Постанова Київський апеляційний суд № 755/18148/19

Постанова Іменем України 21 жовтня 2020 року м. Київ провадження №22-ц/824/12568/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва в складі судді Гаврилової О.В. від 12 травня 2020 року у справі №755/18148/19 Дніпровського районного суду м. Києва за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: В листопаді 2019 року позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов`язань у договірних відносинах, просив стягнути з останнього заборгованість у розмірі 14 228 грн 86 коп. Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що ОСОБА_1 , підписавши Анкету-заяву №б/н від 01.12.2017, отримав кредит в розмірі 3500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При встановленні та зміні кредитного ліміту Банк керувався пунктами 2.1.1.2.5., 2.1.1.2.6. Договору, на підставі яких позичальник при укладенні цього Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою і рішенням Банку. Також, вказував, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору в останнього утворилась заборгованість, яка станом на 15.07.2019 складає загальну суму 14 228,86 грн, з яких: 9 439,14 грн - заборгованість за тілом кредиту; 3199,61 грн - заборгованість за прострочений тілом кредиту; 436,35 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; штрафи - 500,00 грн (фіксована частина) та 653,76 грн (процентна складова). Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 травня 2020 року в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги посилався на те, що суд дійшов безпідставного висновку про відмову в задоволенні позову через недоведеність позовних вимог. Судом не враховано, що позивачем надано до суду копію анкети-заяви, в якій зазначено: персональні дані, адреса проживання та інша додаткова інформація, необхідна для отримання картки. Дана інформація відповідачем заповнена особисто. Також з анкети-заяви вбачається, що позичальник висловив свою згоду про укладення договору та особистим підписом засвідчив, що "підписанням цієї анкети-заяви він приєднується до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ "ПриватБанк", які розміщені на офіційному сайті в мережі Інтернет і які разом із Пам`яткою клієнта та Тарифами складають договір банківського обслуговування. Після підписання анкети-заяви відповідачу був відкритий картковий рахунок та надано картку "Універсальна", на яку встановлено початковий кредитний ліміт. Згідно тарифу обслуговування кредитних карт "Універсальна" на момент оформлення кредиту Банком встановлено поточну процентну ставку, вказано розміри комісій та штрафів, розмір щомісячного платежу тощо. Вважав, що за таких обставин, між сторонами при укладенні кредитного договору було досягнуті усі істотні умови договору. Зазначив, що після отримання картки відповідач здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, отримував кредитні кошти з власної ініціативи, що свідчить про укладення сторонами кредитного договору на визначених ними Умовах про надання та обслуговування платіжних карток. На думку позивача, відповідач, підписуючи анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості, висловив свою згоду з формою договору та його умовами. Суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, виконував умови кредитного договору протягом декількох років, а отже визнав заборгованість. Додав, що про обов'язок суду перевіряти факт виконання договору зазначено в постанові Верховного Суду від 11.09.2019 по справі №153/1334/16-ц. Також зазначив, що до апеляційної скарги долучено виписку по руху коштів, яка є первинним бухгалтерським документом на підтвердження видачі та сплати коштів за кредитним договором, а отже разом із розрахунком заборгованості є належним доказом на підтвердження позовних вимог. За вказаних обставин, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12.05.2020 та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Крім того, в апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просив проводити розгляд справи у судовому засіданні з викликом представника позивача, посилаючись на те, що представник у судовому засіданні зможе надати детальні пояснення щодо конкретних обставин справи. Колегія суддів вважає, що клопотання позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке. У частині першій статті 368 ЦПК України передбачено, що в суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Суд апеляційної інстанції, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 374 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Київський апеляційний суд надав учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею письмово, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. Зважаючи на те, що позивач не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого розгляду справи необхідно провести усні слухання, підстави для задоволення вказаного клопотання відсутні. Відповідач своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності та необґрунтованості позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним з наступних підстав. Відповідно до ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Як вбачається з матеріалів справи, 24 липня 2017 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку (далі - Договір) (а.с. 11). При підписанні вказаної Анкети-заяви ОСОБА_1 погодився з тим, що дана заява разом Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між ним та Банком Договір про надання банківських послуг. Тобто, наданий позивачем доказ - підписану відповідачем Анкету-заяву, який підтверджує факт, що відповідач виявив бажання стати клієнтом банку та отримувати банківські послуги. Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ "ПриватБанк" зазначив, що згідно підписаної відповідачем анкети-заяви від 24.07.2017 останньому встановлено кредитний ліміт на картковий рахунок в розмірі 3500,00 грн. Внаслідок порушення ОСОБА_1 зобов'язань за Договором в останнього виникла заборгованість і станом на 15.07.2019 склала 14 228,86 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту у розмірі 9439,14 грн, 3199,61 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 436,35 - заборгованість за нарахованими відсотками, 1153,76,44 грн - штрафи. За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення. З наведеного слідує, що оскільки позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, то на нього покладено обов'язок надати докази на підтвердження видачі кредиту та його розміру, а також докази, коли виникла заборгованість за Договором та який пільговий період, по закінченню якого розпочато нарахування неустойки на заборгованість. Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до частини 2 статті 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 77 ЦПК України). Положеннями ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження позовних вимог позивачем до позовної заяви долучено копію Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 01.12.2017; витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD»; витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (далі - Умови); розрахунок заборгованості станом на 15.07.2019 (а.с. 9-29). Однак, надані позивачем копія Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку; витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна»: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD»; витяг з Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не доводять факту видачі кредиту на підставі цієї Анкети-заяви у розмірі 3500,00 грн, як зазначає позивач у позовній заяві, як і не доводять факту, коли виникла заборгованість за кредитом та який позичальнику було встановлено пільговий період для сплати заборгованості. Позовна заява не містить обґрунтувань, що між сторонами виникли кредитні правовідносини і що відповідачу видавалася кредитна картка, не зазначено номер такої картки, її строк дії, ліміт. Як правильно встановлено судом першої інстанції, в копії Анкети-заяви, яка долучена позивачем до позовної заяви, зазначені лише дані відносно відповідача. Дані про те, яку кредитну картку відповідач отримує чи відомості, яку картку виявив бажання отримати відповідач, який рахунок відкривається на ім`я відповідача, межі ліміту по кредиту або дані про отримання бажаної суми кредиту у цій Анкеті-заяві відсутні. Також в даній анкеті-заяві відсутні відомості про номер карткового рахунку, дату вручення картки відповідачу, повідомлення йому пін-коду картки, строку дії картки саме за цим договором та наданим розрахунком заборгованості. Крім цього, судом також правильно зазначено в рішенні, що в анкеті-заяві від 24.07.2017 відсутні істотні умови договору про встановлення відповідальності відповідача у вигляді сплати неустойки (пені, штрафів) за порушення грошового зобов`язання та розміру такої неустойки. Наданий позивачем Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в «ПриватБанку» не доводить обставини видачі Банком ОСОБА_1 кредиту шляхом видачі кредитної картки зі встановленням кредитного ліміту, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку лише передбачають загальний порядок надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк». Долучений Банком до позовної заяви Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт також не доводить обставини видачі Банком ОСОБА_1 кредиту шляхом видачі кредитної картки зі встановленням кредитного ліміту, як і обставини виникнення заборгованості, а містить лише загальні відомості, що картка «Універсальна» є різних видів, а саме: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD». З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, оцінюючи надані позивачем докази в їх сукупності дійшов правильних висновків про те, що ці докази не підтверджують надання відповідачу кредитних коштів, оскільки позивачем не надано первинних бухгалтерських документів, які є належними доказами на підтвердження видачі банком відповідачу кредитної картки, зарахування на цю картку суми кредиту у розмірі 3500,00 грн, або іншої суми, зняття таких коштів відповідачем, відкриття рахунків на ім`я відповідача (виписки з особового рахунку, копії квитанції, меморіального ордеру тощо). Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що стосуються укладення між сторонами договору приєднання, оскільки в мотивувальній частині рішення відсутні висновки, що договір не укладено. Суд відмовив у задоволенні позову у зв`язку з його недоведеністю і такий висновок суду колегія суддів вважає правильним, оскільки належним доказами у справі про стягнення заборгованості є первинні бухгалтерські документи. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Позовна заява не містить обґрунтувань коли виникла заборгованість. В позовній заяві зазначено, що договір виконувався відповідачем, що вбачається із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де вказані операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування. Водночас, як правильно зазначив суд в мотивувальній частині рішення, долучений позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості не є належним доказом, оскільки не містить відомостей щодо встановлення кредитного ліміту та його розміру. До того ж, судом першої інстанції враховано, що зазначені в розрахунку заборгованості відомості та зазначені в позовній заяві обставини щодо розміру кредиту містять розбіжності. Так, в розрахунку заборгованості, а саме в Графі "витрати клієнтом кредитних коштів" зазначена найбільша сума 3475,94 грн (16.07.2018), а станом на 15.07.2019 (дата складання розрахунку заборгованості) зазначено про погашення заборгованості за тілом кредиту в сумі 39495,41 грн. Натомість в позовній заяві зазначено, що відповідачу кредитний ліміт встановлено у розмірі 3500,00 грн. Також слід зазначити, що сам по собі розрахунок заборгованості без надання позивачем належних доказів отримання відповідачем кредитних коштів не є підтвердженням виникнення та наявності заборгованості. До того ж, розрахунок заборгованості не засвідчений належним чином, оскільки не містить підпису уповноваженої особи АТ КБ "ПриватБанк" та печатки Банку. Судом також правильно зазначено в рішенні, що позивачем не додано до позовної заяви виписки по рахунку. За вказаних обставин, колегія суддів вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги про те, що суд не перевірив розрахунок заборгованості та доводи банку щодо користування відповідачем кредитними коштами. Відповідно до ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Оскільки належних доказів передання грошових коштів відповідачу позивач не надав, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про недоведеність позовних вимог в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Позивач до позовної заяви копію картки позичальника не долучив, у позовній заяві про строк дії картки не вказував, виписки з рахунків відповідача, якщо такі відкривалися, не надав. У позовній заяві не вказано, що позивач не має змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. У апеляційній скарзі позивач вказує на те, що надав Анкету-заяву, Витяг з Тарифів та Умов, а також розрахунок заборгованості та вважає, що зазначені докази є достатніми на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів і розміру заборгованості. Також зазначив, що видачу кредиту та наявність заборгованості підтверджує виписка по рахунку, яка долучена до апеляційної скарги. Колегія суддів не може прийняти до уваги додану до апеляційної скарги виписку по рахунку ОСОБА_1 , оскільки такий доказ у суд першої інстанції не подавався та клопотань про долучення такого доказу до суду першої інстанції позивач не заявляв. Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України). Суд діє у спосіб, визначений Цивільним процесуальним кодексом України та з власної ініціативи не може долучати до матеріалів справи докази або витребовувати їх. Позивач - АТ КБ «ПриватБанк», згідно Статуту АТ КБ «ПриватБанк» є юридичною особою та у своїй діяльності керується законодавством України, включаючи нормативно-правові акти Національного банку України. Банк як юридична особа діє через своїх представників, зокрема в Банку існує відповідний юридичний Департамент, в якому працюють фахівці в галузі права, які здійснюють представництво. Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Як вбачається з матеріалів справи, представник АТ КБ «ПриватБанк» - Гребенюк О.С., звертаючись до суду з позовом на підтвердження обґрунтувань позову про наявність заборгованості, окрім розрахунку заборгованості, копії анкети-заяви, витягів з Умов та Правил надання банківських послуг і Тарифів обслуговування кредитних карт, інших доказів на підтвердження заявлених вимог до суду першої інстанції не надав. З прохальної частини позову вбачається, що позивач у разі неявки в судове засідання відповідача просив провести заочний розгляд справи за відсутності його представника. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що звертаючись до суду з позовом позивач одночасно подав клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в матеріалах справи доказами. Також, подав клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача, в якому зазначив, що в матеріалах справи є всі необхідні докази та будь-які заяви чи клопотання з боку Банку відсутні (а.с. 5-8). Отже, АТ КБ «ПриватБанк» скористався своїм правом щодо подання доказів на власний розсуд, та не надав до суду першої інстанції належних доказів на підтвердження видачі ОСОБА_1 кредиту у розмірі 3500,00 грн та відповідно доказів наявності заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням умов кредитного договору. Також, долучаючи до апеляційної скарги виписку по рахунку відповідача, як доказ в обґрунтування позовних вимог, позивач у відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України не навів виняткових випадків неподання такого доказу до суду першої інстанції. Оскільки, як вказувалося вище, докази, надані позивачем до суду першої інстанції, не підтверджують отримання кредиту відповідачем та наявність заборгованості, доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає безпідставними. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за тілом кредиту. Колегія суддів також погоджується з висновком суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення відсотків та штрафів, оскільки за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження видачі відповідачу кредитної картки та встановлення розміру кредиту, відсутня можливість перевірити нарахування Банком заборгованості за відсотками та штрафами. Крім того, судом правомірно взято до уваги, що у підписаній відповідачем анкеті-заяві відсутні відомості щодо істотних умов договору, а саме, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами та штрафів. Дійсно, оскільки умовами анкети-заяви, яка підписана відповідачем, не погоджено розміру відсотків за користування кредитними коштами та розміру штрафів, а матеріали справи не містять доказів, що Умови та Правила, які діяли на момент підписання анкети-заяви підписані відповідачем, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та мотивованого висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині. Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим в постанові від 03.07.2019 по справі №342/180/17, який судом і враховано при ухваленні оскаржуваного рішення. Доводи апеляційної скарги, що позичальник в анкеті-заяві підтвердив, що підписана ним заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, а також Тарифами Банку, складає між ним та Банком Договір, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки дані обставини не підтверджують наявність погодження істотних умов договору кредиту, зокрема щодо сплати заборгованості по процентам та штрафам. З цих же підстав не заслуговують на увагу судової колегії і доводи апеляційної скарги щодо не спростування відповідачем факту укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами. Також не заслуговують на увагу судової колегії і доводи апеляційної скарги, що відповідач користувався кредитними коштами та здійснював погашення заборгованості за кредитом, оскільки дані обставини не є належними доказами погодження між сторонами істотних умов договору - розмір відсотків за користування кредитом та штрафів. Більш того, як вже зазначалось вище, до суду першої інстанції не було подано належних доказів, якими є виписка по рахунку, щодо користування відповідачем кредитними коштами. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, щосуд першої інстанції правомірно відмовив і в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та штрафів. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що відсутні підстави для скасування рішення суду. Розглядаючи спір суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини спору, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами. Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (210 200,00 грн), справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ. За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 травня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай