Постанова Дніпровський апеляційний суд № 178/1827/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7092/20 Справа № 178/1827/19 Суддя у 1-й інстанції - Берелет В. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Пищиди М.М. суддів - Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О. за участю секретаря судового засідання - Бондаренка В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2020 року у справі за позовом законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Криничанської державної нотаріальної контори, третя особа: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Служба у справах дітей Криничанської РДА про визнання договору іпотеки не дійсним, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», Криничанської державної нотаріальної контори, третя особа: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Служба у справах дітей Криничанської РДА про визнання договору іпотеки не дійсним. В обґрунтування заявлених вимог вказує на те, що з 06 лютого 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася позивачка. У ОСОБА_4 від попереднього шлюбу є донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка уклала шлюб та змінила своє прізвище на « ОСОБА_3 ». 22 червня 2007 року ОСОБА_4 в інтересах сім`ї, для забезпечення сім`ї житлом уклала з ОСОБА_7 договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . Придбане житло є єдиним житлом їх родини. Не порадившись з ОСОБА_2 , без його дозволу, вона взяла грошові кошти в кредит в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" уклавши кредитний договір №014/131705/3127/74 від 22 червня 2007 року. Після покупки в інтересах сім`ї житла ОСОБА_4 22 червня 2007 року укладає з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» договір іпотеки №014/131705/3127/74/1, який посвідчений державним нотаріусом Криничанської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за №1703, при цьому державний нотаріус не дотримався ч.2, 3 ст.65 СК України. Тому, просить визнати порушеними права малолітніх дітей ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на момент укладення договору іпотеки №014/131705/3127/74/1 від 22 червня 2007 року укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» з урахуванням ч.1 ст.58 Конституції України; визнати недійсним договір іпотеки №014/131705/3127/74/1 від 22 червня 2007 року укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с.1-3). Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог - відмовлено (а.с.187-190). Не погодившись з вказаним рішенням суду, законний представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій просять рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 22 червня 2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" був укладений кредитний договір №014/131705/3127/74 у виді кредитної лінії з лімітом 27000 грн. з кінцевим терміном повернення 22 червня 2022 року. Для забезпечення виконання зобов`язань цього ж дня укладено договір іпотеки №014/131705/3127/74/1, який посвідчений Криничанською державною нотаріальною конторою. У відповідності до договору іпотеки, предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що ОСОБА_2 не надавав згоди на укладення договору іпотеки від 22 червня 2007 року, проте це спростовується його заявою від 22 червня 2007 року згідно якої останній дав згоду на укладення договору іпотеки його дружиною ОСОБА_4 , на придбаний ними в шлюбі житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 , за ціну і на умовах за її розсудом; вказана заява засвідчена державним нотаріусом Криничанської державної нотаріальної контори (а.с.40). У відповідності до довідки №628 від 19 червня 2007 року у житловому будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 проживаючих та зареєстрованих не було (а.с.41), що свідчить про те, що неповнолітні особи права користування не мали. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що іпотечний договір укладено у відповідності з вимогами чинного законодавства і при його підписанні сторонами не були порушені права та законні інтереси малолітніх та неповнолітніх дітей, тому підстав для визнання іпотечного договору недійсним немає. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з наступних підстав. Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу. Так, відповідно до частин першої - третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось. За положеннями статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов`язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов`язання. За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, суд може визнати недійсним. Такий правочин є оспорюваним. За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення прав особи, в інтересах якої пред`явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення. Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку. При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» в кожному конкретному випадку суди повинні: 1) перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; 3) з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки. Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення. Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, без обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування суд може визнати недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження прав дитини на житло. Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 10 липня 2017 року у справі №6-1002цс17. У постанові Верховного Суду від 03.04.2019 року по справі №726/831/15-ц, провадження №61-45301св18 зазначено, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поділ спільного майна подружжя (в даному випадку визнання недійсним договору іпотеки на підставі відсутності згоди органу опіки та піклування на укладення договору) не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про нотаріат», нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо особа, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії: подала неправдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов`язаного із вчиненням нотаріальної дії; подала недійсні та/або підроблені документи; не заявила про відсутність чи наявність осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися нотаріальна дія, за вчинення якої звернулася особа. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Посилання позивача на порушення законних прав дітей внаслідок укладення договору іпотеки є необґрунтовані, оскільки позивачем не було надано жодного доказу щодо порушення інтересів дітей, тому правових підстав для визнання указаного договору іпотеки недійсним немає. Крім того, відповідно до довідки №628 від 19 червня 2007 року у житловому будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 проживаючих та зареєстрованих не було (а.с.41). Посилання позивач на те, що ОСОБА_2 не надавав згоди на укладення договору іпотеки від 22 червня 2007 року, спростовується його заявою від 22 червня 2007 року згідно якої останній дав згоду на укладення договору іпотеки його дружиною ОСОБА_4 , на придбаний ними в шлюбі житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 , за ціну і на умовах за її розсудом; вказана заява засвідчена державним нотаріусом Криничанської державної нотаріальної контори (а.с.40). Інші доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини справи висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Згідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Враховуючи вищевикладене, здійснивши належний правовий аналіз вищенаведених норм законодавства, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому рішення підлягає залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: