто, предметом спору у даній справі є визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України. Виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою ПрОСП «Сидори» з наказом Міністерства юстиції Українипро скасування реєстраційних дій щодо державної реєстрації за позивачем права оренди земельної ділянки. Тобто позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача. У позовній заяві зазначено, що 28 лютого 2018 року від імені 28 орендодавців підприємства - Блоцької В.Я. та інших фізичних осіб подано до Міністерства юстиції України скаргу щодо скасування рішень про державну реєстрацію права оренди за ПрОСП «Сидори» на належні їм на праві власності земельні ділянки, які розташовані у межах Сидорівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, на підставі укладених між ними та ПрОСП «Сидори» договорів. Також у позовній заяві зазначено, що 07 березня 2018 року Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України у порушення положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128, дійшла необгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення скарги частково, а саме в частині 27 земельних ділянок, а Міністерством юстиції України, відповідно, на підставі цього висновку 15 березня 2018 року прийнято наказ №728/5, яким скасовано усі оскаржувані рішення державних реєстраторів, крім рішення державного реєстратора Рибалко В.М. від 14 грудня 2015 року, у зв`язку з чим позбавлено позивача права оренди на земельні ділянки. Позивач також вказував, що 15 березня 2018 року державним реєстратором Мироненко Ю.Ю. прийнято рішення про державну реєстрацію права оренди на 26 із 28 земельних ділянок скаржників за ТОВ «Еліта-2010». Тобто, позивач обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди та відсутністю такого права в іншої особи, і, як наслідок - відсутністю в останньої правомірного інтересу щодо фіксації свого права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. З наведеного випливає, що правовідносини, які склалися між сторонами, є цивільно-правовими, оскільки вбачається спір про право позивача у сфері майнових (земельних) відносин. Отже, у даній справі позовні вимоги спрямовані на захист порушеного права оренди земельної ділянки, яке підлягає державній реєстрації, а тому висновок суду першої інстанції про те, що цей спір є спором про право цивільне та має приватноправовий характер, є правильним. Колегія суддів враховує, що оскарження рішень про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов`язане із захистом позивачем цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею (цією особою) права на це майно. Отже, такий спір має розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Міністерства юстиції України як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру. Зазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) та від 27 листопада 2019 року у справі № 815/1915/18 (провадження № 11-947апп19). Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно з приписами пунктів 6, 13 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (ч.2 ст.19 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що власниками земельних ділянок, щодо державної реєстрації права оренди яких існує спір, є фізичні особи, які не мають статусу підприємців. З наведених підстав колегія суддів приходить до висновку, що справа у цьому спорі не відноситься до юрисдикції господарських судів відповідно до пунктів 6, 13 ч.1 ст.20 ГПК України, як про це помилково вказав суд першої інстанції, та має розглядатись за правилами цивільного судочинства згідно зі ст.19 ЦПК України. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19 (провадження №12-150гс19). У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Однак, суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, хоча і врахував, що цей спір є спором про право цивільне, тобто має приватноправовий характер, однак не врахував належний суб`єктний склад сторін цього спору, до якого відносяться й власники земельних ділянок (фізичні особи), які є сторонами (орендодавцями) договорів, укладених ними як з позивачем, так і з третьою особою, та не є фізичними особами - підприємцями. З огляду на викладене, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для закриття провадження у справі відповідно до п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України. З наведених вище підстав колегія суддів відхиляє доводи представника Міністерства юстиції України та ТОВ «Еліта - 2010» про те, що позивач подав позовну заяву без урахування суб`єктного складу сторін даного спору, який, на їх думку, має розглядатися за правилами господарського судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України, як необгрунтовані та безпідставні. Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, оскаржувана ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення суду призвели до неправильного вирішення справи, що в силу ст.379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з наведених вище підстав. Що стосується прохання ТОВ «Еліта - 2010» у відзиві на апеляційну скаргу, з урахуванням клопотання представника ТОВ «Еліта - 2010» - адвоката Навроцького Д.М. про долучення до матеріалів справи доказів понесення ТОВ «Еліта - 2010» витрат на правничу допомогу від 25 вересня 2020 року, в яких ставиться питання про стягнення з позивача на користь ТОВ «Еліта - 2010» судових витрат на правничу допомогу у розмірі 29 680 грн 00 коп., то вказані клопотання не підлягають до задоволення з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Отже, витрати на професійну правничу допомогу є судовими витратами відповідно до положень ст.133 ЦПК України. Відповідно до ч.2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, згідно з приписами ЦПК України суд апеляційної інстанції не наділений повноваженнями вирішувати питання про розподіл судових витрат у випадку передачі справи на новий судовий розгляд. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для розподілу судових витрат та стягнення з позивача на користь ТОВ «Еліта - 2010» витрат на професійну правничу допомогу, які понесло ТОВ «Еліта - 2010» під час апеляційного розгляду справи. Керуючись ст.ст. 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника приватного орендного сільськогосподарського підприємства «Сидори» - адвоката Тетері Світлани Ігорівни - задовольнити. Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 липня 2020 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий Судді: