Постанова Львівський апеляційний суд № 449/1100/19

Справа № 449/1100/19 Головуючий у 1 інстанції: Борняк Р.О. Провадження № 22-ц/811/1663/20 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. Категорія:60 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Крайник Н.П., Мельничук О.Я., секретаря: Матяш С.І., з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 20 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 до Брюховицької сільської ради Перемишлянського району Львівської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, - ВСТАНОВИВ: В вересні 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом, в якому просили винести рішення про продовження строку для прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свої вимоги мотивували тим, що будучи спадкоємцями за законом, своєчасно не звернулися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини у шестимісячний термін, так як не знали вимог законодавства та фактично прийняли спадщину, так-як доглядають за майном і несуть певні витрати на його утримання. Рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 20 вересня 2019 року позов задоволено. Визначено ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , додатковий строк для подання ними заяви про прийняття спадщини від померлого батька ОСОБА_4 на приналежне йому рухоме і нерухоме майно 3 /три/ місяці, починаючи з моменту вступу рішення в законну силу. Вказане рішення суду оскаржив ОСОБА_4 . Зазначає, що позивачі просять визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 на приналежне йому рухоме і нерухоме майно. Вказує, що після смерті ОСОБА_4 усе його майно було успадковано батьком апелянта ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 20.01.2006 року серії ВСМ №822882. Після смерті останнього майно успадкував апелянт ОСОБА_4 . Вказує, що оскаржуване рішення порушує його права і саме він є належним відповідачем, проте не був залученим до участі у справі. Просить суд рішення суду скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Представник ОСОБА_4 ОСОБА_9 подав до суду клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи на іншу дату у зв`язку з зайнятістю в іншому судовому засіданні, проте колегія суддів вважає, що клопотання не підлягає до задоволення. Дана справа перебуває в провадженні суду апеляційної інстанції з травня 2020 року і у всіх учасників справи було достатньо часу для наведення своїх доводів у поданому до суду позові, запереченні на позов, письмових поясненнях, апеляційній скарзі та відзиві на скаргу тощо. За вищенаведених обставин колегія суддів вважає можливим здійснити апеляційний розгляд справи за відсутності представника ОСОБА_4 ОСОБА_9 . Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 , на заперечення доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивачами пропущено строк для прийняття спадщини через незнання вимог законодавства по дотриманню строків на прийняття спадщини, а також через те, що останні фактично прийняли спадщину. Виходячи з наведеного, зазначені причини не повинні стати на перешкоді в реалізації законного права позивачам, що й передбачено чинним законодавством. Враховуючи викладене, а також те, що спір про спадщину відсутній, суд дійшов висновку, що позивачам має бути встановлений додатковий строк терміном три місяці для подання заяви про прийняття спадщини. Колегія суддів не погоджується з такою позицією суду першої інстанції з огляду на наступне. Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 . Померлий ОСОБА_4 являється батьком позивачів. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України). Згідно ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Як роз`яснено в п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування» вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини суд визнав поважними. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій, які має оцінити суд з урахуванням доводів та заперечень учасників справи та врахувавши її фактичних обставин. Позивачі щодо поважності пропуску строку для прийняття спадщини зазначили такі обставини як те що їм не було відомо, що за прийняттям спадщини необхідно звернутись в шестимісячний термін та складні життєві обставини, а саме хвороби. Однак у справі відсутні докази, що могли б слугувати як поважна причина для пропуску строку. У відповідності до вимог ст..76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини без поважних причин не свідчить про наявність у такого спадкоємця порушеного, невизнаного або оспорюваного права, яке підлягає захисту в судовому порядку. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 6 червня 2018 року у справі № 592/9058/17-ц. Окрім цього, судом апеляційної інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 січня 2006 року спадкоємцем до майна ОСОБА_4 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його син ОСОБА_8 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 листопада 2018 року спадкоємцем майна ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є його син ОСОБА_4 . Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 5 ЦПК України). Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, пункт 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц). Згідно пункту 4 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше. Тлумачення статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Втім судом першої інстанції, в порушення статей 51, 197 ЦПК України не вирішено питання щодо складу осіб, які мають брати участь у розгляді справи, а апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості усунути такі недоліки. Як закріплено в частині четвертій статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене право на суд разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутності цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, § 230). Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122125)). Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Як встановлено, що ОСОБА_4 не залучений відповідачем по справі. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Судом першої інстанції не було встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належить спірне майно, щодо спадкування якого судом визначений додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, та не було залучено останнього в якості відповідача за пред`явленим позовом, а тому прийшов до передчасного висновку про задоволення позовних вимог. У зв`язку із цим, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, з ухваленням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Згідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної інстанції та однією із підстав для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права( п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України). Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргуОСОБА_4 задовольнити. Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 20 вересня 2019 року скасувати. Постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 до Брюховицької сільської ради Перемишлянського району Львівської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 20.10.2020 року. Головуючий : Ванівський О.М. Судді: Крайник Н.П. Мельничук О.Я.