Постанова 4821 № 703/4765/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/1581/20Головуючий по 1 інстанції Справа №703/4765/19 Категорія: 311000000 Прилуцький В. О. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2020 рокум. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л. секретар Попова М.В. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»; третя особа приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна; особа, яка подала апеляційну скаргу Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»; розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірина Михайлівна, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, в с т а н о в и в: у грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 06 вересня 2017 року Смілянським міським відділом ДВС у Черкаській області було відкрито виконавче провадження № 546337599 про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. № 514 від 30 січня 2017 року про стягнення з позивачки на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 60404,67 грн, яка складається з: 14730 грн залишок заборгованості за кредитом; 38541,11 грн залишок заборгованості за відсотками; 1400 пеня та комісія; 2733,56 грн штраф; 3000 грн витрати, пов`язані з вчиненням напису. Позивач вважає, що вказаний виконавчий напис приватного нотаріуса не відповідає вимогам статей 87-88 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки сума боргу, що визначена у виконавчому написі, не є безспірною. Вказує, що у виконавчому написі строк, за який провадиться стягнення, визначено з 12 лютого 2014 року по 20 вересня 2016 року, тобто 2 роки 7 місяців 8 днів. Водночас, статтями 256, 257 ЦК України встановлено, що до вимог про стягнення неустойки і пені застосовується позовна давність в 1 рік. Також зазначає, що розмір заборгованості, вказаний у виконавчому написі нотаріуса не є безспірним, оскільки в Анкеті-заяві від 12 лютого 2014 року взагалі не визначено, яку картку позичальник бажає отримати, і яку суму отримала, та відсутні погоджені сторонами умови про розмір та порядок сплати відсотків за кредитним договором. Вказує, що позивачка не отримувала будь-якого листа із банку щодо наявності заборгованості за кредитним договором, тому нотаріусом порушено вимоги Порядку вчинення виконавчого напису. У зв`язку з наведеним просила суд визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михалйівни № 6520 від 11 липня 2017 року щодо стягнення з неї на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня 2020 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений 30 січня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований в реєстрі за № 514, про стягнення із ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ПриватБанк» грошових коштів в сумі 57404 грн 67 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 768,40 грн судового збору та 5000 грн витрат на правничу допомогу, а всього 5768,40 грн. Рішення суду обґрунтоване тим, що нотаріусом не перевірено безспірність заборгованості позивачки перед АТ КБ «ПриватБанк», оскільки у анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг сторонами не погоджено розміри кредиту, відсотків за користування коштами, та відповідачем не надано суд погоджений сторонами договір чи витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, на підставі яких банк визначив розмір відсотків, штрафу та пені. Також суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази належного отримання ОСОБА_1 письмової вимоги про усунення порушень. Крім того, суд вказав, що нотаріусом вчинено виконавчий напис на підставі розрахунку заборгованості за договором б/н від 12 лютого 2014 року, що не є документом, яким встановлено безспірність заборгованості, відповідно до Порядку вчинення виконавчого напису нотаріусами України. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу і просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня 2020 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі вказує, що підписавши Анкету-заяву від 12 лютого 2014 року, ОСОБА_1 була обізнана та погодилась з Умовами та правилами надання банківських послуг, Умовами кредитування з використанням кредитної карти, а отже, прийняла на себе зобов`язання як позичальника виконувати умови договору щодо повернення кредиту, сплати відсотків та неустойки у разі порушення грошового зобов`язання. Зазначає, що позивачкою не заперечуються обставини підписання вказаної Анкети-заяви, та користуючись кредитними коштами, ОСОБА_1 здійснювала погашення заборгованості за наданим кредитом шляхом поповнення карткового рахунку особистими коштами в терміналах самообслуговування, що підтверджується випискою з карткового рахунку клієнта, не висловлювала заперечень щодо розміру заборгованості. Зазначає, що укладений між сторонами договір не визнаний недійсним і його правомірність презюмується. Вказує, що заборгованість за кредитним договором почала накопичуватись 30 жовтня 2014 року, тому нотаріус правомірно вчинив напис в межах строків, встановлених статтею 88 Закону України «Про нотаріат». Вважає, що виконавчий напис нотаріуса був вчинений відповідно до чинного законодавства, оскільки факти, які підтверджують відсутність боргу або невідповідність суми боргу, у позові відсутні. Також вказує, що судом першої інстанції необґрунтовано стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн, оскільки вказана сума не доведена відповідними доказами. Крім того, вважає, що надана позивачем квитанція про оплату не є належним доказом, оскільки не є документом фінансової звітності, а підтвердженням оплати послуг з надання правової допомоги є видатковий касовий ордер. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Належним чином повідомлені про розгляд справи учасники справи в судове засідання не з`явились, що відповідно до статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із наступних підстав. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено, що виконавчим написом приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондар Ірини Михайлівни від 30 січня 2017 року стягнуто грошові кошти в сумі 60 404 грн 67 коп. зі ОСОБА_1 , які є її боргом за кредитним договором № б/н від 12 лютого 2014 року, укладеним між нею та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», у тому числі: залишок заборгованості за кредитом 14730 грн; залишок заборгованості за відсотками 38541,11 грн; пеня та комісія 1400 грн; штраф 2733,56 грн; витрати, пов`язані із вчиненням виконавчого напису 3000 грн (а.