Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/7780/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/7780/19 Суддя (судді) першої інстанції: Шевченко Н.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Собківа Я.М., Черпіцької Л.Т., секретаря Суркової Д.О., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Глобус» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Глобус» (далі - позивач, ТОВ «Компанія Глобус») звернулось у суд з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі -ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податковим повідомлень - рішень. В обґрунтування позовних вимог зазначило, податковим органом протиправно не перенесено строки проведення перевірки з підстав вилучення у підприємства первинної документації правоохоронними органами. Окрім того, висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на податковій інформації та не враховують суті та наслідків господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентом. Наявні у позивача копії документів підтверджують реальне виконання договірних відносин, а тому висновки про нереальність господарських операцій є необґрунтованими. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2020 року позов задоволено. Не погоджуючись із рішенням суду, Головне управління Державної податкової служби у місті Києві подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом не досліджено та не перевірено факт отримання позивачем запита податкового органу про надання інформації та не надання копій первинних документів, оформлених за результатами господарських відносин з контрагентом. Правильність висновків податкового органа підтвердженно податковою інформацією, яка перебуває у розпорядженні контролюючого органа. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 липня 2020 року відкрито апеляційне провадження та замінено відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у місті Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві). У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що податковим органом не спростовано реальне виконання господарських операцій. Також наголошує, що матеріали досудового розслідування по кримінальному провадженню не є доказами, а лише відомостями про джерело певних обставин, які можуть стати доказами у податковому спорі після їх закріплення належним процесуальним шляхом. Акцентує увагу на тому, що відповідач жодним чином не спростовує допущені під час перевірки порушення вимог Податкового кодексу України. Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження згідно пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав. Судом установлено, що відповідно до пункта підпункта 78.1.4 пункта 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, у період з 05 грудня 2018 року по 11 грудня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві провело документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Хілка Груп». За результатами перевірки 18 грудня 2018 року контролюючим органом складено акт, у висновку якого зазначено про порушення позивачем пункта 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункта 200.1 статті 200, пункта 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредита наступного звітного (податкового) періода за грудень 2017 року на суму 69380,00 грн., занижено податок на додану вартість за грудень 2017 року на суму 19165,00 грн., а також пунктів 44.1 та 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, що полягало у не наданні документів до перевірки. За наслідками перевірки ГУ ДФС у м. Києві 23 січня 2019 року прийняло податкові повідомлення - рішення форми: №0002631404, згідно з яким ТОВ «Компанія Глобус» зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредита наступного звітного (податкового) періода, за грудень 2017 року на 69380,00 грн.; №0002641404, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 23956,00 грн., з яких за основним зобов`язанням 19165,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4791,00 грн.; №0002651404, згідно з яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 510,00 грн. Уважаючи податкові повідомлення - рішення необґрунтованими, платник податків звернувся з відповідним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ненадання запитуваних контролюючим органом документів обумовлено їх виїмкою в рамках кримінального провадження. Окрім того, за результатами оцінки наданих сторонами доказів, судом встановлено підтвердження позивачем належним чином складеними первинними документами реальне виконання господарських взаємовідносин, які мали місце з його контрагентом у періоді, що перевірявся податковим органом. Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України). Як закріплено у підпункті 9.1.3 пункта 9.1 статті 9 ПК України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків. Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V ПК України (підпункт 14.1.178 пункта 14.1 статті 14 ПК України). Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункта 14.1 статті 14 ПК України). Згідно з підпунктом 14.1.181 пункта 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду. Відповідно до підпункта 14.1.18 пункта 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника. Відповідно до підпункта «а» пункта 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю. Приписи пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України визначають, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послу. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.2 статті 198 ПК України закріплено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків закріплений у статті 200 ПК України. Згідно з пунктом 200.1 цієї правової норми сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Пунктом 200.4 закріплено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункта 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункта 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Як установлено судом, причиною виникнення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредита позивача є придбання позивачем у ТОВ «Хілка Груп» товарно-матеріальних цінностей у грудні 2017 року. Так, 01 грудня 2017 року між позивачем та ТОВ «Хілка Груп» укладено договір купівлі-продажу №78, предметом якого виступали елементи верхньої будови колії. Відповідно до інформації, що мітиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності контрагента позивача є вантажний автомобільний транспорт. Як зазначено в акті перевірки, фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва за 2017 рік до органів ДФС не подано, що унеможливлює встановити наявну кількість основних засобів. Остання звітність з податку на додану вартість подана за лютий 2018 року. Звіти про суми нарахованої заробітної плати застрахованим особам та суми нарахованого єдиного внеска на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податкові розрахунки сум доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податка, і сум утриманих з них податків (форма 1-ДФ) до органів ДФС не подані. Аналізом Єдиного реєстра податкових накладних не встановлено реєстрації податкових накладних контрагентами - постачальниками на адресу ТОВ «Хілка Груп» із номенклатурою товарів, зазначених в податкових накладних, зареєстрованих останнім на адресу позивача. Натомість встановлено, що контрагентами в адресу ТОВ «Хілка Груп» зареєстровані податкові накладні з наступною номенклатурою: батути для облаштування спортзалів і спортивних майданчиків, коляски дитячі прогулянкові, сумки жіночі, постільна білизна. В Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься ухвала Печерського районного суду міста Києва, в якій зазначено, що в ході досудового розслідування встановлено, що підприємства транзитно-конвертаційної групи … ТОВ «Хілка Груп» … створені з метою надання послуг з мінімізації податкових зобов`язань, які підлягають сплаті до бюджету, тобто своїми діями в період з 2016 - 2018 роки сприяли умисному ухиленню від сплати податків реально діючим суб`єктам господарювання. Саме наведена інформація стала підставою для висновку про нереальність фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом. На спростування висновків податкового органа, позивачем надано копію договора купівлі-продажу №78 від 01 грудня 2017 року, видаткові накладні від 01 та 15 грудня 2017 року, виписки по особовому рахунку, податкові накладні від 01 та 15 грудня 2017 року. На підтвердження економічної доцільності укладення зазначеного договора, позивачем також надано копію договора купівлі - продажу від 15 листопада 2017 року, укладеного з ТОВ «Дезком», а також копії видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, а також податкових накладних, які підтверджують здійснення позивачем реалізації придбаного у ТОВ «Хілка Груп» товара. Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ. Приписи статті 9 вказаного Закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Окрім того, згідно пункта 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність. Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, відповідач наголошує на тому, що у контрагента позивача відсутні товари, які були реалізовані позивачу. Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що позивачем доведено реальність виконання господарської операції з придбання верхньої будови колії, а тому неподання контрагентом позивача податкової звітності, так само як відсутність інформації в Єдиному реєстрі податкових накладних інформації про придбання останнім такого товара, не підтверджує висновок податкового органу про нереальність такої операції. Також колегія суддів звертає увагу, що контрагент позивача не позбавлений можливості придбавати товари не у платників податків на додану вартість, що виключає підстави внесення інформації про такі угоди в Єдиний реєстр податкових накладних. З урахуванням наведеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання безтоварною господарську операцію позивача із його контрагентом. Колегія суддів уважає за необхідне також зазначити наступне. Як убачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, на момент виписування податкових накладних позивачу його контрагент був зареєстрований у встановленому законом порядку як суб`єкт підприємницької діяльності, а також платником податку на додану вартість, а факт реальності господарської операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами. До того ж, за результатами виконання договора контрагент позивача визначив собі податкові зобов`язання з податку на додану вартість. Даних про те, що зазначені зобов`язання анульовані, податковим органом не надано. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що правових підстав для винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень у відповідача не було. При цьому судовою колегією враховується, що згідно пункта 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до пункта 1 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 33, 34, 242-244, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді Я.М. Собків Л.Т. Черпіцька