Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/19859/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19859/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Вовк П.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Костюк Л.О.; суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.; за участю секретаря: Несін К.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року (розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, м. Києві, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ» до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д`яченка Євгенія Станіславовича про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2020 року, Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ» (далі - позивач, ТОВ «НВК «НОПЕК») до Окружного адміністративного суду міста Києва з подовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Д`яченка Євгенія Станіславовича (далі-відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 13 серпня 2020 року, винесену у виконавчому провадженні № 62806367, про стягнення з позивача основної винагороди в сумі 221 974, 46 грн. Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю оскаржуваного рішення з огляду на те, що на час відкриття виконавчого провадження (далі також - ВП) № 62806367 позивачем було добровільно виконано всі зобов`язання зі сплати заборгованості на користь ТОВ "Альфара", яке є стягувачем в межах такого виконавчого провадження, а тому, на думку позивача, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваної постанови про стягнення з боржника основної винагороди. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити. Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Згідно п.2 ч.1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. З огляду на викладене та у зв`язку із неприбуттям учасників справи у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а також враховуючи те, що справу можливо вирішити на підставі наявних у ній доказів, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11 березня 2020 року у справа № 910/17979/19 позов ТОВ «Альфара» до ТОВ «НВК «НОПЕК» про стягнення заборгованості за договором транспортно-експедиторського обслуговування № 1003/2 від 04 жовтня 2018 року в розмірі 2 186 940, 44 грн. задоволено; стягнуто з ТОВ «НВК «НОПЕК» на користь ТОВ «Альфара» 2 186 940, 44 грн. основного боргу та судовий збір у розмірі 32 804, 11 грн. 07 серпня 2020 року Господарським судом міста Києва видано ТОВ «Альфара» наказ після набрання судовим рішенням законної сили. 13 серпня 2020 року відповідачем відкрито виконавче провадження № 62806367 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/17979/19 від 07 серпня 2020 року про стягнення з ТОВ «НВК «НОПЕК» на користь ТОВ «Альфара» 2 186 940, 44 грн. основного боргу та судового збору у розмірі 32 804, 11 грн. В цей же день відповідачем винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у виконавчому провадженні № 62806367 з виконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/17979/19 від 07 серпня 2020 року у розмірі 221 974, 46 грн, що становить 10% від загальної суми стягнення. 13 серпня 2020 року відповідачем винесено постанову про звернення стягнення на майно (кошти) боржника та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 209, 06 грн. Крім того, 13 серпня 2020 року відповідачем винесено постанову про арешт коштів боржника та постанову про арешт майна боржника. 18 серпня 2020 року відповідач, встановивши, що вимоги виконавчого документу, з урахуванням поданої ТОВ «Альфара» заяви від 17 серпня 2020 року про залишок суми заборгованості за наказом Господарського суду міста Києва від 07 серпня 2020 року, виконано повністю, заборгованість стягнута та перерахована ТОВ «Альфара», основна винагорода та витрати виконавчого провадження стягнуті, виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № 62806367 у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (п. 9 ч. 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»). Надаючи правову цінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог ч. 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), чинного на момент прийняття оскаржуваної постанови, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом. При цьому, відповідно до вимог статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). При цьому, згідно з п. 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 643, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Колегія суддів звертає увагу на те, що сума заборгованості, визначена рішенням Господарського суду міста Києва від 11 березня 2020 року у справа № 910/17979/19, була ним сплачена на користь ТОВ «Альфара» ще до відкриття ВП № 62806367 та, відповідно, прийняття оскаржуваної постанови, що, на його думку свідчить про протиправність останньої. На підтвердження цих обставин позивачем було долучено до матеріалів справи, зокрема, копії актів звіряння взаємних розрахунків з ТОВ «Альфара», угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог, платіжних доручень. Разом з тим, положення наведеного правового регулювання не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення з боржника основної винагороди та обставинами здійснення боржником виплат на користь стягувача поза межами відповідного виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов`язок приватного виконавця прийняти постанову про стягнення з боржника основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, питання правомірності оскаржуваної постанови законодавчо пов`язане виключно з правомірністю здійсненого у ній обрахунку суми основної винагороди приватного виконавця, що не ставиться під сумнів позивачем, та власне правомірністю відкриття самого виконавчого провадження. Разом з тим, позивачем не було долучено до матеріалів справи доказів оскарження або скасування постанови про відкриття ВП № 62806367. Як було визначено Верховним Судом у постанові від 04 серпня 2020 року по справі № 200/13920/19-а, початком примусового виконання відповідного виконавчого документу є подання стягувачем відповідної заяви про примусове виконання рішення, що є наслідком відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення шляхом винесення постанови, в тому числі про стягнення основної винагороди із зазначенням відсотка суми, що підлягає стягненню. Верховний Суд, розглядаючи вказану справу, встановив, що законодавець пов`язав можливість отримання виконавцем виконавчого збору (основної винагороди) не виключно з вчиненням виконавцем певних виконавчих дій протягом усього часу тривання виконавчого провадження яке призвело до фізичного стягнення коштів на користь стягувача з боржника. Сума основної винагороди у розмірі 10 відсотків визначається та стягується виходячи з сум коштів, що підлягають примусовому стягненню за виконавчим документом, і це не залежить від вчинених виконавчих дій після відкриття виконавчого провадження. Визначення розміру винагороди пов`язане з фактом початку примусового виконання за виконавчим документом. З огляду на встановлені судом обставини справи та правові норми, що регулюють питання щодо винесення оскаржуваної постанови, суд доходить висновку, що відповідач, ухвалюючи одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення з боржника основної винагороди від 13 серпня 2020 року у розмірі 10 відсотків, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України, яке регулює спірні правовідносини. Тому жодних правових підстав для визнання протиправною та скасування спірної постанови відповідача від 13 серпня 2020 року немає. Стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання. Початок примусового виконання рішення виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. А оскільки на час відкриття виконавчого провадження відомості про виконання боржником рішення суду в добровільному порядку у приватного виконавця були відсутні (згідно доводів позивача, такі відомості були надані відповідачу 14 серпня 2020 року, у той час як оскаржувана постанова прийнята 13 серпня 2020 року), приватним виконавцем правомірно одночасно з відкриттям виконавчого провадження стягнуто основну винагороду приватного виконавця. На підставі вище зазначеного, колегія суддів погоджується і висновком суду першої інстанції про безпідставність наведених у позовній заяві доводів протиправності оскаржуваного рішення. При вирішенні даної справи колегія суддів враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані дії та рішення відповідають наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 205, 241, 242, 243, 251, 271, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НАУКОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ «НОВЕ ОБЛАДНАННЯ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОГО КОМПЛЕКСУ» - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 вересня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України. Головуючий суддя: Л.О. Костюк Судді: Н.П. Бужак, М.І. Кобаль