Постанова 4812 № 487/1585/19

21.10.20 22-ц/812/1201/20 Провадження № 22-ц/812/1201/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 21 жовтня 2020 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого -Бондаренко Т.З., суддів - Крамаренко Т.В., Темнікової В.І., із секретарем судового засідання- Біляєвою В.М., за участі: прокурора Цвікілевич Н.В., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 , представника третьої особи Іванцова І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №487/1585/19 за апеляційною скаргою Заступника прокурора Миколаївської області на рішення Заводського районного суду м.Миколаєва від 18 березня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Нікітіна Д.Г., в приміщенні того ж суду, за позовом Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 за участі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Міська лікарня № 4 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на майно,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року Перший заступник прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на майно. Так, рішенням виконавчого комітету міської ради №1239 від 22 листопада 2011 року за ОСОБА_1 оформлено право власності на нежитлову будівлю бюро ритуальних послуг за літ. Б5 площею 86,3 кв.м., яка розташована по АДРЕСА_1 (адреса була змінена з АДРЕСА_1 на підставі рішення виконкому міської ради №1122 від 28 жовтня 2011 року). 02 грудня 2011 року ОСОБА_1 отримано свідоцтво про право власності на це приміщення (серія та номер: НОМЕР_1 ). Проте в позові зазначено, що вказані рішення органу місцевого самоврядування щодо оформлення на ім`я фізичної особи ОСОБА_4 права власності на самовільно збудоване нерухоме майно бюро ритуальних послуг на території Миколаївської міської лікарні № 4 та свідоцтво про право власності на це майно є незаконними, оскільки не відповідають вимогам ст.26 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», затвердженого наказом міністерства юстиції України № 7/5 від 07 лютого 2002 року, діючого на час виникнення спірних правовідносин, якими передбачено, що оформлення права власності на новозбудовані об`єкти нерухомого майна проводиться органами місцевого самоврядування лише за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку. З метою незаконного оформлення права власності на нерухоме майно бюро ритуальних послуг на території міської лікарні № 4 по АДРЕСА_1, ОСОБА_4 подав до виконкому міської ради відповідну заяву, договір про оренду комунального майна №112 від 11 листопада 2009 року та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 02 листопада 2011 року МК 14211068985. При цьому, будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 до заяви не долучено. За інформацією міської ради від 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 , як суб`єкту господарювання чи фізичній особі земельна ділянка по АДРЕСА_1 для будівництва приміщення бюро ритуальних послуг не надавалась. Будівництво здійснено на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні лікарні на підставі Державного акту №000435 II - МК. За інформацією від 26 жовтня 2018 року, адміністрація міської лікарні ОСОБА_1 згоди на вилучення з користування земельної ділянки для здійснення будівництва відповідної прибудови не надавала. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 , здійснено будівництво без отримання документів на земельну ділянку прокурор зазначав про незаконне прийняття виконкомом міської ради рішення про оформлення за ОСОБА_1 права власності на спірне збудоване майно бюро ритуальних послуг за вказаним адресом, в наслідок чого відповідачам незаконно отримано відповідне свідоцтво про право власності на це майно. В подальшому факт незаконного оформлення права власності на спірне нерухоме майно підтверджено наступним рішенням Виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 864 від 20 серпня 2012 року, яким попереднє рішення цього ж органу від 21 листопада 2011 року № 1239 в частині п. 298 про оформлення за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю бюро ритуальних послуг по АДРЕСА_1 -виключено, з тих підстав, що збудована будівля бюро ритуальних послуг літ. Б5 є прибудовою до будівлі літ. Б по АДРЕСА_1 , яка належить до об`єктів комунальної власності та перебуває в управлінні Міської лікарні № 4 та фактично бюро ритуальних послуг передано Міською лікарнею №4 ОСОБА_1 в оренду згідно договору № 112 від 11 листопада 2009 року. Цим же рішенням доручено Управлінню з використання та розвитку комунальної власності міської ради та Комунальному підприємству «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» здійснити заходи щодо скасування та внесення змін до запису у реєстрі прав власності на вказане нерухоме майно. Проте, користуючись бездіяльністю органів місцевого самоврядування ОСОБА_1 02 листопада 2016 року зареєстрував своє право власності на підставі незаконного свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю бюро ритуальних послуг за вказаним адресом в Державному реєстрі прав та їх обтяжень. Прокурор, обґрунтовуючи підстави звернення до суду з даним позовом, посилався на те, що незважаючи на протиправне оформлення за фізичною особою права власності на вказане майно, міською радою, її виконавчим комітетом та його структурними підрозділами, не вчинялось будь-яких дій щодо визнання недійсним та скасування свідоцтва на майно, що свідчить про неналежне виконання міською радою, як уповноваженим органом своїх обов`язків у сфері управління власністю територіальної громади міста. В зв`язку з цим, прокурор просив визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 від 02 грудня 2011 року на майно по АДРЕСА_1 . Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2020 року в задоволенні позовної заяви Першого заступника прокурора Миколаївської області відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що позов прокурора не підлягає задоволенню по суті, оскільки прокурор не вірно визначив особу, інтереси якої порушено та уповноважену на звернення до суду в цих правовідносинах, так як такою особою є не Миколаївська міська рада, а Міська лікарня № 4, яка має Державний акт на право постійного користування землею на якій знаходиться спірна будівля та є власником спірного майна, а тому саме лікарня зацікавлена у його поверненні та визнанні свідоцтва про право власності на це майно ОСОБА_1 недійсним. Крім цього, як підставу відмови в задоволенні позову судом зазначено порушення позовної давності. Так, із листа ОСОБА_1 від 27 грудня 2012 року позивачу було відомо про наявність спірного свідоцтва та його незаконність, проте протягом більше п`яти років на захист порушеного права звернення до суду не мало місця. Не погоджуючись з рішенням суду прокуратура подала апеляційну скаргу в якій посилались на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки висновки суду суперечать фактичним обставинам справи та доказам, що їх підтверджують, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позовні вимоги. Так, апеляційна скарга мотивована тим, що суд не врахував незаконність оформлення права власності на спірну нежитлову будівлю ритуальних послуг, розташовану на земельній ділянці, яка є комунальною власністю, та передана у користування Міській лікарні № 4, таким чином порушивши інтереси саме держави, в особі територіальної громади м.Миколаєва на вільне використання вказаної земельної ділянки. Крім того суд, безпідставно послався на позовну давність, як підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки за висновками суду, позов не підлягає задоволенню в зв`язку з неналежним позивачем, що виключає можливість застосування позовної давності. Апелянт зазначає, що прокурором пред`явлено негаторний позов, а тому позовна давність до спірних правовідносин не може бути застосована, крім цього ОСОБА_1 використовував спірну нежитлову будівлю на підставі договору оренди з Міською лікарнею № 4 та сплачував відповідні платежі та не заперечував проти прав на цю будівлю Міської лікарні №

4. Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 подав відзив де зазначав, що відповідно до статуту Миколаївської міської лікарні № 4, остання є юридичною особою та має право самостійно звертатися до суду на захист свого права. Також, у відзиві наголошено, що позов поданий прокурором в інтересах Миколаївської міської Ради пред`явлений до нього не є негаторним, оскільки Миколаївська міська Рада, хоча і є власником, проте не є володільцем земельної ділянки та спірного майна, а також зміст заявлених вимог не відповідає змісту вимог негаторного позову, оскільки вони не містять вимоги про усунення перешкод у користуванні спірним майном. Неправомірно, на думку відповідача, прокурор посилається на використання спірної будівлі ОСОБА_1 на підставі договору оренди з Миколаївською міською лікарнею № 4 до 2018 року, оскільки бюро ритуальних послуг - це окрема нежитлова будівля, яка збудована відповідачем, і на неї не розповсюджувався договір оренди. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступного. Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до частин 1,2,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає. Міська лікарня №4, як юридична особа зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т. 1 а.с. 46- 48). Як вбачається з матеріалів справи Міська лікарня № 4 керувалася і діяла згідно Статуту затвердженого розпорядженням Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради від 13 травня 2010 року, який було перереєстровано в новій редакції від 22 грудня 2016 року (т. 1 а.с. 132- 148). Пунктом 1.2 Статуту визначено, що власником Установи є територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради. Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за 431 виданого 10 липня 2001 року, Миколаївській міській лікарні №4 Миколаївською міською радою надано у постійне користування 2, 0896 гектарів та у спільне сумісне постійне користування площею 1015 кв.м. землі в межах згідно з планом землекористування для обслуговування міської лікарні № 4 по АДРЕСА_1 , відповідно до рішення Миколаївської міської ради від 28 лютого 2001 року за № 28/7 (т. 1 а.с. 40-42). 29 липня 2009 року до ФОП ОСОБА_1 звернувся головний лікар Миколаївської міської лікарні № 4 з листом, в якому зазначено, що: «За проханням рідних та близьких померлих в лікарні виділити окреме приміщення для прощання з померлими, просимо Вас надати благодійну допомогу з будування такого приміщення на території лікарні» (т. 2 а.с. 25). Вже через декілька місяців, 11 листопада 2009 року між ФОП ОСОБА_1 та Міською лікарнею № 4, в особі головного лікаря ОСОБА_6 укладено договір оренди № 112, згідно пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення, розташоване у будівлі харчоблоку із котельною та наземною частиною переходу міської лікарні № 4 зі збільшеною площею до 105,9 кв.м. на підставі розпорядження Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради № 465-р від 11 листопада 2009 року з адресом: АДРЕСА_1 (т. 1а.с.14-15). Строк дії вказаного договору оренди неодноразово було продовжено додатковими угодами, останньою додатковою угодою від 13 січня 2017 року строк дії Договору оренди №112 від 11 листопада 2010 року продовжено на один рік з 13 січня 2017 року по 13 січня 2018 року (т. 1 а.с. 14). 11 листопада 2010 року згідно акту приймання-передачі нерухомого майна міська лікарня № 4 в особі головного лікаря ОСОБА_6 передала ПП ОСОБА_1 в особі ОСОБА_1 нерухоме майно площею 86.7 кв.м (яке за договором оренди № 112 зі змінами від 11 листопада 2010 року загальною площею є 105,9 кв.м) для обладнання приміщення по наданню ритуальних послуг, що розташоване у будівлі харчоблоку із котельною та наземною частиною переходу міської лікарні №4. Так, з наведеного слідує, що в оренду ОСОБА_1 було передано як частина приміщень власне Міської лікарні № 4 так і приміщення в збільшеній частині (договір підряду між ОСОБА_1 та TOB «СК «Модуль-Миколаїв») за рахунок внесків ОСОБА_1 , як благодійних, про що його просив головний лікар в наведеному листі від 29 липня 2009 року. В той же час, 05 березня 2010 року між ОСОБА_1 та TOB «СК «Модуль-Миколаїв» було укладено Договір генерального підряду №05/03-10 на виконання будівельних робіт. Пунктом 1.1. вказаного Договору визначено, що Замовник, в особі ОСОБА_1 отримує, а Підрядник приймає на себе обов`язок з будівництва бюро ритуальних послуг за адресом: АДРЕСА_1 ; територія 4-ої міської лікарні (т. 2 а.с.18). А наступного року інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю в Миколаївській області зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робіт від 12 жовтня 2011 року за №МК08211059371 «Розміщення бюро ритуальних послуг на території міської лікарні №4» за адресом АДРЕСА_1 (т. 2 а.с. 19-21). В даній декларації в розділі

14. Інформація про земельну ділянку вказано місце розташування об`єкту АДРЕСА_1 , форма власності або користування земельною ділянкою на якій здійснювались будівельні роботи, визначено, як «постійне користування», а документ, що посвідчує право замовника на земельну ділянку вказано як Державний акт на право постійного користування землею від 10 липня 2001 року за № 431, виданий Миколаївською міською радою, а замовником виконання будівельних робіт визначено ОСОБА_1 . Однак, як встановлено в судовому засіданні вказаний Державний акт на землю видано Миколаївській міській лікарні № 4, тоді як ОСОБА_1 не отримував правовстановчого документу на землю, що не оспорюється сторонами (т. 1 а.с.40-42). Не зважаючи на наведені розбіжності в Декларації про початок виконання будівельних робіт, через декілька днів, 28 жовтня 2011 року рішенням виконкому Миколаївської міської ради №1122 нежитловій будівлі по АДРЕСА_1 (Літ. Б5 прим. №№1, 2, 3 заг. площ. 86,3 кв.м.), як такій, що належить громадянину ОСОБА_1 , надано новий адрес: АДРЕСА_1 (т.2 а.с.16 об.). На якій підставі виконком Миколаївської міської ради дійшов висновку, що вказані приміщення належать ОСОБА_1 на час прийняття вказаного рішення - не зазначено. Наступного місяця, 22 листопада 2011 року рішенням виконкому Миколаївської міської ради № 1239 визнано право власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю бюро ритуальних послуг, із зазначенням нового адресу цієї будівлі, а саме АДРЕСА_1 , загальною площею 86,3 кв.м., виходячи з договору оренди від 11 листопада 2009 року та відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 02 листопада 2011 року в якій інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області засвідчено відповідність закінченого будівництвом нежитлової будівлі бюро ритуальних послуг за літ. Б5 загальною площею 86,3 за вказаним адресом, яка належить ОСОБА_1 (т.1а.с.28). Так, в даному рішенні міститься посилання на договір оренди від 11 листопада 2009 року, що вказує на належність цих приміщень саме Миколаївській міській лікарні № 4, які вона передала в оренду, а не у власність відповідачу, натомість відповідно до декларації про готовність об`єкту до експлуатації вказаний об`єкт зазначено, як такий, що належить ОСОБА_1 , проте хто є власником земельної ділянки на якій збудовано вказаний об`єкт, дане рішення інформації не містить. Наступним рішенням від 02 грудня 2011 року виконкому Миколаївської міської ради на ім`я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю бюро ритуальних послуг з зазначенням відповідного адресу (т.2 а.с. 31). Згідно витягу про державну реєстрацію прав № 32456889 від 13 грудня 2011 року право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю бюро ритуальних послуг за адресом АДРЕСА_1 , було зареєстровано Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації на підставі вказаного свідоцтва про право власності (т.2 а.с.30). Відповідно до вимог ч. 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної документації» право на забудову земельної ділянки реалізується лише її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Згідно з п. 8.1.Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07 лютого 2002 року, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, оформлення права власності на новозбудовані об`єкти нерухомого майна проводиться органами місцевого самоврядування лише за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку. Так, ще до отримання відповідачем свідоцтва про право власності на спірний об`єкт нерухомості, на звернення головного лікаря Міської лікарні № 4, Санітарно-епідеміологічна станція Заводського району м. Миколаєва в листі від 08 лютого 2010 року вказувала, що не заперечує проти розміщення бюро ритуальних послуг на території 4-ої лікарні при умові отримання документів, в тому числі і правоустановчих документів на земельну ділянку, яка відводиться, висновку по відведенню земельної ділянки за встановленою формою та розробки проектної документації з дотриманням санітарних норм (т. 1 а.с. 24). Рекомендації викладені в зазначеному листі не були реалізовані ні відповідачем ОСОБА_1 ні головним лікарем, проте таке не стало на заваді отримання ним вказаного свідоцтва про право власності. В подальшому, з метою легалізації права користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , яка розташована під новозбудованим нерухомим майном, як то бюро ритуальних послуг, вже після отримання ним свідоцтва про право власності на спірний збудований об`єкт, 20 лютого 2012 року головний лікар Миколаївської міської лікарні № 4 ОСОБА_6 звернувся до міського голови Чайки В.Д. з листом, в якому зазначав, що він не заперечує щодо виділення частини земельної ділянки площею 95 кв.м. із загальної площі 20896 гектарів за адресом АДРЕСА_1 , які раніше були виділені Міській лікарні № 4 рішенням Миколаївської міської ради народних депутатів за № 28/1 від 28 лютого 2001 року та закріплено Державним актом на право постійного користування землею від 10 липня 2001 року ФОП ОСОБА_1 для обслуговування бюро ритуальних послуг ( т.2 а.с..26). В свою чергу 02 липня 2012 року ФОП ОСОБА_1 звернувся з аналогічною заявою до міського голови Чайки В.Д. про надання в оренду земельної ділянки (т. 1 а.с.32). 07 липня 2012 року ФОП ОСОБА_1 отримав лист від Управління містобудування та архітектури Миколаївської міської ради, відповідно до якого вказаний контролюючий орган, вважав можливим оформлення правовстановчих документів на земельну ділянку площею 95,0 кв.м. для обслуговування нежитлових приміщень за адресом АДРЕСА_1 , без зазначення будь-яких вимог та умов (т. 1 а.с. 33). З пояснень сторін встановлено, що будь-яких рішень Миколаївською міською радою з приводу наведених звернень головного лікаря та відповідача про надання земельної ділянки до даного часу не прийнято. З письмового повідомлення Миколаївської міської ради на адресу суду апеляційної інстанції від 21 серпня 2020 року слідує, що в управлінні земельних ресурсів Миколаївської міської ради відсутня інформація щодо надходження в роботу та про результати розгляду заяви ФОП ОСОБА_4 від 02 липня 2012 року( щодо оформлення земельної ділянки) (т.2 а.с. 148). Миколаївська міська рада, 30 вересня 2020 року до апеляційного суду надіслала до апеляційного суду документи, з яких також не вбачається що ОСОБА_4 надавалась спірна земельна ділянка. За такого враховуючи, що рішення компетентним органом про виділ ОСОБА_4 земельної ділянки під будівництво не приймалося, будь якого самостійного значення звернення про таке до Миколаївської міської ради, не мають. Факт незаконного оформлення права власності на спірне нерухоме майно в подальшому визнано Миколаївською міською радою, в зв`язку з чим, рішенням виконкому міської ради № 864 від 20 серпня того ж 2012 року «Про внесення змін до рішення виконкому Миколаївської міської ради за №1239 від 22 листопада 2011 року» пункт 298 цього рішення про оформлення за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю бюро ритуальних послуг по АДРЕСА_1 - виключено (т.1 а.с.27). Вказаним рішенням також Управлінню з використання та розвитку комунальної власності міської ради та Комунальному підприємству «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» доручено здійснити заходи щодо скасування та внесення змін до запису у реєстрі прав власності на спірне нерухоме майно. Із змісту вказаного рішення слідує, що підставою його прийняття стала інформація КП «ММБТІ» про те, що збудована будівля бюро ритуальних послуг за літ. Б5 є прибудовою до будівлі за літ Б по АДРЕСА_1 , яка належить до об`єктів комунальної власності міста та перебуває в управлінні Міської лікарні №

4. Вказане рішення набрало законної сили, не оскаржено та не скасовано. Таким чином правова підстава на якій ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право власності скасована і на даний час відсутня. Згідно з вимогами ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. За такого, оскаржуване свідоцтво про право власності на нерухоме майно, яким є нежитлова будівля бюро ритуальних послуг під літ. Б5 загальною площею 86,3 м. кв. по АДРЕСА_1 , як похідний документ, від рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22 листопада 2011 року, яке на даний час скасовано, підлягає визнанню недійсним в судовому порядку. В той же час, відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що прокурор пред`явив позов в інтересах неналежного позивача, оскільки спірне будівництво стосується лише прав та обов`язків Міської лікарні № 4, в користуванні якої знаходиться як приміщення лікарні так і земельна ділянка . Згідно вимог ст.169 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Вони можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом та юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом. Статтею 172 ЦК України передбачено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідно до положень ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Частиною першою статті 122 ЗК України передбачено, шо сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Згідно ч.1 ст.123 цього ж Закону встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання). Відповідно до положень ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування», територіальній громаді належить право комунальної власності на нерухоме майно, а органи місцевого самоврядування від імені та в її інтересах відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Саме до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Згідно із положеннями ст. 12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, належить зокрема, організація землеустрою, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, відповідно до цього Кодексу. Відповідно до положень ст. 13 Конституції України земля, її надра атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ст. 14 Конституції України). Так, земельна ділянка, яка перебуває в постійному користуванні Міської лікарні № 4 є власністю територіальної громади та, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування» право на розпорядження нею належить територіальній громаді в особі міської ради та її органів. Таким чином, саме Миколаївська міська рада уповноважена на здійснення відповідних функцій власника від імені територіальної громади щодо розпорядження землями комунальної власності. Відповідно до Статуту Міська лікарня № 4, остання заснована на комунальній власності територіальної громади м. Миколаєва з фінансуванням її діяльності за рахунок коштів місцевого та державного бюджетів. Власником лікарні є територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради. Відповідно до положень ст. 391 ЦК України та ст. 152 ЗК України зазначено, що саме власник майна має право на захист порушеного права власності. За такого саме власнику належить право захисту свого права власності, яким є земельна ділянка комунальної власності- територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради. Так, підставою звернення прокурора до суду у даній справі є незаконне оформлення права власності на ім`я ОСОБА_1 на нежитлову будівлю бюро ритуальних послуг по АДРЕСА_1 , розташовану на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності та передана у постійне користування Міській лікарні №

4. В наслідок такого незаконного оформлення оспорюваного свідоцтва про право власність на нежитлове приміщення на ім`я ОСОБА_1 , порушені інтереси держави в особі частини Українського народу, а саме територіальної громади м. Миколаєва. Зміст такого порушення полягає в тому, що Миколаївська міська рада позбавлена можливості реалізації повноважень щодо використання майна громади в інтересах самої громади, яким є земельна ділянка. Таке використання могло бути як для цілей лікарні так і бути переданою для користування іншим особам, в разі, якщо таке відповідало інтересам громади, але у передбаченому законом порядку, яким передбачено проведення аукціону з залученням більшого кола учасників та призвело би до отримання більш високої орендної плати. Таким чином, незаконне оформлення права власності, фактично порушує принцип ефективного та законного використання комунального майна, яким є земельна ділянка на якій розташовано спірне будівництво. Крім цього незаконне оформлення права власності на відповідача, фактично позбавило територіальну громаду в особі Миколаївської міської ради, як власника спірної земельної ділянки, на вільне розпорядження своїм майном. За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що спірні правовідносини порушують саме права та інтереси територіальної громади міста в особі Миколаївської міської ради, на захист яких прокурор обґрунтовано звернувся до суду, в зв`язку з чим порушене право підлягає судовому захисту. За такого, не можна погодитись з висновком районного суду, що належним позивачем в даній справі має бути виключно Міська лікарня №

4. Відповідно до ч. 4 ст. 56 ЦПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Конституційним Судом України в рішенні № 3-рп/99 від 8 квітня 1999 року висловлено позицію та відповідно до прямого припису ч. 4 ст. 23 Закону № 1697-VII, поняття «інтереси держави» є оціночним; в кожному конкретному випадку прокурор, який звертається до суду із заявою, повинен обгрунтувати в суді наявність підстав для представництва інтересів держави (в тому числі публічних інтересів територіальної громади). Згідно ч. 2 ст. 4 ЦПК України до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Підстави для здійснення прокурором представництва держави в суді визначені у ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Відповідно до абзацу 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. Як вбачається з листа Прокуратури Миколаївської області від 10 жовтня 2018 року за вихідним № 05/2-235 вих-18 на ім`я Миколаївського міського голови, перший заступник прокуратури області вказав про неналежне виконання посадовими особами міської ради та їх виконавчих органів обов`язків щодо контролю за використанням та збереженням майна комунальної власності, в зв`язку з неправомірним збереженням ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю бюро ритуальних послуг за адресом АДРЕСА_1 , що може бути підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді. Також вказано про необхідність повідомлення про конкретні причини невжиття міськрадою та її виконавчими органами заходів до розірвання договору оренди майна, строк якого закінчився, скасування незаконно оформленого свідоцтва про право власності та знесення самовільно збудованого об`єкту на території лікарні (т.1 а.с. 29). На вказаного листа заступник міського голови листом від 30 жовтня 2018 року за вихідним 13513/02.02-01-06/111/18 повідомив, що скасування свідоцтва про право власності не належить до повноважень виконавчих органів міської ради, рішення виконкому міської ради від 20 серпня 2011 року № 864 не є підставою для його скасування, так як скасування свідоцтва можливе лише за рішенням суду, проте рішення суду з даного питання не приймалося. Також в листі викладено прохання про звернення прокуратури в інтересах територіальної громади м. Миколаєва до суду щодо скасування свідоцтва про право власності на незаконний об`єкт (т. 1 а.с. 30). Листування прокуратури Миколаївської області з міським головою з приводу надання необхідних документів щодо з`ясування спірних правовідносин продовжувало тривати до січня 2019 року. За наведений час, Миколаївська міська рада не вчинила дій направлених на пред`явлення відповідного позову до суду. Тому, 06 лютого 2019 року прокурором області направлено повідомлення Миколаївській міській раді про пред`явлення даного позову в інтересах держави (т. 1 а.с. 31-37, 49). Вказані обставини свідчать про неналежне виконання своїх обов`язків посадових осіб Миколаївської міської ради та виконання прокуратурою вимоги ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а також про те, що орган місцевого самоврядування не здійснює захист інтересів громади, що є обгрунтованою підставою для звернення прокурора з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради. В оскаржуваному рішенні, районний суд також виходив з того, що пред`являючи позов, прокурором порушено загальну позовну давність, оскільки Миколаївська міська рада наділена необхідними повноваженнями для здійснення контролю і можливості отримання відомостей про порушення земельного та містобудівного законодавства, однак позов прокурором пред`явлено після сплину трирічного строку з 27 грудня 2012 року, коли ОСОБА_1 звернувся з листом до міського голови де просив вважати свідоцтво про право власності на нерухоме майно нежитлової будівлі бюро ритуальних послуг по АДРЕСА_1 Міської лікарні № 4 за № 1239 від 22 листопада 2011 року недійсним та передати вказану будівлю міській лікарні №

4. З наведеним висновком також не можна погодитись. Відповідно до ч.ч.3,4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому, відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права або особу, яка його порушила. В позовній заяві прокурором зазначено, що факт самовільного будівництва та незаконного оформлення фізичною особою ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно на території Миколаївської міської лікарні № 4 встановлено за результатами опрацювання публікації «ІНФОРМАЦІЯ_1», опублікованої на сайті «Новості N» ІНФОРМАЦІЯ_2. З матеріалів справи вбачається, що згідно із заявою від 27 грудня 2012 року, на яку вказував районний суд, ОСОБА_1 визнавав недійсність оспорюваного свідоцтва на спірну будівлю, видане на своє ім`я та зазначав про права на неї Міської лікарні №

4. А відтак, протягом всього часу до 13 січня 2018 року відповідач використовував спірну нежитлову будівлю бюро ритуальних послуг на підставі договору оренди № 112 від 11 листопада 2012 року, укладеного між Міською лікарнею № 4 та ПП ОСОБА_1 , який періодично переукладався, в зв`язку з продовженням строку його дії, та своєчасно сплачував орендні платежі відповідно до умов вказаного договору. Із листа Миколаївської міської лікарні № 4 від 06 серпня 2020 року вбачається, що станом на 13 січня 2018 року у ФОП ОСОБА_1 відсутня заборгованість за оренду майна, так як 13 січня 2018 року закінчилась дія договору оренди нерухомого майна (т. 2 а.с. 152). Таким чином ОСОБА_1 весь цей час не реалізовував свої права власника на спірну будівлю, а діяв у статусі орендаря. Відповідно до витягу з протоколу засідання постійної комісії міської ради з питань житлово-комунального господарства, комунальної власності та благоустрою міста від 06 лютого 2018 року слідує, що комісія погодила звернення ФОП ОСОБА_1 щодо переукладання договору оренди спірного нежитлового приміщення (т.2 а.с. 15). Проте, договір оренди на подальший період не було укладено (т. 2 а.с. 7-9, 38-39, 152-153). За таких обставин ні Миколаївська міська рада ні Міська лікарня № 4 не мали підстав вважати свої права порушеними, оскільки правовідносини із ОСОБА_4 ґрунтувалися виключно на договорі оренди нежитлового приміщення. Проте, враховуючи, що ОСОБА_4 , не зважаючи на свою заяву та договір оренди, зареєстрував своє право власності на спірні приміщення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02 листопада 2016 року Миколаївська міська рада мала об`єктивну можливість дізнатись про незаконне вибуття нерухомого майна із власності громади до фізичної особи. Враховуючи, що звернення прокурора до суду з даним позовом мало місце 27 лютого 2019 року, відсутні підстави вважати встановлену законом позовну давність тривалістю в три роки порушеною. За такого судом першої інстанції безпідставно застосовано наслідки порушення позовної давності. Також не можна прийняти до уваги заперечення представників відповідача ОСОБА_1 стосовно того, що апеляційна скарга та позовна заява підписані не повноважними особами. Так, відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 11 закону України «Про прокуратуру» керівник регіональної прокуратури представляє регіональну прокуратуру у зносинах з органами державної влади , іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями. За частиною 3 цієї статті за відсутності керівника регіональної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника регіональної прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника регіональної прокуратури. В той же час, ст. 24 закону України «Про прокуратуру» регулює особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадян або держави в суді. Так, частиною першою цієї статті встановлено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. А частиною третьою тієї ж статті передбачено право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в цивільній, адміністративній, господарській справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. За вказаних обставин, позовна заява подана першим заступником прокурора Миколаївської області та апеляційна скарга подана заступником прокурора Миколаївської області є такими, що подані повноважними особами. Також, на думку відповідача, прокурор неправомірно посилається на використання спірної будівлі ОСОБА_1 на підставі договору оренди з Миколаївською міською лікарнею № 4 до 2018 року, оскільки бюро ритуальних послуг - це окрема нежитлова будівля, яка збудована відповідачем, і на неї не розповсюджувався договір оренди. Проте таке твердження спростовується матеріалами справи. За договором оренди № 112 від 11 листопада 2010 року між міською лікарнею № 4 та ОСОБА_1 останньому передано в строкове платне користування нежиле приміщення, розташоване у будівлі харчоблоку із котельною та наземною частиною переходу міської лікарні № 4 із збільшеною площею до 105, 9 кв.м. на підставі розпорядження Управління з використання та розвитку комунальної власності міської ради № 465-р від 11 листопада 2009 року за адресом АДРЕСА_1 . Відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна від тієї ж дати, тобто 11 листопада 2010 року ПП ОСОБА_1 передано нерухоме майно площею 86, 7 кв. м., яке за договором оренди № 112 зі змінами від 11 листопада 2010 року загальною площею є 105, 9 кв.м. для обладнання приміщення по наданню ритуальних послуг. Вказаний акт підписано ПП ОСОБА_1 (т. 2 а.с. 11-13). 05 березня 2010 року ОСОБА_1 укладено договір генерального підряду за № 05/03/-10 з ООО «СК «Модуль-Николаев» на строительство бюро ритуальних послуг на території Міської лікарні №

4. Строк виконання робіт зазначено в договорі з 05 березня 2010 року (т. 2 а.с. 18). Таким чином будівельні роботи розпочалися заздалегідь до укладення вказаного договору оренди. Дата початку будівельних робі як 12 жовтня 2011 року, яка зазначена в Декларації про початок виконання будівельних робіт, зазначена особисто ОСОБА_1 , та не перевірялася відповідним органом. Більш того, відповідно до довідки БТІ, виданої 10 жовтня 2011 року, за даними первинної технічної інвентаризації від цієї ж дати вказані технічні характеристики нежитлової будівлі «бюро ритуальних послуг», по АДРЕСА_1 що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 , а саме - основна площа 83,0 кв.м. та загальна площа -86, 3 кв.м. (т. 2 а.с. 12). Тобто на час вказаний в Декларації, як початок будівельних робіт, будівля вже була проінвентаризована, як готовий об`єкт. Зазначення відповідачем про те, що зміст заявлених вимог не відповідає змісту вимог негаторного позову, заслуговує на увагу, проте, вказана обставина не впливає на наведені вище висновки колегії суддів. Також не можна вважати прийнятним посилання відповідача на те, що задоволення позовних вимог призведе до порушення принципу «справедливого балансу», оскільки Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним, позбавлення власності дозволяється лише «на умовах, передбачених законом», а також що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Наведені висновки в даній постанові, з урахуванням підвищеного суспільного інтересу щодо дотримання законності в сфері набуття права власності в повній мірі відповідають наведеному принципу. Відповідно до положень п.п. 1,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи , порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладені обставини, оскаржуване рішення районного суду підлягає скасуванню з ухваленням у даній справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог та визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності серія НОМЕР_1 від 02 грудня 2011 року, виданого на ім`я ОСОБА_1 на право власності на нежитлову будівлю бюро ритуальних послуг по АДРЕСА_1 . Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи вказане та те, що прокуратурою при подачі позову сплачено судовий збір в розмірі 1921 грн. та при подачі апеляційної скарги -2881,50 грн., то з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачені останнім кошти у сумі 4802,50 грн. Керуючись ст.ст.374, 375, 376, 382-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Заступника прокурора Миколаївської області задовольнити. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на майно задовольнити. Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності серія та номер НОМЕР_1 від 02 грудня 2011 року на нежитлову будівлю бюро ритуальних послуг, розташовану по АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 ) на користь Прокуратури Миколаївської області (код ЄДРПОУ 02910048, адреса: м. Миколаїв вул. Спаська, 28) судовий збір в сумі 4802,50 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту 26 жовтня 2020 року. Судді: Т.З.Бондаренко Т.В.Крамаренко В.І.Темнікова