с. 7). Строк, за який провадиться стягнення два роки сім місяців вісім днів, а саме з 12 лютого 2014 року по 20 вересня 2016 року. Постановою головного державного виконавця Смілянського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області від 06 вересня 2017 року відкрито виконавче провадження за вказаним виконавчим написом нотаріуса (а.с. 6). 30 січня 2017 року представником ПАТ КБ «ПриватБанк» подано приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. заяву про вчинення виконавчого напису про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 57404 грн. 67 коп. заборгованості за кредитним договором № б/н від 12 лютого 2014 року, що виникла у зв`язку із неналежним його виконанням. До заяви про вчинення виконавчого напису представником ПАТ КБ «ПриватБанк» було додано такі документи: кредитний договір № б/н від 12 лютого 2014 року; виписка з особового рахунку боржника; вимога про усунення порушень за кредитним договором; копія паспорта боржника; розрахунковий документ про оплату послуг поштового зв`язку; опис вкладення в цінний лист; установчі документи, довіреність та паспорт представника ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 34-47). При винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції правильно застосовано відповідні норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини, а саме Закон України «Про нотаріат», Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5. Також судом враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц. У вказаній постанові Верховний Суд прийшов до висновку, що з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. Із матеріалів справи вбачається та вірно встановлено судом першої інстанції з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, що надані ПАТ КБ «ПриватБанк» для вчинення виконавчого напису нотаріуса документи, а саме Анкета-заява та виписка з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення, не можуть свідчити про безспірність заборгованості ОСОБА_1 , яка виникла за кредитним договором б/н від 12 лютого 2014 року. Матеріали нотаріальної справи щодо оскаржуваного виконавчого напису, надані приватним нотаріусом Бондар І.М. та приєднані до матеріалів цивільної справи, не містять Умов та Правил надання кредитних послуг позивачці, погоджених між сторонами кредитного договору, а Анкета-заява від 12 лютого 2014 року не містить інформації щодо розміру процентної ставки, штрафу, пені у разі прострочення виконання зобов`язання, а також суми отриманого кредиту. Висновок суду щодо не встановлення нотаріусом безспірності суми заборгованості за кредитним договором також підтверджується поясненнями, викладеними АТ КБ «ПриватБанк» у апеляційній скарзі. Так, представник скаржника вказує, що заборгованість за кредитним договором виникла у ОСОБА_1 лише 30 жовтня 2014 року (а.с. 130). Водночас у виконавчому написі нотаріуса вказано, що строк, за який провадиться стягнення, з 12 лютого 2014 року по 20 вересня 2016 року. Наведене свідчить, що нотаріусом при вчиненні виконавчого напису не було встановлено період, за який проводиться стягнення, та відповідно і сума заборгованості. Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до вірного переконання щодо обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 була обізнана та погодилась з Умовами та правилами надання банківських послуг, Умовами кредитування з використанням кредитної карти, а отже, прийняла на себе зобов`язання як позичальника виконувати умови договору щодо повернення кредиту, сплати відсотків та неустойки у разі порушення грошового зобов`язання, не підтверджені належними доказами, тому є безпідставними. Щодо стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з матеріалами справи між позивачкою ОСОБА_1 та адвокатом Дем`яненком Олександром Анатолійовичем 29 жовтня 2019 року укладено Договір про надання професійної правничої допомоги № 29/19, предметом якого, є надання правничої допомоги по цивільній справі про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню (а.с. 11). Пунктом 3 Договору визначено, що за надання правничої допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар в розмірі 25 % мінімальної заробітної плати, встановленої за день оплати, за годину роботи адвоката. Згідно квитанції від 29 листопада 2019 року ОСОБА_1 сплатила адвокату Дем`яненку О.А. 5000 грн за консультацію, вивчення документів виконавчого провадження, законодавства, практики, складання запиту, підготовку позовної заяви та клопотання про витребування доказів (а.с. 12). Акт прийому-передачі наданих послуг від 29 листопада 2019 року, складений адвокатом Дем`яненком О.А. та ОСОБА_1 , містить детальний опис наданих адвокатом послуг із зазначенням кількості затраченого часу та вартості робіт (а.с. 14). Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Враховуючи докази надання правничої допомоги позивачці ОСОБА_1 адвокатом Дем`яненком О.А., які містяться в матеріалах справи, а також подання таких доказів у строк, передбачений статтею 141 ЦПК України, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого суду про необхідність стягнення таких витрат з відповідача на корись позивачки у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог. Посилання скаржника на те, що надана позивачкою квитанція про сплату адвокату 5000 грн не є належним доказом, оскільки не є фінансовим документом, не спростовують факт надання адвокатом послуг, вказаних у Розрахунку правничої допомоги, наданої за Договором № 29/19 від 29 жовтня 2019 року та Акті прийому-передачі наданої правової допомоги від 29 листопада 2019 року, прийняття ОСОБА_1 таких послуг і сплату їх в розмірі, визначеному сторонами в Договорі про надання правової допомоги. Чинним законодавством не передбачено обов`язкову сплату послуг адвоката на банківський рахунок адвоката через банківську установу, а також вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг. Твердження в апеляційній скарзі про те, що в матеріалах справи відсутні докази підготовки та направлення адвокатського запиту нотаріусу, спростовуються наявною в матеріалах справи копією адвокатського запиту (а.с. 16). З огляду на викладене, скаржником не надано доказів на підтвердження не співмірності витрат на правничу допомогу, понесених позивачкою. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції і в частині стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу є законним та обґрунтованим, тому зміні чи скасуванню не підлягає. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та залишення рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня 2020 року без змін. Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»залишити без задоволення. Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України. Судді