Постанова 4851 № 520/229/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2020 р.Справа № 520/229/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Кононенко З.О., Суддів: Мінаєвої О.М. , Сіренко О.І. , за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 24.02.20 року по справі № 520/229/20 за позовом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, ВСТАНОВИВ: Позивач, Головне управління ДПС у Харківській області, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд: - стягнути до бюджету України з фізичної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 податкова адреса: АДРЕСА_1 , суму податкового боргу в загальному розмірі 27 321,57 грн. В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначав, що позивач має узгоджене податкове зобов`язання зі сплати з земельного податку з фізичних осіб в розмірі 27321,57грн. (23 321,57 грн. - основного платежу. 0.00грн - штрафні санкції, 0.00 грн. - пеня). Вказаний податковий борг відповідачем не погашено. Вимога, направлена відповідачу у встановленому законом порядку не оскаржена та не скасована. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 року адміністративний позов Головного управління ДПС у Харківській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу - задоволено. Стягнуто до бюджету України з фізичної особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 податкова адреса : АДРЕСА_1 , суму податкового боргу в загальному розмірі 27 321,57 грн. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що Головне управління Державної Фіскальної служби у Харківській області приймаючи податкові повідомлення рішення порушило вимоги пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України, яким встановлено, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек. Єдиного реестру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 13.06.2019 року за № 170381452 вбачається, що ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки АДРЕСА_2 . Відповідач зазначає, що відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Отже, законодавець чітко розмежовує форми сплати за землю наступним чином: власники землі та постійні користувачі, сплачують земельний податок; землекористувачі на загальних підставах, у тому числі на умовах оренди сплачують оренду плату. Відповідач також зазначає, що Головне управління Державної Фіскальної служби у Харківській області приймаючи податкові повідомлення рішення порущило вимоги пункту 287.1. ст. 287 ПКУ в якому значиться, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Між тим Головне управління Державної Фіскальної служби у Харківській області приймаючи податкові повідомлення рішення з висновками якого погодився суд першої та другої інстанції, плутає та підміняє поняття право власності на земельну ділянку на право власності на нежитлові приміщення. В інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 13.06.2019 року за № 170381452 зазначено, що ОСОБА_1 не є власником земельної ділянки, а лише нежитлових приміщень. З листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 14.11.2019 року № 29-20-9,1-9095/0/19-19. вбачається, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 в Державному земельному кадастрі не зареєстрована, межі її не визначені. На думку відповідача, Головним управлінням Державної Фіскальної служби у Харківській області зроблено розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для ОСОБА_1 за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами ПК України, безпідставно пославшись на рішення Банківської міської ради для нарахування земельного податку, оскільки останні не являють собою дані Державного земельного кадастру у розумінні як Податкового кодексу України, так і Закону України «Про Державний земельний Державний земельний кадастр», в свою чергу судами першої та другої інстанції по даному питанню в своїх рішенням не було надано оцінку. Позивач надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому зазначено, що обставини, які обумовлювали звернення контролюючого органу у межах адміністративної справи № 520/229/20 з позовними вимогами, пов`язані із невиконанням , ОСОБА_1 податкових зобов`язань щодо сплати у встановлений законом порядок та строки суми податкових зобов`язань відповідно до податкових повідомлень - рішень від 30.06.2018 № 3694457-1303-2016, та від 08.07.2019 № 362872-5206-2016. Оскарження податкових повідомлень-рішень до Верховного суду у справі № 520/6038/2020 не є самостійною підставою для несплати податкових зобов`язань, оскільки положеннями ст. 375 КАСУ встановлено, що суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскаржуваного судового рішення або зупинити його дію до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Таким чином, на момент прийняття рішення у справі № 520/229/20 була відсутня ухвала про зупинення виконання рішення у справі № 520/6038/2020. На думку позивача, позовні вимоги та обставини, з якими звернувся контролюючий орган з позовними вимогами до адміністративного суду у межах справи № 520/229/20, є цілком обгрунтованими та законними. У 2019 році контролюючий орган звертався з позовними вимогами щодо стягнення податкового боргу з підстав, передбачених ст. 87 Податкового кодексу України. Відповідно до п. 87.11 ст. 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження. Оскільки вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, то предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості у судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту тощо. На думку позивача, враховуючи зміст апеляційної скарги, ОСОБА_1 не наведено жодного обґрунтування порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апелянтом не вказано жодної законодавчо - встановленої підстави для скасування рішення суду, у відповідності до вимог ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, що свідчить про необґрунтованість вимог. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фізична особа ОСОБА_1 внесений до Державного реєстру фізичних осіб України за реєстраційним номером облікової картки НОМЕР_1 . ОСОБА_1 , має податковий борг з земельного податку з фізичних осіб в розмірі 27321,57 грн. (23 321,57грн - основного платежу. 0.00 грн - штрафні санкції, 0.00грн. - пеня), а саме: - 13660,07грн. - основний платіж, нарахований на підставі податкового повідомлення-рішення №3694457-1303-2016 від 30.06.2018, що направлялось платнику поштовим відправленням з повідомленням про вручення 29.04.2018; -13661,50грн. - основний платіж, нарахований на підставі податкового повідомлення - рішення №362872-5206-2016 від 08.07.2019. що направлялось платнику поштовим відправленням з повідомленням про вручення 08.07.2019; ОСОБА_1 має податковий борг з земельного податку з фізичних осіб в сумі 27 321,57грн., який нараховано на підставі податкових повідомлень-рішень №3694457-1303-2016 від 30.06.2018 та №362872-5206-2016 від 08.07.2019. Податкове повідомлення-рішення №3694457-1303-2016 від 30.06.2018 в адміністративному чи судовому порядку не оскаржувалось. Податкове повідомлення-рішення №362872-5206-2016 від 08.07.2019 було оскаржено платником до суду у справі №520/6038/19. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2019 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про скасування податкових повідомлень-рішень. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2019 апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення. Ухвалою Верховного суду від 20.12.2019 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 . У зв`язку з несплатою узгодженої суми податкового зобов`язання у встановлені строки, відповідно до п.59.1 ст. 59 Податкового кодексу України 15.11.2018 ОСОБА_1 направлено податкову вимогу №1960-52 від 24.10.2018. Податкова вимога є дійсною, в судовому порядку не оскаржувалась, не є скасованою, зміненою або відкликаною. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у даних правовідносинах позивач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до п. п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платники податків обтяжені обов`язком сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Не сплачені платником податків, у встановлений ПК України строк, суми узгоджених грошових зобов`язань (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності) визнаються податковим боргом (п. п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України). За приписами п. п. 19-1.1.22 п. 19-1 ст. 19-1 ПК України погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів здійснюють контролюючі органи. Контроль за своєчасністю подання платниками податків передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів покладено на органи державної фіскальної служби. Крім того. п. п. 19-1.1.34 п. 19-1.1 ст.19-1 на контролюючі органи покладено функцію застосування і своєчасного стягнення сум передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового. ва;потного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Приписи п. 87.11 ст. 87 Податкового кодексу України визначають, що орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податків- фізичної особи. Відповідно до п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Згідно пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 Податкового кодексу України, об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Відповідно до п. 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Згідно з ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Згідно ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Аналізуючи наведені нормативно правові акти, колегія суддів зазначає, що вимогою заявленого позову ГУ ДПС у Харківській області є стягнення податкового боргу, предметом доказування у цій справі мають бути обставини, які свідчать про наявність податкового боргу, а також підстав з якими законодавець пов`язує можливість стягнення. З матеріалів справи вбачається, що у зв`язку з несплатою узгодженої суми податкового зобов`язання у встановлені строки, відповідно до п.59.1 ст. 59 Податкового кодексу України 15.11.2018 ОСОБА_1 направлено податкову вимогу №1960-52 від 24.10.2018. Податкова вимога є дійсною, в судовому порядку не оскаржувалась, не є скасованою, зміненою або відкликаною. Згідно з висновками Верховного суду України викладених в постанові Верховного суду України від 22.08.2018 по справі 820/1878/16 у разі, коли предметом позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування у такій справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими законодавець пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту. При цьому питання правомірності нарахованих контролюючим органом грошових зобов`язань не охоплюється предметом такого позову, оскільки податкове повідомлення-рішення суб`єкта владних повноважень, згідно з яким відповідні зобов`язання визначено, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду такої справи здійснювати їх правовий аналіз. Враховуючи викладене, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем доведено належними та допустимими доказами наявність у фізичної особи ОСОБА_1 узгодженої суми податкового боргу в загальному розмірі 27 321,57 грн. Також, колегія суддів, звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації. Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у даних правовідносинах позивач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 року по справі № 520/229/20 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 року по справі № 520/229/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя З.О. Кононенко Судді О.М. Мінаєва О.І. Сіренко Повний текст постанови складено 22.10.2020 року