Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 569/21370/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 569/21370/19 пров. № А/857/12133/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2020 року у справі за його позовом до поліцейського роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Саєнка Максима Олеговича, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, суддя у І інстанції Тимощук О.Я., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 21 травня 2020 року, ВСТАНОВИВ : 19 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними дії інспектора роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області молодшого лейтенанта поліції Саєнка М.О. та скасувати постанову серії ДПО18 № 725342 від 15 листопада 2019 року про накладення на нього адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 126, частинами 1 та 2 статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), та закрити справу про адміністративне правопорушення. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2020 року у справі № 569/21370/19 у задоволені позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_1 не були підтверджені у ході розгляду справи належними та допустимими доказами, які б спростовували наявність у його діяннях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частинами 1 та 2 статті 122, частиною 1 статті 126 КУпАП. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем, який у своїй скарзі просив таке скасувати та прийняте нове, яким задовольнити його позовні вимоги повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що транспортним засобом 15 листопада 2019 року не керував, а відтак жодним належним та допустимим доказом не підтверджено вчинення ним правопорушень, передбачених частинами 1 та 2 статті 122, частиною 1 статті 126 КУпАП. На полягає на тому, що судом при вирішенні спору було неповно з`ясовано дійсні обставини справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі. Просив скасувати рішення суду першої інстанції, задовольнивши його позовні вимоги у повному обсязі. Представники відповідачів, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до поліцейського роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Саєнка Максима Олеговича та Департаменту патрульної поліції, у якому просив визнати протиправними дії інспектора при винесені постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, визнати протиправною і скасувати таку постанову. На переконання апеляційного суду, визначальним для правильного вирішення будь-якого публічно-правового спору є, передусім, встановлення судом складу учасників справи. Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України). Згідно із статтею 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина третя статті 114, частина перша статті 115, стаття 116-2, частина друга статті 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша, друга, третя, п`ята і шоста статті 122, частина перша статті 123, 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша, друга та п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, частина друга статті 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, статтею 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статтями 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Аналіз зазначених правових норм дає підстави вважати, що розгляд справ про адміністративні правопорушення, перелік яких передбачено статтею 222 КУпАП, відноситься до компетенції органів Національної поліції. При цьому працівники органів і підрозділів Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення від імені органів Національної поліції і у випадку, що розглядається, не можуть виступати самостійними суб`єктами владних повноважень, тобто окремо від державного органу, посадовою особою якого вони є, виносячи одноособові рішення. Окрім того, відповідно до Положення про Департамент патрульної поліції, затвердженого наказом Національної поліції України № 73 від 06 листопада 2015 року, Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції, який створюється, ліквідовується та реорганізовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законом порядку. Департамент патрульної поліції організовує діяльність підрозділів патрульної поліції, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріальне, технічне та фінансове забезпечення. Департамент патрульної поліції відповідно до завдань патрульної поліції: 1) реалізовує в межах своєї компетенції державну політику у сфері забезпечення публічної безпеки і громадського порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства й держави, протидії злочинності, безпеки дорожнього руху; 2) організовує, забезпечує та контролює діяльність підрозділів патрульної поліції; 3) налагоджує та підтримує партнерські відносини з населенням, територіальними громадами та інститутами громадянського суспільства для ефективного виконання завдань патрульної поліції і підвищення довіри населення до неї; 4) забезпечує співпрацю підрозділів патрульної поліції у межах наданих їм повноважень з іншими структурними підрозділами Національної поліції та МВС України; 5) розробляє (за напрямами діяльності) проекти нормативно-правових актів з питань діяльності патрульної поліції; 6) розглядає звернення громадян, установ та організацій, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування з питань, що належать до компетенції Департаменту патрульної поліції; 7) розглядає по суті скарги, подані в порядку оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення; 8) організовує інформаційно-аналітичну діяльність патрульної поліції, формує бази (банки) даних, що входять до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ, користується базами (банками) даних Міністерства внутрішніх справ та інших державних органів, здійснює обробку персональних даних, складає статистичну та аналітичну інформацію, забезпечує режим доступу до інформації, надає інформаційні послуги; 9) здійснює інформаційну взаємодію з іншими державними органами України, органами правопорядку іноземних держав та міжнародними організаціями; 10) здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчинення правопорушень; 11) вживає організаційних заходів для підвищення рівня безпеки дорожнього руху; 12) виявляє та припиняє факти порушення безпеки дорожнього руху, а також виявляє причини і умови, що сприяють їх вчиненню; 13) організовує контроль за додержанням законів, інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища від шкідливого впливу автомототранспортних засобів; 14) надає в межах своєї компетенції посадовим і службовим особам та громадянам обов`язкові для виконання приписи про усунення порушень законодавства, в тому числі правил, норм та стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а у разі невиконання таких приписів - притягує винних осіб до передбаченої законодавством відповідальності; 15) удосконалює регулювання дорожнього руху з метою забезпечення його безпеки та підвищення ефективності використання транспортних засобів; 16) організовує, забезпечує та контролює діяльність дільничних інспекторів патрульної поліції; 17) інформує про здійснення державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і громадського порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства й держави, протидії злочинності, безпеки дорожнього руху; 18) забезпечує в межах повноважень, передбачених законом, здійснення заходів щодо запобігання корупції і контролю за їх реалізацією в органах та підрозділах патрульної поліції; 19) здійснює добір кадрів в органи та підрозділи патрульної поліції, формує кадровий резерв на відповідні посади, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників Департаменту патрульної поліції; 20) формує плани та пріоритети діяльності патрульної поліції; 21) здійснює інші функції та повноваження, визначені законодавством. При цьому територіальним підрозділом Департаменту патрульної поліції у випадку, що розглядається, є Управління патрульної поліції в Рівненській області. Підстави та порядок заміни неналежної сторони у адміністративному процесі встановлено приписами статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України. За правилами частини 3 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції (частина 7 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України). Відтак, оскільки за змістом наведених норм допустити заміну належного відповідача у справі може виключно суд першої інстанції за умови згоди позивача та незмінності підсудності адміністративної справи, то можливості заміни неналежної сторони судом апеляційної інстанції Кодексом адміністративного судочинства України не передбачено. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, позов ОСОБА_1 до поліцейського роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції молодшого лейтенанта поліції Саєнка М.О. та Департаменту патрульної поліції, які є неналежними відповідачами у цьому адміністративному спорі, задоволенню не підлягає. Відповідно до частини 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України). Частиною 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною 4 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до порушення норм процесуального права. Тому оскаржуване рішення суду слід змінити у частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , частково задовольнивши апеляційну скаргу. Керуючись статтями 229, 243, 272, 286, 308, 310, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Змінити рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 21 травня 2020 року у справі № 569/21370/19 у частині мотивів відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 з урахуванням викладеного у постанові апеляційного суду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко Постанова у повному обсязі складена 22 жовтня 2020 року.