Постанова 4823 № 742/608/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 21 жовтня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 742/608/20 Головуючий у першій інстанції Коваленко А. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/842/20 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Бечка Є.М., суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л., секретар: Шапко В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 травня 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність старшого державного виконавця Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Північно-східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Суми) Молошної Л.І., боржник ОСОБА_2 , дата складання повного тексту не вказана, місце складання: м.Прилуки, В С Т А Н О В И В : В березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на рішення, дії та бездіяльність старшого державного виконавця Молошної Л.І., в якій просила зобов`язати державного виконавця провести повний опис майна ОСОБА_2 з відеофіксацією всього житлового приміщення ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 та всіх надвірних споруд за даною адресою, маючи ухвалу Прилуцького міськрайонного суду від 11 грудня 2019 року у справі №742/3121/18 про примусове входження, ввійти безперешкодно та визнати бездіяльність державного виконавця. Скарга мотивована тим, що на виконанні в Прилуцькому міськрайонному ВДВС Північно-східного Міжрегіонального УМЮ (м.Суми) перебуває зведене виконавче провадження №56982658 про стягнення з ОСОБА_2 коштів на загальну суму 83158 грн 42 коп., з яких два виконавчі документи про стягнення на користь ОСОБА_1 коштів на загальну суму 79440 грн 42 коп. Старшим державним виконавцем Прилуцького міськрайонного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Чернігівській області Молошною Л.І. було складено Постанову про опис та арешт майна від 21 грудня 2019 року. На думку скаржниці, у вказаній постанові державним виконавцем не зафіксовано все майно (не описано), відповідно до відеозапису, на яке можливо звернути стягнення та яке можливо реалізувати на фірмі ДП «Сетам» для виконання судового рішення про повернення їй коштів від боржника ОСОБА_2 . Вважає, що державний виконавець навмисно не описує майно боржника, чим перешкоджає виконанню рішення суду та порушує Закон України «Про виконавче провадження». Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 травня 2020 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, визнано бездіяльність державного виконавця щодо нездійснення повного опису та арешту майна протиправною; зобов`язано державного виконавця Молошну Л.І. повторно здійснити опис та арешт майна у виконавчому провадженні ЗВП № 56982658. В іншій частині скарги відмовлено. Суд виходив з того, що при складенні постанови про опис та арешт майна від 21 грудня 2019 року державним виконавцем було дотримано вимоги ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», а тому вимога про скасування вказаної постанови є безпідставною. Натомість при здійсненні опису всіх речей, які можуть бути реалізовані в рахунок стягнення боргу на користь скаржника, державним виконавцем було допущено бездіяльність, а саме не здійснено опис всіх речей, які знаходилися в будинку, який належить ОСОБА_2 та на них не було накладено арешт, а тому вимога про зобов`язання державного виконавця повторно здійснити опис та арешт майна у виконавчому провадженні ЗВП № 56982658 є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Не погоджуючись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою в якій просить: змінити ухвалу суду першої інстанції в частині часткового задоволення, не скасування постанови про опис та арешт майна боржника від 21 грудня 2019 року; скасувати постанову про опис та арешт майна боржника від 21 грудня 2019 року, так як в постанові вказані недостовірні дані; зобов`язати державного виконавця Молошну Л.І. провести повний опис майна ОСОБА_2 з відеофіксацією всього житлового приміщення ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 та всіх надвірних споруд за даною адресою, за потреби увійти безперешкодно, маючи ухвалу Прилуцького міськрайонного суду від 11 грудня 2019 року про примусове входження. Доводи апеляційної скарги зводяться до викладу обставин справи, які на думку ОСОБА_1 , неповно з`ясовані судом першої інстанції. Від старшого державного виконавця Молошної Л.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в яких державний виконавець просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити. Доводи відзиву зводяться до того, що оскаржувана постанова про опис та арешт майна боржника від 21 грудня 2019 року містить усі передбачені Законом обов`язкові відомості щодо майна боржника, яке описується та на яке накладається арешт. Вказує, що на виконання ухвали від 25 травня 2020 року державним виконавцем 10 червня 2020 року було здійснено опис майна, винесено Постанову про опис та арешт майна та складено акт про відсутність за адресою АДРЕСА_1 іншого майна боржника, на яке за законом можливо звернути стягнення, окрім майна, описаного 10 червня 2020 року. Вважає, що дії державного виконавця такими, що вчиненні відповідно до закону, в межах повноважень, а тому скарга ОСОБА_1 є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не може бути задоволена. Крім того, від старшого державного виконавця Молошної Л.І. 20.10.2020 року надійшла заява, у якій, з посиланням на норми ст. 255 ЦПК України, держвиконавець просить відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 та закрити провадження у справі через відсутність предмету спору. В заяві вказано, що до Прилуцького МРВ ДВС надійшла заява боржника про завершення виконавчого провадження на підставі того, що Постановою ВС від 24.06.2020 р. у справі №742/2501/16-ц скасовано рішення Прилуцького міськрайсуду та постанову Апеляційного суду, на підставі яких було видано виконавчі листи, що перебувають на виконанні і держвиконавцем винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень №56489458 та №59307739, які входили до складу ЗВП №60965495. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, матеріали виконавчого провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам ухвала суду першої інстанції відповідає. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на виконанні в Прилуцькому міськрайонному ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м.Суми) перебуває зведене виконавче провадження №56982658 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу. Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 11 грудня 2019 року надано дозвіл державному виконавцю Прилуцького міськрайонного ВДВС Головного ТУЮ Чернігівської обл. Молошній Л.І. на примусове входження до домоволодіння та надвірних споруд в якому проживає боржник ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13-14). Постановою старшого державного виконавця Прилуцького міськрайонного ВДВС ГТУЮ у Чернігівській обл. Молошною Л.І. від 21 грудня 2019 року у зведеному ВП №56982658 при примусовому виконанні виконавчого листа №2/742/37/19 виданого 06 червня 2019 року Прилуцьким міськрайонним судом Чернігівської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 69440 грн 42 коп. боргу описано та накладено арешт на майно боржника (а.с.6). Актами старшого державного виконавця Молошної Л.І. від 21 грудня 2019 року, встановлено, що в присутності боржника ОСОБА_2 у останнього виявлено майно, на яке за законом можливо звернути стягнення в межах зведеного виконавчого провадження, для погашення боргу ОСОБА_1 (а.с.9-11). Дане майно оцінено суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 та надано висновок про вартість описаного майна на суму 1920 грн (а.с.37, 38). Судом першої інстанції досліджено CD диск, який є додатком до постанови про опис та арешт майна від 21 грудня 2019 року, з якого вбачається, що державний виконавець здійснює опис та арешт майна, яке належить ОСОБА_2 та знаходиться в будинку, який йому належить, та встановлено, що не все майно, яке виявлено, описано та арештовано. З копії товарного чеку вбачається, що на ім`я ОСОБА_4 придбано шифер (а.с.36). В ч.4 ст.10 ЦПК України і ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема у справах: «Ромашов проти України», «Дубенко проти України» вказував на те, що ефективний доступ до суду включає право на своєчасне виконання судового рішення, і що виконання судового рішення слід розглядати як невід`ємну складову судочинства, як цього вимагають приписи ст.6 Конвенції захист прав людини і основоположних свобод. У рішеннях «Шмалько проти України», «Савицький проти України» та «Глоба проти України» ЄСПЛ зазначав, що гарантоване ст.6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до положень ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Виходячи з наведеного, судовий контроль за виконанням судових рішень при розгляді скарг на дії державного виконавця полягає у перевірці дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, а будь-які спори сторін виконавчого провадження стосовно розміру нарахованої заборгованості по аліментам мають бути розглянуті судом в порядку позовного провадження за зверненням таких осіб. Також згідно частин 2 та 3 статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. ОСОБА_1 подаючи апеляційну скаргу не погоджується з висновком суду про необов`язковість державного виконавця здійснювати при описі майна відеофіксацію. Дійсно, відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Водночас згідно п.17 ч.3 ст.18 даного Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис. За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірно висновку, що проведення фото- і кінозйомки є виключно правом державного виконавця, а не його обов`язком. Доводи ОСОБА_2 зводяться до викладу обставин справи, цитування норм матеріального та процесуального права та її суб`єктивного тлумачення даних норм. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, №76943/11, §123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, №20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року). Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено. Також не підлягає задоволенню заява старшого державного виконавця Молошної Л.І. про закриття провадження у справі, оскільки апеляційним судом в даному випадку розглядається апеляційна скарга стягувача на ухвалу, постановлену судом першої інстанції до ухвалення Верховним судом постанови про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції і ця обставина не була предметом розгляду у суді першої інстанції. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 травня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 жовтня 2020 року. Головуючий: Судді: