Постанова 4851 № 554/10512/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2020 р.Справа № 554/10512/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бартош Н.С., Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. , за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Поліцейського роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області сержант поліції Марченка Андрія Сергійовича на рішення Октябрського районного суду м. Полтава (головуючий І інстанції Савченко А.Г., м. Полтава) від 29.07.2020 року по справі № 554/10512/19 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Поліцейського роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області сержант поліції Марченка Андрія Сергійовича про визнання протиправними дій, скасування постанови, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправними дії поліцейського роти № 4 батальйону, сержанта поліції Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Марченка А.С. з винесення постанови серії ДПО18 № 683391 від 10.11.2019 року про накладення адміністративного стягнення; визнати протиправною та скасувати постанову поліцейського ропи № 4 батальйону, сержанта поліції Управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Марченка А.С. серія ДП018 683391 від 10.11.2019 про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі та накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 680,00 гривень за порушення ч. 2 ст. 121 КУпАП., а провадження по справі закрити. Також позивач просив стягнути з відповідачів судові витрати ОСОБА_1 на правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтава від 29.07.2020 року по справі № 554/10512/19 позовні вимоги задоволено: скасовано постанову серії ДПО18 № 683391 від 10.11.2019 р. про накладення на позивача ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 680 грн, закрито провадження у справі; визнано протиправними дії поліцейського роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області сержанта поліції Марченка Андрія Сергійовича, щодо винесення постанови серії ДПО18 № 683391 від 10.11.2019 р. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Полтавській області Департаменту патрульної служби (36000, Полтавська область. с. Розсошенці, вул. Кременчуцька, 2-В) та Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 ) кошти в розмірі 1500 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу. Відповідач, Поліцейський роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області сержант поліції Марченко А.С., не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав. За правилами ч. 1 ст. 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, з урахуванням особливостей, визначених ст. 268 КАС України. Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до постанови серії ДПО18 № 683391 від 10.11.2019 р. о 10 год. 10 хв. на вул. Кременчуцькій, 48, в с. Розсошенці позивач керував транспортним засобом РУТА 25, д. н. з. НОМЕР_2 , який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що належить ТОВ «Люкс-Полтава 2009» та використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, не мав знаку аварійної зупинки, який відповідає встановленим вимогам стандарту, чим порушив п.п. 31.4.7.є Правил дорожнього руху України. Не погодившись з винесеною постановою, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивач не допускав порушення ПДР України, які б передували перевірці документів, а тому в подальшому, проводячи перевірку, яка не ґрунтувалася на законі та виносячи оскаржувану постанову, діяв всупереч вимог чинного законодавства. В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що до постанови додається відео, що слугує беззаперечним доказом вини позивача, оскільки на ньому зафіксовано, що під час перевірки комплектації транспортного засобу, що надає послуги з перевезення пасажирів, було виявлено відсутність знаку аварійної зупинки. Вказав, що контроль за відповідністю технічного стану транспортного засобу здійснювався поліцейськими шляхом візуального огляду без застосування спеціальних пристроїв (оскільки для того, щоб перевірити наявність чи відсутність знаку аварійної зупинки спеціальний пристрій не потрібен), а відповідно і складання Акту відповідності не є обов`язковим. Зазначив, що поліцейські, окрім підстав для зупинки та перевірки транспортних засобів, передбачених ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», наділені також Законом України «Про дорожній рух» повноваженнями на здійснення контролю та перевірки саме ТЗ, що надають послуги для перевезення пасажирів, (у тому числі і на перевірку наявності знаку аварійної зупинки), що і було зроблено інспекторами. Оскільки, в цьому випадку, перевірка транспортного засобу позивача здійснювалась на підставі ст. 52 Закону України «Про дорожній рух», посилання суду першої інстанції на відсутність підстав для зупинки та перевірки транспортних засобів, передбачених ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», є недоречними та безпідставними. Також вказав, що не дії інспектора, а його рішення у формі постанови про накладення адміністративного стягнення породжує для позивача певні правові наслідки і має обов`язковий характер, а тому висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині є помилковим. Апелянта також послався на те, що враховуючи те, що предметом судового спору є постанова про накладення стягнення в сумі 680 грн., розмір витрат на правову допомогу в сумі 1500 грн. не можна назвати такими, що відповідають принципу співрозмірності та розумності. З приводу наведених вище доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Що стосується висновку суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій поліцейського роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області сержанта поліції Марченка Андрія Сергійовича, щодо винесення постанови серії ДПО18 № 683391 від 10.11.2019 р., колегія суддів зазначає наступне. Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП. Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення, як це передбачено статтею 245 КУпАП, є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Положеннями п. 8 ч. 1 ст. 23 вказаного Закону зазначено, що у випадках, визначених законом, поліція здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання. Відповідно до ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи, зокрема, про порушення правил дорожнього руху (частини перша, друга і третя статті 122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Процедуру оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов`язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція (далі - поліцейський), матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом МВС України від 07.11.2015р. за № 1395 (далі Інструкція). У разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу (п.4 розділ 1 Інструкції). Пункт 1 розділу ІІІ Інструкції, визначає, що справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення, за місцем проживання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за місцем реєстрації транспортного засобу та на місці вчинення адміністративного правопорушення. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема, ч. 2 ст. 121 КУпАП України. Згідно з п. 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ч. 2 ст. 121 КУпАП України, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення. Відповідно до п. 1 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Отже, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення без складання відповідного протоколу. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що посадова особа органів Національної поліції наділена повноваженнями щодо здійснення контролю за дотриманням ПДР України його учасниками, які реалізуються, зокрема, шляхом розгляду справ про адміністративні правопорушення у разі їх виявлення. В свою чергу, у випадку встановлення під час судового розгляду справи відсутності факту скоєння особою адміністративного правопорушення, належним способом захисту порушених прав та інтересів особи, є скасування відповідної постанови у справі про адміністративне правопорушення у судовому порядку. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку в частині визнання протиправними дій відповідача щодо винесення постанови серія ДПО18 № 683391 від 10.11.2019 року про накладення адміністративного стягнення В зв`язку з чим, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню. Крім того, на час розгляду справи особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України. Згідно п. 3 ч. 3 вищенаведеної статті Кодексу встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. Повноваження суду щодо прийняття рішення про визнання протиправними дій поліцейського, щодо складення відповідної постанови, цією статтею не передбачено. Судом першої інстанції не було враховано вищенаведених обставин, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі цього, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 29.07.2020 року по справі № 554/10512/19 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій поліцейського роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області сержанта поліції Марченка Андрія Сергійовича, щодо винесення постанови серії ДПО18 № 683391 від 10.11.2019 р., з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Що стосується рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про скасування постанови серії ДПО18 № 683391 від 10.11.2019 р. про накладення на позивача ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 680 грн. та закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Згідно зі ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Положеннями ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Положеннями ст. 280 КУпАП закріплено обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні. Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02.07.2015 р. № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух від 30.06.1993 р. № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 (із змінами та доповненнями, далі ПДР України). Зі змісту спірної постанови вбачається, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що 10.11.2019 р. о 10 год. 10 хв. на вул. Кременчуцькій, 48, в с. Розсошенці він керував транспортним засобом РУТА 25, д. н. з. НОМЕР_2 , який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що належить ТОВ «Люкс-Полтава 2009» та використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, не мав знаку аварійної зупинки, який відповідає встановленим вимогам стандарту, чим порушив п.п. 31.4.7.є Правил дорожнього руху України. Скасовуючи спірну постанову суд першої інстанції послався на те, що Наказом МВС України № 534 від 13.10.2008 р. затверджено «Порядок здійснення контролю за технічним станом колісних транспортних засобів під час їх експлуатації», яким визначено процедуру проведення працівниками ДАІ перевірок технічного стану колісних транспортних засобів під час їх експлуатації в період між державними технічними оглядами, які здійснюються у випадку наявних ознак, що свідчать про технічну несправність КТЗ або забруднення ним навколишнього середовища. Вказав, що в порушення норм законодавства, поліцейським не складено відповідного акту перевірки КТЗ, копію акту на місці зупинки транспортного засобу позивачу надано не було. До постанови про адміністративне правопорушення відповідний акт не додано. Відсутність акту перевірки КТЗ на технічну несправність, який є основним законним доказом технічної несправності, виключає наявність такої несправності, виявленої у визначеному законом порядку, та ставить під сумнів наявність ПДР, яке інкримінується позивачу. Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 121 КУпАП керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. За приписами п. 31.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (далі по тексту - ПДР) технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації. Згідно з пп. 31.4.7 п. 31.4 ПДР, забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам, зокрема, якщо відсутній знак аварійної зупинки (миготливий червоний ліхтар), який відповідає вимогам стандарту, - на мотоциклі з боковим причепом, легковому, вантажному автомобілі, колісному тракторі, автобусі. З положень наведених вище норм КУпАП та ПДР України вбачається, що відповідальність в цьому випадку настає за керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації та за експлуатацію транспортного засобу згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам, зокрема, якщо відсутній знак аварійної зупинки. Згідно долученого до матеріалів справи відеозапису з нагрудної камери поліцейського вбачається, що транспортний засіб не перебував у русі та не був зупинений працівниками патрульної поліції, а ОСОБА_1 знаходився на місці водія. Дій щодо керування чи експлуатації транспортного засобу не вчиняв. Колегія суддів зазначає, що чинне законодавство, в тому числі й ПДР України, не містить визначення терміну «керування транспортним засобом». В свою чергу, таке визначення було наведено в п. 27 Пленуму ВС України від 23.12.2005 р. № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Крім того, в постанові від 20.02.2019 р. у справі № 404/4467/16-а Верховний Суд зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Таким чином, керування транспортним засобом (експлуатація) це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу. В свою чергу, тимчасова несправність або відсутність певних деталей (в межах спірних правовідносин знаку аварійної зупинки) свідчить лише про певний технічний стан цього транспортного засобу і сама по собі ця обставина не свідчить про наявність підстав для притягнення особи до адміністративної відповідальності за керування чи експлуатацію такого транспортного засобу з порушенням вимог ПДР України. Оскільки долученим до матеріалів справи відеозаписом чи іншими доказами не підтверджено факту саме керування чи експлуатації ОСОБА_1 транспортного засобу, колегія суддів вважає, що у відповідача були відсутні достатні підстави для винесення постанови про притягнення цієї особи до відповідальності за порушення ч. 2 ст. 121 КУпАП. Що стосується висновку суду першої інстанції щодо не складення відповідного акту перевірки КТЗ, згідно Порядку здійснення контролю за технічним станом колісних транспортних засобів під час їх експлуатації, який затверджений наказом МВС України № 534 від 13.10.2008 р., колегія суддів зазначає наступне. Пунктом 1 Розділу І Порядку здійснення контролю за технічним станом колісних транспортних засобів під час їх експлуатації, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 13.10.2008 року № 534, визначено процедуру проведення працівниками Державтоінспекції перевірок технічного стану колісних транспортних засобів під час їх експлуатації в період між державними технічними оглядами, які здійснюються у випадку наявних ознак, що свідчать про технічну несправність КТЗ або забруднення ним навколишнього середовища, відповідно до вимог абзацу першого пункту 21 статті 11 Закону України Про міліцію. Оскільки перевірка транспортного засобу під керуванням позивача, здійснювалася не працівниками державтоінспекції, а працівниками патрульної поліції, то дія вищевказаного Порядку на останніх не поширюється. Працівники патрульної поліції під час виконання покладених на них обов`язків керуються Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07.11.2015 року (далі - Інструкція). Пункти 3,4 Розділу VІІІ Інструкції передбачає контроль за відповідністю технічного стану транспортного засобу, що підлягає обов`язковому технічному контролю, здійснюється поліцейським шляхом візуального (органолептичного) огляду елементів систем та механізмів такого транспортного засобу та/або перевірки їх працездатності і справності за допомогою спеціальних пристроїв (приладів), які сертифіковані та пройшли повірку відповідно до вимог, передбачених правилами, нормами та стандартами у сфері безпеки дорожнього руху. Поліцейський, який здійснює контроль за відповідністю технічного стану транспортного засобу, що підлягає обов`язковому технічному контролю, у разі наявності технічної можливості застосовує під час контролю технічні прилади та засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, чи засоби фото- і кінозйомки, відеозапису. У разі застосування спеціальних пристроїв (приладів) за результатами контролю за відповідністю технічного стану транспортного засобу, що підлягає обов`язковому технічному контролю, поліцейський складає Акт відповідності технічного стану транспортного засобу та його обладнання (далі - Акт відповідності) у двох примірниках, один з яких вручається водієві транспортного засобу. Оскільки контроль за відповідністю технічного стану транспортного засобу здійснювався поліцейським шляхом візуального огляду без застосування спеціальних пристроїв, складення Акту відповідності не є обов`язковим . Що стосується посилання апелянта на те, що ст. 52 Закону України «Про дорожній рух» органам поліції надане право здійснення контролю у сфері безпеки дорожнього руху, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 523 Закону України «Про дорожній рух», до повноважень Національної поліції у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху належать, зокрема, здійснення контролю за безпекою дорожнього руху під час надання послуг з перевезення пасажирів чи вантажів, у тому числі небезпечних, додержанням законодавства у зазначеній сфері, розробленням і видачею в установленому порядку документів щодо погодження маршрутів руху транспортних засобів під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів. Таким чином, приписами ст. 523 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що органи Національної поліції наділені повноваженнями щодо здійснення контролю за безпекою дорожнього руху під час надання послуг з перевезення пасажирів, в той же час, як зазначалося вище, відповідачем в межах спірних правовідносин не доведено факту керування (експлуатації) позивачем транспортним засобом, яким надаються послуги з перевезення пасажирів. Крім того, з долученого до матеріалів справи відеозапису судом встановлено, що відповідачем було повідомлено позивачу, що контроль здійснюється у зв`язку з проведенням операції «Перевізник», в той же час, в матеріалах справи не міститься доказів щодо проведення такого заходу контролю, як операції «Перевізник». Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для скасування постанови серії ДПО18 № 683391 від 10.11.2019 р. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 680 грн., але мотиви та нормативне обґрунтування, які лягли в основу цього висновку колегія суддів вважає помилковими, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні в частині мотивів його прийняття. Що стосується рішення суду першої інстанції в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Полтавській області Департаменту патрульної служби та Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 1500 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду першої інстанції надано ордер, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, попередній розрахунок судових витрат на суму 1500 грн. (а. с. 20-22). Також, 19.12.2019 р. представником позивача адвокатом Фесенко Ю.О., до суду подано клопотання про стягнення судових витрат у розмірі 1500,00 грн., до якого додано: квитанцію № 11 від 15.11.2019 р.; акт № 1 прийому-передачі наданих послуг; розрахунок суми гонорару за надану правничу допомогу від 29.11.2019 р.; договір про надання правової допомоги № 15/11/19/2 від 15.11.2019 р. (а.с. 48-53). Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу. За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Приписи ч. 3 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Статтями 26, 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому, в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 320/3271/19. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення усправі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 14.11.2019 по справі № 826/15063/18, згідно яких, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Колегія суддів зазначає, що позивачем до суду надані належні та допустимі докази на підтвердження факту понесення ним витрат на правничу допомогу. Посилання апелянта на те, що при вирішенні цього питання слід врахувати те, що справа про притягнення особи до адміністративної відповідальності є справою незначеної складності не є свідченням того, що в такій категорії справ особа позбавлена права на відшкодування витрат на правничу допомогу. Разом з тим, при вирішенні цього питання колегія суддів враховує те, що при зверненні до суду першої інстанції позивачем були заявлені дві вимоги: про визнання неправомірними дій поліцейського щодо складення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та про скасування цієї ж постанови. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій поліцейського роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області сержанта поліції Марченка Андрія Сергійовича, щодо винесення постанови серії ДПО18 № 683391 від 10.11.2019 р., колегія суддів дійшла до висновку, що стягненню на користь позивача підлягає сума судових витрат на правничу допомогу у розмірі 750,00 грн., яка є пропорційною до частини задоволених позовних вимог, співмірною зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). У зв`язку з цим, колегія суддів дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Полтавській області Департаменту патрульної служби (36000, Полтавська область. с. Розсошенці, вул. Кременчуцька, 2-В) та Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 ) кошти в розмірі 1500 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу, шляхом викладення четвертого абзацу резолютивної частини тексту постанови в наступній редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Полтавській області Департаменту патрульної служби (36000, Полтавська область. с. Розсошенці, вул.Кременчуцька, 2-В) та Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 ) кошти в розмірі 750,00 грн. (сімсот п`ятдесят гривень) 00 коп. на відшкодування витрат на правову допомогу. Керуючись ст. ст. 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Поліцейського роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області сержант поліції Марченка Андрія Сергійовича задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 29.07.2020 року по справі № 554/10512/19 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій поліцейського роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в Полтавській області сержанта поліції Марченка Андрія Сергійовича, щодо винесення постанови серії ДПО18 № 683391 від 10.11.2019 р. та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 29.07.2020 року по справі № 554/10512/19 змінити в частині підстав та мотивів задоволення позовних вимог про скасування постанови серії ДПО18 № 683391 від 10.11.2019 р. про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 680 грн. Рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 29.07.2020 року по справі № 554/10512/19 змінити в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Полтавській області Департаменту патрульної служби (36000, Полтавська область. с. Розсошенці, вул.Кременчуцька, 2-В) та Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 ) кошти в розмірі 1500 грн. на відшкодування витрат на правову допомогу, шляхом викладення четвертого абзацу резолютивної частини тексту постанови в наступній редакції: «Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Полтавській області Департаменту патрульної служби (36000, Полтавська область. с. Розсошенці, вул.Кременчуцька, 2-В) та Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 ) кошти в розмірі 750,00 грн. (сімсот п`ятдесят гривень) 00 коп. на відшкодування витрат на правову допомогу. В іншій частині рішення Октябрського районного суду м. Полтава від 29.07.2020 року по справі № 554/10512/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає. Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 27.10.2020 року