Постанова 4822 № 723/2110/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 жовтня 2020 року м. Чернівці справа № 723/2110/19 провадження №22-ц/822/856/20 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого Височанської Н. К. суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М. секретар Собчук І.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 червня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Дедик Н.П., В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог У травні 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовна заява обґрунтована тим, що 03 квітня 2012 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н, відповідно до умов якого останні отримав кредит у розмірі 13000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При цьому сторони керувалися положеннями ч.1 ст. 634 ЦК України щодо укладення договору приєднання. Відповідач підписуючи анкету-заяву підтвердив свою згоду на те, що вона разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни за рішенням та ініціативою Банку. Крім того, заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Вказувало, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах договору та в межах встановленого кредитного ліміту. У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 умов кредитного договору, станом на 26 березня 2019 року відповідач має заборгованість в сумі 45116,45 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 20366,89 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту - 9980,22 грн.; 11725,15 грн. нарахована пеня, 419,60 грн. нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи: 500 грн. (фіксована частина) та 2124,59 грн. (процентна складова). Посилаючись на вказані обставин, АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило суд стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також судові витрати в розмірі 1921 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги та позиції інших учасників На дане рішення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в повному обсязі. Посилається на те, що на підтвердження заборгованості за кредитом, банком надано виписку з банківського рахунку відповідача, яка містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки відповідача та всі його операції проведені за кредитною карткою. Відповідач не оспорює факту укладення кредитного договору, з позовом про визнання недійсним кредитного договору не звертався, наявності у нього заборгованості за тілом кредиту також не оспорює. Зазначає, що відповідач користувався кредитними коштами та здійснював погашення заборгованості, чим висловив свою згоду з формою та умовами договору. Суд першої інстанції не перевірив розрахунку заборгованості та доводи банку про те, що позичальник виконував умови договору на протязі 2012-2018 років, частково сплачуючи заборгованість, в тому числі за відсотками, пенею та комісіями. Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що за період з 06 грудня 2016 року по 26 березня 2019 року ОСОБА_1 використав кредитні кошти на суму 27788,17 грн., а вніс на погашення заборгованості 20054,97 грн. Отже, різниця неповернутих банку коштів складає 7733,20 грн. Таким чином, що суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів, тобто заборгованості за поточним та простроченим тілом кредиту. Крім того, суд помилково послався на висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 3 липня 2019 року (справа №342/180/17), оскільки вказана позиція висловлена щодо застосування положень ст..ст.633,634 ЦК України щодо договору приєднання у разі відсутності умов договору, тоді як в даній справі позичальник підписавши анкету-заяву про приєднання до умови кредитування, ознайомився та погодився з викладеними в них умовами укладеного договору. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Позиція апеляційного суду Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, встановлені обставини та застосовані норми права Відмовляючи в стягненні з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» простроченого тіла кредиту, пені і штрафів, суд першої інстанції дійшов висновку, що не можливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, тарифи, що розміщені на офіційному сайті банку неодноразово змінювалися банком. Водночас суд першої інстанції встановив, що заява-анкета ОСОБА_1 від 03 квітня 2012 року не містить умов договору про порядок нарахування, розміру та сплати простроченого тіла кредиту, а також відсотків за користування кредитом та їх визначеного розміру, встановлення відповідальності за невиконання зобов`язання у вигляді пені та штрафів. Суд вважав недоведеним, що саме наданий витяг з Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів розумів позичальник та ознайомився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також, що вони містили умови щодо сплати простроченого тіла кредиту до якого включено банком відсотки, розмір яких не погоджено сторонами, та неустойки. При цьому суд першої інстанції зазначив, що надані банком Правила надання банківських послуг, які містяться в матеріалах справи, не можна вважати складовою кредитного договору, оскільки не містять підпису ОСОБА_1 , а також, що сторони обумовили у письмовій формі ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів, відповідальності у вигляді неустойки (штрафів) за порушення термінів виконання зобов`язань. З таким висновком погоджується колегія суддів. Судом встановлено, що 03 квітня 2012 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № б/н, відповідно до умов якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.13). Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 03 квітня 2012 року, отримав картки: № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня жовтня 2019 року (а.с.120). Згідно наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 26 березня 2019 року відповідач має заборгованість в сумі 45116,45 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 20366,89 грн., заборгованість за простроченим тілом кредиту - 9980,22 грн.; 11725,15 грн. нарахована пеня, 419,60 грн. нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи: 500 грн. (фіксована частина) та 2124,59 грн. (процентна складова). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 03 квітня 2012 року, умови щодо сплати простроченого кредиту, процентна ставка, розмір та умови нарахування неустойки (пені та штрафів) не зазначені. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути заборгованість за простроченим кредитом, нарахованою пенею та штрафами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, а також вказаної довідки про умови кредитування, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк». Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що вказано й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у провадженні № 6-16цс15 і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається. Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (03 квітня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (травень 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень Умов і Правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03 квітня 2012 року шляхом підписання анкети-заяви. Такі висновки відповідають правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з відповідача заборгованості за простроченим кредитом, заборгованості за пенею та відсотками також є обґрунтованим та таким, що узгоджується із вимогами чинного законодавства. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту. Безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 03 квітня 2012 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, АТ КБ «ПриватБанк» вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, на що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, уваги не звернув. Як вбачається з розрахунку заборгованості ОСОБА_1 , за підсумком графи «витрати клієнтом кредитних коштів» за період з 09 грудня 2016 року по 26 березня 2019 року банком списано кредитних коштів на суму 27788,07 грн. При цьому, за підсумком графи «сума коштів внесена клієнтом на погашення заборгованості» за період з 09 грудня 2016 року по 26 березня 2019 року позичальником внесено 20054,97 грн. Отже, різниця не погашеного тіла кредиту складає 7733,20 грн. При цьому судом першої інстанції вірно встановлено, що заборгованість позичальника станом на 05 грудня 2016 року була відсутня. Однак, відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції виходив з того, що за період з вересня 2013 року по 26 березня 2019 року відповідачем було внесено в рахунок погашення заборгованості кошти, які банком неправомірно зараховувались на погашення процентів, пені та штрафів, тому вказані грошові кошти слід зарахувати на погашення тіла кредиту. Проте, відповідач ОСОБА_1 добровільно погашав вказані платежі та не висловлював банку жодних претензій з цього приводу починаючи з 2012 року до моменту пред`явлення позову, а навпаки, сумлінно виконував умови договору щодо їх сплати. Разом з тим, з виписки по рахунку клієнта ОСОБА_1 апеляційним судом встановлено, що за період з вересня 2016 року ОСОБА_1 повинен був вносити регулярні платежі за умовами «Оплата частинами, покупка товару» в розмірі 922,23 грн. та 156,82 грн. В той же час з виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що за період з грудня 2016 року по березень 2019 року банком за рахунок кредитних коштів наданих позичальнику, регулярно знімалася комісія за обслуговування (членський внесок) в розмірі 20 грн. Загальний розмір якої за вказаний період склав 500 грн. За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Ураховуючи те, що обставини справи встановлені судом першої інстанції повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване судове рішення у частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 7233,20 грн. Не заслуговують на увагу доводи Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» щодо не оспорення ОСОБА_1 факту укладення договору. Як наголошено в Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи. Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16-ц. Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду першої інстанції стосовно оцінки зібраних у справі доказів, зокрема доказів, поданих позивачем на підтвердження його доводів про наявність укладеного з відповідачем кредитного договору. Вказані аргументи спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин саме в тому контексті, який, на думку позивача є правовою підставою для стягнення з відповідача кредитної заборгованості. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Доводи апеляційної скарги про неправильне врахування судом першої інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду висловлених в постанові від 3 липня 2019 року (справа №342/180/17) не заслуговують на увагу, оскільки, як у справі, яка була предметом перегляду Великою Палатою Верховного Суду, так і в даній справі, встановлені подібні правовідносини, які не залежать від наявності заперечень з боку сторони позивача. Щодо розподілу судових витрат Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Враховуючи, що колегія суддів скасовує судове рішення частково та задовольняє позовні вимоги банку в розмірі 7233,20 грн.., що складає 16,03% від загальної ціни позову, то із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню 307,94 грн.. у рахунок компенсації судових витрат за сплату судового збору за подання позовної заяви, 461,90 грн. - за подання апеляційної скарги, що є 16,03% розміру сплаченого судового збору при зверненні, відповідно, до судів першої та апеляційної інстанцій. При цьому, сплата банком судового збору в указаних розмірах підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції ухвалив рішення в частині вирішення позову про стягнення тіла кредиту з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково. Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 червня 2020 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» заборгованості за тілом кредиту - скасувати. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» в цій частині задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_6 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту в сумі 7233(сім тисяч двісті тридцять три) гривні 20 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_6 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (ЄДРПОУ 14360570) судові витрати в розмірі 769 (сімсот шістдесят дев`ять) гривень 84 копійки. В решті рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складений 23 жовтня 2020 року. Головуючий Н.К. Височанська Судді: М.І. Кулянда І.М. Литвинюк