Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/3235/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/3235/19 пров. № А/857/7603/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Довгої О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13.05.2020р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. про визнання дій протиправними, зобов`язання нарахувати і виплатити щомісячні підвищення до пенсії та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю (суддя суду І інстанції: Комшелюк Т.О., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 13.05.2020р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),- В С Т А Н О В И В: 06.11.2019р. (згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати дії відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Рівненській обл. щодо відмови нарахувати за період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. та виплатити згідно зі ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» доплату до пенсії відповідно до ст.39 вказаного Закону як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат, а також додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком; зобов`язати ГУ ПФ України в Рівненській обл. нарахувати та виплатити їй доплату до пенсії відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р., з урахуванням раніше виплачених сум, а також здійснити перерахунок її додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, віднесеним до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до ч.3 ст.51 наведеного Закону в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, за період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. та провести відповідні виплати, з урахуванням раніше виплачених сум (а.с.5-12). Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.1-3). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 13.05.2020р. заявлений позов задоволено; визнано протиправними дії відповідача ГУ ПФ України в Рівненській обл. щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р.: щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат; щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком; зобов`язано пенсійний орган провести нарахування та виплату позивачу за період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р., з урахуванням раніше виплачених сум: щомісячної доплати до пенсії, передбаченої ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат; щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком; стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Рівненській обл. судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп. (а.с.51-57). Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Рівненській обл., який в поданій апеляційній скарзі, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до неправильного вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.62-64). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує, що суд першої інстанції помилково поновив провадження у справі після зупинення такого до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі. Під час вирішення спору судом не враховано пропуск позивачем строку звернення до суду. Окрім цього, суд помилково ототожнює звернення, подане в порядку Закону України «Про звернення громадян», із заявою про призначення (перерахунок) пенсії, скерованою відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою правління ПФ України № 22-1 від 25.11.2005р. При цьому судом не досліджено тої обставини, що позивач звертався до пенсійного органу із заявою в порядку Закону України «Про звернення громадян», через що рішення про відмову у призначенні пенсії не приймалося. Також судом не враховані доводи пенсійного органу про те, що останній в силу діючих норм чинного законодавства правомірно здійснював виплати позивачу підвищення до пенсії та додаткової пенсії у розмірах, встановлених КМ України. Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 має статус громадянки, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Рівненською обласною державною адміністрацією 25.12.1998р. (а.с.18). Позивач проживає в смт.Зарічне Рівненської обл., яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 106 від 23.07.1991р., віднесене до зони гарантованого добровільного відселення (а.с.17). ОСОБА_1 перебуває на обліку в територіальному органі ПФ України та отримує пенсію за віком на умовах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 10.09.2019р. позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просила провести перерахунок підвищення до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірах, передбачених безпосередньо вказаними нормами права (а.с.15-16). Листом № Б-1873/07.1-59 від 17.10.2019р. відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України (а.с.14). Окрім цього, згідно з довідкою № 5970/029 від 27.11.2019р. ОСОБА_1 у період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зниженням пенсійного віку у відповідності до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». У вказаний період розмір пенсії позивача становив 1361 грн. 08 коп., в який включено: 113 грн. 88 коп. - додаткова пенсія постраждалим внаслідок аварії на ЧАЕС 3 категорії (ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»); 10 грн. 50 коп. - підвищення непрацюючим пенсіонерам, які проживають в зоні гарантованого відселення (ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») (а.с.44). Також позивач у період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. не працювала (а.с.21-23). Приймаючи рішення та задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Разом з тим, Закон України № 719-VII від 16.01.2014р. «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності з 01.01.2014р., не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином, починаючи з 01.01.2014р. Законом України № 719-VII від 16.01.2014р. «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів доплат до пенсій та додаткових пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлених ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Чинним залишався також Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р., який встановлював менші розміри таких доплат та пенсії. Враховуючи принцип пріоритетності закону над підзаконним нормативно-правовим актом, з 01.01.2014р. нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, повинні були здійснюватися у розмірі та на підставі, передбачених безпосередньо ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Обмеження дії норм ст.