Постанова Київський апеляційний суд № 381/135/20

Справа № 381/135/20 Головуючий 1 інстанція- Осаулова Н.А. Провадження № 22-ц/824/11439/2020 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І. П О С Т А Н О В А іменем України 15 жовтня 2020 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Савченка С.І., суддів Верланова С.М., Мережко М.В., за участю секретаря Вергелес О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця», Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення на роботі,- в с т а н о в и в: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом,який мотивувала тим, що вона з вересня 1972 року працювала в Рефрижераторному вагонному депо станції Фастів «Укррефтрансу» на різних посадах, а з 2004 року працювала на посаді інженера з нормування праці І категорії планово-економічного відділу центру «Укррефтранс» філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця». Вказувала, що 18 жовтня 2019 року її було повідомлено про те, що посада, на якій вона працювала, вилучена із штатного розпису та підлягає скороченню відповідно до штатного розпису апарату управління Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця» від 07 червня 2019 року. Наказом відповідача № 653/ос від 24 грудня 2019 року її звільнено з посади інженера з нормування праці І категорії у зв`язку із скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Вважає своєзвільнення незаконним, оскільки їй були запропоновані посади для подальшого працевлаштування, жодна із яких не відповідає рівню її кваліфікації та досвіду роботи. Хоча в рекламно-інформаційному журналі «Городок» від 12 грудня 2019 року № 50 (861) та від 19 грудня 2019 року № 51 (862) міститься оголошення про вакантні посади у Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця», одна з яких інженер-технолог. Посилається на те, що з 20 лютого 1984 року по 01 жовтня 1990 рік вона працювала на посаді інженера-технолога по бездефектному ремонту, однак дана посада не була їй запропонована. Більш того, вважає, що фактично скорочення штату не відбулося, оскільки вона працювала інженером з нормування праці І категорії в планово-економічному відділі, в якому згідно штатного розпису було 8 штатних одиниць та в якому інженер з організації і нормування праці І категорії була 1 штатна одиниця. Вказаний відділ скорочений та створено 2 нових, а саме: відділ з оплати та нормування праці з кількістю 4 - 2 - штатних одиниці, в якому 2 штатні одиниці інженера з організації та нормування праці І категорії та у планово-економічному відділі кількість - 5 штатних одиниць. У зв`язку з наведеним просила поновити її на роботі в Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця» на посаді інженера з нормування праці І категорії з дати звільнення, а саме з 24 грудня 2019 року. Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким її вимоги задоволити у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обстаивнам справи та порушення судом норм процесуального права. Скарга (з урахуванням доповнень) мотивована тим, що суд не сприяв повному і всебічному з`ясуванню обставин справи, зокрема суд з формальних мотивів відмовив у задоволенні її клопотання про витребування у відповідача щодо наявності усіх вакантних посад та усіх прийнятих на роботу до філфї працівників за період із 18 жовтня 2019 року по 24 грудня 2019 року та посадових інструкцій щодо цих посад, що б дало можливість встановити дотримання відповідачем її гарантій при звільненні. Судом не враховано, що працівник є слабшою стороною і йому важко зібрати усі документи, чим порушено її право на справедливий суд, що відповідає рішенням ЄСПЛ щодо неможливості перешкод у зверненні до суду. Відповідно, суд не дослідив чи дійсно відповідачем були дотримані усі норми трудового законодавства при звільненні позивачки. Суд не врахував, що їй не були запропоновані усі вакантні посади наявні у відповідача, зокрема не було запропоновано посади інженера комерційного відділу та інженера технолога 1 або 2 категорії у конструкторсько-технологічному відділі. При цьому кваліфікація та досвід роботи дозволяли їй зайняти ці посади. Суд не встановив чи дійно у Філії «РВК» АТ «Укрзалізниця» мали місце зміни в організації виробництва і праці, оскільки особливих змін на підприємстві не відбулося, а лише по іншому було структуровано штат працівників. Суд не врахував її переважне право на залишення на роботі. Окрім того, її звільнення відбулося за відсутності згоди профспілки, членом якої вона є. Вона обрала належний спосіб захисту, який не потребує заявлення вимог про визнання незаконним наказу про її звільнення. Відповідач АТ «Українська залізниця» подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду. Відповідач Філія «Рефрижераторна вагонна компанія»АТ «Українська залізниця» подав відзив аналогічного змісту, пославшись на законність судового рішення та необгрунтованість аргументів апеляційної скарги позивачки. В суді апеляційної інстанції позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Шульга А.В. подану апеляційну скаргу підтримали, просили задоволити та скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області як незаконне. Представники відповідача АТ «Українська залізниця» Гайдаєнко Т.В., Гніздицька Л.В. та представник відповідача Філія «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця Лень Б.В. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що - 3 - апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із філією «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця». Зокрема із 29 вересня 1972 року працювала у Рефрижераторному вагонному депо станції Фастів «Укррефтрансу», з 01 березня 2002 року у зв`язку із створенням планово-економічного відділу була призначена на посаду інженера з нормування праці ІІ категорії, а з 01 березня 2004 року була переведена на посаду інженера з нормування праці ІІ категорії планово-економічного відділу Центру «Укррефтранс». 01 серпня 2004 року ОСОБА_1 було встановлено 1 категорію інженера з нормування праці планово-економічного відділу Центру «Укррефтранс». Рішенням правління АТ «Українська залізниця» (протокол № Ц-46/44 від 25 квітня 2019 року) затверджено організаційну структуру філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця». Наказом № 372 від 31 травня 2019 року «Про деякі питання діяльності АТ «Українська залізниця» введено в дію організаційну структуру філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця» та затверджено граничну чисельність філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця» у кількості 1065 штатних осіб. Відповідно до штатного розпису апарату управління філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця», затвердженого 07 червня 2019 року АТ «Укрзалізниця», посада інженера з нормування праці 1 категорії планово-економічного відділу, яку займала позивачка, вилучена. З наданого до суду Штатного розпису філії «РВК» АТ «Укразалізниця» вбачається, що з 07 червня 2019 року було затверджено штат у кількості 127 одиниць, з місячним фондом оплати праці 988935 грн., до складу якого серед інших входять до планово-економічного відділу п`ять штатних одиниць, а саме - начальник відділу, провідний економіст, економіст 1 категорії - 2 одиниці, економіст 2 категорії. У зв`язку із введенням в дію організаційної структури філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця» та прийняттям до виконання штатного розпису апарату управління, затвердженого АТ «Українська залізниця» 07 червня 2019 року був виданий наказ № РВК-419 від 12 червня 2019 року «Про скорочення штату та чисельності працівників філії «РВК» АТ «Укрзалізниця». 18 жовтня 2019 року позивачку ОСОБА_1 було попереджено про скорочення займаної нею посади інженера з нормування праці І категорії планово-економічного відділу - 4 - філії «Рефрижераторна вагонна компанія`АТ «Укрзалізниця» у зв`язку з вилученням цієї посади зі штатного розпису і запропоновано посади для подальшого працевлаштування згідно вимог ст.492 КЗпП України, що стверджується попередженням №

14. Позивачка відмовилася отримувати попередження та ставити підпис про ознайомлення, про що було складено відповідний Акт «Про відмову від ознайомлення». 19 листопада 2019 року філією «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця» було направлено лист № РВК-7/3939 голові профспілки ВПМУ філії «РВК» про надання згоди на розірвання трудового договору із ОСОБА_1 на підтаві ч.1 ст.40 КЗпП України. 04 грудня 2019 року на адресу філіі «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця» профспілка направила лист за № 7-12, в якій не висловила згоди чи обґрунтованої незгоди з приводу звільнення позивачки. 23 грудня 2019 року ОСОБА_1 знову було запропоновано посади для подальшого працевлаштування, однак остання від запропонованих посад відмовилася, про що складено Акт «Про відмову» від 23 грудня 2019 року. Наказом № 653/ос від 24 грудня 2019 року ОСОБА_1 звільнена із займаної посади у зв`язку із скороченням штату на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України. Позивачка відмовилася ознайомлюватися з наказом про звільнення та отримувати свою трудову книжку, про що свідчить Акт про відмову від ознайомлення від 24 грудня 2019 року та направлено на її поштову адресу повідомлення про необхідність одержання трудової книжки від 24 грудня 2019 року. Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки відсутністю передбачених законом підстав для поновлення її на роботі. При цьому суд виходив з того, що при звільненні позивачки у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України відповідачем були дотримані вимоги трудового законодавства щодо порядку та процедури звільнення позивачки. Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпПУ трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до положень ст.42 КзпПУ при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; - 5 - 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. Згідно ст.492 КзпПУ про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст.48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Вимоги ч.ч.1-3 цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період. Відповідно до роз`яснень п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. За таких обставин, з огляду на те, що при звільненні позивачки відповідачем було дотримано вимоги закону, зокрема вона була попереджена про заплановане вивільнення (звільнення) у зв`язку зі скороченням штату та чисельності працівників у передбачений законом двомісячний строк, їй були запропоновані усі наявні вакантні посади, відповдіач звернувся до профспілки, а також підстав, які б давали їй переважне право залишення на роботі не встановлено, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення його позову. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не сприяв повному і всебічному з`ясуванню обставин справи, з формальних мотивів відмовивши у задоволенні її клопотання про витребування у відповідача відомостей про наявність усіх вакантних посад та усіх прийнятих на роботу до філії працівників за період із 18 жовтня 2019 року по 24 грудня 2019 року та посадових інструкцій щодо цих посад, що б дало можливість встановити дотримання відповідачем її гарантій при звільненні, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Встановлено, що ухвалою судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2020 року відкрите провадження у даній справі за позовом ОСОБА_1 . Відповідно до положень ч.2 ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом - 6 - з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч.4 ст.83 ЦПК України). У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч.5 ст.83 ЦПК України). Згідно ч.8 ст.83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. З матеріалів справи вбачається, що 09 квітня 2020 року позивачка подала до суду клопотання про витребування у відповідача доказів, а саме: відомостей про наявність усіх вакантних посад та усіх прийнятих на роботу до філії працівників за період із 18 жовтня 2019 року по 24 грудня 2019 року та посадових інструкцій щодо цих посад. При цьому позивачка всупереч ч.4 ст.83 ЦПК України взагалі не повідомила у позовній заяві суд про намір їх отримати, а також про об`єктивні причини, з яких ці докази не може бути нею подано, а також про докази, які підтверджують, що вона здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаних доказів. Окрім того, подаючи клопотання про отримання доказів поза межами встановлених процесуальним законом строків, позивачка не зазначила про поважність причин неподання нею цих доказів у встановлений законом строк та не просила суд встановити додатковий строк для їх подання. За таких обставин суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні клопотання з огляду на порушення позивачкою положень процесуального закону. Посилання у скарзі на неврахування судом того, що працівник є слабшою стороною і йому важко зібрати усі документи, чим порушено її право на справедливий суд, що відповідає рішенням ЄСПЛ недоречні, оскільки однією з основних засад цивільного процесу є змагальність (ч.3 ст.2 ЦПК України). Згідно ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. В даному випадку позивачка безпідставно намагається обгрунтувати недотримання нею приписів процесуального закону щодо строку та порядку подання доказів по справі посиланням на гарантії, встановлені ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відхиляючи дані доводи, колегія суддів враховує, що мають бути дотримані і права інших учасників процесу, в тому числі відповідача у справі на справедливий суд, який вправі очікувати від суду дотримання ним вимог процесуального закону щодо строків подання доказів позивчем. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не дослідив чи дійсно відповідачем були дотримані усі норми трудового законодавства при звільненні позивачки, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що позивачку у встановлений законом термін було попереджено про наступне вивільнення, а саме 18 жовтня 2019 року і запропоновано посади для подальшого працевлаштування згідно вимог ст.492 КЗпП України, що стверджується попередженням № 14, проте остання відмовилася отримувати попередження та ставити підпис про ознайомлення, про що було складено відповідний Акт «Про відмову від ознайомлення». Також, позивачці перед звільненням 23 грудня 2019 року повторно було - 7 - запропоновано посади для подальшого працевлаштування, однак остання від запропонованих посад відмовилася, про що складено Акт «Про відмову» від 23 грудня 2019 року. Наведене у свою чергу свідчить про дотримання роботодавцем гарантій встановлених законом для працівників при їх вивільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва чи скороченням чисельності. Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того факту, що позивачці не були запропоновані усі вакантні посади наявні у відповідача, зокрема не було запропоновано посади інженера комерційного відділу та інженера технолога 1 або 2 категорії у конструкторсько-технологічному відділі, хоча кваліфікація та досвід роботи дозволяли їй зайняти ці посади необгрунтовані з таких підстав. Позивачка у 1985 році закінчила Інститут інженерів залізничного транспорту ім.С.М.Кірова за спеціальністю «економіка і організація залізничного транспорту» та отримала кваліфікацію інженера-економіста шляхів сполучення. Реорганізований планово-економічний відділ не передбачає посади інженера з нормування праці І категорії, яку обіймала позивачка та не передбачає посад, які б виконували функції з організації та нормування праці по Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Укрзалізниця». Щодо тверджень позивачки про те, що їй не було запропоновано вакантну посаду інженера-технолога, то колегія суддів погоджується із позицією відповдіача про те, що дана посада відповідно до кваліфікаційних вимог передбачає наявність спеціальної освіти та відповідних знань які у позивачки відсутні. Як вбачається з матеріалів справи, попередженням № 14 від 18 жовтня 2019 року позивачку повідомлено про вилучення посади, яку вона обіймає зі штатного розпису, а також на виконання вимог ст.492 КЗпП України позивачці запропоновано переведення на наступні посади згідно з її кваліфікацією та досвідом роботи для подальшого працевлаштування: агент з постачання відділу матеріально-технічного забезпечення та збуту; бригадир підприємств залізничного транспорту 6 розряду Фастівського вагоноремонтного відділення; двірник цеху по обслуговуванню виробничих будівель і споруд Фастівського вагоноремонтного відділення; прибиральник виробничих приміщень цеху по обслуговуванню виробничих будівель і споруд Фастівського вагоноремонтного відділення; кухонний робітник «їдальні» 2 розряду торгівельно-закупівельного цеху. Також, враховуючи відсутність відповіді від позивачки щодо запропонованих попередньо вакансій, листом від 23 грудня 2019 року позивачці повторно було запропоновано усі наявні у філії вакансії для подальшого працевлаштування (перелік наявний у матеріалах справи), з яким та ознайомилась, про що свідчить її підпис, але своєї згоди стосовно запропонованих їй вакансії для подальшого працевлаштування не надала, та відмовилася поставити позначку про «відмову від запропонованих вакансій про що було складено акт (наявний у матеріалах справи). За таких обстаивн колегія суддів прийшла до висновку, що позивачці було запропоновано всі наявні вакантні в АТ «Укрзалізниця» посади за відповідною професією та спеціальністю. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не встановив чи дійсно у Філії «РВК» АТ «Укрзалізниця» мали місце зміни в організації виробництва і праці, оскільки особливих змін на підприємстві не відбулося, а лише по іншому було структуровано штат працівників, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані. Судом встановлено, що рішенням правління АТ «Українська залізниця» (протокол № Ц-46/44 від 25 квітня 2019 року) затверджено організаційну структуру філії «Рефрижераторна - 8 - вагонна компанія» АТ «Українська залізниця». Наказом № 372 від 31 травня 2019 року «Про деякі питання діяльності АТ «Українська залізниця» введено в дію організаційну структуру філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця» та затверджено граничну чисельність філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця» у кількості 1065 штатних осіб. Відповідно до штатного розпису апарату управління філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця», затвердженого 07 червня 2019 року АТ «Укрзалізниця», посада інженера з нормування праці 1 категорії планово-економічного відділу, яку займала позивачка, вилучена. З наданого до суду Штатного розпису філії «РВК» АТ «Укразалізниця» вбачається, що з 07 червня 2019 року було затверджено штат у кількості 127 одиниць, з місячним фондом оплати праці 988935 грн., до складу якого серед інших входять до планово-економічного відділу п`ять штатних одиниць, а саме - начальник відділу, провідний економіст, економіст 1 категорії - 2 одиниці, економіст 2 категорії. У зв`язку із введенням в дію організаційної структури філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця» та прийняттям до виконання штатного розпису апарату управління, затвердженого АТ «Українська залізниця» 07 червня 2019 року був виданий наказ № РВК-419 від 12 червня 2019 року «Про скорочення штату та чисельності працівників філії «РВК» АТ «Укрзалізниця». Отже, судом незаперечно встановлено, що мали міце зміни в організації виробництва та зміни чисельності і штату працівників відповідача. Відхиляючи даний довід колегія суддів враховує, що відповідно до ст.19 Господарського кодексу України забороняється незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб`єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб. Статтею 6 ГК України визначено, що одним із загальних принципів господарювання в Україні є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарські відносини. Згідно зі статтею 1 ГК України визначає, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ч.3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Таким правом воно може скористатися в будь-який час, в т.ч. враховуючи потреби виробництва вносити відповідні зміни. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 686/15517/16-ц, де Верховний Суд заначив що визначення юридичної особи, поняття та порядок ліквідації чи реорганізації юридичної особи містяться у ст.ст.80, 104, 111 ЦК України, ст.ст.62,66,69,92 ГК України. Згідно з цими нормами підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. Як вище вказувалося згідно наказу AT «Укрзалізниця» від 31 травня 2019 року введено в дію організаційну структуру філії «Рефрижераторна вагонна компанія» AT«Укрзалізниця», затверджено граничну штатну чисельність філії 1065 штатних одиниць, на підставі якого займана позивачкою посада інженера з нормування праці І категорії планово- - 9 - економічного відділ Філії вилучена зі штатного розпису. Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував переважне право позивачки на залишення на роботі не грунтуються на матеріалах справи. За змістом ст.42 КЗпП України при вивільненні працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці в першу чергу підлягає оцінці кваліфікація та продуктивність праці працівників, що підлягають скороченню. І лише за умови рівноцінності кваліфікації та продуктивності прані перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені у частині другій статті 42 КЗпП України. Тобто, коло працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі та які не мають такого права, стосується всіх працівників, які займають таку ж посаду. Колегія суддів погоджується із запереченнями відповідача про те, що при звільненні позивачки не поставало питання про переважне право на залишення на роботі, оскільки посада, яку та займала, була єдиною як за назвою посади, так і за функціональними обов`язками, передбаченими для даної посади, та вимогами до спеціальності і кваліфікації. Доводи апеляційної скарги про те, що звільнення позивачки відбулося за відсутності згоди профспілки, членом якої вона є, колегія суддів вважає необгрунтованими з таких міркувань. Відповідно до ч.1 ст.43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 ст.40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Стаття 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачає порядок надання згоди на розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця. У випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у 15-ти денний строк обгрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником (ч.2 ст.43 КЗпП України). Згідно з п.10 ч.2 ст.38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації дає згоду або відмовляє у дачі згоди на розірвання т рудового договору з ініціативи роботодавця з працівником, який є членом діючої на підприємстві, в установі, організації профспілки, у випадках, передбачених законом. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено. Розгляд подання у разі відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника від його імені може виступати інша особа, у тому числі адвокат (ч.3 ст.43 КЗпП України). Відповідно до ч.5 ст.43 КЗпП України виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) повідомляє власника або уповноважений ним орган про прийняте рішення у письмовій формі в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на розірвання трудового договору. Як вбачається з матеріалів справи 19 листопада 2019 року відповідачем було направлено обгрунтоване подання голові Вільної профспілки машиністів України філії «РВК» AT «Укрзалізниця», членом якої є позивачка, з проханням надати згоду на розірвання трудового договору з нею на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Профспілка своєм листом № 7-12 від 03 грудня 2019 року зажадала додаткових документів, не прийнявши ніякого рішення. Водночас відповідно до ч.7 ст.43 КЗпП України рішення виборного органу первинної - 10 - профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілки. Аналогічні положення щодо обгрунтованості рішення містить ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового І юговору має бути обґрунтованим. Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року с праві № 461/536/17-ц суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обгрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності рішенні правового обгрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Судом встановлено, що відповідач у встановленому законом порядку направив до профспілки подання щодо звільнення позивачки, яке є обгрунтованим та зрозумілим, а дії профспілки, яка в останній день відведеного на розгляд подання 15-ти денного строку, зажадала документів, не є обгрунтованими, розсудливими та добросовісними. За таких обставин, колегія суддів пирйшла до висновку, що відповідач дотримався передбачених трудовим законодавством обов`язків, а тому відхиляє доводи позивачки щодо порушень у діях відповідача. При цьому колегія суддів враховує, що передбачені ч.9 ст.43 КЗпП України підстави для зупинення провадження і запиту профспілки щодо її згоди відсутні, бо як вище вказувалося відповідне подання у встановленому законом порядку було направлене до профспілки, яка мала його розглянути. Відхиляючи апеляційну скаргу, колегія суддів погоджується із її доводами щодо помилковості посилань суду на неналежний спосіб захисту з огляду на неоскарження позивачкою наказу про її звільнення. Вирішення спору щодо поновлення на роботі не потребує оскарження наказу, законність якого входить до предмету спору і перевірки судом. Проте відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Аналогічні роз`яснення містить п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», згідно якого порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог ст.59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст.60 ЦПК), порушення вимог ст.215ЦПК щодо змісту рішення суду тощо. Наведені позивачкою ОСОБА_1 в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду щодо відсутності передбачених законом підстав для поновення її на роботі, а відтак підстави для скасування чи зміни рішення відсутні з цих підстав відсутні. Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції - 11 - зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону. Водночас колегія суддів вважає, що висновки суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог до Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» зроблені з порушенням норм процесуального права. Згідно ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних, абооспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес позивача з боку відповідача, до якого власне і пред`являються позовні вимоги, і який, за твердженням позивача, є або порушником його прав, або необгрунтовано, на думку позивача, оспорює його права, і на якого внаслідок цього може бути покладено обов`язки судовим рішенням. Відповідно до ч.1 ст.47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Згідно з положеннями ст.48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем в цивільному процесі можуть бути як фізичні так і юридичні особи, а також держава. За змістом ст.80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що підприємство, установа, організація, які не є юридичними особами, не наділені цивільною процесуальною дієздатністю та не можуть виступати сторонами у цивільному процесі. Відповідно, справи за позовами, у яких відповідачем зазначено особу, що не має цивільної процесуальної дієздатності, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. З п.2.1 Положення про Філію «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця» вбачається, що Філія не є юридичною особою, а є відокремленим підрозділом Укрзалізниці. Отже, суд помилково розглянув справу, не звернувши уваги на те, що позивачка пред`явила позов до Філії «Рефрижераторна вагонна компанія», яка не зареєстрована у встановленому законодавством порядку як юридична особа, а тому не має цивільної процесуальної дієздатності та не може бути відповідачем у цивільному процесі. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 676/5955/18-ц, де залишаючи без змін судове рішення про закриття провадження у справі, Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про скасування рішення районного суду та закриття провадження у справі, так як позивачемпред'явлено позов до філії підприємства, яке не є юридичною особою, а, отже, не наділене цивільною-процесуальною дієздатністю, у зв`язку з чим не може виступати стороною у цивільному процесі. При цьому апеляційний суд в силу своїх процесуальних - 12 - повноважень, передбачених ЦПК України, був позбавлений можливості залучити до участі у справі належного відповідача. Такі ж висновки викладено у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 676/4741/16-ц та від 12 лютого 2020 року у справі № 214/419/18, де Верховний Суд вказав про правильність закриття провадження справах із відповідачами, які не є юридичними особами. Відповідно до ч.1 ст.377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених ст.255 цього Кодексу За положеннями п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог до Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» АТ «Українська залізниця» ухвалене з порушенням норм процесуального права і підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, оскільки справа в цій частині не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. В іншій частині рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2020 року колегія суддів залишає без змін. Оскільки апеляційний суд скасовує рішення в частині і закриває провадження, то новий розподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2020 року в частині відмови у задоволенні вимог до Філії «Рефрижераторна вагонна компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» скасувати, провадження у справі закрити. В іншій частині рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий Судді: