Постанова Київський апеляційний суд № 758/10562/19

Справа № 758/10562/19-ц Головуючий в суді І інстанції Ларіонова Н.М. Провадження № 22ц-824/12365/2020 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Мельника Я.С., суддів: Матвієнко Ю.О., Поливач Л.Д., за участі секретаря Примушка О.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Акордбанк» на рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Акордбанк», третя особа: Голова Правління Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Акордбанк» Кот Зінаїда Петрівна, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, ВСТАНОВИВ: У серпні 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ № 494-п від 17 липня 2019 року про звільнення її з посади заступника керуючого відділення № 5 у м. Києві ПАТ «КБ «Акордбанк», поновити її на посаді, стягнути з відповідача на її користь оплату за весь час вимушеного прогулу з 19 липня 2019 року по день винесення судового рішення з урахуванням середньоденної заробітної плати та різницю в заробітку за період з 24 липня 2019 року по 30 серпня 2019 року в сумі 3191, 94 грн. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 06 грудня 2017 року вона працювала у ПАТ «КБ «Акордбанк» на посаді заступника керуючого відділення № 5 м. Київ ПАТ «КБ «Акордбанк». 11 липня 2019 року вона відчула сильний зубний біль, тому о 20 год. 27 хв. вона зателефонувала своєму безпосередньому керівнику - керуючому відділення № 5 у м. Києві ПАТ «КБ «Акордбанк» Петрівському О.О., який дозволив їй відвідати лікарню та бути відсутньою на робочому місці до 12.00 год. 12 липня 2019 року. 12 липня 2019 року о 09.00 год. вона звернулась до Медичного центру ТОВ «Люмідент» з приводу гострого зубного болю і перебувала там до 10.00 год., та прибула на робоче місце приблизно о 12.00 год., оскільки о 12.20 год. вона оформлювала банківські документи для клієнтів, про що є відповідні дані в операційній системі банку. Всі вищевказані обставини були вказані нею у пояснювальній записці, яку вона надала на вимогу керівництва банку, але 17 липня 2019 року їй було повідомлено, що 18 липня 2019 року її звільнено за прогул без поважних причин та ознайомлено з наказом про звільнення № 494-п від 17 липня 2019 року. Крім того, 18 липня 2019 року їй видали трудову книжку та належні грошові виплати, але фактично не повідомили, коли саме вона вчинила прогул та не надали на ознайомлення документи, які стали підставою для її звільнення. Вважає, що звільнення було незаконним і таким, що принижує її репутацію та перешкоджає працевлаштуванню в подальшому, в зв`язку з чим вимушена була звернутися з позовом до суду. Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року позов задоволено частково, поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника керуючого відділення № 5 у м. Києві ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк», стягнуто з ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 липня 2019 року по 15 червня 2020 року у розмірі 189 150,78 грн., різницю в заробітку за період з 24 липня 2019 року по 30 серпня 2019 року у розмірі 3 191,94 грн., а також 20 000, 00 грн. витрат на правничу допомогу. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк» в дохід держави судовий збір в розмірі 2 691,83 грн. Не погодившись із цим рішенням, представник ПАТ «Комерційний банк «Акордбанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування судом усіх обставин справи. У обґрунтування доводів апеляційної скарги зокрема вказує про те, що місцевим судом не надано належної оцінки доказам у справі, не враховано, що позивачка ОСОБА_1 у своїй пояснювальній записці зазначала, що 12 липня 2019 року відвідувала саме нотаріуса з метою посвідчення нотаріальної угоди, що, на його думку, її посилання на відвідування у цей день медичного центру свідчить про навмисне маскування нею дійсних обставин її перебування поза межами робочого місця. Крім того вказує, що позивачка була звільнена з дотриманням встановленого законом порядку і під час звільнення були належним чином оформлені всі документи, що підтверджують факт відсутності позивача на роботі більше трьох годин безперервно без поважних причин, тому вважає оскаржуване рішення необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню. У свою чергу, ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому погоджується з висновками суду першої інстанції і посилається зокрема на те, що доводи апелянта не ґрунтуються на належних доказах і вимогах закону, та не спростовують обставини, на які вона посилалася в обґрунтування позовних вимог. Крім того вказує, що суд першої інстанції при розрахунку середнього заробітку, який підлягав стягненню, виходив із довідки, наданої відповідачем, тому доводи апеляційної скарги щодо некоректних розрахунків середнього заробітку також, на її думку, є безпідставними, через що просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка 12 липня 2019 року з 09 год. 00 хв. до 12 год. 00 хв. була відсутня на роботі з поважних причин, позаяк отримала на це попередню усну згоду свого безпосереднього керівника для лікування у лікаря стоматолога, що підтверджується довідкою ТОВ «Люмідент» №113 від 22.07.2019 року, а тому доводи відповідача про відсутність позивачки на роботі понад трьох годин без поважних причин являються безпідставними, через що позовні вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, з 20 червня 2017 року ОСОБА_1 почала працювати на посаді головного економіста Відділення № 5 у м. Києві ПАТ «КБ «Акордбанк». Наказом № 534-п від 06 грудня 2017 року ОСОБА_1 переведено на посаду заступника керуючого відділення № 5 м. Київ ПАТ «КБ «Акордбанк» з 06 грудня 2017 року. Наказом № 494 від 17 липня 2019 року позивачку ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника керуючого відділення № 5 у м. Києві ПАТ «КБ «Акордбанк» з 18 липня 2019 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Зі змісту пояснювальної записки ОСОБА_1 щодо причин її відсутності на робочому місці 12 липня 2019 року вбачається, що 11 липня 2019 року ввечері вона відчула сильний зубний біль, тому о 20 год. 27 хв. вона зателефонувала своєму безпосередньому керівнику - керуючому Відділення № 5 у м. Києві ПуАТ «КБ «Акордбанк» - Петрівському О.О. , який усно по телефону дозволив їй відвідати лікарню та бути відсутньою на робочому місці з 9 до 12 год. 00 хв. 12 липня 2019 року. Відповідно до довідки ТОВ «Люмідент» № 113 від 22 липня 2019 року, яка була видана на адвокатський запит від 18.07.2019 року зазначено, що ОСОБА_1 дійсно перебувала на прийомі в Медичному центрі ТОВ «Люмідент» 12 липня 2019 року з 09.00 год. до 10.00 год. у лікаря стоматолога з приводу гострого гнійного пульпіту зуба 3.6. Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу). Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, тому суд вирішує питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази з числа передбачених статтею 76 ЦПК України. Відсутність працівника за станом здоров`я може підтверджуватися не тільки листком непрацездатності, а й довідкою медичної установи, показаннями свідків чи іншими доказами (Ухвала Верховного Суду України від 31 жовтня 2002 року у справі № 6-10006кс02). Причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я (постанова Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 (провадження № 61-47902св18)). Відповідно до постанови Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 572/2944/16-ц (провадження № 61-20505св18), крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з`ясування поважності причини його відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити зокрема хворобу працівника або членів його сім`ї. Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, правильно застосував норми матеріального права і дійшов обґрунтованого висновку про те, матеріалами справи підтверджуються обставини, що 12 липня 2019 року позивачка ОСОБА_1 перебувала у лікаря з 09 год. 00 хв. до 10 год. 00 хв., і ці обставини не спростовані, і відвідування позивачкою ОСОБА_1 лікаря у робочий день 12 липня 2019 року за усною згодою безпосереднього керівника слід вважати поважною причиною відсутності на робочому місці у визначені години. Отже, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивачки відбулося з порушенням вимог Закону, через що дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для поновлення позивачки на роботі зі стягненням середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, розмір якого визначено відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Доводи апелянта про те, що 12 липня 2019 року позивачка відвідувала нотаріуса з метою посвідчення нотаріальної угоди, тому, на його думку, посилання позивачки на відвідування у цей день медичного центру свідчить про навмисне маскування нею дійсних обставин її перебування поза межами робочого місця, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки матеріали справи містять докази відвідування позивачкою лікаря та лікування у нього з 09 год. 00 хв. до 10 год. 00 хв. 12 липня 2019 року, а зазначення нею у пояснювальній записці ще і інших обставин перебування за межами робочого місця, за наявності доказів перебування у лікаря за станом здоров`я не дає підстав для висновку про наявність правових підстав для її звільнення за прогул. Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачка була відсутня на робочому місці без поважних причин, так як у разі її тимчасової непрацездатності позивачка мала можливість оформити лікарняний лист, який підтверджував би поважність причин відсутності позивачки на роботі у визначені години, а також неврахування місцевим судом наданих доказів на підтвердження відсутності позивачки на робочому місці, на увагу не заслуговують, оскільки законодавством не визначено виключного переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, тому судом має вирішується питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, виходячи з конкретних обставин справи, і у даному випадку докази у їх сукупності та взаємозв`язку свідчать про наявність у позивачки поважних причин відсутності на робочому місці 12 липня 2019 року з 9 год. 00 хв. до 12 год. 00 хв., а тому ці доводи не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Частинами 2-4 статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини 5, 6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Враховуючи викладене, доводи апеляційної скарги про те, що розмір судових витрат на правничу допомогу, які були стягнуті з відповідача на користь позивачки, є необґрунтованими і такими, що не відповідають принципу розумності, колегія суддів також відхиляє, оскільки понесений розмір судових витрат на правничу допомогу підтверджено належними і допустимими доказами, зокрема договором про надання правової допомоги, квитанцією про сплату адвокату гонорару та розрахунком суми гонорару з переліком наданих адвокатом послуг, і розмір цих витрат є співмірним із заявленими позовними вимогами та відповідає принципам розумності і справедливості. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального чи процесуального права, та були предметом дослідження суду першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Акордбанк» залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 15 червня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: