Постанова 4855 № 640/8078/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8078/19 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції: Літвінова А.В. ПОСТАНОВА Іменем України 21 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Сорочка Є.О., суддів Коротких А.Ю., Федотова І.В., за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо перерахунку та стягнення недоплаченої пенсії позивачу на підставі постанови Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2011 року у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком з 19 листопада 2010 року за виключенням проведених виплат; - зобов`язати відповідача надати довідку про нарахування та суму заборгованості пенсії на підставі постанови Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2011 року у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 19 листопада 2010 року за виключенням проведених виплат; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплатити пенсію позивачу на підставі постанови Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2011 року у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 19 листопада 2010 року за виключенням проведених виплат; - визнати протиправною бездіяльність Управління державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Головного територіального управління юстиції у м. Києві стосовно виконавчого провадження та виконання постанови Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2011 року; - зобов`язати Управління державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Головного територіального управління юстиції у м. Києві виконати постанову Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2011 року; - допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць у зв`язку з чим зобов`язати відповідача негайно провести нарахування та виплату позивачу на підставі постанови Святошинського районного суду м. Києва від 21 лютого 2011 року у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком з 19 листопада 2010 року за виключенням проведених виплат; - встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві та Управління державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Головного територіального управління юстиції у м. Києві подати до суду протягом п`ятнадцяти календарних днів з дати набрання законної сили рішенням суду звіт про виконання судового рішення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач має право на отримання основної пенсії в розмірі не нижче 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком починаючи з 19.11.2010 з розрахунку мінімальної пенсії за віком. Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а позов в частині вимог залишенню без розгляду з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та віднесена до категорії 1, є інвалідом 2 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 . Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію, як особа з інвалідністю 2 групи захворювання, пов`язаного з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 21.02.2011 у справі №2а-1252/11 позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Святошинеькому районі міста Києва задоволено. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі міста Києва протиправними та зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Святошинському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 державної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та щомісячну додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров`ю у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком з 19 листопада 2010 року за виключенням проведених виплат з послідуючими перерахунками у відповідності до зміни розміру прожиткового мінімуму непрацездатних осіб. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2011 постанову Святошинського районного суду м. Києва від 21.02.2011 у справі №2а-1252/11 залишено без змін. Постанова суду першої інстанції набрала законної сили 15.11.2011. Як зазначено позивачем, вищезазначене рішення суду виконувалось пенсійним органом до жовтня 2011 року включно, а з листопада 2011 року розмір пенсії було зменшено. За посиланням позивача, в березні 2019 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про надання довідки про нарахування та суму заборгованості пенсії на підставі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21.02.2011. Листом від 19.04.2019 №83693/02 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило, що Управлінням виконано постанову Святошинського районного суду м.Києва від 21.02.2011. Новий розмір пенсії та борг по перерахунку з 19.10.2010 нараховано та виплачено в червні 2011 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 №745 «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансується за рахунок коштів державного бюджету» було змінено розміри виплат відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статтей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Таким чином розмір пенсії позивача з 01.11.2011 приведено у відповідність до норм чинного законодавства. Розміри додаткової та державної пенсій відповідно до статтей 50, 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» до 31.12.2011 визначалися постановою Кабінету Міністрів України від 06.07.2011 року №745 (набрав чинності з 22.07.2011), з 01.01.2012 - постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом. Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що постанова Святошинського районного суду м. Києва від 21.02.2011 у справі №2а-1252/11 пенсійним органом виконана, а позовні вимоги в частині перерахунку та виплатити основної та додаткової пенсії з листопада 2011 року у розмірі, встановленому зазначеною постановою, задоволенню не підлягають. Також суд зазначив, що на час звернення позивача до суду та розгляду даної справи в суді, позивач не звертався до відповідача з заявою за призначенням йому додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю на підставі рішення № 6-р/2018 Конституційного суду України від 17.07.2018 №6-р 2018, починаючи з 17.07.2018. Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого. Судом першої інстанції вірно встановлено, що предметом спору у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу основної державної пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до положень статтей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-XII у розмірі, визначеному в постанові Святошинського районного суду м. Києва від 21.02.2011 №2-а-1252/11, з 01 листопада 2011 року. Відповідно до статті 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Згідно із пунктом 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції від 9 липня 2007 року згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008), в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком. Частиною 1 статті 50 Закону України Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особам, віднесеним до І категорії, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю у розмірах: інвалідам ІІ групи - 75 відсотків мінімальної пенсії за віком. При цьому, вихідним критерієм розрахунку додаткової пенсії виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 були визначені мінімальні розміри основної пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 4 червня 2011 року № 3491-VI, який набрав чинності 19 червня 2011 року, зокрема пунктом 7 частиною 1 зазначеного Закону Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким встановлено, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частиною 3 статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року норми пункту 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» визнано такими, що відповідають Конституції України, тобто є конституційними. Відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» норми і положення статтей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2012 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року визначено, що в аспекті конституційного подання положення частини 2 статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України. Суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Також, пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що у 2013 році норми і положення, зокрема, статті 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» пунктом 67, якими встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення». Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що визначення порядку та розмірів виплат зазначеним категоріям громадян у 2011, 2012 та 2013 бюджетних роках делеговано Кабінету Міністрів України. Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» (в редакції, чинній до 3 серпня 2014 року) не передбачалось обмежень щодо застосування статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Виходячи з пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, з 1 січня 2014 по 2 серпня 2014 року включно під час визначення розміру пенсії позивачу застосуванню підлягали положення статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210. У відповідності до пункту 3 статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту. Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затверджено порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Із набуттям чинності Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, статтями 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Враховуючи вищевикладене, виплачуючи позивачу з 1 листопада 2011 по 31 грудня 2013 року та з 3 серпня 2014 року пенсію та доплати у порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 27 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідач діяв правомірно. Аналогічного висновку дійшов Верховий Суд у постановах: від 06.06.2018 по справі № 816/4614/15; від 19.06.2018 по справі № 344/14522/17; від 25.10.2018 по справі № 629/4376/16; від 22.11.2018 по справі № 640/19008/16, від 11.12.2018 по справі № 709/1605/17 та ін. Колегія суддів зазначає, що позивач не звертався до відповідача з заявою про нарахування йому додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю на підставі рішення №6-р/2018 Конституційного суду України від 17.07.2018. Тому судом не надається оцінка наявності чи відсутності права у позивача на нарахування додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю внаслідок Чорнобильської катастрофи та її розміру, враховуючи відсутність рішення відповідача з вказаного питання. Щодо посилання на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 21.02.2011 у справі №2а-1252/11, колегія суддів зазначає, що після ухвалення цього рішення правове регулювання спірних правовідносин суттєво змінилося, оскільки визначення не лише порядку, а й розмірів спірних виплат було делеговано Кабінету Міністрів України. Європейський суд з прав людини зазначав, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому (рішення у справах «Аррас та інші проти Італії» (Arras and Others v. Italy), заява № 17972/07, п. 42, від 14 лютого 2012 року, та «Сухобоков проти Росії» (Sukhobokov v. Russia), заява № 75470/01, п. 26, від 13 квітня 2006 року). Європейський суд з прав людини констатує, що подальша дія вищезазначеного судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати заявниці, було внесено зміни (ухвала у справі «Валентина Ніканорівна ВЕЛИКОДА проти України», заява № 43331/12 від 03.06.2014). Таким чином, рішення суду, у якому не визначено кінцеву дату задоволення позовних вимог про нарахування регулярних виплат та яким вирішено спір у правовідносинах, правове регулювання яких суттєво змінилося, втрачає свою актуальність у випадку внесення певних змін у законодавство щодо пенсійного забезпечення. Отже, посилання на рішення суду у справі №2а-1252/11 колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки після набрання цим рішенням законної сили правове регулювання розміру відповідних виплат суттєво змінилося, що не дозволяє застосовувати це рішення до спірних правовідносин, які є актуальними на даний час. Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом лише 08.05.2019. Відповідно до частин першої-другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Колегія суддів наголошує на тому, що спірні пенсійні виплати є постійними, виплачуються щомісячно і правовідносини закінчуються на день проведення таких виплат. Тобто про своє порушене право позивач дізнався після отримання неповних сум виплат, які виплачувались згідно постанов Кабінету Міністрів України у менших розмірах ніж визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». При цьому, в позовній заяві зазначено, що у листопаді 2011 року позивач звертався до УПФ України у Святошинському районі м. Києва з письмовою заявою про роз`яснення причин зменшення пенсії, на що 18.11.2011 ним отримано лист-відповідь по суті звернення. Отже про порушення своїх прав позивач знав ще у листопаді 2011 року, однак звернувся до суду з позовом лише 08.05.2019, тобто з пропуском встановленого строку. Щодо частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», то колегія суддів наголошує на тому, що вона регулює питання виплати вже нарахованої, але не виплаченої пенсії, а тому не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки позивачу за відповідний період пенсія не нараховувалася. Верховний Суд України у постановах від 8 грудня 2015 року (справа № 21-5440а15, 21-5653а15) сформулював правову позицію про те, що спори цієї категорії мають вирішуватися з урахуванням строків звернення до адміністративного суду. Ці висновки Верховний Суд України підтримав також у постановах від 12 квітня 2016 року по справі № 462/9427/13-а та від 16 березня 2016 року по справі № 601/1075/14-а На неможливості задоволення позовних вимог у спорі щодо нарахування та виплати пенсії поза межами шестимісячного строку звернення до адміністративного суду наголошував Верховний Суд України у постанові від 26 квітня 2016 року по справі № 285/4300/14-а. Також про те, що триваючі порушення права на пенсію підлягають захисту з урахуванням шестимісячного строку на звернення із позовом до суду, вказував і Верховний Суд у постановах від 04 жовтня 2019 року по справі №404/4541/15-а, від 23 грудня 2019 року по справі № 0440/4928/18, та ін., підтримавши таким чином згадані вище рішення Верховного Суду України. Отже, при зверненні до суду з позовом про зобов`язання здійснити нарахування та виплату пенсії відповідно до вимог статей 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 1 листопада 2011 року позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 122 КАС, заяву про поновлення строку не подано, поважні причини його пропуску не вказано, а тому позовні вимоги за період з 1 листопада 2011 року по 08 листопада 2018 року підлягають залишенню без розгляду. В решті позовних вимог за період, починаючи з 09 листопада 2018 року слід відмовити з підстав, наведених вище. Аналогічну позицію в подібних правовідносинах висловив Верховний Суд у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 344/14522/17. Частиною першою статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Від наведених вище правових висновків Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду у відповідності до підпункту 8 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» та статті 346 КАС не відступала, а тому підстав для їх неврахування при вирішенні даного спору немає. Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення в частині щодо позовних вимог за період з 1 листопада 2011 року по 08 листопада 2018 року. Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу (пункт 8 частини першої статті 240 КАС України). Згідно частини третьої статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Оскільки судом порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без розгляду в частині позовних вимог з 1 листопада 2011 року по 08 листопада 2018 року. В іншій частині рішення суду є правильним, а тому підлягає залишенню без змін. Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року в частині позовних вимог за період з 1 листопада 2011 року по 08 листопада 2018 року, а позов в цій частині залишити без розгляду. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню. Суддя-доповідач Є.О. Сорочко Суддя А.Ю. Коротких Суддя І.В. Федотов