Постанова Миколаївський апеляційний суд № 488/4653/18

27.10.20 22-ц/812/1783/20 Провадження № 22-ц/812/1783/20Суддя суду першої інстанції Лазарева Г.М. Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 27 жовтня 2020 року м. Миколаїв Справа № 488/4653/18 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Царюк Л.М., суддів: Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С., за участю: представника позивача - Потапова В.М., відповідачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представника відповідачів - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Лазаревої Г.М., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 24 (далі - КЖЕП № 24) про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, В С Т А Н О В И В: 18 жовтня 2018 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в якому просила стягнути з них в солідарному порядку на її користь матеріальну шкоду, завдану залиттям квартири, у розмірі 216 192, 00 грн. та понесені судові витрати. Доводи позовної заяви обґрунтовано тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 . Відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_3 у тому ж будинку, яка розташована над квартирою позивачки. 19 серпня 2018 року її квартиру було затоплено з вини відповідачів, оскільки в туалеті на стояку холодної води прийшла у непридатність від часу різьба на вентилі, яка призвела до пориву у місці різьбового з`єднання на розводці труби холодного водопостачання. 20 серпня 2018 року комісією КЖЕП-24 було складено акт, яким зафіксовано вищевказані обставини затоплення. Згідно з висновком експерта виготовленим на її замовлення 17 вересня 2018 року, вартість відновлювального ремонту в квартирі становить 211 392,00 грн. Крім того нею сплачено за проведення такої оцінки експерту 4 800 грн. Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідачів солідарно зазначені збитки, а також судові витрати за сплату судового збору при поданні позову 2 161,92 грн., за подання заяви про забезпечення позову 352,40 грн. та за надання правничої допомоги. Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18 квітня 2019 року до участі в справі залучено в якості співвідповідача Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство №

24. Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2020 року від 23 вересня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 у відшкодування матеріальної шкоди, завданої залиттям квартири, 176 160,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі по 1 745,97 грн. з кожного. В задоволенні позову до КЖЕП № 24 м. Миколаєва відмовлено. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Додатковим рішенням того ж суду від 23 вересня 2020 року стягнуто з ОСОБА_4 1 657 грн. 50 коп. витрат на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_1 . У частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 092 грн. 50 коп. відмовлено. Це рішення сторонами не оскаржувалось. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що ОСОБА_4 довела наданими суду доказами, протиправність дій відповідачів, як співвласників квартири, причинний зв`язок між протиправністю дій та наслідками у вигляді залиття квартири позивача та розмір завданих збитків. Не погодившись з таким судовим рішенням, ОСОБА_1 , посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову до вказаних відповідачів відмовити повністю, в решті оскаржуєме рішення залишити без змін. Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, що МКП «Миколаївводоканал» як виконавець послуг з холодного водопостачання забезпечує утримання внутрішньобудинкової системи холодного водопостачання до місця передачі послуг з холодного водопостачання, тобто відповідає за ту ділянку труби в квартирі споживача, яка включає центральний стояк, відгалуження від нього та перший водозапірний кран на такому відгалуженні. Відповідно частина водогону в квартирі споживачів, що починається після першого водозапірного крану на відгалуженні від стояка, підтримується в належному стані споживачами. З урахуванням відповідних норм матеріального права, можна зробити висновок про те, що управитель або виконавець послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, тобто КЖЕП № 24, та послуг з централізованого водопостачання МКП «Миколаївводоканал», несуть відповідальність за утримання внутрішньобудинкової мережі водопроводу на ділянці від зовнішньої стіни будинку (крім транзитних трубопроводів) до першої запірної арматури на відгалуженні стояка або (у разі її відсутності) трійника (врізки) включно (тобто перший водозапірний кран, що знаходиться у квартирі споживача, також входить до внутрішньобудинкової системи), а споживач відповідає за внутрішньоквартирну ділянку трубопроводу, що розпочинається після першої запірної арматури на відгалуженні від стояка або трійника (врізки). Як вбачається з матеріалів справи порив труби мав місце саме на різьбовому з`єднанні труби - відгалуженні від центрального стояка холодної води - з першим водозапірним краном в квартирі відповідачів, тобто вказане місце пориву знаходиться на ділянці труби, що належить до внутрішньобудинкової мережі водопровода, а вказане різьбове з`єднання було зруйноване внаслідок дії корозії. З урахуванням того, що під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем КЖЕП № 24 не було надано будь-яких доказів на підтвердження проведення профілактичних оглядів системи водопостачання в будинку сторін із періодичністю, встановленою чинним законодавством, ремонту та зміни внутрішньобудинкової частини трубопроводу, в т.ч. тієї її частини, що знаходиться в квартирі відповідачів, то саме КЖЕП № 24 або МКП «Миколаївводоканал», який не залучався до участі у справі, є особами відповідальними за належне утримання внутрішньобудинкових систем, зокрема, системи водопостачання в будинку АДРЕСА_2 та мають нести відповідальність за спричинену шкоду. При цьому висновки суду в оскаржуваному рішенні про те, що відповідачі не довели того, які саме неправомірні дії працівників КЖЕП № 24 дають підстави для притягнення їх до відповідальності, є помилковими, оскільки відповідачі, згідно норм ЦПК України, не зобов`язані доводити вину співвідповідача у заподіянні шкоди, позаяк відсутність своєї вини мав доводити саме КЖЕП №

24. Крім того Акт обстеження квартири після залиття від 20 серпня 2018 року, складений працівниками КЖЕП № 24, не містить даних щодо тих обставин, які мають значення для справи та які суд вважав встановленими. Так, висновок про наявність або відсутність вини відповідачів у залитті квартири позивача напряму залежав від встановлення, на якій саме частині системи холодного водопостачання в квартирі відповідачів стався порив труби: внутрішньоквартирній чи внутрішньобудинковій. Відповідачі надали достатню кількість аргументів та доказів на підтвердження того, що їх вини у заподіянні шкоди немає, позаяк такий порив стався саме на внутрішньобудинковій частині водопроводу. Проте, в Акті від 20 серпня 2018 року не вказано, на якій саме внутрішньобудинковій чи внутріквартирній системі холодного водопостачання стався порив труби, в ньому наведено суперечливі відомості стосовно конкретного місця пориву (в одному місці акту вказується, що «в туалетній кімнаті відбувся порив в місці різьбового з`єднання на розводці труби холодного водопостачання біля лічильника», а у висновках акту вказується, що «на стояку холодної води прийшла в непридатність від часу різьба на вентилі, що потягло порив в місці різьбового з`єднання на розводці труби холодного водопостачання». Підстав для призначення експертизи по даній справі не було, оскільки причина затоплення, яка полягала у зношеності різьбового з`єднання труби на стояку холодної води ніким не оспорювалася, а спірними та такими, що мають правове значення для правильного вирішення справи були лише обставини щодо приналежності місця пориву труби до внутрішньобудинкової або внутрішньоквартирної системи холодного водопостачання, які суд взагалі не встановлював, зробивши помилковий висновок про наявність вини відповідачів у заподіянні шкоди. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , інтереси якої представляє ОСОБА_7 , доводи апеляційної скарги не визнала та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як встановлено судом ОСОБА_4 згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 3-369 від 17 квітня 2009 року, є власником квартири АДРЕСА_1 . Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 є співвласниками квартири АДРЕСА_3 таким чином, що квартира відповідачів розташована поверхом вище, безпосередньо над квартирою ОСОБА_4 19 серпня 2018 року сталося затоплення квартири ОСОБА_4 , про що 20 серпня 2018 року комісією КЖЕП № 24 було складено акт, яким зафіксовано вищевказані обставини затоплення. З цього акту встановлено, що комісія у складі головного інженера КЖЕП № 24 ОСОБА_8 , інженера ПТО Андрєєвої І.А., слюсаря сантехніка ОСОБА_9 з виходом на адресу квартири АДРЕСА_1 склала даний акт про те, що в квартирі АДРЕСА_3 стався порив в місці різьбового з`єднання на розводці труби холодного водопостачання. Затоплення квартири АДРЕСА_1 мало місце з квартири АДРЕСА_3 , де в туалеті на стояку холодної води прийшла у непридатність від часу різьба на вентилі, яка призвела до пориву у місці різьбового з`єднання на розводці труби холодного водопостачання при автоматичному включенні на будинок (згідно графіку) підвищувального насосу води з тиском 6 атм. Також в акті зазначено, що внаслідок затоплення у ванній кімнаті на обшивці стелі з металевої вагонки знято частину її обрамлення для відтоку води зі стелі, в дитячій кімнаті на стелі намок і відвалився декоративний світильник з гіпсокартоном, видно сліди плям від намокання, намокли і здулися шпалери окремими місцями. Здулися окремі ділянки фурнітури дитячої меблі. Підлога з ламінату має порушення свого фактурного шару у вигляді здуття на сполученнях між пластинами. У залі на стелі з гіпсокартону видно сліди мікротріщин окремими місцями. По всій площі підлоги (до лоджії) намокла підлога з ламінату, що виражено в неоднорідності фактурного шару покриття і здуття сполучень між полотнищами. У кухні частково намок кут стіни, суміжної із залом. Згідно з експертним дослідженням від 17 вересня 2018 року, проведеного судовим експертом Лесків С.А. за заявою позивача, вартість ремонтно-будівельних робіт відновлювального ремонту в квартирі становить 211 392,00 грн. Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Аналіз положень ст.ст. 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди. Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини. Таким чином, законодавцем встановлена презумпція вини заподіювача шкоди та саме він повинен довести, що шкоди завдано не з його вини. Відповідно до ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. У постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року у справі № 6-168цс13 зроблено висновок по застосуванню статті 1190 ЦК України та вказано, що зі змісту зазначеної норми матеріального права, особи, які спільно заподіяли неподільну шкоду взаємопов`язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідачів покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України. Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін. Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. У ч.ч. 1, 2, 8 ст. 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Встановивши, що внаслідок залиття належної ОСОБА_4 на праві власності квартири АДРЕСА_1 , що сталося з вини відповідачів, позивачу завдано майнової шкоди в сумі 176 160 грн., розмір якої відповідачами спростовано не було, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про покладення на відповідачів обов`язку з відшкодування цієї шкоди. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі ст.ст. 76-79, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги про те, що акт від 20 серпня 2018 року є неналежним доказом наявності вини відповідачів у залитті належної позивачу квартири, не заслуговують на увагу, оскільки цей акт повністю відповідає формі, встановленій наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 «Про затвердження Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій», в ньому наведені: дата та місце складання; члени комісії, що складають акт; місце, де трапилося залиття; подія, що трапилася; наслідки залиття, а також причини залиття. Саме в цьому акті зазначено, що порив різьбового з`єднання на вентилі стався на відгалуженні від стояку холодної води в квартирі відповідачів, а отже відповідальність за обслуговування цієї ділянки труби холодного водопостачання несуть власники зазначеної квартири. Отже наданий позивачем акт за формою та змістом відповідає встановленій формі, не суперечить іншим доказам у справі, а наведені в ньому дані відповідачем не спростовані. Крім того, сам по собі акт є одним із доказів, що підтверджує факт заподіяння шкоди і зазначені в ньому обставини відповідачами не спростовані. Неспроможними є доводи апеляційної скарги про недоведеність вини відповідачів у заподіянні ОСОБА_4 шкоди внаслідок залиття квартири, оскільки у деліктних зобов`язаннях діє презумпція вини, а відповідачі не довели свою невинуватість. Розмір завданої шкоди ними не заперечувався. Представник відповідача вважав недоцільним заявляти клопотання про призначення експертизи з метою з`ясування питання щодо причин залиття квартири та розміру заподіяної позивачу майнової шкоди. З урахуванням викладеного, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що відповідачі своєю бездіяльністю, яка полягала в утворенні пориву різьбового з`єднання на вентилі труби подачі холодної води в квартирі належній останнім, допустили аварійну ситуацію, та не вжили достатніх заходів до своєчасного усунення пошкодження труби подачі холодної води, що розташована у належній їм квартирі і недопущення залиття нижче розташованої квартири, чим завдали позивачу майнової шкоди, розмір якої підтверджений експертним висновком. Доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду не впливають, оскільки шкода, завдана залиттям квартири, повинна бути відшкодована особою, у власності якої перебуває квартира та елемент системи водопостачання, який став причиною такого затоплення. Так, у ст. 151 ЖК УРСР встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, а згідно з пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (з відповідними змінами), саме власник квартири зобов`язаний використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обслуговування. Постійне проживання, володіння та експлуатація помешкання створили для відповідачів певні зобов`язання щодо забезпечення його схоронності, належного догляду, справності всіх мереж та комунікацій. Відповідачі зобов`язані вжити усі належні заходи, аби запобігти створенню загрози оточуючим та їх майну. Відповідачі повинні були проводити це таким чином, щоб забезпечити безпечність свого майна та способів його використання для всіх оточуючих. Втім, цього не було вчинено, оскільки мимовільні дії, пов`язані із функціонуванням цього майна, спричинили виникнення негативних майнових наслідків для позивача та його сфери законних інтересів. Подібне тлумачення свідчить про наявність як винних дій відповідачів, що полягали у такий ситуації у протиправній бездіяльності, так і причинного зв`язку з такою їх поведінкою та негативними наслідками, що настали. При цьому відповідачі не довели, які неправомірні дії працівників КЖЄП № 24 дають підстави для притягнення їх до цивільно-правової відповідальності, якщо саме власники квартири зобов`язані забезпечити її схоронність, проводити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт. Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Таким чином оскаржене рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України скасуванню не підлягає. Частиною 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, то за приписами ч. 8 ст. 141 ЦПК України, оскільки сторони заявили про такі витрати, докази на підтвердження цих витрат можуть бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Керуючись ст.ст. 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий Л.М. Царюк Судді: Т.М. Базовкіна Ж.М. Яворська Повний текст постанови складено 28 жовтня 2020 року.