Постанова 4873 № 910/69/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" жовтня 2020 р. Справа№ 910/69/20 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Калатай Н.Ф. суддів: Пономаренка Є.Ю. Поляк О.І. при секретарі Рибчич А. В. За участю представників: від позивача: Шубак О.І.- адвокат від відповідача: Уколов О.І. - адвокат розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020, повний текст якого складено та підписано 20.07.2020 у справі № 910/69/20 (суддя Чинчин О.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання договору недійсним ВСТАНОВИВ: Позов заявлено про визнання укладеного між сторонами кредитного договору № 4Л16028Г від 31.10.2016 недійсним як такого, що вчинений під впливом обману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України. Позивач посилається на те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля відповідача, ініційованої НБУ, ввів в оману позивача про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення його прав вимоги за кредитним зобов`язанням попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем оскаржуваного кредитного договору. На думку позивача, відсутність вказаних документів (договорів забезпечення) у відповідача має істотне значення при укладенні сторонами кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману позивача, адже якщо б позивач на момент укладення кредитного договору та договорів поруки знав про відсутність даних забезпечень, він не вчинив би оспорювані правочини, а саме не уклав кредитний договір з відповідачем. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2020, повний текст якого складено та підписано 20.07.2020, у справі № 910/69/20 у позові відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що правочин може бути визнаний судом недійсним як такий, що здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України у випадку доведення позивачем наявності одночасно трьох складових, а саме: 1) наявність умислу в діях відповідача, 2) істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, 3) наявність обману, і саме позивач має довести наявність всіх обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним спірного кредитного договору, проте позивачем таких доказів суду надано не було. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що: - позивачем не доведено, що представниками відповідача повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники відповідача замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань «старих позичальників» за укладеними з ними кредитними договорами); - позивачем не доведено що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки кредитного договору № 4Л16028Г від 31.10.2016, які насправді наступити не можуть; - як вбачається з протоколу (рішення) № 30/10/2016-1 загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» від 30.10.2016, порядком денним загальних зборів було укладення з відповідачем кредитного договору на суму 1 750 000 000,00 грн., проте жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за «старими» кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку; - відповідно до Техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016, метою кредитування позивача є фінансування поточної діяльності; - згідно з Заявкою на отримання кредиту від 24.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства; джерела погашення - за рахунок основної діяльності. Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказаний документ не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором); - жоден пункт кредитного договору № 4Л16028Г від 31.10.2016 не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову. Не погоджуючись з рішенням, 11.08.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі № 910/69/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оспорюване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та прийнятим з порушенням норм процесуального права та неправильною оцінкою доказів. У обґрунтування вказаної позиції позивач послався на ті ж самі обставини, що й при зверненні до суду з позовом, зазначивши про те, що судом першої інстанції не надано жодної правової оцінки тій обставині, що у відповідача на момент укладення кредитного договору та договорів поруки були відсутні договори, які підтверджують існування забезпечення; що відповідач не заперечує те, що кредитні договори є незабезпеченими; відсутність у відзиві відповідача доказів існування договорів, які забезпечують кредитні договори, підтверджує, що їх ніколи не існувало. Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2020 справа № 910/69/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Поляк О.І., Пономаренко Є.Ю. Ухвалою від 14.09.2020 колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Поляк О.І., Пономаренко Є.Ю.: - Товариству з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі № 910/69/20; - відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі № 910/69/20; - справу № 910/69/20 призначено до розгляду на 19.10.2020 о 14:40; - встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень, клопотань та письмових пояснень - до 01.10.2020; - учасникам процесу роз`яснено, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2); - зупинено дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі № 910/69/20; - сторони попереджено , що нез`явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою в розгляді апеляційної скарги. Станом на 19.10.2020 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило. Під час розгляду справи представник позивача апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке. 31.10.2016 відповідач як банк та позивач як позичальник уклали кредитний договір № 4Л16028Г (далі Кредитний договір) (а.с. 8-10) у п.п. 1.1, А.2 якого погодили, що відповідач за наявності вільних коштів зобов`язується надати відповідачу кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 1 750 000 000,00 грн. для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позивача щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни. Термін повернення кредиту - 24.10.2024 (п. А.3 Кредитного договору). Згідно з п. 7.9 Кредитного договору договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів відповідача у порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 09.03.2016, укладеної сторонами. З доданих позивачем до позовної заяви копій платіжних доручень (а.с. 12-14) слідує, зо за умовами Кредитного договору позивачем були отримані грошові кошти в загальній сумі 4 439 854 868,75 грн., у тому числі: 171 976 877,98 грн. за платіжним дорученням № 4011 від 09.11.2016, 1 692 852 340,31 грн. за платіжним дорученням № 48 від 01.11.2016, 2 575 025 650,46 грн. за платіжним дорученням № 4011 від 07.11.2016. Також, між позивачем як поручителем та відповідачем як кредитором укладено вісім ідентичних за змістом договорів поруки, предметом яких є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання третіми особами своїх зобов`язань за укладеними з відповідачем кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору, а саме договори поруки № 4А11494И/П від 04.11.2016, № 4О16007Д/П від 04.11.2016, № 4Х14309И/П від 31.10.2016, № 4Х16006Д/П від 04.11.2016, № 4К14306И/П від 31.10.2016, № 4О14312И/П від 31.10.2016, № 4Т14304И/П від 31.10.2016, № 4Т13585И/П від 08.11.2016 (далі Договори поруки). Зі змісту Договорів поруки (п.п. 1, 2, 3) слідує, що поручитель з умовами відповідних кредитних договорів, у забезпечення зобов`язань за якими укладено договори поруки, ознайомлений. У п. 4 Договорів поруки сторонами погоджено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору. Пунктом 5 Договорів поруки сторони погодили, що у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 Договорів поруки). Згідно з п. 7 Договорів поруки у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті «призначення платежу» якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору. До поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання (п. 8 Договору поруки). Відповідно до п. 10 Договорів поруки кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором. Згідно з п. 17 Договорів поруки договір укладено/підписано з використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів відповідача у порядку, передбаченому Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» та Законом України «Про електронний цифровий підпис», а також на підставі Угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 03.03.2016, укладеної сторонами. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить визнати Кредитний недійсним на підставі ст. 230 ЦК України як такий, при укладенні якого відповідачем було введено позивача в оману. У обґрунтування вказаних тверджень позивач послався на те, що: - укладенню Кредитного договору та Договорів поруки передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг; - відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі «трансформації» кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк»; - така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, яким зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфеля на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначає позивач у позовній заві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» кредитного боргу попередніх боржників; - при цьому, як зазначає позивач, банк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпеченні надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше; - за твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за Кредитним договором були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань попередніх боржників банку в зазначених рамках реалізації плану «трансформації» кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк», ініційованого НБУ, а укладення Кредитного договору обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості попередніх боржників, мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як, зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані такими третіми особами банку в якості забезпечення своїх кредитних зобов`язань, у декілька разів перевищує заборгованість попередніх боржників перед банком.; - після завершення процесу переоформлення боргів попередніх боржників банку рішенням НБУ від 18.12.2016 № 498-р Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» визнано неплатоспроможним, та відповідно до постанови КМУ від 18.12.2016 № 961 банк перейшов у власність держави, проте зобов`язання банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечені зобов`язання попередніх боржників, банком виконані не були; - протягом 2017-2018 років позивач намагався у судовому порядку отримати вказані документи від відповідача, однак, як встановлено у рішеннях судів, відповідач і не був зобов`язаний передавати такі документи позивачу; - таким чином, ані в порядку, визначеному у договорах поруки, ані в судовому порядку, відповідач не передав позивачу документи, які б давали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань попередніх боржників за кредитними договорами, зокрема документи, які забезпечували виконання зобов`язань третіх осіб за вказаними у договорах поруки кредитними договорами; - така поведінка банку свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за Договорами поруки ні в момент їх укладення, ні протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем; - тривале невиконання відповідачем зобов`язань за договорами поруки свідчить про відсутність у банку намірів передати позивачу (як поручителю, який виконав зобов`язання боржника) документів, які підтверджували наявність забезпечення виконання зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів; - при цьому, банк лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти як Кредитний договір, так і Договори поруки з метою реалізації плану «трансформації», чим ввів позивача в оману щодо істотних умов договору; - у позивача взагалі є сумніви щодо реальної наявності у банку таких активів, оскільки протягом 2016-2019 років банк не передав позивачу ні документи, які посвідчували наявність активі (їх копії), ні будь-яку іншу інформацію, що надавала б змогу позивачу звернути стягнення на такі активи. Всі наведені обставини, за твердженням позивача, свідчать про те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля відповідача, ініційованої НБУ, ввів в оману позивача про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення його прав вимоги за кредитним зобов`язанням попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем оскаржуваного кредитного договору, а відсутність вказаних документів (договорів забезпечення) у відповідача має істотне значення при укладенні сторонами кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману позивача, адже якщо б позивач на момент укладення кредитного договору та договорів поруки знав про відсутність даних забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п`ятою, шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що: - судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.; - зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України); - відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України). Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частина 1 ст. 230 ЦК України встановлює, що, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що під час розгляду справи позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які є підставами для визнання недійсним Кредитного договору на підставі ст. 230 ЦК України, а саме, що представниками відповідача повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники відповідача замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань попередніх позичальників за укладеними з банком кредитними договорами); що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки Кредитного договору, які насправді наступити не можуть. Крім того, слід зазначити про таке. 24.13.2016 позивачем складено Заявку на отримання кредиту в сумі 1 750 000 000,00 грн. де зазначено джерела погашення - за рахунок основної діяльності (а.с.57). 24.10.2016 позивачем складено Техніко економічне обґрунтування повернення кредитних коштів, у якому зазначено, що кредит у сумі 1 750 000 000,00 грн., а також нараховані за ним відсотки і комісії планується погашати за рахунок коштів, що залишаються в розпорядженні підприємства позивача (а.с. 56). Як слідує з протоколу (рішення) № 30/10/2016-1 загальних зборів засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» від 30.10.2016 (а.с. 55), загальними зборами позивача було прийнято рішення щодо укладення з відповідачем кредитного договору з лімітом 1 750 000 000,00 грн. При цьому жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за кредитами попередніх боржників, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку. Метою кредитування позивача є фінансування поточної діяльності товариства, що підтверджується вищезгаданими Техніко-економічним обґрунтуванням повернення кредитних коштів від 14.10.2016 та Заявкою на отримання кредиту від 24.10.2016, які були надані самим позивачем. Таке саме призначення кредитування зазначено й у Кредитному договорі. Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за кредитами попередніх боржників всі перелічені вище документи не містять, як не містять посилань і на договори поруки. Так само, жоден пункт Кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову. Враховуючи вищевикладене, посилання позивача на те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля відповідача, ініційованої НБУ, ввів в оману позивача про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення його прав вимоги за кредитним зобов`язанням попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав позивача до укладення з відповідачем оскаржуваного кредитного договору, а відсутність вказаних документів (договорів забезпечення) у відповідача має істотне значення при укладенні сторонами кредитного договору та договорів поруки і підтверджує факт обману позивача, адже якщо б позивач на момент укладення кредитного договору та договорів поруки знав про відсутність даних забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів, до уваги колегією суддів не приймаються як недоведені, оскільки, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач помилково ототожнює укладені ним з відповідачем договори поруки з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку. Отже, матеріалами справи не підтверджується жодна з викладених позивачем на підтвердження наявності підстав для визнання Кредитного договору недійсним обставин, а підписавши такий договір, позивач реалізував своє право, надане йому статтями 627, 628 ЦК України, на вільне укладення договору, вибір контрагента та визначення умов договору. Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Дослідивши наявні в матеріалах справи документальні докази, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не доведено наявності встановлених цивільним законодавством умов для визнання Кредитного договору недійсними з підстав, зазначених ним у позовній заяві, а відтак, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні позову. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайк-Сіті» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі № 910/69/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України всі судові витрати по справі покладаються на позивача. Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Лайк-Сіті» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі № 910/69/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі № 910/69/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі № 910/69/20.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/69/20. Повний текст постанови складено: 26.10.2020 Головуючий суддя Н.Ф. Калатай Судді Є.Ю. Пономаренко О.І. Поляк