Постанова 4801 № 126/1826/17

Справа № 126/1826/17 Провадження № 22-ц/801/1455/2020 Категорія: Головуючий у суді 1-ї інстанції Губко В. І. Доповідач:Береговий О. Ю. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2020 рокуСправа № 126/1826/17м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач), суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С., за участю секретаря судового засідання Безрученко Н.Р., учасники справи: заявник (боржник): ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 суб`єкт оскарження: державний виконавець Бершадського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) Остафійчук О.В., розглянув цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця та керівника Бершадського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Бершадського районного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року, постановлену місцевим судом під головуванням судді Губко В.І., дата складення повного тексту ухвали невідома, встановив: В червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення державного виконавця Бершадського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) Остафійчука О.В. Ухвалою Бершадського районного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року в задоволенні вказаної скарги відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що державний виконавець Бершадського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) Остафійчук О.В., при виконанні виконавчого листа №126/1826/17 від 13 грудня 2017 року в ВП № 55407513 щодо примусового стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, встановивши, що боржник офіційно не працевлаштований, вірно здійснював розрахунок аліментів виходячи із розміру середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, скаржник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив суд скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення, яким задовольнити скаргу в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції розглянув подану скаргу на дії державного виконавця з порушенням строку розгляду встановленого законом. Вважає, що державний виконавець Бершадського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) Остафійчук О.В. безпідставно змінив статус ОСОБА_1 в виконавчому провадженні з платника аліментів на боржника. Крім того, вважає, що судом попередньої інстанції невірно застосовано правові норми до вказаних обставин справи, оскільки законодавством не передбачено, що щомісячний розмір аліментів для непрацюючих платників розраховується виходячи з середньомісячної заробітної плати для даної місцевості 14 серпня 2020 року в.о. начальника Бершадського районного відділу ДВС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Оперчук О.Ф. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив аргументи скаржника викладені в апеляційній скарзі вказавши, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та застосував до них норми права, які відповідають вказаним обставинам. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що вона не підлягає до задоволення з наступних підстав. Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам рішення суду відповідає. У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; водночас основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання, правовий статус працівників органів державної виконавчої служби та умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законами України «Про державну виконавчу службу» та «Про виконавче провадження». Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення. Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Відповідно до ст. 447 ЦПК України право на оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, мають сторони виконавчого провадження, якщо вважають, що порушено їх права чи свободи. Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. Зазначене конституційне положення відображено й у частинах першій та другій статті 18 ЦПК України, в якій вказано, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру. У справі «Горнсбі проти Греції» ЄСПЛ зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Крім того, слід наголосити, що невиконання рішення є втручанням у право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби. Відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців За змістом ст. 1 Закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом статті 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Разом з цим, згідно абзацу 2 пункту 1 розділ II Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення. Із змісту наведених положень закону випливає, що метою виконавчого провадження є захист інтересів стягувачів шляхом здійснення сукупності передбачених законом заходів, спрямованих на дієве та ефективне виконання рішень суду та інших органів і посадових осіб. Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону. З матеріалів справи вбачається, що 25 вересня 2017 року Бершадський районний суд ухвалив рішення у справі №126/1826/17 (провадження №2/126/765/2017) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів. Даним рішенням присуджено щомісячно стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини заробітку (доходу) але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 14 липня 2017 року і до їх повноліття. На підставі зазначеного рішення Бершадським районним судом Вінницької області був виданий виконавчий лист № 126/1826/17 від 13 грудня 2017 року. 19 грудня 2017 року старшим державним виконавцем Бершадського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) Назарською Ю.Ю. було прийнято до виконання виконавчий лист № 126/1826/17 від 13 грудня 2017 року та відкрито виконавче провадження № 55407513. 20 травня 2020 року Бершадський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) надав відповідь на звернення ОСОБА_1 № б/н від 12 травня 2020 року щодо роз`яснення стягуваного розміру аліментів, в якому вказано, що у зв`язку із відсутністю офіційного місця роботи заявника, аліменти нараховуються згідно ч. 2 ст. 195 Сімейного кодексу України (а.с. 3). Разом з тим, при примусовому виконанні рішення, державним виконавцем Бершадського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Хмельницький) Остафійчуком О.В., встановлено, що заявник ОСОБА_1 офіційно не працевлаштований та у нього відсутній офіційний дохід, що підтверджується відповіддю Пенсійного фонду України №1064051520 від 07 жовтня 2020 року та відповіддю ДФС України на запит №83379556 від 02 жовтня 2020 року, які містяться в матеріалах виконавчого провадження. Відповідно до ч. 1,3 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу) встановлено ст. 195 Сімейного кодексу України. Відповідно до ст. 195 Сімейного кодексу України, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом. Згідно додатку 15 до Інструкції з організації примусового виконання рішень (пункт 4 розділу XVI) розрахунок заборгованості обчислюється на підставі відомостей, отриманих із інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості. Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що законодавством не передбачено, що щомісячний розмір аліментів для непрацюючих платників розраховується виходячи з середньомісячної заробітної плати для даної місцевості, є безпідставними. За таких обставин, судом першої інстанції вірно встановлено, що державними виконавцями вірно здійснюється розрахунок аліментів ОСОБА_1 , виходячи із розміру середньої заробітної плати працівника для даної місцевості, тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог скарги щодо визнання таких дій неправомірними. При цьому, порушення на думку заявника судом першої інстанції вимог процесуального права під час розгляду його скарги на дії державного виконавця, на вірний висновок місцевого суду не впливають. Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни судового рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що ухвала відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України і її слід залишити без змін. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Бершадського районного суду Вінницької області від 08 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.Ю. Береговий Судді: О.В. Ковальчук О.С. Панасюк