Постанова 4804 № 233/4509/19

Єдиний унікальний номер 233/4509/19 Номер провадження 22-ц/804/1370/20 ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2020 року м. Бахмут справа № 233/4509/19 провадження № 22-ц/804/1370/20 Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого - Тимченко О.О., суддів: Корчистої О.І., Мірути О.А., за участю секретаря судового засідання Глушко С.Г. учасники справи: позивач Приватне акціонерне товариство «АПК-Інвест», відповідач ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 233/4509/19 за позовом Приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про переукладення договору, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , до якої приєдналася третя особа ОСОБА_2 , на заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 грудня 2019 року (суддя Каліуш О.В.), ухваленого в приміщенні Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, повне судове рішення складено 06 грудня 2019 року,- В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В липні 2019 року ¬позивач ПрАТ «АПК Інвест» звернулось до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послалось на те, що 20 лютого 2014 року між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 було укладено Договір оренди земельної частки (паю), зареєстрований 20 лютого 2014 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської селищної ради за № 59 (далі - Договір), згідно з яким в оренду передається земельна частка (пай) (рілля) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів, згідно з сертифікатом на право на земельну частку (пай) серія ДН № 0091800, виданого 10 січня 1997 року Костянтинівською районною державною адміністрацією. Цього ж дня, 20 лютого 2014 року, Актом приймання-передачі земельної частки (паю) до Договору ОСОБА_1 передала, а ПрАТ «АПК-Інвест» прийняло в володіння та користування (оренду) земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,65 умовних кадастрових гектарів, що розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом. Пунктом 2.3 Договору встановлений двадцятирічний строк його дії, тобто по 20 лютого 2034, що на даний момент не сплинув. З часу укладення Договору по день подання позову ПрАТ «АПК-Інвест» сумлінно виконуються усі обов`язки згідно з Договором, у тому числі і зі сплати орендної плати ОСОБА_1 . В подальшому позивачу стало відомо про факт виділення в натурі відповідачем земельної ділянки площею 3,8978 га, якій було присвоєно кадастровий номер 1422481500:12:000:0103 та яка на сьогоднішній день фактично використовується позивачем на підставі укладеного договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року. Вищенаведені обставини були встановлені рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2019 року по справі № 233/5193/18. Під час розгляду справи № 233/5193/18 позивачу стало відомо про зміну власника земельної ділянки кадастровий номер 1422481500:12:000:0103, площею 3,8978 га. Так, 23 листопада 2018 року новим власником земельної ділянки кадастровий номер 1422481500:12:000:0103, площею 3,8978 га стала ОСОБА_2 . Відповідно до частини 1 статті 148-1 ЗК України, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користування іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинним договором оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. Відповідно до частини 4 статті 32 Закону України «Про оренду землі» перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у т. ч в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. Акцентує увагу, що питання правомірності переходу права власності на спірну земельну ділянку від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 позивачем не ставиться та не оспорюється в межах цієї цивільної справи. Проте, відповідач ОСОБА_1 порушила норми, закріплені чинним законодавством та безпосередньо договором оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року щодо виконання останньою обов`язку повідомити та в подальшому переукласти договорі з ПрАТ «АПК-Інвест» після виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), чим було грубо порушені права позивача як орендаря. Пунктом 3.1. Договору оренду, передбачено обов`язок Орендодавця повідомити Орендаря про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) протягом п`яти робочих днів з дати такого виділення. Відповідно до частини 5 статті 31 ЗУ «Про оренду землі», особа, яка набула права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї, зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статті 148-1 ЗК України. ОСОБА_1 не повідомила ПрАТ «АПК-Інвест» про отримання нею правовстановлюючого документа, що підтверджує її право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:12:000:0103, чим порушила вимоги договору та діючих нормативних актів та безпосередньо права позивача, як орендаря та фактичного користувача земельної частки (паю), яка була виділена відповідачем у земельну ділянку. Земельна частка (пай) передавалася позивачу в оренду на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай), шляхом укладення договору оренди земельної частки (паю), як передбачено Указом Президента України «Про гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селен пенсіонерів, які мають право на земельну частку (пай), від 15 грудня 1998 № 1353/98 Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки» від 03 грудня 1999 року № 1529/99 та формою Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 №5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за № 101/4322 (далі - форма Типового договору). На момент укладення договору оренди земельної частки (паю) між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 , так само, як і на теперішній час, діють норми перехідних положень Закону України «Про оренду землі», якими встановлено імперативну норму щодо наслідків виділу в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю), яким укладено договорі оренди землі, а саме: такий договір переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Аналогічні вимоги встановлені укладеним договором оренди земельної частки (паю) між позивачем та відповідачем. Отже, під час укладення договору оренди земельної частки (паю) ОСОБА_1 вчинила волевиявлення щодо укладення договору оренди земельної частки (паю) строком на 20 років та правових наслідків подальшої реалізації ним права на виділ земельної ділянки переукладення договору оренди землі із орендарем, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю). Виконуючи належним чином зобов`язання за договором оренди земельної частки (паю) (своєчасна сплата орендної плати, обробка земельної ділянки, дотримання цільового призначення землі, тощо), орендар набув право «правомірного очікування» щодо переукладення договору, і відмова в цьому порушує його права не тільки безпосередньо на користування земельною ділянкою протягом встановленого договором двадцятирічного строку, а й на завершення поточних робіт, які розпочато на земельній ділянці, на отримання запланованого прибутку. Згідно п. 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженою наказом Держкомзему України від 17 січня 2000 № 5, «у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства». Законом України «Про оренду землі» визначено вичерпний перелік підстав для припинення договору оренди, серед яких відсутня така підстава для розірвання (припинення) договору як виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю). Згідно висновку Верховного Суду у постанові від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14 факт оформлення державного акта на право власності на землю дію раніше укладених власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє, а такі договори підлягають переукладенню. Посилаючись на те, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором, що умовами договору оренди земельної частки (паю) та чинним законодавством не передбачено такої підстави розірвання договору як виділ земельної ділянки в натурі (на місцевості), що абзацом 6 пункту 2.3 укладеного між сторонами договору оренди земельної частки (паю) встановлено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін; що договір оренди землі переукладається сторонами за цим Договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку, що ОСОБА_1 протиправно вчинила односторонню відмову від взятого на себе зобов`язання з переукладення договору оренди, чим порушила права та законні інтереси позивача, як належного орендаря та користувача земельної ділянки. Просило суд визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, укладений між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 на договір оренди землі (кадастровий номер земельної ділянки 1422481500:12:000:0103, площею 3,8978га) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку, кадастровий номер 1422481500:12:000:0103, площею 3,8978 га (04 травня 2018 року), в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно у запропонованій редакції, додатком до якого є акт приймання-передачі земельної ділянки від 04 травня 2018 року. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Заочним рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 грудня 2019 року позовні вимоги ПрАТ «АПК-Інвест» до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 про переукладення договору задоволено. Визнано переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 на договір оренди землі (кадастровий номер земельною ділянки 1422481500:12:000:0103, площею 3,8978 га) на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, кадастровий номер 1422481500:12:000:0103, площею 3,8978 га в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - з 04 травня 2018 року, у запропонованій редакції. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АПК-Інвест» судовий збір у розмірі 1921 грн. 00 коп. Судове рішення мотивоване тим, що частиною 2 статті 95 ЗК України, статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону та відповідно позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14, договір оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року між позивачем та відповідачем укладено строком на 20 років, а тому вказаний договір оренди автоматично не припинив своєї дії у зв`язку з реєстрацією ОСОБА_1 04 травня 2018 року права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:12:000:0103. Фактично ОСОБА_1 вчинила односторонню відмову від взятого на себе зобов`язання з переукладення договору оренди землі, чим порушила права та законні інтереси позивача, як належного орендаря та користувача земельної ділянки. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до Апеляційного суду ОСОБА_1 до якої приєдналася третя особа ОСОБА_2 посилаються на неповне з`ясування та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у судовому рішенні, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять скасувати рішення та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позовних вимог. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції в порушення вимог частини першої статті 281 ЦПК України здійснив заочний розгляд справи без постановлення ухвали про заочний розгляд справи з виходом у нарадчої кімнату. Ухвала про проведення заочного розгляду справи судом була винесена без виходу до нарадчої кімнати із занесенням її до протоколу судового засідання. Спірна земельна ділянка відповідно до пунктів 4, 5, 7, 9 частини другої статті 791 ЗК України була сформована з моменту присвоєння їй кадастрового номера, її межі були винесені в натуру (на місцевість) та вона стала об`єктом цивільних прав 04 травня 2018 року, тобто через 4 роки після укладання Договору оренди земельної частки (паю) та Акту приймання - передачі паю, а тому така земельна ділянка ніколи не передавалась та не могла передаватись відповідачем у користування позивачу. На підставі Договору оренди паю та Акту приймання-передачі паю відповідачем позивачу 20 лютого 2014 року передавався саме пай площею 4,65 умовних кадастрових гектарів. При цьому з Договору оренди паю та Акту приймання-передачі паю не вбачається яким саме є розмір земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом терміном на 20 років, в межах якої розміщений пай, що є предметом Договору оренди паю та Акту приймання - передачі паю, яким є номер лоту такої земельної ділянки та паю, та їх місця розташування, якою є вартість паю. Також відсутнє посилання на кадастровий план, кадастрові та інші характеристики, що не відповідає вимогам пункту 1 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 за № 101/4322, та не дає можливості встановити фактичне місце розташування такого паю. Відповідно до пункту 17 розділу X «Перехідні положення» ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі ( на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Таким чином, після виділення відповідачу земельної ділянки у натурі (на місцевості),площею 3,8978 га, присвоєння їй кадастрового номера 1422481500:12:000:0103 та реєстрації 04 травня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно свого права власності на таку земельну ділянку, земельна ділянка стала об`єктом права, що змінило предмет зобов`язання за раніше укладеним між позивачем та відповідачем Договором оренди паю, внаслідок чого змінились і його суттєві умови. Договір оренди паю та Договір оренди земельної ділянки є самостійними договорами з різним предметом і сторонами, оскільки за Договором оренди паю предметом договору є пай, а сторонами - власник сертифіката на цей пай та його орендар, а за Договором оренди земельної ділянки предметом договору є конкретна земельна ділянка, а сторонами - власник земельної ділянки та орендар земельної ділянки. Зазначене узгоджується з правовими висновками, які викладені Верховним Судом у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 61-11820св19 та від 30 жовтня 2019 року у справі № 61-11971св19, а також у постанові Верховного Суду України від 27 березня 2007 року у справі № 6-7167св06. Оскільки відповідно до вимог чинного законодавства виділення земельної ділянки в натурі є умовою припинення Договору оренди паю, то з моменту виділення належної відповідачеві земельної ділянки у натурі (на місцевості) та реєстрації відповідачем 04 травня 2018 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно свого права власності на таку земельну ділянку, сертифікат, на підставі якого укладено Договір оренди паю, втратив чинність, а укладений між сторонами Договір оренди паю є припиненим, що узгоджується і з п. 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 за № 101/4322, за яким зобов`язання сторін за укладеним договором оренди земельної частки (паю) припиняються відповідно до чинного законодавства та належна відповідачеві на праві власності земельна ділянка підлягає поверненню. У пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що при розгляді спорів про переукладення договорів оренди землі суди повинні враховувати, що згідно з пунктом 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000 № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23.02.2000 за № 101/4322, після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. З часу отримання особою державного акту на право приватної власності на землю вона набуває статусу власника земельної ділянки, у зв`язку з чим змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) припиняється. Враховуючи вимоги ст.ст. 203, 215 ЦК України про недійсність правочину, переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки і одержання власником земельної частки (паю) державного акту на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення на те сторін. Отже, з часу реєстрації свого права власності на земельну ділянку (з 04 травня 2018 року) відповідач набув статус власника земельної ділянки, внаслідок чого змінився предмет оренди та статус сторін Договору оренди паю, тому такий Договір оренди паю слід вважати припиненим. А тому, згідно пункту 2.3 Договору оренди Паю щодо його переукладання Договору Оренди Паю у разі виділення земельної її ділянки в натурі, на який посилається суд першої інстанції, не може бути розцінений як примус для відповідача, як власника земельної ділянки і передбачає лише право, а не обов`язок на переукладення такого договору оренди, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, зроблені у постанові від 30 жовтня 2019 року в справі №233/4198/18, провадження № 61-11971св19, з посиланням Верховного Суду на правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 27 березня 2007 року в справі 6-7167сво06. Висновки суду першої інстанції про те,що договір оренди Паю від 20 лютого 2014 року, укладений між позивачем та відповідачем строком на 20 років, автоматично не припинив своєї дії у зв`язку з реєстрацією 04 травня 2018 року права на власності на земельну ділянку, та припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладання відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав передбачених ст. 31 ЗУ «Про оренду землі» є не обґрунтованим та хибним, оскільки правовий висновок Верховного Суду в постанові від 19 березня 2018 року у справі №924/468/14, на який посилався суд першої інстанції, зводиться до того, що сама по собі обставина підписання між відповідачем та власниками державних актів на право власності на землю договорів оренди конкретних земельних ділянок, за відсутності державної реєстрації таких правочинів, не припиняє правовідносин за раніше укладеними такими орендодавцями договорами оренди земельних часток (паїв), що узгоджується з частиною 2 перехідних положень Закону України «Про оренду землі», та що вказує на помилкове тлумачення правових норм. Зазначає, що з часу реєстрації свого права власності на земельну ділянку з 04 травня 2018 року, відповідач набув статус власника земельної ділянки, внаслідок чого змінився предмет оренди та статус сторін Договору оренди паю, тому такий договір оренди паю слід вважати припиненим, що узгоджується з правовими висновками Постанови Верховного Суду від 14 серпня 2019 року в справі №61-11820св19, Постанови Верховного суду від 30 жовтня 2019 року в справі №61-11971св19, Постанови Верховного Суду від 11 листопада 2019 року в справі № 61-8657СВ19, а також Постанови Верховного Суду України від 27 березня 2007 року в справі № 6-7167сво06, на яку посилається Верховний Суд у своїх правових висновках, зробленим ним під час розгляду вищезазначених справ. Висновки суду першої інстанції про порушення відповідачем п.3.1 Договору оренди паю та вимог земельного законодавства після набуття ним права власності на земельну ділянку шляхом не повідомлення позивача про набуття такого права та про порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача, як належного орендаря та користувача земельної ділянки , внаслідок односторонньої відмови від взятого на себе зобов`язання з переукладення договору оренди землі, є необґрунтованим, оскільки таке неповідомлення відповідачем позивача про набуття права власності на земельну ділянку не впливає на зміну юридичного статусу земельної ділянки та його наслідки узгоджуються з правовими висновками Постанови Верховного Суду від 14 серпня 2019 року в справі 61-11820св19, Постанови Верховного Суду від 11 листопада 2019 року в справі № 61-8657СВ19, а також Постанови Верховного Суду України від 27 березня 2007 року в справі № 6-7167сво06. З заочного рішення суду вбачається, що з 23 листопада 2018 року власником земельної ділянки є третя особа ОСОБА_2 , а тому будь-які права на земельну ділянку у відповідача з 23 листопада 2018 року припинились. Відповідач, який не є власником земельної ділянки, не може бути належним відповідачем за цим позовом, а тому рішення суду, яким договір оренди земельної ділянки переукладений на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди паю, починаючи с дати державної реєстрації права власності відповідачем на земельну ділянку з 04 травня 2018 року є безпідставними та такими що порушують права третьої особи на земельну ділянку. Зазначає, що наявність волевиявлення відповідача, як учасника правочину, а також ОСОБА_2 , як власника земельної ділянки з 23 листопада 2018 року на укладення нового договору оренди земельної ділянки шляхом переукладення договору оренди паю, вільність такого волевиявлення і відповідність їх внутрішній волі, є необхідною умовою дійсності правочину. Вважає, що заявлена позивачем вимога не відповідає належним способам захисту його цивільних прав та інтересів у розумінні частини 2 статті 16 ЦК України, частини 3 статті 152 ЗК та статті 27 ЗУ «Про оренду землі», що є підставою для відмови у задоволенні такого позиву. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 14 квітня 2020 року прийнята заява третьої особи ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 на заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 грудня 2019 року. В заяві про приєднання до апеляційної скарги третя особа ОСОБА_2 зазначила, що повністю підтримує апеляційну скаргу відповідача із зазначених в ній підстав, просить скасувати заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 грудня 2019 року та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ». Звертає увагу на пункт 4 апеляційної скарги, в якому відповідачем викладені обставини та висновки що стосуються третьої особи, яка з 23 листопада 2018 року є новим власником земельної ділянки з кадастровим номером 1422481500:12:000:0103, площею 3,8978 га. Відповідач, який був власником земельної ділянки з 04 травня 2018 року до 23 листопада 2018 року будь-яких прав на земельну ділянку з 23 листопада 2018 року, не має, тому не може бути належним відповідачем за цим позовом. Оскаржуване заочне рішення порушує право приватної власності третьої особи на земельну ділянку, оскільки цим рішенням в порушення статей 14, 41 Конституції України, статей 12, 14, 319, 321 ЦК України, статті 153 ЗК України за ПрАТ «АПК- ІНВЕСТ» визнано право оренди на земельну ділянку без згоди на це власника земельної ділянки - третьої особи. Суд першої інстанції вирішив питання про права, свободи, інтереси та обов`язки третьої особи, що призвело до порушення її прав та законних інтересів. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ 30 березня 2020 року від представника позивача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. В обґрунтування відзиву зазначає, що відповідно до частин 4, 5 статті 259 ЦПК України, процесуальним законодавством не передбачено обов`язок суду виносити ухвалу про заочний розгляд справи з виходом до нарадчої кімнати. Посилання апелянта на статті 223 ЦПК України, як на «порушення» судом першої інстанції порядку закінчення підготовчого провадження, є необґрунтованими, оскільки дані норми стосуються безпосередньо розгляду справи по суті, тобто після закриття підготовчого провадження. В апеляційній скарзі єдиною підставою для припинення договору оренди земельної частки (паю) зазначено Типовий договір земельної частки (паю). Разом з цим, Типовий договір не є актом вищої юридичної сили, що регулює правовідносини з оренди землі, а тому його застосування є безпідставним. На момент укладення сторонами договору оренди земельної частки (паю) та станом на сьогодень діють норми частини другої Перехідних положень Закону України «Про оренду землі», якими встановлено імперативну норму щодо наслідків виділу в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю), а саме: такий договір переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Аналогічні умови встановлені пунктом 2.3. укладеного договору оренди земельної частки (паю) між ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» та відповідачем. Припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце тільки після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або з підстав, встановлених ст. 31 Закону України «Про оренду землі» та за згодою сторін. Чинне законодавство не передбачає автоматичного припинення договору оренди земельної частки (паю), зокрема після виділення земельної ділянки в натурі на місцевості та/чи відсутності бажання власника на переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки на місцевості (в натурі). Закон України «Про оренду землі» визначає вичерпний перелік підстав для припинення договору оренди, серед яких відсутня підстава для розірвання (припинення) договору після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки власником земельної частки (паю). Натомість жодної із норм матеріального права, які би спростували зазначене, скаржник не наводить, що все свідчить про безпідставність апеляційної скарги. Твердження скаржника, що абзац 2 перехідних положень Закону України «Про оренду землі передбачає лише право, а не обов`язок є необґрунтованим, оскільки відповідно до вищезазначеного абзацу перехідних положень, після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. З наведеної норми не вбачається, що переукладання договору оренди є правом, а не обов`язком, що було встановлено судом першої інстанції, на підставі системного аналізу норм чинного законодавства. Зазначає, що судом було встановлено що під час укладання договору оренди земельної частки (паю) ОСОБА_1 вчинила волевиявлення щодо укладення договору оренди земельної частки (паю) строком на 20 років та правових наслідків подальшої реалізації нею права на виділ земельної ділянки - переукладання договору оренди землі із орендарем, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю). Відсутність бажання на переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення земельної ділянки на місцевості (в натурі) свідчить про односторонню відмову ОСОБА_1 від виконання договірних зобов`язань, що в свою чергу є порушенням ним приписів статей 525, 526, 629 ЦК України, та доводить недобросовісний характер його дій по відношенню до ПрАТ «АПК- ІНВЕСТ». Доводи апеляційної скарги про порушення принципу свободи договору, недотримання принципу непорушності права приватної власності не ґрунтуються на законі. Укладений між позивачем та відповідачем договір оренди земельної частки (паю) є обов`язковим до виконання обома його сторонами. В силу статті 525 ЦК України, а також п. 2.3 договору оренди земельної частки (паю), одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Сам же по собі виділ земельної ділянки в натурі (на місцевості) не визначений ані умовами договору, ані чинним законодавством, як підстава для його автоматичного припинення Доводи апеляційної скарги про залучення до участі у справі неналежного відповідача є необґрунтованими. З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка була виділена в натурі ОСОБА_1 04 травня 2018 року, натомість перейшла у власність ОСОБА_2 лише 23 листопада 2018 року. Стаття 1481 Земельного кодексу України закріплює, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди щодо такої земельної ділянки. Згідно договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року обов`язок щодо його переукладення на договір оренди землі нерозривно пов`язаний з власником сертифіката, за яким особі надається право на земельну частку (пай). Враховуючи, що ОСОБА_2 стала власником земельної ділянки, безпосередньо після виділення її в натурі ОСОБА_1 ,, то права та обов`язки до неї, як нового власника, перейдуть після переукладення договору оренди земельної частки (паю) на договір оренди землі. Стосовно доводів апеляційної скарги відносно неналежного способу захисту порушеного права орендаря, зазначає, що відповідачем не враховано, що перелік способів захисту цивільних прав, визначений статтею 16 ЦК України не є вичерпним. Відповідно до статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права,свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Спеціальним законом, яким регулюються відноси, пов`язані з орендою землі,є Закон України «Про оренду землі», а тому обраний ПрАТ «АПК-ІНВЕСТ» спосіб захисту не суперечить жодному закону та відповідає критерію «ефективного способу захисту». Вважає доводи скаржника з приводу неналежного способу захисту цивільних прав, як підставу для відмови у задоволені позовних вимог не обґрунтованими та такими , що спростовуються положеннями діючого законодавства,зокрема статті 5 ЦПК України, статті 152 ЗК України, статті 27 ЗУ «Про оренду землі»,статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її залишити без задоволення. Відповідачка в судове засідання не з`явилась про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання судової повістки ( а.с. 134 т.2) Третя особа в судове засідання не з`явилась про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про отримання судової повістки ( а.с. 137 т.2) Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ 20 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «АПК-Інвест» було укладено Договір оренди земельної частки (паю) (далі Договір) відповідно до п.п.1.1, 2.2, 2.3 якого орендодавець ОСОБА_1 передає, а орендар приймає у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай), яка належить ОСОБА_1 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ДН №0091800, розміром 4,65 умовних кадастрових га, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, терміном на 20 років. (а.с.8-10 т.1.). Сторони узгодили розмір орендної плати 4823,53 грн. та її виплату два рази на рік червень грудень поточного року (п. 2.2 Договору). Відповідно до п.3.1. Договору, ОСОБА_1 зобов`язалася протягом п`яти робочих днів з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку письмово повідомити про це орендаря. Пунктом 2.3. Договору встановлено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), Договір оренди землі переукладається на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою Сторін. Договір оренди переукладається Сторонами за Договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення дії Договору оренди допускається у випадках, визначених цим Договором та чинним законодавством України. Згідно з позначкою у Договорі, його зареєстровано у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської с/р за №59 від 20 лютого 2014 року за підписом посадової особи ОСОБА_4 , скріплено печаткою Білокузьминівської с/р, що відповідає Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 року № 119. (а.с.8-10 т.1). 20 лютого 2014 року сторонами підписано Акт приймання передачі земельної частки (паю) відповідно до умов укладеного договору оренди від 20 лютого 2014 року (а.с.12 т.1). На підтвердження виконання своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати на користь ОСОБА_1 позивачем надано копії платіжних документів: від 21 грудня 2018 року (а.с.22), від 25 жовтня 2018 року (а.с.23), від 07 червня 2018 року (а.с.24), від 19 грудня 2017 року (а.с.25), від 19 червня 2017 року (а.с.26), від 29 вересня 2014 року (а.с.27), від 27 січня 2015 року (а.с.28), від 27 серпня 2015 року (а.с.29), від 20 січня 2016 року (а.с.30), від 24 жовтня 2017 року (а.с.31), від 26 квітня 2017 року (а.с.32), від 19 січня 2017 року (а.с.33), від 25 жовтня 2016 року (а.с.34), від 23 серпня 2016 року (а.с.35 т.1). Відповідно до розпорядження голови Костянтинівської райдержадміністрації від 18 квітня 2018 року за № 194, ОСОБА_1 надано у власність та виділено в натурі на місцевості земельну ділянку, що розташована на території Білокузьминівської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, кадастровий номер1422481500:12:000:0103, площею 3,8978 га, з них рілля 3,8979 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано Костянтинівською районною державною адміністрацією Донецької області 04 травня 2018 року за № 26024407. 23 листопада 2018 року право власності на спірну земельні ділянку сільськогосподарського призначення на підставі договору міни від 23 листопада 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В. М. було зареєстровано за третьою особою ОСОБА_2 . Ці обставини встановлені рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2019 року № 233/5193/18, яке набрало законної сили 23 липня 2019 року. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно з положеннями статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга ОСОБА_1 , до якої приєдналася третя особа ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що частиною 2 статті 95 ЗК України, статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону та відповідно позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 19 березня 2018 року у справі № 924/468/14, договір оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року між позивачем та відповідачем укладено строком на 20 років, а тому вказаний договір оренди автоматично не припинив своєї дії у зв`язку з реєстрацією ОСОБА_1 04 травня 2018 року права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:12:000:0103. Фактично ОСОБА_1 вчинила односторонню відмову від взятого на себе зобов`язання з переукладення договору оренди землі, чим порушила права та законні інтереси позивача, як належного орендаря та користувача земельної ділянки. Такий висновок суду першої інстанції є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства. Частиною 2 статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Згідно із частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відповідно до статті 13 вказаного закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Пунктом 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України визначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Разом з тим частинами 1, 2 розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» передбачено, що громадяни - власники сертифікатів на право на земельну частку (пай) до виділення їм у натурі (на місцевості) земельних ділянок мають право укладати договори оренди земель сільськогосподарського призначення, місце розташування яких визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування, відповідно до цих сертифікатів з дотриманням вимог цього Закону. Після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом. У пункті 56 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376 цс 18) Велика Палала Верховного Суду дійшла висновку про те, що формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Таким чином, зміна правового статусу частини земної поверхні, що використовується орендарем на підставі відповідного договору оренди паю, шляхом її визначення на місцевості як земельної ділянки, не свідчить про знищення предмета оренди як можливої підстави для вимоги про розірвання договору оренди. Згідно із частиною 2 статті 95 ЗК України, статті 27 Закону України «Про оренду землі» орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Хоча сторони прямо не домовилися про порядок переукладення договору оренди паю на договір оренди землі, колегія суддів вважає, що використане словосполучення «переукладення договору», яке вживається сторонами в договорі оренди паю та законодавцем у абзаці другому розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі», слід розуміти як укладення нового договору на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), з урахуванням відповідних змін, що вимагаються в частині предмету оренди відповідно до правового статусу виділеної на місцевості земельної ділянки, так і внесення змін до договору оренди земельної частки (паю) з метою його приведення в частині предмета оренди у відповідність з правовим статусом виділеної на місцевості земельної ділянки. Інші умови договору оренди, за виключенням необхідних змін в частині предмета оренди, можуть бути змінені виключно у випадках, передбачених самим договором або за домовленістю сторін. Частиною 2 статті 651 ЦК України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Відповідно до статті 652 ЦК України у разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не укладали б договір або уклали б його на інших умовах (ч. 1). Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний (ч. 2). У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору. Статтею 31 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у ст. 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов`язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному ст. 148-1 ЗК України. Так, виділення земельної ділянки в натурі та набуття права власності на неї жодною мірою не впливає на дійсність договору оренди земельної частки (паю) та не перешкоджає виконанню цього договору. Виділення земельної ділянки в натурі також не може бути обставиною, яка є підставою для розірвання договору відповідно до статей 651, 652 ЦК України, зокрема, «істотною зміною обставин». Виділення земельної ділянки в натурі не лише не обумовлена причинами, які заінтересована сторона (орендодавець) не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості і обачності (п. 2 ч. 2 ст. 652 ЦК України), а є прямим наслідком свідомих дій цієї сторони. Отже, припинення дії договорів оренди земельних паїв має місце лише після їх переукладення відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або в судовому порядку з визначених законом підстав. Отже, при вирішенні спірних правовідносин щодо переукладення договору оренди земельної частки (паю) слід враховувати, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника не має наслідком автоматичного припинення договору, крім випадків, коли це передбачено самим договором. Схожий висновок викладений Верховним Судом у складі Касаційного господарського суду в постановах від 22 травня 2019 року у справі № 924/468/14 та від 22 травня 2019 року у справі № 904/3558/18. З матеріалів справи вбачається, що 20 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «АПК-Інвест» було укладено Договір оренди земельної частки (паю) (далі Договір) відповідно до п.п.1.1, 2.2, 2.3 якого орендодавець ОСОБА_1 передає, а орендар приймає у володіння та користування (оренду) земельну частку (пай), яка належить ОСОБА_1 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія ДН №0091800, розміром 4,65 умовних кадастрових га, яка розміщена в межах земельної ділянки, виділеної в натурі єдиним масивом, терміном на 20 років. (а.с.8-10 т.1). Сторони узгодили розмір орендної плати 4823,53 грн. та її виплату два рази на рік червень грудень поточного року (п. 2.2 Договору). Пунктом 2.3. Договору встановлено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), Договір оренди землі переукладається на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою Сторін. Договір оренди переукладається Сторонами за Договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення дії Договору оренди допускається у випадках, визначених цим Договором та чинним законодавством України. Згідно з позначкою у Договорі, його зареєстровано у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Білокузьминівської с/р за №59 від 20 лютого 2014 року за підписом посадової особи ОСОБА_4 , скріплено печаткою Білокузьминівської с/р, що відповідає Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2000 року № 119. (а.с.8-10 т.1). 20 лютого 2014 року сторонами підписано Акт приймання передачі земельної частки (паю) відповідно до умов укладеного договору оренди від 20 лютого 2014 року (а.с.12 т.1). Відповідно до розпорядження голови Костянтинівської райдержадміністрації від 18 квітня 2018 року за № 194, ОСОБА_1 надано у власність та виділено в натурі на місцевості земельну ділянку, що розташована на території Білокузьминівської сільської ради Костянтинівського району Донецької області, кадастровий номер1422481500:12:000:0103, площею 3,8978 га, з них рілля 3,8979 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано Костянтинівською районною державною адміністрацією Донецької області 04 травня 2018 року за № 26024407. 23 листопада 2018 року право власності на спірну земельні ділянку сільськогосподарського призначення на підставі договору міни від 23 листопада 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Миросєді В. М. було зареєстровано за третьою особою ОСОБА_2 . Ці обставини встановлені рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2019 року № 233/5193/18, яке набрало законної сили 23 липня 2019 року. На підтвердження виконання своїх зобов`язань щодо сплати орендної плати на користь ОСОБА_1 позивачем надано копії платіжних документів (а.с.22-35 т.1). Як вбачається, з договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, пунктом 2.3. Договору встановлено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), Договір оренди землі переукладається на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою Сторін. Договір оренди переукладається Сторонами за Договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення дії Договору оренди допускається у випадках, визначених цим Договором та чинним законодавством України. Разом з тим у договорі оренди паю сторони не домовилися про застосування до їхніх правовідносин умов Типового договору. Таким чином, сторони в договорі оренди паю прямо виключили можливість автоматичного припинення зобов`язань за договором оренди паю та домовилися про його переукладення як договору оренди землі. Враховуючи вищевикладене та наведені норми законодавства, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний договір оренди автоматично не припинив своєї дії у зв`язку з реєстрацією 04 травня 2018 року ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку кадастровий номер 1422481500:12:000:0103. Отже, фактично ОСОБА_1 висловила намір про припинення договірних відносин в односторонньому порядку та про відмову від переукладання договору, що суперечить як умовам укладеного договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року, так і чинному законодавству, зокрема, Закону України «Про оренду землі». При вирішенні цієї справи суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про переукладання договору оренди земельної частки (паю) від 20 лютого 2014 року є такими, що ґрунтуються на законі, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі. Частиною 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Правовий висновок щодо застосування відповідних норм права у аналогічних правовідносинах викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (провадження № 14-65 цс 20), який згідно частини 4 статті 263 ЦПК України апеляційний суд враховує під час розгляду даної справи. Відповідно частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Відповідно до частини 2 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Процесуальні порушення, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі не призвели до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналася третя особа ОСОБА_2 залишити без задоволення. Заочне рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 06 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий О.О.Тимченко Судді: О.І. Корчиста О.А.Мірута Повне судове рішення складено 21 жовтня 2020 року Головуючий О.О.Тимченко