Постанова 4824 № 760/2274/19

справа № 760/2274/19 головуючий у суді І інстанції Букіна О.М. провадження № 22-ц/824/11810/2020 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 21 жовтня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: У січні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 114 600 грн. 88 коп. за кредитним договором № б/н від 08 листопада 2012 року, яка складається з наступного: 2 540 грн. 30 коп. - заборгованість за кредитом; 112 060 грн. 80 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом з 08 листопада 2012 року по 29 червня 2018 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 листопада 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір. При укладенні договору відповідач дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. ОСОБА_1 не виконує належним чином зобов`язання за договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 08 листопада 2012 року у розмірі 2 540 грн. 30 коп.В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні суми через неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір. Позивач посилається на постанову Верховного Суду у справі № 342/180/17, при розгляді якої звернуто увагу на відсутність доказів тотожності наданих банком разом із позовною заявою Умов та Правил надання банківських послуг із тими, що були чинними у момент підписання заяви позичальника. На підтвердження використання кредитного карткового рахунку банком надана виписка, яка підтверджує виконані за день операції та призначається для видачі або відсилання клієнту. АТ КБ «Приватбанк» посилається на постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 666/388/16-ц. У вказаних постановах зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Саме по собі посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. Умови та правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору. Посилання на не підписання позичальником умов та правил надання банківських послуг та не ознайомлення з їх змістом не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин. Суд безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки у зазначеній справі висновок був зроблений за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Розмір плати за використання клієнтом коштів банку, який не встановлено договором, не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України. Оскаржуване рішення не тільки призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, а ще і наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Позивач зазначає, що необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачено також ст. 169 Кодексу Європейського договірного права, який є актом міжнародної приватноправової уніфікації. Отже, рішення суду першої інстанції переглядається в частині відмови у стягненні відсотків. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що 08 листопада 2012 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг (а.с.6). Згідно розрахунку, наданого АТ КБ «Приватбанк», заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 08 листопада 2012 року станом на 30 вересня 2018 року складає 114 600 грн. 88 коп., з яких: 2 540 грн. 30 коп. - заборгованість за кредитом; 112 060 грн. 80 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитом з 08 листопада 2012 року по 29 червня 2018 року (а.с.4). Ухвалюючи рішення в частині відмови у стягненні відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять підтвердження, що саме з наданими суду Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку відповідач був ознайомлений та погодився з ними, підписуючи анкету-заяву від 08 листопада 2012 року. Докази того, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та умови щодо конкретних розмірів та порядку їх нарахування також відсутні. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. На підтвердження вказаних обставин позивач надав суду анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку. Суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість по тілу кредиту і в цій частині рішення суду не оскаржується. АТ КБ «Приватбанк» оскаржує рішення суду в частині відмови у стягненні відсотків, вважаючи, що суд першої інстанції безпідставно не стягнув їх на користь позивача. З наявної у матеріалах справи анкети-заяви від 08 листопада 2012 року, яка містить підпис позичальника, вбачається, що процентна ставка не зазначена.Матеріали справи не містять підтверджень, що саме з наданими суду Витягом з Тарифів та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку відповідач був ознайомлений та погодився з ними, підписуючи анкету-заяву. Суду не надані докази, які підтверджують, що між позивачем та відповідачем було досягнуто згоди щодо розміру відсотків за користування коштами та порядку їх нарахування. Крім того, згідно витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт вбачається, що клієнту запропоновано оформити на своє ім`я: карту «Універсальна», карту «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», карту «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», карту «Універсальна GOLD». Підписана анкета-заява про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг містить відомості лише про те, що було зроблено відмітку про обрання картки «Універсальна». Наданий витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт містить декілька видів тарифів, які стосуються картки «Універсальна», а анкета-заява не містить деталізації обраного тарифу. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні відсотків, позивач посилається на постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 666/388/16-ц. Однак, повне чи часткове виконання кредитного договору не свідчить про те, що позичальник погодився на нарахування відсотків у розмірах, на яких наполягає позивач. АТ КБ «Приватбанк» не надав доказів того, що під час укладення кредитного договору діяли саме ті Умови та правила, які були долучені до позовної заяви. 03 липня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 342/180/17. Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до вимог ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зробила висновок про те, що відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах надання банківських послуг надає кредитору можливість додавати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. А, отже, для того, щоб Умови та правила банку були застосовані необхідно, щоб вони містили підпис позичальника. На час розгляду апеляційним судом даної справи не існує інших судових рішень Великої Палати Верховного Суду, в яких було б відступлено від зазначеної правової позиції. Крім того, аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 559/823/18-ц(http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/85804991). В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд безпідставно послався на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки у зазначеній справі висновок був зроблений за інших правовідносин сторін, коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб. Однак, в даному випадку саме на позивача покладено обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а саме погодження між ним та позичальником усіх істотних умов договору, і відповідно, виникнення у нього права на нарахування на підставі цих умов заборгованості. Відсутність заперечень відповідача щодо неузгодження з ним умов нарахування відсотків, пені та штрафів не свідчать про те, що ОСОБА_1 погодився на нарахування відсотків у порядку, який передбачений Умовами та правилами надання банківських послуг, та на яких наполягав позивач у позовній заяві. Крім того, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» вказує на те, що право банку на стягнення відсотків визначено ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Необхідність сплати боржником процентів кредитору передбачає також ст. 169 Кодексу Європейського договірного права, який є актом міжнародної приватноправової уніфікації. У той же час, за змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Як зазначалося вище, у заяві позичальника від 08 листопада 2012 року процентна ставка не зазначена. Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «Приватбанк» в позовній заяві вказував на Умови та правила надання банківських послуг та нараховував проценти у порядку, визначеному у них. Вимог про стягнення відсотків за користування позиченими коштами з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема, ст. 1048 ЦК України позивач не пред`явив. Аналогічних висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 18 грудня 2019 року (справа № 522/15242/16-ц). В апеляційній скарзі позивач також зазначає, що оскаржуване рішення призводить до нехтування принципами платності кредитного договору, наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг, банку та у цілому порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави. Суд ігнорує, що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Однак, такі доводи позивача не спростовують висновків суду про відсутність доказів, які вказували б на узгодження між сторонами умов договору щодо нарахування процентів. Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, до апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» додав довідку про умови кредитування А-Банку та сукупну вартість спожитого кредиту з графіком погашення кредиту за договором від 21 березня 2013 року, довідку про видачу кредитних карток з зазначенням їх номерів, дат відкриття та терміну дії, а також виписку за період з 01 грудня 2014 року по 01 вересня 2019 року. Разом з тим, довідка про умови кредитування А-Банку та сукупну вартість спожитого кредиту з графіком погашення кредиту не стосуються даної справи, оскільки предметом даного спору є стягнення заборгованості за кредитним договором б/н від 08 листопада 2012 року, тоді як надана довідка та графік платежів стосуються договору № AN7KRL102950059 від 21 березня 2013 року, укладеного ОСОБА_1 з А-Банком. Що стосується довідки про видачу кредитних карток та виписки по рахунку, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18вказано про те, що виписка по картковому рахунку може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту. Разом з тим, відповідно до вимог ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. На момент подачі позовної заяви вказані докази були наявні у позивача, однак, він не подав їх до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» не навів об`єктивних причин, які перешкодили подати йому зазначені докази у встановлений законом строк. Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з позичальника на користь позивача процентів відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду ухвалене на підставі наявних у матеріалах справи доказів, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення без змін. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог не оскаржувалося, а, відтак, в апеляційному порядку не переглядається. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судове рішення складено 21 жовтня 2020 року. Судді Фінагеєв В.О. Кашперська Т.Ц. Яворський М.А.