Постанова Одеський апеляційний суд № 521/15178/16

Номер провадження: 22-ц/813/772/20 Номер справи місцевого суду: 521/15178/16 Головуючий у першій інстанції Мазун І.А. Доповідач Гірняк Л. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.10.2020 року м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі: Головуючого- Гірняк Л.А. Суддів - Сегеди С.М., Цюри Т.В., Секретаря судового засідання Ющак А.Ю. За участю апелянта ОСОБА_1 представника апелянта ОСОБА_2 представника позивача ОСОБА_3 Відповідача ОСОБА_4 розглянула у відкритому судовому засіданні м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23.08.2018 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_1 , про визнання договору дарування удаваним,- ВСТАНОВИЛА: ПРОЦЕДУРА: В вересні 2016 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 з залученням третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 про визнання договору дарування удаваним. В позові зазначає, що 16.10.2003р. її мати ОСОБА_6 подарувала їй належну 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . 26.12.2003 році цю квартиру вона подарувала ОСОБА_4 . Вважала цю угоду договором купівлі-продажу так як за неї отримала 22 тисячі доларів. Позивачка зазначає, що не усвідомлювала, що укладення удаваного правочину в подальшому впливатиме на правовий статус майна, оскільки саме за ці кошти нею придбана інша квартира в період шлюбу, що є її особистим майном щодо якого в суді розглядається спір. Позивачка просила визнати договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 26 грудня 2003 року, посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Дудіновою І.Д., зареєстрований в реєстрі за №9-2668 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 удаваним та визнати, що 26 грудня 2003 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 23.08.2018 року позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 про визнання договору дарування удаваним - задоволено. Визнано договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 26.12.2003 року, посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори Дудіновою І.Д., зареєстрований в реєстрі за №9-2668 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 удаваним. Визнано, що 26.12.2003 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . 18.09.2018 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить суд скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23.08.2018 року та закрити провадження у справі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. АРГУМЕНТИ (ДОВОДИ)СТОРІН Заявник в апеляційній скарзі зазначає, що позов є надуманим так як між ними існує спір щодо поділу майна , і в такий спосіб позивачка намагається вивести майно від поділу. При цьому посилається на порушення строку позовної давності та відсутності доказів на підтвердження своїх вимог так як розписка написана відповідачкою про передачу коштів в 2016 році. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ Судова колегія заслухавши доповідь судді доповідача, вислухавши пояснення сторін, що з`явились, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги дійшла наступного. Приймаючи рішення про визнання договору дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , укладений 26 грудня 2003 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 удаваним, районний суд виходив з вимог ст.58 ЦК Української РСР посилаючись на те, що фактично між сторонами був укладений договір купівлі - продажу її оскільки відповідачка передала, а позивач прийняла грошові кошти в розмірі 22 долара США , що підтверджується розпискою. З таким судженням районного суду погодитись не можна з огляду на наступне. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним. Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Оскільки договір купівлі-продажу було укладено 26 грудня 2003 року році, то спір про визнання договору недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його укладення. Відповідно до статті 41 ЦК УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. У частині другій статті 58 ЦК УРСР5(в редакції, чинній на момент укладення договору дарування квартири) якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. За договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 224 ЦК УРСР). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року в справі № 493/292/16-ц (провадження № 61-5788св18) зроблено висновок по застосуванню частини другої статті 58 ЦК УРСР та вказано, що «для застосування конструкції удаваності має бути встановлено що відповідний договір вчинено для приховання іншого договору». Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_5 на обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що договір дарування між ОСОБА_4 , був укладений з метою приховати іншу угоду, а саме договір купівлі-продажу квартири . Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 роз`яснено, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК України) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному та дослідженні наявних у справі доказів. Жодені докази не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Відповідно до договору дарування від 26 грудня 2003 року позивачка не довела отримання від відповідачки ОСОБА_4 грошових коштів за 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , так як в судовому засіданні ОСОБА_4 пояснила, що нею написана розписка на прохання самої позивачки в 20016 році, а тому не може бути належним та допустимим доказом на підтвердження отримання позивачкою коштів на момент укладення договору дарування - 26 грудня 2003 року. Інших доказів на підтвердження своїх вимог позивачем не надано. За таких обставин, позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що договір дарування спірної квартири від 16 жовтня 2003 року був укладений як удавана угода. Встановивши, що позивачка і не довела отримання під час здійснення договору дарування оплати за спірним договором та врахувавши, що укладений договір дарування був нотаріально посвідчений та зареєстрований належним чином, судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Зміст нотаріально посвідченого договору дарування від 26 грудня 2003 року підтверджує, що між сторонами були досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, укладення договору відповідало вільному волевиявленню та внутрішній волі сторін саме на укладення договору дарування, який визначений сторонами як безоплатний, а тому районний суд помилково його вважав, як договір купівлі-продажу. З врахуванням зазначеного, судова колегія приходить до висновку, що районним судом порушено норми матеріального та процесуального права, що в силу ст.376 ч.1 п.4 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та прийняттям постанови про відмову в задоволені позовних вимог. На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, судова колегія ,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 23.08.2018 року скасувати та прийняти поставову. Позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_4 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_1 про визнання договору дарування удаваним, залишити без задоволення. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 23.10.2020 року року. Головуючий Л.А. Гірняк Судді: С.М. Сегеда Т.В.Цюра