Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/3560/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3560/20 Суддя (судді) першої інстанції: Іщук І.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючий-суддя: Черпіцька Л.Т. судді: Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є. за участю секретаря: Зуєнка Д.П. за участю: представника позивача Збіглей Н.В., представника відповідача Скляров О.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 09 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІНІС» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И Л А: Товариство з обмеженою відповідальністю «МІНІС» звернулось до суду з позовною заявою, в якій просило: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо не внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість даних про відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю «МІНІС» (код ЄДРПОУ 30307964) суми податку на додану вартість за період грудень 2012 року та січень 2013 року у розмірі 5 687 408,00 грн (п`ять мільйонів шістсот вісімдесят сім тисяч чотириста вісім гривень); - стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МІНІС» (код ЄДРПОУ 30307964) заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість у розмірі 5 687 408,00 грн (п`ять мільйонів шістсот вісімдесят сім тисяч чотириста вісім гривень), нараховану за період грудень 2012 року та січень 2013 року. У обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено про те, що у зв`язку з триваючим порушенням строків бюджетного відшкодування податку на додану вартість, враховуючи наявність встановленого факту нарахованої позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 5 687 408, 00 грн та у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду від 15.08.2018 у справі 826/3463/18, яке набрало законної сили, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві протиправно вчиняє бездіяльність по відношенню до позивача з приводу не внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість даних про відшкодування ТОВ «МІНІС» суми податку на додану вартість за період грудень 2012 року та січень 2013 року у розмірі 5 687 408,00 грн, з огляду на що позивач змушений звернутися до суду за захистом законного права на отримання гарантованого державою підтвердженого бюджетного відшкодування податку на додану вартість. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2020 року позов задоволено. Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з набранням законної сили рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2018 у справі №826/3463/18 у ТОВ «МІНІС» виникло право на отримання суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період грудень 2012 року та січень 2013 року у розмірі 5 687 408,00 грн (п`ять мільйонів шістсот вісімдесят сім тисяч чотириста вісім гривень). Проте Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві за наслідками розгляду справи №826/3463/18 не вчинило жодних дій щодо внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період грудень 2012 року та січень 2013 року у розмірі 5 687 408,00 грн (п`ять мільйонів шістсот вісімдесят сім тисяч чотириста вісім гривень). У свою чергу, обставина невнесення податковим органом вказаної інформації до Реєстру призвела до того, що орган казначейства не зміг перерахувати таку суму з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок позивача. Таким чином, суд першої інстанції, беручи до уваги наявність судового рішення, яким вирішено питання щодо внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період грудень 2012 року та січень 2013 року, дійшов висновку про задоволення позовних вимог. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Відповідач, мотивуючи вимоги апеляційної скарги, вказав, що не зважаючи на наявність рішення у справі №826/3463/14, позивач повторно звернувся в Окружний адміністративний суд м. Києва з тих самих підстав, з тим самим предметом, замінивши спосіб виконання відповідного рішення. Вказує, що суд не зазначив, що позивач не обмежений правом подачі до суду в рамках справи №826/3463/14 заяву про зміну способу виконання відповідного рішення, що являється процесуально правильним способом в силу ст. 378 КАС України. Крім того, зазначив, що позивач при захисті свого права не обмежений звернутися до суду в рамках справи №826/3463/14 із заявою в порядку ст. 383 КАС України. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вказав, що апеляційна скарга не містить жодних тверджень щодо усунення триваючої протиправної бездіяльності з 2013 по 2020 рр. та дій направлених на виконання судового рішення у справі 826/3463/18, яке набрало законної сили, щодо внесення заяви позивача до Реєстру відшкодування ПДВ. Також зазначив, що вичерпав можливість захисту своїх прав та інтересів при наявності судового рішення. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «МІНІС» подано до податкового органу декларацію з податку на додану вартість за грудень 2012 року, січень 2013 року та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування. Однак, податковим органом всупереч вимогам статті 200 Податкового кодексу України не складено відповідного висновку про суму податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню ТОВ "Мініс", та не включено до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування ТОВ «Мініс» суми податку на додану вартість за період грудень 2012 року та січень 2013 року у розмірі 5 687 408,00 грн, що позбавляє позивача можливості реалізувати передбачене законодавством право на одержання бюджетного відшкодування ПДВ. У зв`язку з тим, що податковий орган не виконав вимогу закону стосовно включення до вищевказаного Реєстру необхідних даних про позивача, останній звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, у якому просив зобов`язати податковий орган внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування позивачу суми податку на додану вартість за період грудень 2012 року та січень 2013 року у розмірі 5 687 408,00 грн (п`ять мільйонів шістсот вісімдесят сім тисяч чотириста вісім гривень) та стягнути з Державного бюджету України на користь позивача пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за грудень 2012 року та січень 2013 року за період з 30.04.2013 по 21.02.2018 у розмірі 2 465 374,50 грн, а також та встановити контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати до суду звіт про виконання постанови суду у місячний строк з моменту набрання рішенням законної сили. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2018 у справі №826/3463/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2019, зобов`язано Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю «Мініс» суми податку на додану вартість за період грудень 2012 року та січень 2013 року у розмірі 5 687 408,00 грн (п`ять мільйонів шістсот вісімдесят сім тисяч чотириста вісім гривень) та стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мініс» пеню на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за порушення строків бюджетного відшкодування за грудень 2012 року та січень 2013 року за період з 30 квітня 2013 року по 21 лютого 2018 року у розмірі 2 465 374,50 грн (два мільйона чотириста шістдесят п`ять тисяч триста сімдесят чотири гривні). Однак, рішення суду від 15.08.2018 у справі №826/3463/18, яке набрало законної сили, контролюючим органом не виконано. Крім того, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва зобов`язано податковий орган подати звіт про виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2018 у місячний строк з моменту отримання копії даної ухвали, чого також останнім зроблено не було, що свідчить про невиконання рішення суду. У матеріалах справи наявна копія адвокатського запиту від 11.12.2019 вих.№133-19, з якої вбачається, що представник позивача звернувся до Державної податкової служби України з проханням повідомити його про причини невиконання судового рішення у справі №826/3463/18, яке набрало законної сили, та повідомити про необхідні дії, які позивачеві необхідно вчинити для отримання відшкодування суми податку на додану вартість за період - грудень 2012 року та січень 2013 року, у розмірі 5 687, 408, 00 грн. Листом від 27.12.2019 №1396/АДВ/26-15-43-2-04 у відповідь на адвокатський запит від 11.12.2019 вих.№133-19 Головне управління Державної податкової служби у місті Києві повідомило представника позивача про те, що останній не вносить інформацію до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та Єдиного реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, та не є розпорядником зазначених реєстрів. Водночас, на даний час чинним законодавством не передбачено порядок ведення, механізму відшкодування сум ПДВ, внесених до Тимчасового реєстру, та структуру такого реєстру. Також Головне управління Державної податкової служби у місті Києві зазначило про те, що невиконання судового рішення мало місце із поважних причин, а саме у зв`язку з реорганізаційними питаннями, оскільки обов`язок щодо виконання рішення суду та подання відповідного звіту було покладено на Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві, яка станом на дату набрання рішенням у справі №826/3463/18 законної сили, такі функції не здійснювала. Однак, на думку позивача, такі доводи є безпідставними, а тому, у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, що набрало законної сили та невідшкодуванням податку на додану вартість з Державного бюджету України у розмірі 5 687 408,00 грн, позивач звернувся до суду із даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам скаржника, колегія суддів зазначає наступне. Як убачається з матеріалів справи, позивач, звертаючись із цим позовом, фактично просить суд зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві виконати рішення Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2018 у справі №826/3463/18, відповідно до якого, зокрема, зобов`язано Державну податкову інспекцію у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю «Мініс» суми податку на додану вартість за період грудень 2012 року та січень 2013 року у розмірі 5 687 408,00 грн (п`ять мільйонів шістсот вісімдесят сім тисяч чотириста вісім гривень). Тобто, предметом спору в частині позовних вимог про: визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо не внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість даних про відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю «МІНІС» (код ЄДРПОУ 30307964) суми податку на додану вартість за період грудень 2012 року та січень 2013 року у розмірі 5 687 408,00 грн (п`ять мільйонів шістсот вісімдесят сім тисяч чотириста вісім гривень) - є виконання відповідачем судового рішення в адміністративній справі № 826/3463/18, і намагання позивача в такий спосіб зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у місті Києві виконати це судове рішення. Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Частиною п`ятою статті 372 КАС України визначено, процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). За частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа. Статтею 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов`язання суб`єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше. Відповідно до вимог статті 383 КАС України особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду. Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що вищезазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. Суд дійшов висновку про наявність у спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 382 КАС України пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2019 у справі №826/3463/18 зобов`язано податковий орган подати звіт про виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.08.2018 у місячний строк з моменту отримання копії даної ухвали Однак, податковий орган звіт про виконання рішення не подав. Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №704/1547/17 сформулював правову позицію, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту можна, зокрема, встановити новий строк подання звіту. Тобто, суд вправі вжити заходів реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту. Для підтвердження мотивації такого підходу потрібно керуватися абзацом першим підпункту 3.2 пункту 3, абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009, де зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини, а виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. Разом з тим, матеріали розглядуваної справи не містять доказів про здійснення судом з власної ініціативи або за ініціативою позивача заходів у справі №826/3463/18 щодо встановлення судом нового строку подання звіту, накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф за неподання звіту про виконання судового рішення від 15.08.2018 у справі №826/3463/18. Крім того, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті статі 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. Також колегія суддів зауважує, що частиною 6 ст. 383 КАС України передбачено, що за наявності підстав для задоволення заяви, поданої відповідно до ст. 383 КАС України, суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу. Отже, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються. Таким чином, вимоги про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Державної податкової служби у місті Києві щодо не внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість даних про відшкодування Товариству з обмеженою відповідальністю «МІНІС» (код ЄДРПОУ 30307964) суми податку на додану вартість за період грудень 2012 року та січень 2013 року у розмірі 5 687 408,00 грн (п`ять мільйонів шістсот вісімдесят сім тисяч чотириста вісім гривень) можуть бути оскаржені в порядку статті 383 КАС України. Такий порядок оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, прийнятого на виконання судового рішення, є більш оптимальним для особи, яка вважає що її права порушені, з огляду, зокрема, на положення частини п`ятої статті 383 КАС України, відповідно до якої, розгляд заяви про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень здійснюється судом протягом 10 днів, з дня її отримання. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 24 липня 2020 року у справі №501/2172/15-а. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо вирішення спору. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Отже, колегія суддів вважає, що оскільки є така, що набрала законної сили постанова суду з того самого фактичного предмету спору і між тими самим сторонами, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 238 КАС України. Згідно з частиною першою ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. На підставі вищенаведеного, беручи до уваги, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі на підставі п. 4 частини першої ст. 238 КАС України. Керуючись ст.ст. 238, 241, 242, 250, 308, 310, 312, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 червня 2020 року скасувати. Провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МІНІС» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заборгованості - закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 27 жовтня 2020 року. Головуючий суддяЛ.Т.Черпіцька Судді: Я.Б.Глущенко О.Є. Пилипенко