Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 540/1294/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД __________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 жовтня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/1294/20 Головуючий в 1 інстанції: Бездрабко О.І. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Домусчі С.Д.. суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І., за участю секретаря судового засідання - Тутової Л.С. представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Фіхтмана Р.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) та постанов про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору, про арешт майна боржника, - В С Т А Н О В И В: Позивач, ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив: - визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 та від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51; - визнати протиправними та скасувати постанови державного виконавця Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Потапової Т.В. від 27.04.2020 р. про відкриття виконавчого провадження № 61914224, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 61914224, про стягнення виконавчого збору в розмірі 826,25 грн., про арешт майна боржника (все рухоме та нерухоме майно); від 29.04.2020 р. про звернення стягнення на доходи боржника в рамках виконавчого провадження № 61914224; від 04.10.2019 р. про відкриття виконавчого провадження № 60222809, про стягнення виконавчого збору в розмірі 1827,67 грн. у виконавчому провадженні № 60222809, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 60222809; від 15.10.2019 р. про накладення арешту на автомобіль Chevrolet, реєстраційний номер НОМЕР_1 , в рамках виконавчого провадження № 60222809. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у травні 2020 року він дізнався про існування виконавчих проваджень з примусового виконанню вимог про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 та від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51, в межах яких державним виконавцем винесено оскаржувані постанови, які вважав незаконними, внаслідок протиправності вимог про сплату боргу (недоїмки). Зазначав апелянт і про те, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) є протиправними, оскільки позивач не здійснював підприємницьку діяльність, доходу від такої діяльності не мав, та в період 2017-2019 роки працював як найманий працівник на ПП «Корнет-Стиль», ТОВ «Рейдовий термінал «Конкорд», в яких роботодавці сплачували єдиний соціальний внесок. Вказані обставини, на думку позивача, виключать його обов`язок зі сплати єдиного внеску як фізичною особою-підприємцем в період, коли він був найманим працівником, що узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 04.12.2019 р. у справі № 440/2149/19, від 02.04.2020 р. у справі № 620/2449/19. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження, частково задоволена позовна заява ОСОБА_1 Визнані протиправними та скасовані вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51 та від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду з вимогами про скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) Також, на думку апелянта, суд першої інстанції помилково не врахував того факту, що позивач не перебував у трудових відносинах з 01.01.2017 року по 14.09.2017 року, з 09.11.2018 року по 24.01.2019 року, з 11.06.2019 року по 14.07.2019 року, а за вказані періоди єдиний внесок за позивача роботодавцем не сплачувався. Зазначив апелянт і про те, що відсутність в Єдиному державному реєстрі відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 , який набув такого статусу до початку функціонування реєстру, не свідчить про припинення здійснення підприємницької діяльності, оскільки таке припинення здійснюється виключно за процедурою, встановленою Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 року № 755-IV. У відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 , послався на правомірність оскаржуваного рішення та доводи, що узгоджуються із висновками суду першої інстанції, та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Корабельний районний відділ державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Суд встановив, що ОСОБА_1 14.10.1999 р. зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності. 22.02.2019 р. Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12085-51 на загальну суму заборгованості зі сплати єдиного внеску 18276,72 грн. Зазначена вимога була направлено до виконавчої служби та 04.10.2019 р. старшим державним виконавцем Корабельного районного відділу державної виконавчої служби міста Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області Потаповою Т.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №69222809. Також державним виконавцем 04.10.2019 р. винесена постанова про стягнення виконавчого збору у розмірі 1827,67 грн., а 15.10.2019 р. - постанова про арешт майна боржника, згідно якої накладений арешт на транспортний засіб CHEVROLET, реєстраційний номер НОМЕР_2 . 05.11.2019 р. Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12085-51 на загальну суму заборгованості зі сплати єдиного внеску 8262,54 грн. Ця вимога також була направлена до виконавчої служби та 27.04.2020 р. старшим державним виконавцем Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Потаповою Т.