Постанова Харківський апеляційний суд № 953/20573/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Постанова Іменем України 22 жовтня 2020 року м. Харків справа № 953/20573/19 провадження № 22-ц/818/4281/20 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого Пилипчук Н.П., суддів Тичкової О.Ю., Маміної О.В., учасники справи: позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» відповідач: ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м.Харкова від 09 червня 2020 року, ухвалене суддею Якуша Н.В.,- В С Т А Н О В И В : Представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування первісного позову позивач вказує, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір б/н на підставі його заяви від 15.05.2013 року, за яким він отримав кредит в розмірі 23500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У позові зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана Заява позичальника разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», Тарифами банку, які викладені на сайті банку, тарифами складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом в заяві. У позові наголошується, що відповідач ознайомлений з Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується підписом відповідача у анкеті-заяві. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ «КБ «ПРИВАТБАНК», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Щодо становлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.1.2.5., 2.1.1.2.6 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та Правил надання банківських послуг - позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Оскільки ОСОБА_1 умови кредитного договору в частині погашення кредиту не виконуються - це призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 24.09.2019 року становить 50145,92 грн. з яких: 23 245,89 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 7491,91 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 16 444,03 грн. нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 100,00 грн. нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 2364,09 грн. штраф (процента складова). У зв`язку з викладеним АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з даною позовною заявою та просив стягнути заборгованість за кредитом у розмірі 50145,92 грн. Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 09 червня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства КБ «ПриватБанк», розташованого за адресою: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, Код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р№ НОМЕР_2 , заборгованість за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту за кредитним договором б/н від 15.05.2013 року в сумі 29737 грн. 80 коп. В задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, р/р НОМЕР_2 , МФО 305299) заборгованості пенею і штрафами відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства КБ «ПриватБанк», розташованого за адресою: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, Код ЄДРПОУ 14360570 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 витрати, понесені у зв`язку із отриманням правничої допомоги в розмірі 895 грн. 80 коп. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Київського районного суду м.Харкова від 09 червня 2020 року скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що надані Банком докази на підтвердження позовних вимог не підтверджують умов кредитування та наявності заборгованості у визначеному Банком розмірі. Вказує, що банком не надано жодного доказу на підтвердження того, що АТ КБ «ПриватБанк» надав, а відповідач ОСОБА_1 дійсно отримав 15.05.2013 року кредит готівкою у розмірі 23 500 грн. або отримав кредитну картку, на яку була зарахована вказана сума кредитних коштів. З анкети заяви не вбачається, що відповідач взагалі виявив бажання отримувати на своє ім`я кредитну карту із зазначенням кредитного ліміту. У якості доводів апеляційної скарги посилається на постанову Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та зазначає, що ні Умови та правила надання банківських послуг, ні Тарифи Банку при підписанні анкети-заяви від 15.05.2013 йому для ознайомлення не надавалася. В підписаній анкеті заяві від 15.05.2013 не вказана сума кредиту, строк його повернення, розмір процентів. Позивач не довів, що саме ці умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач підписуючи анкету-заяву. Не доведено, що вказані документи містили умови щодо сплати процентів, штрафів і пені на час отримання відповідачем кредитних коштів. Роздруківка з сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки повністю залежить від волевиявлення Банку. ОСОБА_1 зазначив також, що станом на 24.09.2019 року він вніс на погашення заборгованості за кредитом грошових коштів на загальну суму 61 433,34, з яких позивачем безпідставно було погашено відсотки по кредиту у розмірі 25 322,32 грн., а також безпідставно була погашена заборгованість по пені (штрафам) комісії у розмірі 1000 грн., які не підлягали стягненню. В той час як станом на 24.09.2019 року ОСОБА_1 витратив кредитних коштів на загальну суму 65 461,24 грн. Посилається на те, що фактично заборгованість за тілом кредиту станом на 24.09.2019 року може становити лише 4027,90 грн. Банк не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, проте Полфьорова Я.В., діючи в інтересах АТ КБ «ПриватБанк», надала письмові пояснення по справі. В поясненнях зазначила, що ОСОБА_1 не заперечує позичення в Банку коштів шляхом отримання картки зі встановленим кредитним лімітом, оскільки вказує, що все ж таки здійснював сплату кредитної заборгованості, чим фактично визнає укладання кредитного договору та його виконання як банком так і ним самим. Також вказує, що оскільки нарахування відсотків згідно анкети-заяви від 15.03.2013 року не передбачено, то сума заборгованості підлягає зменшенню до 4405,57 грн. за відрахуванням суми процентів погашених за рахунок тіла кредиту у розмірі 25 332,32 грн. Позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 11 серпня 2020 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено без повідомлення (виклику) учасників справи. Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач взятих на себе за договором кредиту зобов`язань щодо повернення отриманих у кредит коштів належним чином не виконав, правовими наслідками чого є стягнення з нього заборгованість за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту за кредитним договором. Проте, погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного. Судовим розглядом встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 15 березня 2013 року з метою отримання кредитної картки заповнено та підписано анкету-заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Приватбанк» , правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 12). Матеріали справи містять витяг з Умов та правил надання банківських послуг, а також Витяг з Тарифі обслуговування кредитних карт «Універсальна», які не підписані відповідачем (а.с.13-27). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 24.09.2019 року становить 50145,92 грн. з яких: 23 245,89 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 7491,91 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 16 444,03 грн. нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 100,00 грн. нараховано пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн., а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. штраф (фіксована частина), 2364,09 грн. штраф (процента складова). На момент розгляду справи заборгованість відповідачем перед банком не погашена. Водночас, у заяві позичальника від 15 березня 2013 року не зазначена сума кредитного ліміту, процентна ставка, пеня та штраф. Повноваження позивача щодо надання послуг кредитування підтверджуються відомостями, що містяться у витягу з ЄДРПОУ від 01 березня 2018 року, Банківській ліцензії № 22 від 05 жовтня 2011 року, Статуті Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", затвердженому постаново КМУ від 05 червня 2019 року №594 (а.с. 31-35). Частиною першою статті 1054ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти За змістом статей 525,526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до положень статей 610,611,625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН, зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Отже, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Однак позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підлягають задоволенню лише частково, виходячи з наступного. З розрахунку вбачається, що заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. за поточним тілом кредиту та за простроченим тілом кредиту, становить 29 737, 80 грн. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за процентами, пеню та штраф. У заяві-анкеті від 15 березня 20136 року базова процентна ставка за кредитом не визначена. Крім того у заяві-анкеті неможливо визначити чи зазначені умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. В апеляційній скарзі відповідач заперечує, що ознайомлювалася з Умовами та правилами надання банківських послуг, що додані до позовної заяви, з умовами та тарифами отримання кредитної картки «Універсальна». Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений. Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження№ 14-131цс19). Суд апеляційної скарги бере до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03 липня 2019 у справі № 342/180/17, оскільки спірні правовідносини та правовідносини, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, хоча і стосуються іншого відповідача, проте за характером є тотожними. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк, зокрема, щодо порядку нарахування процентів за кредитним договором. За таких обставин, колегія суддів вважає що нарахування відсотків, пені та штрафу суперечить умовам договору, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Колегія суддів вважає, що сплачені відповідачем грошові кошти Банк неправомірно відносив на погашення процентів, в той час як процента ставка, як і пеня та штраф договором не передбачені. Між тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. З виписки по рахунку вбачається, що ОСОБА_1 фактично користувався кредитними коштами, поповнював рахунок, здійснював інші платежі та погашав заборгованість за кредитом. Вказані обставини не заперечує і сам відповідач. Так, з матеріалів справи вбачається, що станом на 24.09.2019 року ОСОБА_1 вніс на погашення заборгованості за кредитом грошових коштів на загальну суму 61 433,34, з яких позивачем безпідставно було погашено відсотки по кредиту у розмірі 25 322,32 грн. З матеріалів справи, а саме із розрахунку заборгованості, наданого Банком вбачається, що відсотки за кредитом погашалися за рахунок кредитних коштів. З пояснень Банку вбачається, що за рахунок кредиту було погашено відсотків на суму 25 322,32 грн. Хоча матеріали справи не містять доказів того, що сторони дійшли домовленості щодо нарахування відсотків. Таким чином, заборгованість за тілом кредиту підлягає зменшенню на зазначену суму і становить 4405,57 грн. (23 245,89 +7491,91) - 25 322,32 ) Отже з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4405,57 грн. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з ч.ч. 1,13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені частково, а саме на 8,8 %; апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена на 85,18 %. При подачі позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк» сплачено судовий збір у розмірі 1921 грн. та при подачі апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 1708,86 грн. Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог та апеляційної скарги на користь ОСОБА_1 з АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1286,56 грн. Щодо стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 14049,00 грн. суд зазначає наступне. Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.137 ЦПК України). Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо. Так, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України). Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові втирати витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Судом встановлено, що представництво відповідача у суді здійснював адвокат Статівка О.Є. на підставі договору про надання правової допомоги №18/11-19-1 від 18.11.2019 року. На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу представником відповідача надано: -копію договору №18/11-19-1 про надання правової допомоги від 18.11.2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; -копію квитанції №040067 від 18.11.2019 року згідно якої сплачено ОСОБА_1 8 000 грн. ОСОБА_2 за надання правової допомоги згідно Договору про надання правової допомоги №18/11-19-1 від 18.11.2019 року; - копію акту прийомупередачі правової допомоги (адвокатських послуг) від 22.11.2019 року, відповідно до якого зазначено, що ОСОБА_1 були надані юридичні послуги, передбачені предметом Договору, вартість наданих послуг складає 8028,00 грн. Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04). Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені частково, а саме на 8,8 %. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що витрати на професійну правничу допомогу, які відповідач вимушений понести у зв`язку із розглядом справи, у пропорційному співвідношенні до задоволених вимог у сумі 12 812 ,69 грн. підлягають стягненню з позивача. Однак, матеріали справи містять клопотання від представника позивача про зменшення витрат на правничу допомогу до мінімально розумної, що підлягає компенсації відповідно до чинного законодавства (а.с.117-118). При вирішенні питання про стягнення витрат за правничу допомогу суд враховує складність справи, обсяг наданої правничої допомоги адвокатом, той факт, що судом задоволені позовні вимоги не у повному обсязі, а також ціну позову, як це передбачено у положенні ч.4 ст. 137 ЦПК України та приходить до висновку, що розмір витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню до 7000 грн. і така сума є розумною та справедливою. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 368, 371, 374, 379, 381- 384 ЦПК України, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м.Харкова від 09 червня 2020 року змінити в частині суми стягнення заборгованість за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту за кредитним договором б/н від 15.05.2013 року. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь Акціонерного товариства КБ «ПриватБанк», розташованого за адресою: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, Код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, р/р№ НОМЕР_2 , заборгованість за тілом кредиту за кредитним договором б/н від 15.05.2013 року в сумі 4405 грн. 57 коп. Перерозподілити судові витрати та рішення Київського районного суду м.Харкова від 09 червня 2020 року в частині стягнення витрат, понесених у зв`язку із отриманням правничої допомоги - скасувати. Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (юридична адреса: вул. Набережна Перемоги, буд.50, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1286,56 грн. грн. та витрати, понесені у зв`язку із отриманням правничої допомоги у розмірі 7000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Н.П. Пилипчук Судді О.В. Маміна О.Ю. Тичкова