ст.39, 51 вказаного Закону відбулося в 2014 році після прийняття Закону України № 1622-VII від 31.07.2014р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік»», який набрав чинності 03.08.2014р. Звідси, починаючи із 03.08.2014р., Законом України № 719-VII від 16.01.2014р. «Про Державний бюджет України на 2014 рік» надані КМ України повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри доплат до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Також у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який набрав чинності з 01.01.2004р. Частиною 1 ст.9 цього Закону передбачено, що за рахунок коштів ПФ України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» вказаного Закону встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором. Приписами Закону України № 796-ХІІ від 28.02.1991р. «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення. Статтею 49 цього Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Отже, законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», або спеціальним Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Стаття 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції, що діяла до 01.01.2006р.), встановлювала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Також норми ст.51 цього Закону (в редакції, що діяла до 01.01.2006р.) передбачали, що особам, віднесеним до 3 категорії, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком. В подальшому дія норм ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України шляхом делегування КМ України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету ПФ України на відповідний календарний рік. Так, Законом України № 3491-VI від 14.06.2011р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» розділ VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМ України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету ПФ України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VII визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26.12.2011р. № 20-рп/2011). Відтак, наведеним Законом надані КМ України повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри доплат до пенсії додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. На виконання п.7 Закону України № 3491-VI від 14.06.2011р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» КМ України прийняв 06.07.2011р. постанову № 745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності з 23.07.2011р., приписами якої визначені інші розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої ст.51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбаченого ст.39 згаданого Закону. Постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Разом з тим, Закон України № 719-VII від 16.01.2014р. «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності з 01.01.2014р., не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином, починаючи з 01.01.2014р., Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів доплат та додаткових пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлених ст.ст.39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно. Чинним залишався Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р., який встановлював менші розміри таких доплат та пенсії. Враховуючи принцип пріоритетності Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р., нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні добровільного гарантованого відселення, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, повинні були з 01.01.2014р. здійснюватися у розмірі та на підставі, передбачених ст.ст.39 та 51 вказаного Закону. Обмеження дії норм ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у 2014 році відбулося після прийняття Закону України № 1622-VII від 31.07.2014р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», який набрав чинності 03.08.2014р. Так, згаданим Законом розділ «Прикінцеві положення» Закону України № 719-VII від 16.01.2014р. «Про Державний бюджет України на 2014 рік» були доповнені, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення ст.ст.20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМ України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету ПФ України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік. Таким чином, починаючи з 03.08.2014р., Законом України № 719-VII від 16.01.2014р. «Про Державний бюджет України на 2014 рік» надані КМ України повноваження встановлювати інші, ніж передбачені ст.ст.39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розміри доплат до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Оскільки на цей час був також чинний Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р., яким визначений механізм обчислення доплати та додаткової пенсії, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон України № 719-VII від 16.01.2014р. «Про Державний бюджет України на 2014 рік» в редакції Закону України № 1622-VII від 31.07.2014р. «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», був прийнятий пізніше Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то саме положення Закону України № 719-VII від 16.01.2014р. та вказаного Порядку підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03.08.2014р. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду України від 26.04.2016р. в справі № 285/4300/14-а, а також у постанові Верховного Суду від 21.02.2018р. в справі № 619/2262/17. Отже, в період з 01.01.2014р. по 02.08.2014р. відповідач повинен був нараховувати та виплачувати позивачу: доплату до пенсії, передбачену ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірі двох мінімальних заробітних плат; додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком. Разом з тим, нарахування та виплата позивачу спірних доплати та додаткової пенсії у спірний період здійснювалися в розмірах, передбачених постановою КМ України № 745 06.07.2011р. «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» та Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затв. постановою КМ України № 1210 від 23.11.2011р. Таким чином, в ході судового розгляду встановлено вчинення відповідачем протиправних дій, які виразилися у виплаті позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні добровільного гарантованого відселення, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, в менших розмірах, ніж було передбачено чинним законодавством. За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи в належних розмірах, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу такі доплату та додаткову пенсію у відповідних розмірах є обґрунтованими, а відтак підлягають до задоволення. В частині доводів апелянта про недотримання позивачем порядку звернення із заявою про перерахунок пенсії колегія суддів виходить з наступного. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до вимог п.5 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Порядок подання та перелік документів, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», передбачений постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005р. «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Тобто, незалежно від наявності права особи на перерахунок пенсії, законодавством передбачена обов`язкова процедура прийняття рішення пенсійним органом. Аналіз листа ГУ ПФ України в Рівненській обл. № Б-1873/07.1-59 від 17.10.2019р. вказує, що такий не є рішенням про відмову в перерахунку пенсії та свідчить про розгляд заяви позивача в порядку Закону України «Про звернення громадян». Отже, з наведеного слідує, що за результатами розгляду заяви позивача про перерахунок пенсії відповідачем не було прийнято відповідного рішення. Окрім цього, в основу відмови у перерахунку спірної пенсії відповідачем не покладалися такі причини як подача позивачем заяви про перерахунок пенсії в неустановленому порядку. Разом з тим, наведені причини відмови в призначенні спірної пенсії зафіксовані у відзиві на позов та поданій апеляційній скарзі. Вказана зміна кваліфікації підстав відмови у призначенні спірної пенсії суб`єктом владних повноважень в судових процедурах, є неприйнятною з огляду на принцип правової визначеності, який притаманний як судовим рішенням, так і рішенням суб`єктів владних повноважень. В іншому випадку це вже будуть інші правопорушення за інших підстав, запровадження позиції зміни підстав прийняття рішень, після їх прийняття, як способу реалізації владних управлінських функцій, призведе до свавілля суб`єктів владних повноважень. Рішення пенсійного органу, які приймаються за зверненнями осіб, повинні бути мотивованими та ґрунтуватися на нормах чинного законодавства. Посадова особа, визнавши заяву такою, що підлягає задоволенню, зобов`язана забезпечити своєчасне і правильне виконання рішення, а в разі визнання скарги обґрунтованою - негайно вжити заходів до поновлення порушених прав громадян. Зі змісту листа № Б-1873/07.1-59 від 17.10.2019р. стає очевидним, що відповідач не вбачає підстав для перерахунку пенсії позивача, тобто, фактично відмовив у такому перерахунку. Зобов`язання суб`єкта владних повноважень вирішити питання перерахунку пенсії або відмови в її перерахунку саме у формі прийняття рішення (чи наказу), коли з наданої листом відповіді стає зрозуміло, що відповідь для заявника є негативною, має ознаки формалізму. Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів і згідно усталеної судової практики слідує, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. «Ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній нормі Конвенції (постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018р. у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018р. у справі № 826/14016/16 СМ, від 11.02.2019р. у справі № 2а-204/12). З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, відмова у формі листа свідчить про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення у формі, передбаченій чинним законодавством. Оскільки процес надання позивачу відмови у перерахунку пенсії без прийняття відповідного владного управлінського рішення може бути тривалим, тому в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме вирішення судом питання про визнання протиправною відмови ГУ ПФ України в Рівненській обл., викладеної в листі № Б-1873/07.1-59 від 17.10.2019р. та зобов`язання вчинити певні дії. Стосовно застосування строків звернення до суду у вказаній категорії справ колегія суддів виходить з наступного. В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (ст.ст.1, 3 та 8). Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст.ст.22 та 64 Конституції України). Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та

124. Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню. У триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких відносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо). Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави. Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якої додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом. При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15.10.2013р. № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень ч.2 ст.233 КЗпП України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про оплату праці» і у рішенні від 15.10.2013р. № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення ч.2 ст.233 КЗпП України, а також на підставі аналізу положення ст.51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком. Згідно з ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016р. у справі № 164/1904/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019р. у справі № 522/2738/17, від 09.07.2019р. у справі № 676/1557/16-ц, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24.04.2018р. у справі № 646/6250/17, від 30.10.2018р. у справі № 493/1867/17, від 22.01.2019р. у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017) та від 22.11.2019р. у справі № 1140/3136/18. За таких обставин колегія суддів не погоджується із тим, що у разі порушення органом ПФ України законодавства про пенсійне забезпечення, слід застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, встановлений ч.1 ст.122 КАС України, оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі. Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують. Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність заявленого позову та наявність підстав для його задоволення, із вищевказаних мотивів. За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Рівненській обл. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 13.05.2020р. в адміністративній справі № 460/3235/19 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін. Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській обл. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький О. І. Довга Дата складення повного тексту судового рішення: 28.10.2020р.