Постанова 4815 № 2-5133/11

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 жовтня 2020 року м. Рівне Справа № 2-5133/11 Провадження № 22-ц/4815/883/20 Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого судді : Гордійчук С.О., суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С., секретар судового засідання: Тхоревський С.С. учасники справи: позивач: Акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк», відповідач: ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 грудня 2013 року, ухвалене в складі судді Ореховської К.Є., у справі № 2-5133/11, в с т а н о в и в : У липні 2011 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», (надалі банк) звернулось із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позов мотивовано тим, що на підставі договору кредиту № 227Д укладеного 13 липня 2007 року між сторонами, відповідач отримав кредит у розмірі 119 015,00 швейцарських франків зі сплатою 10,00 % річних, з погашенням суми основної заборгованості в розмірі та порядку визначеному у графіку погашення кредиту з кінцевим терміном повернення кредиту 12 липня 2022 року. Крім того, 13 липня 2007 року між позивачем та третьою особою було укладено договір кредиту № 228Д, на підставі якого позивач надає третій особі у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 119 015,00 швейцарських франків зі сплатою 9,85 % річних, з погашенням суми основної заборгованості в розмірі та порядку визначеному у графіку погашення з кінцевим терміном повернення кредиту 12 липня 2022 року. Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами № 227Д та № 228Д між позивачем та відповідачем було укладено іпотечний договір № 227/228Д-1 від 13 липня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу за реєстровим номером № 2634. Предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 179,1 кв.м, житловою площею 68,9 кв м, реєстраційний номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно № 4010441. Внаслідок прострочення зобов`язань за кредитними договорами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , було порушено право ПАТ «Укрсоцбанк» на повернення кредиту і процентів за користування ним. ПАТ «Укрсоцбанк», з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило: звернути стягнення на предмет іпотеки, що належить на праві власності ОСОБА_1 , а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 179,1 кв м, житловою площею 68,9 кв м, для задоволення грошових вимог ПАТ «Укрсоцбанк» за договорами кредиту № 227Д від 13 липня 2007 року та № 228Д від 13 липня 2007 року в сумі 1 796 910,63 грн, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною 1 443 512 грн. Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 17 грудня 2013 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено. Звернуто стягнення на предмет застави: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 179,1 кв м, житловою площею 68,9 кв м, реєстраційний номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно № 4010441 для задоволення грошових вимог ПАТ «Укрсоцбанк» за договорами кредиту № 227Д від 13 липня 2007 року та № 228Д від 13 липня 2007 року в сумі 1 777 035,16 грн шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною реалізації 1 443 512,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат та витрат на інформаційно-технічне забезпечення. Заочне рішення мотивоване тим, що оскільки невиконане зобов`язання забезпечене заставою, то відповідно до статті 589 ЦК України банк має право звернення стягнення на предмет застави та за рахунок предмета застави задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги. У поданій на рішення суду апеляційній скарзі ОСОБА_2 покликалась на його незаконність і необґрунтованість через порушення судом норм процесуального та матеріального права. На її обґрунтування зазначала про неврахування судом того, що вона не підписувала договору кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року. В клопотаннях про відкладення розгляду справи, які містяться в матеріалах справи, також стоять не її підписи. Покликаючись на вимоги ст. ст. 203, 215 ЦК України вважала, що договір кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року є недійсним. Судом залишено без уваги положення ст. 39 Закону України "Про іпотеку" та роз`яснень постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин". При ухваленні оскаржуваного рішення не було встановлено реальну суму заборгованості, а також загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки. Крім того, у матеріалах справи міститься лист ПАТ "Укрсоцбанк" від 04.05.2011 року № 02-06/208, адресований їй, про те, що банк може звернути стягнення на предмет іпотеки. Однак у матеріалах справи відсутні докази надіслання їй такого листа та його отримання. Також відсутні будь-які докази на підтвердження надсилання їй вимоги про дострокове погашення всієї суми кредиту. Також посилалась на незастосування судом вимог ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також міжнародну практику, яка висловлена у Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "+4 посилання". Вважала, що оскаржуване рішення суперечить вимогам ст. 213 ЦПК України та роз`ясненням постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення в цивільній справі" щодо законності та обґрунтованості рішення. З цих підстав просила рішення суду скасувати, ухваливши нове про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з огляду на наступне. Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам судове рішення не відповідає. Установлено, що 13 липня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 227Д, гідно якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 119 015,00 швейцарських франків зі сплатою 10,00% річних, з погашенням суми основної заборгованості в розмірі та порядку, визначеному у графіку погашення. Згідно з пунктом 7.3 кредитного договору цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих зобов`язань, з урахуванням положень п. 7.5 цього договору. Між банком та ОСОБА_2 укладено договір кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року, згідно умов якого банк надав ОСОБА_2 у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 119 015,00 швейцарських франків зі сплатою 9,85 % річних, з погашенням суми основної заборгованості в розмірі та порядку визначеному у графіку погашення. З метою виконання взятих на себе зобов`язань за кредитними договорами № 227Д та № 228Д від 13 липня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 227/228Д-1 від 13 липня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу за реєстровим номером № 2634. Предметом іпотеки є трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 179,1 кв м, житловою площею 68,9 кв м, реєстраційний номер об`єкта в Реєстрі прав власності на нерухоме майно № 4010441. Вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 343601 швейцарський франк 54 центи що згідно офіційного курсу Національного банку України на дату укладання договору кредиту кредиту становить 1443512 грн. (пункту 1.2 кредитного договору). Експертна вартість предмету іпотеки відповідно до висновку фахівця по оцінці майна Рівненської філії АКБ Укрсоцбанк щодо наявності нерухомості та можливості прийняття її в забезпечення станом на 10 липня 2007 року складає 1443512 грн. ПАТ «Укрсоцбанк» 04 травня 2011 року направило ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вимоги про дострокове повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та штрафних санкцій протягом 30 календарних днів із моменту отримання цієї вимоги. У зв`язку із порушенням ОСОБА_1 обумовленого графіку погашення кредиту і сплати відсотків станом на 04 травня 2011 року утворилася заборгованість у розмірі 91521 шв. франків 07 сант. з яких: прострочені проценти 3629,98 шв. франків, строкові проценти 348,96 шв. франків, строковий кредит 66119,43 шв. франків, пеня 1359,93 грн., штраф 21422,70 шв. франків та 1359,93 грн. Заборгованість ОСОБА_2 станом на 04 травня 2011 року 124562 шв. франків 14 сант. з яких: прострочені проценти 5249,15 шв. франків, строкові проценти 506,26 шв. франків, строковий кредит 97384,03 шв. франків, пеня 2471,69 грн., штраф 21422,70 шв. франків та 1359,93 грн. Боржникам запропоновано у тридцятиденний строк з моменту отримання листа-претензії погасити всю заборгованість з попередженням, що в разі непогашення заборгованості в повному обсязі до іпотекодавця будуть вжиті заходи примусового стягнення боргу в судовому порядку в тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Установлено, що листи претензії від 04 травня 2011 року банку із вимогою погасити заборгованість та з попередженням про звернення до суду у разі невиконання зобов`язання отримані відповідачами 11 травня 2011 року, однак боржники та іпотекодавець свої зобов`язання за договорами не виконали. За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Частиною першою статті 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України. Стаття 578 ЦК України та частина друга статті 6 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників. Умовою передачі співвласником нерухомого майна в іпотеку своєї частки в спільному майні без згоди інших співвласників є виділення її в натурі та реєстрація права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі №461/3675/17, відсутність нотаріально посвідченої згоди одного зі співвласників на розпорядження спільним нерухомим майном є підставою для визнання правочину недійсним. Верховний Суд погодився із таким висновком судів, зазначивши, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369, статті 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір із підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору з добросовісністю ні того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Таким чином, співвласнику майна, права якого порушені, для визнання недійсним укладеного спірного договору достатньо довести відсутність згоди останнього на укладення договору у формі, яка визначена діючим законодавством. Судами встановлено і не спростовано матеріалами справи, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі (з 11 листопада 1994 року який розірваний рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 01 липня 2011 року), а відтак свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно. Згідно п. 1.3.1, п. 1.3.5 договору іпотеки, іпотекодавець свідчить, предмет іпотеки є їхньою власністю та знаходиться у спільній власності. За умовами пункту 1.4 договору кредиту № 227Д, позичальник гарантує, що на момент підписання цього договору не існує подій, що створюють загрозу належному виконанню цього договору (судові справи, майнові вимоги третіх осіб, того), про які він не повідомив кредитора. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 не заперечує факт надання нею згоди на укладення договору іпотеки (а.с. 3 у т. 2). При цьому сама ОСОБА_2 позов про визання договору іпотеки недійсним через те, що він був укладений без її згоди та поршує її права, не заявляла. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зазначено, що: правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язання, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Пунктом 1.2. договору кредиту № 227Д передбачено, що кредит надається позичальнику на споживчі цілі (а.с.8 у т.1 на звороті). ОСОБА_2 не довела суду належними та допустимими доказами, що кошти отримані у борг ОСОБА_1 були отримані не на потреби сім`ї. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За змістом частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Встановивши, що ПАТ «Укрсоцбанк» виконав свій обов`язок за договорами кредиту від 13 липня 2007 року за № 227Д та 228Д, надавши позичальникам кошти у кредит, а останні не виконують належно свої зобов`язання з повернення кредиту, у зв`язку з чим виникла заборгованість, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що є наявні правові підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки з метою погашення цієї заборгованості. Однак, колегія суддів вважає такий висновок суду помилковим. Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Згідно статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. У частині другій статті 548 ЦК України передбачено, що недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов`язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. На підставі висновку судово-почеркознавчої експертизи від 08 травня 2018 року №8/9/18-22 встановлено, що підписи з першої по шосту сторінки договору кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року дійсно виконано від імені позичальника не ОСОБА_2 . Таким чином, недійсність договору кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року, який укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 та іпотечного договору № 227/228Д-1 від 13 липня 2007 року, який укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 , в частині забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 за договором кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року встановлена законом (нікчемний правочин). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) вказано, що: «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: «кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину». Суд першої інстанції не звернув уваги на вищенаведене та помилково задовольнив позовні вимоги повністю. За наведеного, позовні вимоги публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року укладеного між банком та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають. Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Відповідно до частини першої статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. За умовами пунктів 2.4.4, 2.4.6 договору іпотеки іпотекодержатель має право: звернути стягнення на предмет іпотеки відповідно до чинного законодавства України у разі, коли в момент настання терміну виконання іпотекодавцем зобов`язань, забезпечених іпотекою за цим договором, вони не будуть виконані; Право іпотеки припиняється виконанням іпотекодавцем забезпечених іпотекою зобов`язань за договорами кредитів від 13 липня 2007 року № 227Д, № 228Д. У разі часткового виконання іпотекодавцем забезпечених іпотекою зобов`язань за договором кредиту іпотека зберігається у первісному обсязі (3.2. договору іпотеки). Згідно розрахунку вимог банку у зв`язку з неповерненням ОСОБА_1 кредитної заборгованості за кредитним договором № 227Д від 13 липня 2007 року, станом на 20 березня 2013 року заборгованість за кредитним договором становить у загальній сумі: 8466 швейцарських франків 03 сантимів, що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ становить 715940,91 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом 66119,43 швейцарських франків, сума заборгованості за процентами 16578,38 швейцарських франків, розмір пені 16643,35 грн. (а. с. 112-116 у т.2). Наданий банком розрахунок заборгованості ОСОБА_1 не спростований. Відповідно до пункту 4.5 укладеного між сторонами кредитного договору № 227Д у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8. (сплачувати кредитору проценти), 3.3.9. (своєчасно та у повному обсязі повертати кредиту порядку, встановленому договором) цього договору, протягом більше ніж 60 (шістдесят) календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню). Апеляційним судом встановлено, що останній платіж за кредитним договором № 227Д ОСОБА_1 здійснив 18 жовтня 2010 року, а тому за визначенням пункту 4.5 кредитного договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів, тобто з 18 грудня 2010 року. Після зміни строку виконання зобов`язання (18 грудня 2010 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 4.5 договору позичальник був зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 18 грудня 2010 року не підлягали виконанню. Наведене узгоджується з висновком викладеним в постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1174цс16. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В судовому засіданні 22 жовтня 2020 року представник банку адвокат Мелянчук В.А. позовні вимоги в частині стягнення пені не підтримав. За наведеного, станом на 18 грудня 2010 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 227Д від 13 липня 2007 року становить: 67582,13 швейцарських франків що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ станом на 18.12.2010 року становить 554483,87 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом 66119,43 швейцарських франків, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 18.12.2010 року 542483,01 грн., сума заборгованості за відсотками 1462,70 швейцарських франків, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 18.12.2010 року 12000,86 грн. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівкина солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що, оскільки договір кредиту 227Д був укладений в інтересах сім`ї, то він створює цивільні права і обов`язки для обох з подружжя, і вони повинні нести солідарну відповідальність за цим договором. За приписами ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст.77 ЦПК України). З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то з акціонерного товариства «Альфа-банк» підлягає до стягнення на користь ОСОБА_2 1860 грн. у відшкодування судових витрат, сплачених ним за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 17 грудня 2013 року скасувати. Позов публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором кредиту № 227Д від 13 липня 2007 року укладеного між банком та ОСОБА_1 задовольнити частково. Звернути стягнення на предмет іпотеки за договором № 227Д від 13 липня 2007 року, а саме: трикімнатна квартира АДРЕСА_1 , та є власністю ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу ВВС №810989 р № 1982 від 28 квітня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Усик С.І. та зареєстрованого у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно № 4010441 для задоволення вимог публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», правонаступник Акціонерне товариство «Альфа банк» (код ЄДРПОУ 23494714, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100), які виникли на підставі договору № 227Д від 13 липня 2007 року по сплаті суми боргу за договором кредиту у розмірі 67582,13 швейцарських франків що в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу НБУ станом на 18.12.2010 року становить 554483,87 грн, з яких: сума заборгованості за кредитом 66119,43 швейцарських франків, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 18.12.2010 року 542483,01 грн., сума заборгованості за відсотками 1462,70 швейцарських франків, що еквівалентно по курсу НБУ станом на 18.12.2010 року 12000,86 грн. Встановити спосіб реалізації нерухомого майна предмету іпотеки за зазначеним договором шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В задоволенні позову публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором кредиту № 228Д від 13 липня 2007 року укладеного між банком та ОСОБА_2 відмовити. Стягнути з акціонерного товариства «Альфа-банк» (код ЄДРПОУ 23494714, 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) 1860 грн. судового збору сплаченого при подачі апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 22 жовтня 2020 року. Головуючий : Гордійчук С.О. Судді : Боймиструк С.В. Шимків С.С.