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №61914224. В межах виконавчого провадження ВП №61914224, 27.04.2020 р. державний виконавець прийняв постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 8262,54 грн.; 27.04.2020 р. - постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 186,10 грн.; 27.04.2020 р. - постанову про арешт майна боржника, згідно якої накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно; 29.04.2020 р. - постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Задовольняючи частково позовні вимоги, та скасовуючи вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки), суд першої інстанції виходив з того, що у спірний період позивач не мав статусу фізичної особи-підприємця, а отже не визнавався платником єдиного внеску в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов такого висновку. Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. № 2464-VI (надалі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою-підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Підпункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Приписами п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно із ст.2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Пунктами 3 і 10 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок. Згідно з абз. 3 п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Відповідно до абз.1 п.1 та п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. - для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано. Наведені норми свідчать про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. З аналізу наведеного, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо невірності тлумачення норм Закону № 2464-VI, контролюючим органом, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, оскільки це спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_1 , з 15.09.2017 р. по 08.11.2018 р., з 25.01.2019 р. по 10.06.2019 р., з 15.07.2019 р. по 24.12.2019 р. працював водієм в ПП «Корнет-Стиль», з 26.12.2019 р. по 28.03.2020 р. працював другим механіком судна в ТОВ «Рейдовий термінал «Конкорд», що підтверджується копією трудової книжки. Тобто, у період з вересня 2017 року по 2019 рік (за який винесено оскаржувані вимогу) позивач був найманим працівником та у цей період саме роботодавці ПП «Корнет Стиль» та ТОВ «Рейдовий термінал «Конкорд» сплачували за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується випискою з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7. Доказів отримання ОСОБА_1 у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності апелянт не надані, а ні до суду першої інстанції, а ні до суду апеляційної інстанції. Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога (2017-2019 роки), нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї. Щодо посилань апелянта на той факт, що ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах з 01.01.2017 року по 14.09.2017 року, з 09.11.2018 року по 24.01.2019 року, з 11.06.2019 року по 14.07.2019 року, а за вказані періоди єдиний внесок за позивача роботодавцем не сплачувався, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про підприємництво» від 07.02.1991 року №698-XII, чинного до 01.01.2004 року та на час реєстрації позивача суб`єктом підприємницької діяльності (надалі Закон № 698-XII), підприємництво - це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Суб`єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути, зокрема, громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності (абз.2 ст.2 Закону № 698-XII). Згідно з ч.1 ст.8 Закону № 698-XII державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації (далі - органи державної реєстрації) за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб`єкта, якщо інше не передбачено законом. Відомості про зареєстровані суб`єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності. Частинами 3, 8 статті 8 Закону № 698-XII було передбачено, що громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичної особи-платника податків та інших обов`язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Державна реєстрація суб`єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п`яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов`язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи-платника податків та інших обов`язкових платежів. У п`ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності до органів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності і Пенсійного фонду України. Відповідно до ч.18 ст.8 Закону № 698-XII скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду в разі: визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів; здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству України; несвоєчасного повідомлення суб`єктом підприємницької діяльності про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження; визнання суб`єкта підприємницької діяльності банкрутом (у випадках, передбачених законодавством); неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності згідно з законодавством. Згідно ч.20 ст.8 Закону № 698-XII орган державної реєстрації в десятиденний термін повідомляє відповідні державні податкові органи та органи державної статистики, органи Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Пенсійного фонду України про скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності. Водночас в силу вимог ст.11 Закону № 698-XII діяльність підприємця припиняється: з власної ініціативи підприємця; на підставі рішення суду у випадках, передбачених законодавством України; у разі закінчення строку дії ліцензії або її анулювання; на інших підставах, передбачених законодавчими актами України. Отже, змістовний аналіз вказаних положень Закону України "Про підприємництво" вказує на те, що громадяни, які виявили бажання здійснювати підприємницьку діяльність та пройшли процедуру державної реєстрації набували статусу суб`єктів підприємницької діяльності (підприємців) з отриманням відповідного свідоцтва про державну реєстрацію. Водночас закон передбачав можливість скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності, зокрема за особистою заявою громадянина, а також припинення підприємцем своєї діяльності з власної ініціативи. У першому випадку про факт скасування державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності обов`язково повідомлялись відповідні органи державної податкової служби. Як встановлено в ході розгляду справи ОСОБА_1 був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності 14.10.1999 р. та, як зазначає позивач, підприємницьку діяльність не здійснював, податкову звітність про отримання доходів не подавав. 01.07.2004 р. набрав чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 р. № 755-VI (далі - Закон № 755-VI) відповідно до преамбули якого, цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців. Відповідно до ст.3 Закону № 755-VI (тут і надалі - в редакції станом на 01.07.2004 р.) дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців. Статтею 4 Закону № 755-VI визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, здійснюється шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Відповідно до ст.5 Закону № 755-VI державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця. Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру (ст.16 Закону № 755-VI). Згідно ч.1 ст.17 Закону № 755-VI відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток. Частина 1 статті 42 Закону № 755-VI передбачає, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі - заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Відповідно до ст.43 Закону № 755-VI за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Водночас в силу приписів ч.5 ст.43 Закону № 755-VI державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації фізичної особи-підприємця зобов`язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування повідомлення про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру та відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця для взяття фізичної особи-підприємця на облік. Крім того, пунктом 2 розділу VIII "Прикінцевих положень" Закону № 755-VI було визначено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. Отже, поняття "фізична особа-підприємець" введене у законодавство України з набранням чинності Цивільним кодексом України (Закон № 435-IV від 16.01.2003 р.), тобто з 01.01.2004 р. Водночас ч.2 ст.50 цього Кодексу визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Таким законом власне і став Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 р. № 755-VI . Таким чином, обов`язковою умовою для здійснення підприємницької діяльності фізичними особами, зареєстрованими до 01.01.2004 р. як суб`єкти підприємницької діяльності, було проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Отже, суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції зазначає, що Законом №755-VI не було встановлено обов`язку суб`єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов`язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків не проходження такої реєстрації. А таким чином, після набрання 01.07.2004 р. чинності Законом № 755-VI позивач автоматично не набув статусу фізичної особи-підприємця в розумінні положень цього закону, оскільки не вчинив передбачених ним дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 27.06.2019 року у справі №405/7/17, апеляційний суд не приймає, оскільки вона постановлена за інших фактичних обставин та в порядку розгляду справи в якій виник приватноправовий спір. Відхиляє апеляційний суд і доводи щодо строку звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження вимог про сплату боргу (недоїмки), При цьому апеляційний суд зазначає, що відповідно до ухвали Херсонського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 року суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що про порушення своїх прав, свобод чи інтересів позивач дізнався після ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень, а відтак і строк на звернення до суду з позовною заявою має обраховуватись з 18.05.2020 р. Також суд першої інстанції зазначив про відсутність будь-яких доказів, які б спростовували висновки про подання позивачем позовної заяви у встановлені законом строки. Апеляційний суд зазначає, що з матеріалами виконавчих проваджень позивач ознайомився 18.05.2020 року, а позов був поданий до суду першої інстанції 20.05.2020 року. Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 22.02.2019 р. № Ф-12085-51 містить відмітку податкового органу про набрання чинності 23.09.2019 року (а.с. 90), а вимога про сплату боргу (недоїмки) від 05.11.2019 р. № Ф-12085-51 містить відмітку про набрання чинності 27.01.2020 року (а.с. 91), в той час як надані податковим органом ксерокопії листів з відміткою пошти про причини невручення (відсутність адресата, за закінченням строку зберігання) (а.с. 119, 121, 137, 139) є лише підтвердженням настання обставин за яких вимога вважається узгодженою та може бути надіслана до органів державної виконавчої служби на примусове виконання, але не свідчать про фактичне отримання позивачем цих вимог та пропуск ним строку на їх оскарження. Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу. Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 2-12, 72-80, 242, 257, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі - залишити без задоволення. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 17 червня 2020 року у справі № 540/1294/20 - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 21.10.2020 року. Головуючий суддя Домусчі С.Д. Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.