Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 338/157/18

Справа № 338/157/18 Провадження № 22-ц/4808/1142/20 Головуючий у 1 інстанції Круль І. В. Суддя-доповідач Василишин П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Василишин Л.В., суддів: Максюти І.О., Горейко М.Д. секретаря Капущак С.В. за участю апелянта ОСОБА_1 , адвоката Задної Р.Є., позивача ОСОБА_2 , адвоката Розганюк Т.Є. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуОСОБА_1 , подану його адвокатом Задною Роксоланою Євгенівною на рішення Богородчанського районного суду від 14 травня 2018 року у складі судді Круль І.В., ухвалене в м. Богородчани, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_4 про втрату права користування житловим приміщенням, - в с т а н о в и в: У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вищевказаним позовом. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що вона є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Відповідач у справі - колишній чоловік, який зареєстрований у вказаному житловому приміщенні, проте фактично у квартирі не проживає більше 12 років. Позивач вказала, що відповідач не спілкується з нею, а тому вирішити питання про його зняття з реєстрації з належної їй квартири в добровільному порядку неможливо. Відповідач тривалий час не проживає за місцем реєстрації, що підтверджується відповідними актами. У зв`язку із наявною пропискою відповідача, у позивачки виникають проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг, які не надаються, але нараховуються за відповідачем, чим об`єктивно порушуються її права. З наведених підстав ОСОБА_2 просила визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Заочним рішенням Богородчанського районного суду від 14 травня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 . Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення суду подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначила, що за приписами Житлового кодексу припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, тому висновок суду першої інстанції про те, що факт розірвання між сторонами шлюбу має значення для вирішення спору, не є обгрунтованим. Крім того, судом неповно та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, зокрема те, що ОСОБА_1 не має іншого житла, факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє права користування займаним приміщенням, в матеріалах справи немає доказів щодо перешкоджання відповідачем позивачу у користуванні її власністю. Враховуючи наведене, представник апелянта просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Представник позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а заочне рішення Богородчанського районного суду від 14.05.2018 року залишити без змін. У засіданні апеляційного суду апелянт та його представник вимоги скарги підтримали, просили її задоволити. Позивач та її представник скаргу заперечили, просили відмовити в її задоволенні. Відповідно до ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_2 та третя особа ОСОБА_4 є власниками квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 17 лютого 1998 року (а.с. 23, 24). Встановлено, що сторони по справі - колишнє подружжя. Рішенням Богородчанського районного суду від 30 жовтня 2013 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано (а.с.32). Однак, відповідач зареєстрований у квартирі позивачки по теперішній час, що підтверджується довідкою про реєстрацію місця проживання особи, виданою виконавчим комітетом Богородчанської селищної ради 29 січня 2018 року (а.с. 25). Згідно актів обстеження умов проживання від 04.10.2012 року, 03.05.2013 року, 01.11.2013 року, 01.12.2016 року, 01.04.2016 року, 25.01.2018 року відповідач у квартирі АДРЕСА_1 - не проживає (а.с.26-31). Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач тривалий час не проживає у спірній квартирі, не здійснює оплату за користування жилим приміщенням та за комунальні послуги, не несе інших витрат по утриманню квартири та не приймає участі у спільному побуті, не є власником спірної квартири, а тому відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України є таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно з частинами третьою та четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Статтею 318 ЦК України встановлено, що усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Згідно ч.ч.1,2 ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Згідно ст.391 ЦКУ власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК Української РСР та ч.1 ст.405 ЦК України члени сім`ї власника житла, що проживають разом із ним, мають право на користування цим житлом. За змістом ч.4 ст.156 ЖК Української РСР припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. Водночас частиною 2 ст.405 ЦК України встановлено обставини, які зумовлюють втрату колишнім членом сім`ї права на користування житлом. Так, згідно із частиною другою статті 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом, що спростовує доводи представника апелянта. Судом першої інстації на підставі належних на допустимих доказів (а.с.26-31) встановлено, що ОСОБА_1 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 без поважних причин більше одного року. Апелянтом (відповідачем) вказана обставина не спростована, як і не подано доказів про наявність домовленості між сторонами про збереження права користування житлом у разі довготривалої відсутності. В засіданні апеляційного суду відповідач повідомив суду, що на даний час проживає з матір`ю за адресою: по АДРЕСА_3 і періодично працює за кордоном, однак має намір проживати в спірній квартирі і наполягає, що проживав в ній до часу подання позову-2018року. Однак відповідач не зміг представити докази проживання в спірній квартирі після розлучення з позивачкою у 2013 році та спростувати факт непроживання більше одного року. Доводи щодо фактичності шлюбних відносин з позивачкою після розірвання шлюбу та проживання в будинку в с. Лядське, Монастириського району, Тернопільської області спірну обставину не підтверджують. Не заслуговують на увагу і доводи сторони щодо збереження права на користування ОСОБА_1 житлом як колишнім членом сім`ї, оскільки позивач звернулася з вимогою про втрату права на користування житлом в порядку ч.2 ст.405 ЦКУ. Відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 та визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням, оскільки останній не проживав більше року в спірній квартирі без поважних причин та за відсутності іншої домовленості з власником. Також судом правильно встановлено, що реєстрація відповідача впливає на розмір комунальних витрат на квартиру та отримання житлової субсидії, що вказує на перешкоди в користуванні власністю внаслідок такої реєстрації. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених ст.375 ЦПК України підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його адвокатом Задною Роксоланою Євгенівною залишити без задоволення. Рішення Богородчанського районного суду від 14 травня 2018 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 28 жовтня 2020 року. Суддя-доповідач: Василишин Л.В. Судді: Максюта І.О. Горейко М.Д.