Постанова 4806 № 2п-3063/09

Справа № 2п-3063/09 П О С Т А Н О В А Іменем України 13 жовтня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: Головуючого - судді Фазикош Г. В. суддів Джуги С. Д., Куштана Б. П. з участю секретаря Волощук В. І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Сідун Олеся Степанівна, на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02 лютого 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до КП «БТІ м. Ужгорода» про визнання права власності на житловий будинок, - В С Т А Н О В И В : В березні 2009 року ОСОБА_2 пред`явив позов до КП «БТІ м. Ужгорода» про визнання права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 . Свої вимоги мотивував тим, що він з дитинства проживає в будинку по АДРЕСА_1 , однак зареєструвати право власності на будинок не може, оскільки правовстановлюючі документи у нього відсутні. Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 02 лютого 2010 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 . На це рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Зазначає, що він участі в справі не брав, при цьому ухвалене у справі рішення зачіпає його права, свободи та інтереси. Задовольняючи позов, суд першої інстанції не дослідив всіх обставин справи та не з`ясував, що у будинку по АДРЕСА_1 , окрім позивача ОСОБА_2 , зареєстрований також апелянт ОСОБА_1 . Вони є рідними братами і з дитинства разом з батьками проживають у житловому будинку по АДРЕСА_1 . Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити. У судовому засіданні в апеляційній інстанції представник апелянта - адвокат Сідун О. С. скаргу підтримала та просила задовольнити. Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 проти скарги заперечили та просили її відхилити. Заслухавши пояснення присутніх учасників процесу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновків, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з таких підстав. Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Сторонами є особи, які є учасниками спірного правовідношення. Однак, можливі випадки, коли матеріально-правові відносини між сторонами відсутні, зокрема, коли позивач не має права вимоги або відповідач у даній справі не має відповідного обов`язку перед позивачем (неналежність сторони). Суд зобов`язаний розглядати і цей спір, оскільки чинне цивільне процесуальне законодавство не вимагає з`ясування наявності матеріальних правовідносин між сторонами при пред`явленні позову. Лише під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Водночас, залучення співвідповідача або заміна неналежного відповідача під час розгляду справи в суді першої інстанції можливе тільки за клопотанням позивача (стаття 51 ЦПК України). Отже, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивач - це особа, на захист прав та інтересів якої відкрито провадження у справі. З цього випливає, що позовна заява подається для захисту порушених прав. Позивач першим з`являється у справі, тому він має певні переваги порівняно із стороною, яка захищається (відповідачем). Позивач має можливість вибору: 1) способу порушення справи (самостійно чи через інших осіб); 2) відповідача; 3) часу для пред`явлення позову; 4) підсудності; 5) підстав та предмету позову, а отже, і меж судового розгляду. Відповідач - це особа, на яку вказує позивач як на порушника своїх прав. Тому саме позивач визначає, до кого пред`явити позов. Якщо позивач помилиться і притягне відповідачем особу, яка його прав не порушила або не повинна відповідати за позовом з інших причин, суд у позові відмовляє. З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 пред`явив позов про визнання права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 . В якості відповідача вказав Комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації в м. Ужгороді», хоча це комунальне підприємство лише виготовило технічну документацію на спірний будинок. Відомості щодо власника будинку, його забудовника, в матеріалах справи відсутні. Свої вимоги позивач мотивував тим, що він з дитинства проживає в цьому будинку, однак зареєструвати право власності на нього не може, оскільки правовстановлюючі документи у нього відсутні. Як на підставу своїх вимог посилався на статтю 392 ЦК України, яка передбачає право пред`явлення позову про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує право власності. Посилання на будь-які інші правові підстави набуття позивачем саме права власності на будинок, а не права на проживання у ньому, у позовній заяві відсутні. Власник земельної ділянки, на якій розташовано спірний будинок, судом першої інстанції до участі у розгляді справи не залучався. Справа розглянута, а рішення ухвалено за участі позивача ОСОБА_2 та відсутності відповідача КП «БТІ м. Ужгорода». На це рішення подано апеляційну скаргу особою, яка участі в справі не брала. Цією особою є рідний брат позивача ОСОБА_1 , який зазначає, що ухвалене у справі рішення зачіпає його права, свободи та інтереси, оскільки на момент ухвалення судового рішення у будинку по АДРЕСА_1 , окрім позивача ОСОБА_2 , був зареєстрований також апелянт ОСОБА_1 , про що свідчить відповідна довідка КП «БТІ м. Ужгорода» від 23.01.2009 року № 456 (а.с.4). Під час розгляду справи в суді першої інстанції місцевий суд на вказане уваги не звернув, а отже позбавив ОСОБА_1 можливості бути стороною у справі та на принципах змагальності доводити свою правоту, хоча обидва мешканці спірного будинку мали однакові житлові права на час подачі позову до суду. З документів, поданих апеляційному суду представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 слідує, що у подальшому позивачем виготовлено документи на право власності на земельну ділянку, на якій розташовано спірний будинок. Однак, апеляційним судом не можуть бути взяті до уваги ці документи, оскільки вони були виготовлені після розгляду справи судом першої інстанції, у тому числі й на підставі оспорюваного рішення суду. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. В даному випадку колегія суддів констатує, що суд першої інстанцій прийняв рішення про права та обов`язки ОСОБА_1 , який не був залучений до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до КП «БТІ м. Ужгорода» про визнання права власності на житловий будинок. Вказане процесуальне порушення є суттєвим, оскільки зачіпає основоположні принципи цивільного судочинства, серед яких - змагальність, диспозитивність, здійснення правосуддя лише судом, рівноправність сторін та гласність. Водночас, вказане порушення не може бути усунуте в апеляційному суді, оскільки сторони мають право на розгляд їх справи в суді першої інстанції. Зацікавлені особи в таких випадках доводять лише факт наявності у справі цього процесуального порушення, без необхідності доводити їх вплив на правильність висновків суду. За цих обставин рішення місцевого суду підлягає скасуванню з відмовою у позові, оскільки апеляційний суд не може підміняти собою суд першої інстанції, адже в інакшому випадку учасники процесу були б позбавлені повноцінного захисту своїх прав у суді першої інстанції з його правами та обов`язками, процедурою розгляду справи в суді першої інстанції та можливістю апеляційного оскарження ухваленого судового рішення. Вказане не позбавляє можливості пред`явлення нового позову на загальних підставах із залученням до участі в справі всіх належних відповідачів. Враховуючи викладене, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1, ст. 376, п. 4 ч. 3 ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Сідун Олеся Степанівна, - задовольнити. Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 02 лютого 2010 року - скасувати. В задоволенні позову ОСОБА_2 до КП «БТІ м. Ужгорода» про визнання права власності на житловий будинок - відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 жовтня 2020 року. Головуючий: Судді: