Постанова Київський апеляційний суд № 761/24143/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 жовтня 2020 року м. Київ Справа № 761/24143/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9680/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В. за участю секретаря Охневської Т.В. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва ухваленого під головуванням судді Фролової І.В. 03 березня 2020 року у м. Києві, повний текст рішення складений 30 квітня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського про скасування наказу про відрахування зі складу студентів, - В С Т А Н О В И В У червні 2019 року позивач звернувся в суд із вказаним позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив: § визнати неправомірним наказ Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського № 109-с/з «Про відрахування студента заочної форми навчання», яким його як студента ІІ курсу заочної форми навчання звільнено від навчання за ОКР «магістр», гр. 081-21м(з), спеціальність 081 «Право», освітньої програми «Міжнародне право» відраховано з Навчально-наукового інституту Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського; § визнати незаконним наказ Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського № 109-с/з «Про відрахування студента заочної форми навчання»; § скасувати наказ Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського від 16 січня 2019 року № 108-с/з «Про скасування в частині наказу від 21 серпня 2017 року № 626-с/з», яким скасовано наказ від 21 серпня 2017 року № 626-с/з про зарахування на навчання в частині зарахування ОСОБА_1 за ступенем вищої освіти «магістр», спеціальності 081 «Право», заочної форми навчання; § поновити ОСОБА_1 до складу студентів на навчанні Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського в якості студента ІІ курсу ОКР «магістр»; § зобов`язати Таврійській національний університет імені В.І. Вернадського видати ОСОБА_1 диплом магістра державного зразка про закінчення ним у 2018 році Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського; § стягнути Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського на користь позивача грошові кошти в сумі 128000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди за неправомірне рішення про відрахування ОСОБА_1 з Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського. Позовні вимоги мотивовані тим, що відрахування відбулось без наявності правових підстав для цього. Позивачем був наданий певний пакте документів, які були прийняті відповідачем, він був зарахований на навчання і успішно проходив курс. Обставина відсутності екзаменаційного листка єдиного фахового вступного випробовування з використанням організаційно-технічних процесів здійснення зовнішнього незалежного оцінювання була відома відповідачу, позивачем не приховувались, що підтверджується переліком документів, які були ним подані, а відповідачем прийняті. Між сторонами був укладений договір і позивач в повному обсязі виконані його умови. А тому своє відрахування майже по закінченню навчання позивач вважає незаконним /т. 1 а.с.2-18, 179-183/. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року, з урахуванням ухвали про виправлення описок від 30 квітня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського про скасування наказу про відрахування зі складу студентів - задоволено частково. Визнано незаконним наказ Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського № 109-с/з «Про відрахування студента заочної форми навчання», яким відраховано з Навчально-наукового інституту Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського ОСОБА_1 , студента ІІ курсу заочної форми навчання, ОКР «Магістр», гр. 081-21м(з), спеціальність «Право», освітньої програми «Міжнародне право». Скасовано наказ Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського від 16 січня 2019 року № 109-с/з «Про відрахування студента заочної форми тнавчання», яки відраховано з Навчально-наукового інституту Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського ОСОБА_1 , студента ІІ курсу заочної форми навчання, ОКР «Магістр», гр. 081-21м(з), спеціальність 081 «Право», освітньої програми «Міжнародне право». Поновлено ОСОБА_1 у складі студентів на навчанні Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, в якості студена ІІ курсу ОКР «Магістр», гр. 081-21м(з), спеціальність 081, освітньої програми «Міжнародне право». В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відрахування позивача не у спосіб та не з підстав, встановлених законом свідчить про порушення принципу правової визначеності, порушує право позивача на отримання вищої освіти. Суд погодився, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання незаконним та скасування оспорюваних наказів про відрахування з університету, а також зобов`язання поновлення його на навчанні є адекватним його порушенню та констатує відсутність інших передбачених законом заходів для ефективного поновлення порушеного права. Однак, у контексті того, що захисту судом підлягають саме порушені права, вимога позивача про зобов`язання відповідача видати диплом магістра не ґрунтується на законі. Також судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про відшкодування шкоди з огляду на їх недоведеність /т.1 а.с.236-244,245-247/. Не погодився з вказаним судовим рішенням відповідач, його представником подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність рішення, як такого що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування всіх обставин справ. Вказують на те, що позивач свідомо і навмисно не надав копію екзаменаційного листка єдиного фахового вступного випробовування з використанням організаційно-технічних процесів здійснення зовнішнього незалежного оцінювання рівня вищої освіти за спеціальністю 081 «Право», як обов`язковий документ до приймальної комісії університету. Судом не перевірено обставини складання позивачем такого випробовування. Таким чином, позивач фактично не приймав участі в конкурсному відборі на навчання, він його не проходив, а тому не міг стати здобувачем вищої освіти за ступенем «магістр». Враховуючи наведене, просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог /т.2 а.с.32-44/. У відзиві на дану апеляційну скаргу представник позивача вказує на безпідставність доводів відповідача, так як зазначені ними підстави для відрахування, а саме «помилкове зарахування» не передбачено положеннями Закону України «Про вищу освіту», а отже є неправомірним. Посилання на навмисні дії та приховування інформації також є неспроможнім, оскільки при зарахуванні позивача на навчання та при укладенні договору на надання освітніх послуг всі ці обставини були відомі відповідачу. Тому просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги відповідача /т.2 а.с.98-101/. Також апеляційна скарга подана і представником позивача. Позивач не погоджується з судовим рішенням, в частині відмови у задоволенні позовних вимог. Вони вказують, що рішення суду в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Позивач вважає, що оскільки судом були задоволені його основні вимоги про визнання незаконним та скасування наказів, поновлення на навчанні, то має бути задоволена і похідна вимога про зобов`язання видати диплом магістра, оскільки ним виконані всі вимоги договору та навчального плану. Незрозумілим позивач вважає і відсутність в рішення суду обґрунтування щодо незаконності наказу № 108-с/з, яким також були порушені його права. Також враховуючи, що судом встановлена наявність порушення його прав, безпідставною вважає відмову у відшкодуванні йому моральної шкоди, а заявлений розмір вважає таким, що лише частково може компенсувати його моральні страждання. На підставі наведеного, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні заявлених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про їх задоволення /т.2 а.с.1-12/. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує на те, що дана апеляційна скарга носить загальний характер, не ґрунтується на законі, побудована на припущеннях. Просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги позивача /т.2 а.с.68-71/. В судовому засіданні представник позивача - адвокат Баримська І.О. підтримала подану ними апеляційну скаргу, з підстав викладених у ній та просила її задовольнити. Щодо доводів апеляційної скарги відповідача заперечувала, вказуючи на безпідставність їх доводів. Представник відповідача - адвокат Кузьмич Г.В. заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, підтримав апеляційну скаргу подану ним від імені відповідача, просив про скасування рішення суду першої інстанції та про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного. Апеляційним судом встановлені та підтверджуються матеріалами справи наступні обставини та відповідні їм правовідносини. Згідно зі Статутом, затвердженим Наказом Міністерства освіти і науки України 04 лютого 2018 року, Таврійський національний університет імені В.І. Вернадського є багатогалузевим закладом вищої освіти, у якому здійснюється підготовка фахівців з вищою освітою за відповідними освітньо-професійними, освітніми, науковими програмами на першому (бакалавський), другому (магістерський), третьому (освітньо-науковому) і науковому рівнях. Університет є юридичною особою публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуваннм їхніх покликань, інтересів та здібностей. Освітній процес в університеті здійснюється відповідно до закнодавства, цього Статуту, Положення про організацію освітнього процесу, Правил внутрішнього розпорядку Університету, наказів та розпоряджень ректора і рішень вченої ради /т. а.с.56- 110/. У Правилах прийому до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського у 2017 році вказано про те, що до заяви, поданої у паперовій формі, вступник додає, зокрема, копію документа, що посвідчує особу; копію документа державного зразка про раніше здобутий освітній рівень, на основі якого здійснюється вступ; копію екзаменаційного листка єдиного фахового вступного випробовування з використанням організаційно-технологічних процесів здійснення зовнішнього незалежного оцінювання (для вступників , що вступають на другий (магістерський рівень) вищої освіти за спеціальністю 081 «Право») та ін. /т.1 а.с.129,130/ Позивач ОСОБА_1 18 липня 2017 рок звернувся до відповідача з заявою, в якій просив допустити його до участі в конкурсному відборі на навчання за заочною формою на здобуття ступеню вищої освіти «Магістр» за спеціальністю 081 «Право» освітньої програми «Міжнародне право» на основі ступеня бакалавр /т.1 а.с.103/. Згідно з розпискою Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського про отримання документів № МПМ/з/19 від 17 липня 2017 року від ОСОБА_1 були одержані: заява; оригінал диплому серії В17 № 202893 від 06 липня 2017 року виданий Таврійським національним університетом імені В.І. Вернадського; 4 фотокартки; приписка, ідентифікаційний код, паспорт /т.1 а.с.18/. Протоколом приймальної комісії Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського № 61 від 21 серпня 2017 року був затверджений список зарахованих на навчання за ступенем «Магістр» на основі ступеня «Бакалавр» на загальних підставах за кошти фізичних та юридичних осіб, в якому значився, зокрема, позивач ОСОБА_1 /т.1 а.с.110-112/. Наказом № 626-с/з від 21 серпня 2017 року позивач був зарахований на навчання з 01 вересня 2017 року студентом 1 курсу заочної форми навчання за спеціальністю «Міжнародне право» за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб. При цьому слід зазначити, що в графі «номери сертифікатів ЗНО» відсутня інформація, а конкурсний бал визначений «302» /т.1 а.с.135-136/. 06 листопада 2017 року між позивачем та відповідачем був укладений Договір про надання освітніх послуг № 145/01-з, за умовами якого відповідач взяв на себе зобов`язання за рахунок коштів позивача здійснити надання йому освітніх послуг, а саме магістерської підготовки за заочною формою навчання у період з 01 вересня 2017 року по 30 січня 2019 року для отримання ступеню вищої освіти «Магістр» за спеціальності «Міжнародне право». Позивач зобов`язався здійснити оплату послуг в загальному розмірі 11900 грн , однак сторонами обумовлено, що сума може змінюватись/т.1 а.с.113-114/. Довідкою Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського № 190 від 08 липня 2019 року підтверджується здійснення позивачем оплати послуг за навчання в 2017-2018 році в сумі 18350, 00 грн /т.1 а.с.115/ Позивачу була видана залікова книжка, з якої вбачається виконання ним освітньої програми до етапу складання комплексного державного екзамену та наявність запису про відрахування на підставі наказу ректора № 109 с/з від 16 січня 2019 року /т.1 а.с.116-121/. Наявні дані і про складення позивачем державного іспиту /т.1 а.с.125,127-128/. За розпорядженням відповідача № 16/45 від 10 січня 2018 року позивач був допущений до захисту дипломної роботи 18 січня 2019 року /т.1 а.с.19,122/. Проте у відомості № 562-1/19 захисту кваліфікаційної роботи 18 січня 2019 року відносно позивача у графі оцінювання міститься запис про його відрахування на підставі наказу ректора № 109-с/з /т.1 а.с.126/. Протоколом засідання приймальної комісії Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського від 16 січня 2019 року № 4 прийнято рішення про скасування протоколу Приймальної комісії від 21 серпня 2017 року № 61 в частині зарахування за ступенем вищої освіти «Магістр» спеціальності 081 «Право» заочної форми навчання, як помилково зарахованого ОСОБА_1 /т.1 а.с.131-134/. Наказом Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського № 108-с/з від 16 січня 2019 року на підставі рішення приймальної комісії №4 від 16 січня 2019 року скасований наказ від 21 серпня 2017 року № 626-с/з про зарахування на навчання в частині зарахування ОСОБА_1 , за ступенем вищої освіти «Магістр» спеціальності 081 «Право» заочної форми навчання /т.1 а.с.137/. Наказом Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського № 109-с/з від 16 січня 2019 року відраховано ОСОБА_1 , студента ІІ курсу (ступінь «Магістр») Навчально-наукового гуманітарного інституту, заочної форми навчання, спеціальності 081 «Право», спеціалізація «Міжнародне право» (навчання за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб), у зв`язку з помилковим зарахуванням. Визначено бухгалтерії університету повернути сплачені кошти /т.1 а.с.138/. У листі Міністерства освіти і науки України № 4.4-17-250-19 від 05 лютого 2019 року адресованого відповідачу вказується про відсутність в базі даних ОСОБА_1 за результатами проходження єдиного фахового вступного випробовування у 2017 році за спеціальністю 081 «Право», який був зарахований до Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського /т.1 а.с.148/ Європейський суд з прав людини у справі, Leyla Sahin v. Turkey, № 44774/98, § 136, 137, ЄСПЛ, від 10 листопада 2005 року зазначив, що хоча перше речення статті 2 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передусім закріплює доступ до початкової і середньої освіти, не існує непереборного поділу між вищою освітою та іншими рівнями освіти. Хоча дана стаття не покладає на держави-учасниці зобов`язання по створенню інститутів вищої освіти, будь-яка держава, що створює їх, зобов`язана забезпечити ефективне право на доступ до таких інститутів. Відповідно до ст. 53 Конституції України, кожен має право на освіту. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. В силу ч. 1 ст. 7 Закону України «Про вищу освіт» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) документ про вищу освіту (науковий ступінь) видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню (наукову) програму та пройшла атестацію. Згідно ст. 63 цього Закону особи, які навчаються у закладах вищої освіти, зобов`язані дотримуватись вимог законодавства, статуту та правил внутрішнього розпорядку закладу вищої освіти. Виходячи з положень ст. 44 цього Закону прийом на навчання до закладів вищої освіти здійснюється на конкурсній основі відповідно до Умов прийому на навчання до закладів вищої освіти, затверджених центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки. Умови конкурсу повинні забезпечувати дотримання прав особи у сфері освіти. Прийом на основі ступеня бакалавра на навчання для здобуття ступеня магістра здійснюється за результатами вступних випробовувань (ч. 10 цієї статті). Прийом до закладів вищої освіти здійснюється на засадах об`єктивності та відкритості. Заклад вищої освіти зобов`язаний створити умови для ознайомлення вступників з ліцензією на здійснення освітньої діяльності, сертифікатами про акредитацію, правилами прийому, відомостями про обсяг прийому за кожною спеціальністю та освітнім рівнем, кількістю місць , виділених для вступу на пільгових умовах. Відповідальність за забезпечення об`єктивності та відкритості прийому до закладів вищої освіти несуть їх керівники. Положеннями ч. 1 ст. 46 Закону України «Про вищу освіту» визначені підстави для відрахування здобувача вищої освіти: 1) завершення навчання за відповідною освітньою (науковою) програмою; 2) власне бажання; 3) переведення до іншого навчального закладу; 4) невиконання індивідуального навчального плану; 5) порушення умов договору (контракту), укладеного між закладом вищої освіти та особою, яка навчається, або фізичною (юридичною) особою, яка оплачує таке навчання; 6) інші випадки, передбачені законом. Згідно з п.14 Положення про порядок переведення, відрахування та поновлення студентів вищих закладів освіти, затвердженого Наказом Міністерства освіти України від 15 липня 1996 року N 245, студент може бути відрахований з вищого закладу освіти: - за власним бажанням; - у зв`язку з переведенням до іншого вищого закладу освіти; - за станом здоров`я на підставі висновку ЛКК; - за академічну неуспішність; - за порушення навчальної дисципліни і правил внутрішнього розпорядку вищого закладу освіти. Згідно п. 1 розділу V Положення про приймальну комісію вищого навчального закладу затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України 15 жовтня 2015 № 1085 (далі-Положення), список рекомендованих до зарахування вступників оприлюднюється Приймальною комісією відповідно до загальної кількості набраних балів кожним вступником у строки, визначені Правилами прийому. У списку зазначаються підстави для надання рекомендацій щодо зарахування за формами фінансування навчання. Відповідно до п.2 розділу 12 «Умов прийому на навчання до вищих навчальних закладів України в 2017 році» затверджених наказом Міністерства освіти і науки України від 13 жовтня 2016 № 1236 (далі - Умови прийому 2017 року), рішення приймальної комісії про зарахування вступника може бути скасоване приймальною комісією у разі виявлення порушень з боку вступника, визначених пунктом 5 розділу XIV цих Умов. Зараховані особи можуть бути вилучені з наказу про зарахування до навчального закладу за власним бажанням, відраховані з навчального закладу за власним бажанням. Документи, подані такими особами, повертаються їм не пізніше наступного дня після подання заяви про відрахування. В п. 5 розділу 14 Умов прийому 2017 року зазначено, що подання вступником недостовірних персональних даних, недостовірних відомостей про здобуту раніше освіту, про наявність права на зарахування за квотами, права на зарахування за співбесідою, про участь в учнівських олімпіадах та конкурсах-захистах Малої академії наук України, про проходження зовнішнього незалежного оцінювання є підставою для скасування наказу про його зарахування. У Постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 522/16115/16 Верховний Суд надаючи тлумачення словосполученню «в інших випадках, встановлених законами», взяв до уваги рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року № 12-рп/98 про тлумачення терміну «законодавство». Цим терміном охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Верховний Суд встановивши, що позивачами не було надано недостовірних відомостей про проходження ЗНО, а письмове повідомлення директора УЦОЯО про виявлені ним випадки невідповідності результатів ЗНО встановленими під час технічної перевірки не є правовою підставою для відрахування позивачів, вважав що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову. У Постанові від 05 квітня 2018 року у справі № 760/14405/16 Верховний Суд погодився із висновками судів, що повноваження на анулювання наказу про зарахування існують виключно під час вступу особи до навчального закладу, а сам пункт 12 розділу VI Умов регулює питання щодо перевірки прийомною комісією тільки під час подання документів для участі у конкурсному відборі, тобто фактично до того моменту, поки особа не приступила до навчання, тоді як позивача було відраховано після переведення на другий курс. Також правильним вважав і висновок, що право на відрахування у навчального закладу на підставі пункту 5 розділу XХI Умов виникає лише у випадку встановлення умисної протиправної поведінки вступника, що полягала у свідомому поданні ним недостовірних даних про проходження ЗНО. Узагальнюючи наведене Верховний Суд вказав, що повноваження на анулювання наказу про зарахування існують виключно під час вступу особи до навчального закладу та виключно у випадку, коли здобувач фактично не приступив до навчання, а право на відрахування у навчального закладу виникає лише у випадку встановлення умисної протиправної поведінки вступника, що полягала у свідомому поданні ним недостовірних даних про проходження ЗНО. Аналогічні висновки наведені і в Постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 760/14510/16. З наведених обставин у даній справі вбачається, що позивачем була подана відповідачу заява на участь в конкурсному відборі на навчання за заочною формою на здобуття ступеню вищої освіти «Магістр» за спеціальністю 081 «Право» освітньої програми «Міжнародне право» на основі ступеня «Бакалавр». Разом з даною заявою були подані певні документи, проте у переліку отриманих відповідачем документів не вказано про копію екзаменаційного листка єдиного фахового вступного випробовування з використанням організаційно-технологічних процесів здійснення зовнішнього незалежного оцінювання (для вступників , що вступають на другий (магістерський рівень) вищої освіти за спеціальністю 081 «Право»). Наявність розписки відповідача про перелік прийнятих від позивача документів спростовує твердження відповідача про наявність умисних дій позивача щодо приховування даних про результати фахового вступного випробовування з використанням організаційно-технологічних процесів здійснення зовнішнього незалежного оцінювання. А отже при прийнятті рішення про зарахування на навчання позивача відповідачем не було здійснено належну перевірку поданих документів, що ним визнається і в ході розгляду справи. Проте, виходячи з аналізу чинного законодавства та судової практики застосування відповідних законодавчих норм повноваження на анулювання наказу про зарахування існують виключно під час вступу особи до навчального закладу та виключно у випадку, коли здобувач фактично не приступив до навчання, а право на відрахування у навчального закладу виникає лише у випадку встановлення умисної протиправної поведінки вступника, що полягала у свідомому поданні ним недостовірних даних. В даному випадку позивачем жодних недостовірних відомостей до приймальної комісії не подавалося. Посилання відповідача на те, що судом не було враховане письмове підтвердження наведене у листі Міністерства освіти і науки України про відсутність в єдиній базі даних ОСОБА_1 щодо результатів проходження єдиного фахового вступного випробовування у 2017 році за спеціальністю 081 «Право», є безпідставним, оскільки таке письмове підтвердження не надавалося до приймальної комісії під час перевірки нею достовірності даних, поданих позивачем. Безпідставними є також доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у цій справі підставою для відрахування є «інші випадки, передбачені законом» (п.6 ч. 1 ст. 46 Закону України «Про вищу освіт»), адже, будь-який інший випадок, покладений в основу наказу про відрахування студента, має бути передбачений саме законом. А згідно з п.6 ст. 92 Конституції України засади регулювання освіти визначаються виключно законами України. Оскільки діючим законодавством України не передбачені наведені в оспорюваних наказах підстави для відрахування здобувачів вищої освіти, як помилкове зарахування, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відрахування позивача. Крім того, рішення про відрахування позивача було прийнято відповідачем після переведення позивача на другий курс навчання за ступенем «Магістр», тобто після його зарахування та доступу до процедури навчання, що також суперечить процедурі визначеній наведеними вище норми чинного законодавства. Також слід погодитись з висновками суду першої інстанції щодо порушення відповідачем процедури відрахування за відсутності погодження з органом студентського самоврядування вищого навчального закладу. Таке погодження передбачено, як положеннями ст. 40 Закону України «Про вищу освіту», так і п. 4.8 «Положення про органи студентського самоврядування Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського», прийнятому конференцією студентів Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського від 15 березня 2018 року. Проте матеріали справи не містять даних про здійснення відповідачем такого погодження. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність визнання незаконним та скасування наказу № 109-с/з «Про відрахування студента заочної форми навчання», яким позивач був відрахований відповідачем з навчання. Посилання позивача на незаконність наказу № 108-с/з від 16 січня 2019 року, яким був скасований наказ від 21 серпня 2017 року № 626-с/з про зарахування на навчання в частині зарахування ОСОБА_1 , за ступенем вищої освіти «Магістр» спеціальності 081 «Право» заочної форми навчання були розглянуті судом першої інстанції, їм надана оцінка, як таким що знайшли підтвердження. Відсутність в резолютивній частині рішення зазначення про визнання його недійсним та скасування не призводить до порушення норм матеріального та процесуального права, так як судом застосовані достатні та ефективні засоби захисту прав позивача у вигляді визнання недійсним та скасування саме того наказу, який став підставою для відрахування позивача. При цьому, не вбачається доцільності визнання незаконним кожного виданого відповідачем акту спрямованого на здійснення відрахування позивача, тобто всього ряду документів, аж до рішень приймальної комісії, які вказані підставою видання оспорюваного наказу.Поновлення позивача на навчанні є тим ефективним способом захисту його прав, який відновлює його права і може бути застосований судом. Тому апеляційний суд відхиляє дані доводи апеляційної скарги позивача. Позовна вимога про зобов`язання видати диплом магістра, не відповідає нормам чинного законодавства з огляду на те, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню (наукову) програму та пройшла атестацію. Матеріли справи не містять даних про те, що позивачем успішно виконано всю програму, зокрема, відсутні дані про захист магістерської роботи, оцінювання такої роботи належить до компетенції вищого навчального закладу, а суд не може перебирати на себе обов`язки притаманні іншим компетентним особам. А отже, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даної позовної вимоги є законним і обґрунтованим. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції вказав на відсутність належних і допустимих доказів, що свідчили б про завдання позивачеві діями відповідача такої шкоди. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Загальні умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди, за наявності яких виникає відповідне зобов`язання визначає ч.1 статті 1167 ЦК України. Такими умовами є: моральна (немайнова) шкода, протиправна дія (бездіяльність), вина особи, причинний зв`язок між діями (бездіяльністю) і такою шкодою. І лише за наявності всіх цих умов виникає зобов`язання по відшкодуванню моральної шкоди. Як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи позивачем не був підтверджений допустимими доказами факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, або втрат немайнового характеру, в чому вони полягали і які негативні наслідки мали місце. Також позивачем не конкретизовано з чого він виходив оцінюючи її в розмірі 128000 грн. Посилання позивача на свої сформовані плати на майбутнє, які не реалізувались через неправомірні дії відповідача не є достатньою підставою для висновку про наявність заподіяної моральної шкоди. Таким чином доводи як апеляційної скарги позивача, так і апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції і не впливають на його правильність, а тому не можуть бути підставою для скасування. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг обох сторін не спростовують висновків суду. Рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, наданим доказам, обставинам справи, і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах, колегія суддів апеляційного суду не вбачає. Оскільки апеляційний суд відмовляє у задоволенні апеляційних скарг обох сторін, то відсутні підстави для компенсації судових витрат понесених на стадії апеляційного розгляду справи. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: А.М. Андрієнко Н.В. Поліщук Повний текст постанови складений 26 жовтня 2020 року