Постанова 4813 № 500/85/18

Номер провадження: 22-ц/813/3140/20 Номер справи місцевого суду: 500/85/18 Головуючий у першій інстанції Присакар О. Я. Доповідач Погорєлова С. О. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.10.2020 року м. Одеса Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді: Погорєлової С.О. суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М. за участю секретаря: Феленко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Міністерства інфраструктури України у справі за позовом Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Ізмаїльського міського голови Абрамченка Андрія В`ячеславовича (треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Ізмаїльської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України», Виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради Одеської області, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вереск», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Приватне підприємство «Будівельно-монтажне управління №20», приватний нотаріус Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфимова Тетяна Іванівна, приватний нотаріус Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Гіренко Максим Михайлович) про скасування свідоцтва про право власності, визнання договору недійсним та визнання права власності, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області, ухваленого під головуванням судді Присакар О.Я. 04 вересня 2019 року у м. Ізмаїл Одеської області, - встановила: У січні 2018 року Міністерство інфраструктури України звернулося до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Ізмаїльського міського голови Абрамченка А.В. та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, про скасування свідоцтва про право власності, визнання договору недійсним та визнання права власності (т.1 а.с. 2-8, 56, 116, 125-126). В обгрунтування позову Міністерство інфраструктури України посилалось на те, що ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт, згідно акту приймання-передачі від 06 квітня 1998 року, на виконання договору купівлі-продажу квартир, укладеного 28 жовтня 1997 року між СМУ-20 АООТ «Одесоблстрой» та Ізмаїльським морським торгівельним портом, отримало п`ять квартир в тому числі й трикімнатну кв. АДРЕСА_1 . Відповідно вимог Закону України «Про морські порти України», Розпорядження Кабінету Міністрів України від 04 березня 2013 року № 133-р «Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту» та Наказу Міністерства інфраструктури України від 19 березня 2013 р. № 163 «Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення державного підприємства «Адміністрація морських портів України»», 13 червня 2013 року було утворене ДП «Адміністрація морських портів України» на базі майна реорганізованих підприємств галузі, в тому числі на базі майна ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт», зокрема в частині майна, прав та обов`язків відповідно до розподільчих балансів та актів приймання-передачі. Розподільчий баланс та Акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань між ДП «ІЗМ МТП» та ДП «АМПУ» були підписані 13 червня 2013 року та затверджені Міністерством інфраструктури України. Згідно наведених документів в господарське відання ДП «АМПУ», серед іншого майна, було передано і спірне майно - трикімнатна житлова кв. за АДРЕСА_1 . При оформленні передачі вказаної квартири, його попередній користувач та балансоутримувач не передав ДП «АМПУ» в особі Ізмаїльської філії жодних правовстановлюючих, технічних, проектно-кошторисних документів щодо нього, тощо, що б дозволило зареєструвати права ДП «АМПУ». З метою вирішення ситуації, Ізмаїльська філія ДП «АМПУ» звернулась до ДП «ІЗМ МТП» з вимогою надати відповідні правовстановлюючі та/або будь-які інші документи, що дозволяють визначити правовий статус цієї квартири. На що ДП «ІЗМ МТП» було надано копії документів щодо квартири, серед яких, втім, не було правовстановлюючих та технічних документів. З метою вирішення питання щодо подальшого обліку квартир на балансі Ізмаїльської філії ДП «АМПУ», на адресу Дунайської прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері було направлено звернення з проханням вжити заходів відповідно до діючого законодавства України. 05 травня 2015 року слідчим відділення ЛВ на станції Ізмаїл УМВС України на Одеській залізниці, за результатами досудового розслідування кримінального правопорушення, кримінальне провадження було закрите у зв`язку із відсутністю в діях посадових осіб ДП «ІЗМ МТП» ознак злочину, про що була винесена постанова про закриття кримінального провадження. Окрім того, із зазначеної постанови стало відомо, що спірна квартира в результаті приватизації на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 24 вересня 1998 року, виданого на підставі розпорядження Виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради від 17 вересня 1998 року за № 684 належить ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 . Окрім того, з моменту здійснення операції з придбання зазначеного об`єкту нерухомості та до 12 червня 2013 р., включно, воно обліковувалося на балансі ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт». ДП «АМПУ» в особі Ізмаїльської філії, з метою з`ясування обставин та підстав переходу права власності з державної до комунальної власності, листами від 08 серпня 2017 р. за вих. № 1272/11/10-17 та 01 вересня 2017 р. за вих. 1401/11/10-17 зверталось до Ізмаїльської міської ради Одеської області з проханням надання підтверджуючих документів, на підставі яких саме відбувся перехід права власності. Але зрозумілої відповіді та відповідних документів, підтверджуючих факт передачі нерухомого майно у комунальну власність Ізмаїльською міською радою Одеської області надано не було, однак зазначено, що власником квартири є ОСОБА_1 (1/1 частка) на підставі договору дарування квартири від 06 грудня 2004 року, реєстровий номер 669, виданого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфимовою Т.І. В зв`язку із викладеним позивач вважав, що перехід права власності об`єкта нерухомості з державної до комунальної власності не відбувся, а перехід у приватну власність, як й у попередніх осіб, що займали квартиру, так й у відповідачів, які придбали нерухоме майно шляхом купівлі, відбувся з порушенням норм чинного законодавства України. Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 вересня 2019 року у задоволенні позову Міністерства інфраструктури України було відмовлено (т. 2 а.с. 41-49). В апеляційній скарзі представник Міністерства інфраструктури України просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта: факт передачі державного житлового фонду, який перебував у повному господарському віданні ДП «АМПУ» та ДП «ІЗМ МТП» до комунальної власності документально не підтверджено, так само як і факт перебування спірної квартири у комунальній власності м. Ізмаїл; спірна квартира не передавалась до комунальної власності, у зв`язку із чим виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради не мав повноважень проведення її приватизації; перехід права власності об`єкта нерухомого майна з державної до комунальної власності не відбувся, а перехід у приватну власність у відповідачів здійснений з порушенням норм законодавства; ДП «АМПУ», так само як і ДП «ІЗМ МТП», ніяким чином не може бути власником будь-якого державного майна, права на майно може бути закріпленим за ДП тільки у формі господарського відання, і саме про такий факт передачі майна, майнових прав йдеться у позові (т. 2 а.с. 52-60). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника Міністерства інфраструктури України підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи, згідно акту приймання-передачі від 06 квітня 1998 року на виконання договору купівлі-продажу квартир, укладеного 28. жовтня 1997 року між СМУ-20 АООТ «Одесоблстрой» та Ізмаїльським морським торгівельним портом, СМУ-20 АООТ «Одесоблстрой» передало п`ять квартир, з них дві двокімнатні АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_4 їх прийняв (т.1., а.с. 40). Крім того, згідно акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року, в господарське відання ДП «АМПУ», серед іншого майна, було передано, зокрема, трикімнатних квартир 4 штуки №24,40,57,60, які розташовані по АДРЕСА_5 , двокімнатні квартири АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та трикімнатні квартири АДРЕСА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які розташовані по АДРЕСА_5 (т.1., а.с. 29). Так, розпорядженням Ізмаїльського міського голови № 684р від 17 вересня 1998 р. кв. АДРЕСА_1 було надано у власність шляхом приватизації ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 (т.1., а.с. 100). Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 07 жовтня 2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Київському районі реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції, ОСОБА_7 після укладення шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_9 » (т.1., а.с. 152) Крім того, згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 21 грудня 2010 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Ізмаїл Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1., а.с. 141). Встановлено, що ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 вищевказана квартира належала на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 24 вересня 1998 року, виданого КП «Ізмаїльське МБТІ» (т.1., а.с. 124). Згідно договору дарування квартири від 06 лютого 2004 року, зареєстрованого в реєстрі за №669, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Єфимовою Т.І., ОСОБА_10 подарувала квартиру АДРЕСА_1 , яка належить їй на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфимовою Т.І. 21 червня 2003 року за реєстром №2835, зареєстрованого Ізмаїльським МБТІ за №66в-55, а ОСОБА_1 прийняла у дарунок вищевказану квартиру (а.с 43). При цьому, як вірно вказано у рішенні суду першої інстанції, позовної вимоги про скасування договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфимовою Т.І. 21 червня 2003 року за реєстром №2835, зареєстрованого Ізмаїльським МБТІ за №66в-55, позивач не заявляв. Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 18 квітня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №451, посвідченого приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Одеської області Гіренко М.М, ОСОБА_1 (продавець) передала у власність ОСОБА_2 (покупця) квартиру АДРЕСА_1 (т.1., а.с 62). Згідно ч. 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Відповідно до ч. 10 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених законом. Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; кімнати в гуртожитках; квартири (будинки), які перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Отже, перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До них відносяться відсутність у особи права на приватизацію та заборона приватизувати конкретне приміщення. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для скасування розпорядження Ізмаїльського міського голови № 684р від 17 вересня 1998 року, а відтак і виданого на його підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 24 вересня 1998 року, виданого комунальним підприємством «Ізмаїльське МБТІ» на ім`я ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 . Встановлено, що розподільчий баланс та Акт приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань між ДП «ІЗМ МТП» та ДП «АМПУ» були підписані 13 червня 2013 та, згідно наведених документів, серед іншого майна було передано і спірне майно. Проте, на той час вказане майно вже перебувало у власність відповідача ОСОБА_1 . Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК Української РСР, право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 № 56, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 р. за № 31/1056 і який є частиною національного законодавства, затверджено Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб (надалі - Правила державної реєстрації об`єктів нерухомого майна). Відповідно до п.1.3 Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, вони діють на території України і є обов`язковими для виконання всіма міністерствами, відомствами, місцевими органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями. Згідно п.п. 5 п. 1.5. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться квартири багатоквартирних будинків. Відповідно до п.п а,д,з п. 2.2. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, реєстрація проводиться в такому порядку: заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлюючого документу (оригінал та копію); при реєстрації об`єктів нерухомого майна за юридичними особами, їм видається реєстраційне посвідчення (додаток № 7), до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлюючого документа, довідка про належність об`єкта нерухомого майна, в якій записується: прізвище або найменування власника, назва і зміст правовстановлюючого документа, число і місяць реєстрації з підписом особи, яка відповідає за реєстрацію. При цьому, згідно п.п. а п.4.1. Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності за зразком, наведеним в додатку № 12 місцевими органами державної виконавчої влади, місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об`єкти нерухомого майна. Аналогічні приписи містить Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 р. № 7/5, де в пунктах 1.4, 1.5 Положення зазначається, що реєстрація права власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно, у зв`язку із виникненням, існуванням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об`єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів, обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб. В статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01 липня 2004 р. № 1952-ІV вказується, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є визнанням і підтвердженням факту переходу, виникнення прав на нерухоме майно. Статтею 9 цього Закону закріплені повноваження Державного реєстратора, де зокрема, вказується, що Державний реєстратор видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а стаття 18 Закону передбачає, що свідоцтво про право власності підтверджує виникнення права власності на нерухоме майно. Згідно з пунктами 1, 3, 4 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав. З 01 січня 2004 року введено в дію Цивільний кодекс України, в частині 2 статті 331 якого вказується на те, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. В обґрунтування позовних вимог Міністерством інфраструктури не надано жодного правовстановлюючого документу на спірний об`єкт нерухомості та підтвердження реєстрації права власності на нього. З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов вірного висновку про необгрунтованість посилання позивача на те, що Міністерство інфраструктури України є власником спірної квартири. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Таким чином, спірним свідоцтвом про право власності, розпорядженням Ізмаїльського міського голови та договором дарування від 06 грудня 2004 року відносно квартири АДРЕСА_1 ; договором купівлі-продажу №451 відносно квартири АДРЕСА_1 , права позивача не були порушені, а тому у суду першої інстанції відсутні правові підстав для задоволення позову, оскільки факт порушення прав позивача видачею свідоцтва про право власності та укладенням спірних договорів не вбачається та останнім не доведений. В обґрунтування позову позивач також зазначав, що ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт», згідно акту приймання-передачі від 06 квітня 1998 року на виконання договору купівлі-продажу квартир, отримало п`ять квартир, в тому числі квартиру АДРЕСА_1 . Однак, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що наданий позивачем акт-приймання передачі від 06 квітня 1998 року ніяким чином не підтверджує факт набуття ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» права власності на зазначену квартиру, а лише підтверджує факт приймання-передачі майна. Більш того, у зазначеному акті прийманні-передачі взагалі не зазначено адреси переданих квартир, тобто, вказаним актом не підтверджується факт передачі саме квартири АДРЕСА_1 . При цьому, позивачем не було надано судам першої та апеляційної інстанцій копії договору купівлі-продажу квартир, укладеного 28 жовтня 1997 року між СМУ-20 АООТ «Одесоблстрой» та Ізмаїльським морським торгівельним портом. Позивач посилається на те, що відповідно до розподільчого балансу та акту приймання-передачі майна, в господарське відання ДП «АМПУ» було передано квартиру АДРЕСА_1 . Так, в акті приймання передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року зазначено, що роком введення квартири АДРЕСА_6 в експлуатацію є 2001 рік, в той час як, в акті приймання-передачі квартир від 06 квітня 1998 року зазначається, що передається п`ять квартир, однак, до введення майна в експлуатацію воно є об`єктом незавершеного будівництва, тобто іншим об`єктом права власності. Тобто, як вірно вказано у рішенні суду, існує невідповідність зазначеного майна у акті приймання-передачі від 06 квітня 1998 року та акту приймання передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року. Судом першої інстанції вірно зазаначено, що згідно акту приймання передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року, квартири за АДРЕСА_7 мають один інвентарний номер 226/511, а квартири за АДРЕСА_8 інвентарний номер 227/512. Разом з тим, як вбачається з акту приймання передачі майна, майнових прав та зобов`язань від 13 червня 2013 року, кожний об`єкт нерухомості (на відміну від вищевказаних квартир), який був переданий за актом від 13 червня 2013 року, має окремий (власний) інвентарний номер. Таким чином, перебування майна на балансі попередника в особі ДП «Ізмаїльський морський торговельний порт» не є підтвердженням набуття ДП «Адміністрація морських портів України» права власності (права повного господарського відання) на це майно. Зазначення квартири АДРЕСА_1 , в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності щодо державного майна (т. 1, а.с. 179) не підтверджує права власності позивача на цю квартиру, оскільки згідно клопотання Фонду державного майна України від 14 січня 2019 року № 10-25-682, підставою для включення та внесення змін до Реєстру є надходження від суб`єктів управління до Фонду інформації про об`єкти державної власності. Таким чином, дії Фонду щодо внесення даних до Реєстру залежать від дій суб`єктів управління (т.1, а.с. 237). 18 грудня 2017 року ДП «АМПУ» в особі Ізмаїльської філії було направлено листа до Фонду державного майна України про включення квартири АДРЕСА_1 , до Єдиного реєстру об`єктів державної власності (т.1, а.с. 36). Стаття 41 Конституції України закріплює право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на повагу своєї власності, безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Приймаючи до уваги, що в зв`язку з тим, що відповідач придбав квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі продажу, у встановленому законом порядку, суд першої інстанції дійшо обгрунтованого висновку, що неможливо позбавити відповідача права вільно володіти своїм майном. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що у задоволенні позову Міністерства інфраструктури України до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Ізмаїльського міського голови Абрамченка Андрія В`ячеславовича та третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - необхідно відмовити. Враховуючи, що позивачу було відмовлено в позові з мотивів не доведення його права на квартиру, суд першої інстанції вірно не вирішував питання про застосування строків позовної давності. Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги представника Міністерства інфраструктури України про те, що перехід права власності об`єкта нерухомого майна з державної до комунальної власності не відбувся, а перехід у приватну власність у відповідачів здійснений з порушенням норм законодавства, тощо. Однак, апеляційний суд критично відноситься до вказаних доводів, оскільки відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Разом з тим, представник Міністерства інфраструктури України не надав жодного доказу на підтвердження доводів того, що апелянт утримував свою, як він вважає, власність; не надано належних доказів того, що спірна квартира знаходилась на балансі позивача. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 вересня 2019 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, - постановила: Апеляційну скаргу представника Міністерства інфраструктури України залишити без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 21 жовтня 2020 року. Головуючий С.О. Погорєлова Судді А.П. Заїкін О.М. Таварткіладзе