Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/2554/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/2554/20 пров. № А/857/9317/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Большакової О.О., Ніколіна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради про зобов`язання вчинення певних дій та стягнення матеріальної шкоди,- суддя (судді) в суді першої інстанції - Махаринець Д.Є., час ухвалення рішення - не зазначено, місце ухвалення рішення - м. Рівне, дата складання повного тексту рішення - не зазначено, В С Т А Н О В И В: 31 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради, в якому просив зобов`язати видати містобудівні умови і обмеження для проектування об`єкта будівництва: «нове будівництво житлового будинку (завершення будівництва)» АДРЕСА_1 і «реконструкція житлового будинку» АДРЕСА_2 та відшкодувати матеріальної шкоди в сумі 198000, 00 грн. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що 13 лютого 2020 року звернувся з заявою в Рівненський регіональний центр надання адміністративних послуг для одержання адміністративної послуги, а саме надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва - реконструкція житлового будинку АДРЕСА_2 , на яку 27 лютого 2020 року отримав відмову. 27 лютого 2020 року повторно звернувся вже із заявами № 118117 і № 118119 в Рівненський регіональний центр надання адміністративних послуг для одержання адміністративних послуг, а саме надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва - реконструкція житлового будинку АДРЕСА_2 та завершення будівництва житлового будинку АДРЕСА_1 . Згідно рекомендації начальника Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради, просив заяву № 118119 залишити без розгляду. 06 березня 2020 року в третій раз звернувся із заявою для одержання адміністративної послуги, а саме надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва - нове будівництво житлового будинку (завершення будівництва) житлового будинку АДРЕСА_1 . Проте, отримав листи-відмови по обидвох заявах, в яких зазначено, що рішення про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва може бути прийняте після розгляду на засіданні Архітектурно-містобудівної ради при Управлінні вказаного питання. Вважає такі відмови безпідставними та не передбаченими Законом, чим порушено законне право на отримання містобудівних умов та обмежень. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в даному випадку встановлено невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема плану зонування території м. Рівного, а надання такого дозволу належить до повноважень Архітектурно-містобудівної ради. Тому відповідач не маючи відповідних повноважень правомірно відмовив позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва та суд першої інстанції не може втручатися у дискрецію суб`єкта владних повноважень. Також відсутні докази про реальні матеріальні збитки та матеріальну шкоду, а тому нема підстав для відшкодування матеріальної шкоди. Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції розглядаючи дану справу не здійснив будь-якого аналізу змісту позовної заяви, додаткових пояснень та не навів мотивів свого рішення. Також, не вірно зазначено строк оскарження даного рішення. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що існує невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, а саме Плану зонування території м. Рівного, оскільки розташування малоповерхових будинків(1,2,3 поверхи) в зоні Ж-4 не передбачено переважними та допустимими видами використання. При цьому, серед умовно допустимих видів використання земельних ділянок у зоні Ж-4 є житлові будинки менше 4-поверхів за наявності спеціального дозволу або узгодження. Процедура спеціального узгодження реалізується шляхом розгляду питань на засіданнях Архітектурно-містобудівної ради, а тому Управління не має повноважень надавати спеціальні дозволи. Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи(в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін(у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 13 лютого 2020 року звернувся із заявами до Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єктів будівництва «Завершення будівництва житлового будинку» та «Реконструкція житлового будинку» на АДРЕСА_1 . Розглянувши, вказані заяви та додані матеріали, листами від 26 лютого 2020 року №01-М/40, №01- М/41 Управління повідомило позивача про неможливість надання містобудівних умов та обмежень для проектування вищевказаних об`єктів будівництва, у зв`язку із неподанням, визначених ч. 3 ст. 29 Закону документів, необхідних для прийняття рішень. 27 лютого 2020 року позивач повторно звернувся із заявами про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єктів будівництва «Нове будівництво житлового будинку» на АДРЕСА_2 та «Завершення будівництва житлового будинку» на АДРЕСА_1 . Другу заяву в подальшому просив залишити без розгляду, згідно із відміткою від 05 березня 2020 року власноруч на заяві, внаслідок чого - зазначена заява позивача була залишена без розгляду. 06 березня 2020 року позивач звернувся із заявою про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Нове будівництво житлового будинку» на АДРЕСА_1. Розглянувши, зазначені заяви та додані матеріали, листами від 13 березня 2020 року №01-М/65, №01-М/54 Управління повідомило позивача про необхідність розгляду даного питання на засіданні Архітектурно-містобудівної ради при Управлінні та рекомендовано позивачу звернутись до відповідної ради. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог. Проте, колегія суддів не погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав. Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. В розумінні п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону № 3038-VI містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією. За ч. 5 ст. 26 Закону № 3038-VI проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування. Відповідно до частини першої ст. 29 названого Закону основними складовими вихідних даних є: містобудівні умови та обмеження; технічні умови; завдання на проектування. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними спеціально уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі (ч. 3 ст. 29 Закону № 3038-VI). Спеціально уповноважений орган містобудування та архітектури визначає відповідність намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Розгляд заяви і надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх наданні здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви. Рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (ч. 4, ч. 5 ст. 29 Закону № 3038-VI). На виконання ч. 4 та ч. 9 статті 29 Закону № 3038-VI наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 07 липня 2011 року № 109 затверджено Порядок надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст (чинний на момент виникнення спірних відносин; далі - Порядок №109). Відповідно до п. 2 цього Порядку містобудівні умови та обмеження є основною складовою вихідних даних. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом семи робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви разом із документами, передбаченими пунктом 2.2 цього розділу, у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (п. 2.1 Порядку № 109). Згідно з п. 2.2. Порядку № 109 для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовником додаються: засвідчена в установленому порядку копія документа про право власності (користування) земельною ділянкою; ситуаційний план (схема) щодо місцезнаходження земельної ділянки (у довільній формі); викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000; кадастрова довідка з містобудівного кадастру (у разі наявності); черговий кадастровий план (витяг із земельного кадастру - за умови відсутності містобудівного кадастру); фотофіксація земельної ділянки (з оточенням); містобудівний розрахунок з техніко-економічними показниками запланованого об`єкта будівництва. Відповідно до пункту 2.4 Порядку №109 розгляд заяви, надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі здійснюються спеціально уповноваженим органом містобудування та архітектури у порядку, встановленому Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». За правилами, закріпленими у названій нормі, підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Відмова у видачі містобудівних умов та обмежень або внесення змін до них з відповідним обґрунтуванням надається уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, визначений пунктом 2.1 цього розділу. Забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства (абз. 2 ч. 2 ст. 24 Закону № 3038-VI). Режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється у генеральних планах населених пунктів, планах зонування та детальних планах територій (ч. 1 ст. 25 Закону № 3038-VI). Частиною 4 ст. 24 Закону № 3038-VI визначено, що зміна цільового призначення земельної ділянки, яка не відповідає плану зонування території та/або детальному плану території забороняється. Одночасно, у відповідності до ч. 2 ст. 24 Закону № 3038-VI, зміна функціонального призначення територій не тягне за собою зміну припинення права власності чи користування земельними ділянками, які передані у власність (користування) до встановлення нового функціонального призначення територій, а тому забудова ділянок здійснюється в межах їх цільового використання. З аналізу наведених норм слідує, що відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури протягом семи робочих днів з дня реєстрації заяви повинен прийняти одне з можливих рішень, зокрема, про надання містобудівних умов та обмежень або про відмову у їх наданні з відповідним обґрунтування. Водночас підставою для відмови у видачі містобудівних умов та обмежень є невідповідність намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні. Інших підстав містобудівним законодавством не закріплено. Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач у березні 2020 року звернувся до відповідача з заявою щодо надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва «Нове будівництво житлового будинку» на АДРЕСА_1 . До поданої заяви відповідачем було долучено всі необхідні копії документів, визначені нормою статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядку № 109 ,що не заперечується і відповідачем. Таким чином, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 , поданої відповідачеві з метою одержання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, містобудівним законодавством визначено обов`язок відповідача розглянути заяву у встановлені законом строки та прийняти одне з двох видів рішення - надати запитувані містобудівні умови та обмеження або відмовити в їх наданні. Надсилання листів-відповідей в поєднанні із неприйняттям рішення на заяву про надання містобудівних умов та обмежень свідчать про протиправність дій відповідача. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року у справі №807/127/18. Також протиправними є дії, які не передбачені чинним законодавством, зокрема, відсилання заявника зі зверненням до Управління із заявою та передпроектними пропозиціями для розгляду таких Архітектурно-містобудівною радою. З наявних в матеріалах доказів судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки було подано всі необхідні документи, що також не заперечує відповідач. Разом з тим, відповідачем зазначено, що для прийняття рішення, питання має бути розглянуто на засіданні Архітектурно-містобудівної ради. Так, архітектурно-містобудівна рада при Управлінні створена з метою професійного колегіального розгляду й обговорення містобудівних, архітектурних та інженерних рішень містобудівної та проектної документації. Розпорядженням міського голови від 03 липня 2017 року № 609-р «Про архітектурно-містобудівну раду при Управлінні містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради», відповідно до Типового положення про архітектурно-містобудівні ради, затвердженого наказом Мінрегіону від 07 липня 2011 року № 108, затверджено Положення про архітектурно - містобудівну раду при Управлінні (далі - Положення) та за погодженням Рівненської обласної організації Національної спілки архітекторів України затверджено її новий склад. Відповідно до Положення, архітектурно-містобудівна рада розглядає містобудівну та проектну документацію і надає Управлінню рекомендації з питань планування, забудови та іншого використання територій. Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 20 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» архітектурно-містобудівні ради є дорадчим органом, що діє на громадських засадах. Отже, виходячи зі змісту фактичних обставин справи та зумовленого ними оспореного правозастосування колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем при прийнятті рішення про можливість надання містобудівних умов та обмежень можуть враховуватися висновки Архітектурно-містобудівної ради, проте відсутність таких не є підставою для неможливості розгляду заяви суб`єкта містобудування про надання містобудівних умов та обмежень у спосіб, що визначений містобудівним законодавством. Натомість, у своїх листах від 13 березня 2020 року №01-М/65, №01-М/54 відповідач порушив приписи зазначених вище норм чинного законодавства та не розглянув заяву позивача у визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Порядком №

109. Разом із тим, зважаючи на допущені відповідачем порушення при розгляді поданої позивачем заяви про надання містобудівних умов та обмежень, а також з урахуванням зазначеної вище позиції Верховного Суду, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача видати містобудівні умови і обмеження забудови земельної ділянки. Зокрема, як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. За змістом п. 2.4 Порядку надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову у їх видачі належать до виключної компетенції відповідача. Тобто, в даному випадку відповідачу надано можливість обирати з кількох юридично допустимих рішень щодо надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову, що є дискреційними повноваженнями останнього. Отже, оскільки відповідачем не було прийнято жодного із передбачених Порядком рішень, з метою повного захисту законних прав та інтересів позивача, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 про надання містобудівних умов та обмежень з урахуванням висновків суду. Слід також зазначити, що тривале неприйняття рішення за заявою позивача, листи в контексті конкретних обставин справи справді свідчать про протиправність дій відповідача, але при цьому не означають, що позивач вправі відразу вимагати в судовому порядку видати йому містобудівні умови та обмеження, минаючи рішення суб`єкта владних повноважень, до компетенції (обов`язку) якого належить видавання таких умов та обмежень. Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 вересня 2020 року у справі №807/127/18. За наведених обставин, рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нове рішення, яким зобов`язати Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 березня 2020 року про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, розташованої за адресою: на АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду. Щодо позовної вимоги про відшкодувати матеріальної шкоди в сумі 198000, 00 грн, то колегія суддів вважає таку вимогу безпідставною, оскільки матеріалами справи не підтверджено сплати коштів, вказаних у наданому позивачем розрахунку матеріальних вимог, а сама по собі вказана вартість послуг не може вважатися понесеними витратами. Крім цього, у даній справі не існує прямого зв`язку між витратами вказаними позивачем та діями відповідача, оскільки жодними нормами не передбачено фінансування органами місцевого самоврядування робіт/послуг, передбачених господарськими та цивільними угодами, укладеними між третіми сторонами. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Щодо судових витрат, то в силу приписів статті 139 КАС України слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради на користь позивача судовий збір в розмірі 2820, 80 грн, сплачений за подання позову відповідно до квитанцій №0.0.1664566841.1 від 31 березня 2020 року і №0.0.1674746851.1 від 13 квітня 2020 року, та судовий збір в розмірі 4231,20 грн, сплачений за подання апеляційної скарги відповідно до квитанції №0.0.1790325143.1 від 04 серпня 2020 року. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та допущено порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2020 року у справі № 460/2554/20 - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково. Зобов`язати Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 березня 2020 року про надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, розташованої за адресою: на АДРЕСА_1 , з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Рівненської міської ради на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 2820,80 грн(дві тисячі вісімсот двадцять гривень вісімдесят копійок) за подання адміністративного позову згідно з квитанціями № №0.0.1664566841.1 від 31 березня 2020 року і №0.0.1674746851.1 від 13 квітня 2020 року та судовий збір в розмірі 4231,20 грн (чотири тисячі двісті тридцять одна гривня двадцять копійок) за подання апеляційної скарги згідно з платіжним дорученням №0.0.1790325143.1 від 04 серпня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. О. Большакова В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 22 жовтня 2020 року.