Постанова 4857 № 140/3708/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 140/3708/19 пров. № А/857/6980/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді - Носа С. П., суддів - Іщук Л. П., Онишкевича Т. В.; за участю секретаря судового засідання - Гром І. І.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Любешівського районного суду Волинської області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 140/3708/19 (головуючий суддя - Денисюк Р. С., м. Луцьк, повне судове рішення складено 12 травня 2020 року) за позовом ОСОБА_1 до Любешівського районного суду Волинської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Територіальне управління Державної судової адміністрації у Волинській області, Головне управління Пенсійного фонду у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: 17 грудня 2019 року Волинським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Любешівського районного суду Волинської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Територіальне управління Державної судової адміністрації у Волинській області, Головне управління Пенсійного фонду у Волинській області про визнання протиправними дій Любешівського районного суду Волинської області щодо незарахування до вислуги років та стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 календарний період роботи на посаді стажиста Любешівського районного суду Волинської області з 29 листопада 2000 року пo 12 вересня 2001 року, половину строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі (Українська юридична академія) з 01 вересня 1988 року пo 30 червня 1993 року та період проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан з 07 лютого 1986 року пo 11 листопада 1987 року у пільговому обчисленні - oдин місяць служби за три місяці з 03 жовтня 2016 року та про зобов`язання відповідача зарахувати зазначені періоди до вислуги років та стажу роботи на посаді судді. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Любешівського районного суду Волинської області щодо незарахування до вислуги років, що дає право на щомісячну доплату за вислугу років до посадового окладу ОСОБА_1 календарний період роботи на посаді стажиста Любешівського районного суду Волинської області з 29 листопада 2000 року по 12 вересня 2001 року, та період проходження військової служби в Демократичні Республіці Афганістан з 07 лютого 1986 року по 11 листопада 1987 року у пільговому обчисленні - один місяць за три місяці та дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, строк проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан з 07 лютого 1986 року по 11 листопада 1987 року на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці. Зобов`язано Любешівський районний суд Волинської області зарахувати ОСОБА_1 до стажу на посаді судді, що дає право на одержання щомісячної доплати за вислугу років до посадового окладу, календарний період роботи на посаді стажиста Любешівського районного суду Волинської області з 29 листопада 2000 року по 12 вересня 2001 року та період проходження військової служби в Демократичні Республіці Афганістан з 07 лютого 1986 року по 11 листопада 1987 року у пільговому обчисленні - один місяць за три місяці, а також дає право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання судді, строк проходження військової служби в Демократичній Республіці Афганістан з 07 лютого 1986 року по 11 листопада 1987 року на пільгових умовах - один місяць служби за три місяці. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 було оскаржено його в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду, висловлено прохання скасувати рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою позов задовольнити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню, оскільки судом не враховано, що згідно норм чинного законодавства позивачу до вислуги років підлягає зарахування і половина строку навчання за денною формою навчання у вищому навчальному закладі (Українська юридична академія) з 01 вересня 1988 року по 30 червня 1993 року. Також, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Любешівським районним судом Волинської області було оскаржено його в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду, висловлено прохання скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що при звільненні ОСОБА_1 у зв`язку з виходом у відставку, останньому було надано довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі даних, які містилися в особовій справі та трудовій книжці, тобто позивачу було враховано всі періоди роботи, які згідно чинного законодавства підлягали зарахуванню до вислуги років та стажу роботи на посаді судді. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, тому відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких мотивів. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 12.09.2001 року по 03.10.2016 року працював суддею Любешівського районного суду Волинської області. 03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 відраховано зі штату Любешівського районного суду Волинської області, при відрахуванні було проведено розрахунок стажу, що дає право на доплату за вислугу років, зокрема до стажу було зараховано календарний термін 02 роки 20 днів строкової служби в збройних силах з 22.10.1985 року по 11.11.1987 р.р., 11 місяців 08 днів роботи на посаді слідчого стажиста прокуратури Любешівського району Волинської області з 02.08.1993 по 10.07.1994 р.р. та 06 років 04 місяців 17 днів роботи на посаді слідчого прокуратури Любешівського району Волинської області з 11.07.1194 по 28.11.2000р.р. 17 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою до Волинського окружного адміністративного суду. Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції. Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Колегія суддів зауважує, що під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах. Крім цього, інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Також, поважними причинами пропуску строку звернення до суду, визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджується належними доказами. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ОСОБА_1 був відрахований зі штату Любешівського районного суду Волинської області 03 жовтня 2016 року, тоді ж отримав відомості про періоди стажу роботи, які йому були зараховані до вислуги років на посаді судді. Таким чином, звернувшись 17 грудня 2019 року з позовом до суду з вищенаведеними позовними вимогами, ОСОБА_1 пропустив шестимісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України. При цьому, з клопотанням про поновлення такого строку, позивач не звертався. Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Згідно з ч. 1 ст. 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до пункту 6 ч. 5 ст. 44 КАС України, учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини", суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права. Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07.07.1989 у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі "Меньшакова проти України" Європейський суд з прав людини (далі - ЄЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства"). Враховуючи вищенаведене, оскільки в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, встановлено пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду, який передбачений ч. 2 ст. 122 КАС України та підстави для поновлення такого строку позивачем не наведено, отже адміністративний позов у цій справі необхідно залишити без розгляду. Відповідно до частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив вищенаведені порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даної справи, внаслідок чого його рішення підлягає скасуванню з залишенням позовної заяви без розгляду. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.ст.310, 312, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Любешівського районного суду Волинської області - задовольнити частково. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі № 140/3708/19- скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов залишити без розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя С. П. Нос судді Л. П. Іщук Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 21 жовтня 2020 року.