Постанова 4850 № 360/1953/20

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2020 року справа №360/1953/20 приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Гайдара А.В., Геращенка І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року (у повному обсязі складено 21 липня 2020 року у м. Сєвєродонецьк) у справі № 360/1953/20 (головуючий І інстанції суддя Тихонов І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач 14.05.2020 року звернувся до суду з позовом (який було уточнено) до відповідача, в якому просив: - визнати бездіяльність відповідача з невиконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2019 року у справі № 360/4274/19 та невиконання виконавчого листа у адміністративній справі № 360/4274/19 від 18 березня 2020 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області витрат зі сплати судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок протиправною; - зобов`язати відповідача поновити виконання та виконати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2019 року у справі № 360/4274/19 та виконавчий лист у адміністративній справі №360/4274/19 від 18 березня 2020 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області витрат зі сплати судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі № 360/1953/20 у задоволенні позову відмовлено (а.с. 74-77). Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що з норм Бюджетного кодексу України та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників № 845 вбачається, що стягнення судових витрат з боржника за судовим рішенням здійснюється відповідними органами Казначейства шляхом безспірного списання коштів з рахунків боржника. Заборони здійснення безспірного списання коштів боржників державних органів або бюджетних установ абз. 9 ст. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» не містить. Іншими нормами матеріального права не встановлюється. Тобто, суд першої інстанції зробив свої висновки на припущеннях, допустивши неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне. Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 01 листопада 2019 року у адміністративній справі № 360/4274/19 стягнув на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області витрати зі сплати судового збору в сумі 768 грн. 40 коп. в порядку розподілу судових витрат за результатами вирішення адміністративної справи (а.с. 32-36). 18 березня 2020 року Луганським окружним адміністративним судом видано ОСОБА_1 виконавчий лист № 360/4274/19 щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державної екологічної інспекції в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 768,40 грн (а.с. 31). 20 березня 2020 року ОСОБА_1 надіслав на адресу Головного управління Державної казначейської служби в Луганській області заяву про примусове виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2019 року в частині стягнення на користь позивача судового збору, до якої було додано вказаний виконавчий лист (а.с. 30). Листом Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області від 30.03.2020 року повідомлено, що виконавчий лист про стягнення коштів, відповідно до п. 6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників прийнято до виконання (а.с. 6). Листом Головного управління Державної казначейської служби України в Луганській області від 07.05.2020 року повідомлено, що відповідно до абз. 8 ст. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 року № 553-ІХ установлено, що тимчасово, з дня набрання чинності цим Законом до 01 січня 2021 року, не застосовуються такі норми Бюджетного кодексу України, зокрема частина перша статті 25 Бюджетного кодексу України, щодо здійснення безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Зазначено, що виконавчий лист про стягнення коштів приймається до виконання, але безспірне списання коштів зупиняється (а.с. 5). Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволені позовних вимог з огляду на наступне. Щодо законності дій відповідача з зупинення безспірного списання за виконавчим листом № 360/4274/19 від 01.11.2019 року суд зазначає наступне. Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. При цьому за чч. 2, 4 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання. За приписами частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. За унормуваням пункту 6 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі Порядок № 845), у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення), оригінал виконавчого документа, судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності), оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету). Пунктом 8 Порядку № 845 окреслено: органи Казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку: приймають їх до розгляду та реєструють відповідно до вимог організації діловодства. На заяві стягувача про виконання рішення про стягнення коштів (супровідному листі керівника відповідного органу державної виконавчої служби) зазначається дата надходження і вхідний номер, здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів, повідомляють стягувачеві (представникові стягувача) на його письмову вимогу про прийняття, реєстрацію та результати попереднього розгляду документів. В пункті 13 Положення № 845 передбачено, що зупинення безспірного списання коштів здійснюється у разі: зупинення судом виконання: виконавчого документа, рішення про стягнення коштів, звернення до суду із заявою про заміну особи (боржника, стягувача) правонаступником, наявності інших передбачених законом обставин. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з 18 квітня 2020 року набрав чинності Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", відповідно до абз. 9 пункту 2 статті 2 Прикінцевих положень якого установлено, що тимчасово, з дня набрання чинності цим Законом до 1 січня 2021 року, не застосовуються такі норми Бюджетного кодексу України, зокрема, частина перша статті 25 Бюджетного кодексу України щодо здійснення безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Тобто, з моменту набрання чинності вказаним законом законодавець тимчасово зупинив повноваження органів казначейської служби щодо здійснення безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Рішенням Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року положення абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року № 553-IX визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року № 553-IX втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 28.08.2020 року. Як вказано в Рішенні № 10-р/2020 від 28.08.2020 року: «5.1. У Конституції України визначено основні засади судочинства, зокрема й обов`язковість судового рішення; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (пункт 9 частини другої статті 129, частини перша, друга статті 129-1). Відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України неодноразово наголошував, що виконання судового рішення є невід`ємним складовим елементом права кожного на судовий захист; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом; держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, перше речення абзацу восьмого підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019). Досліджуючи практику Європейського суду з прав людини, Конституційний Суд України узагальнив, що визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право на суд було б ілюзорним, якби юридична система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019). Згідно зі статтею 13 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (перше речення частини другої); органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть ухвалювати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання (абзац другий частини сьомої). Європейський суд з прав людини в рішенні у справі „Осовська та інші проти України" від 28 червня 2018 року (заява № 2075/13 та інші) зазначив, що юридична визначеність передбачає дотримання принципу остаточності судових рішень (§ 26). Крім того, у пілотних рішеннях у справах „Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04) та „Бурмич та інші проти України" від 12 жовтня 2017 року (заява № 46852/13 та інші) цей суд вказав на системне невиконання остаточних судових рішень в Україні. Конституційний Суд України вважає, що принцип поділу влади (стаття 6 Конституції України) очевидно зазнає порушення, якщо законодавчий орган своїм актом тимчасово зупиняє виконання остаточних судових рішень. Отже, забезпечення виконання остаточного судового рішення є позитивним обов`язком держави, проте оспорюваним положенням Закону № 553 унеможливлене здійснення Державною казначейською службою України безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду до 1 січня 2021 року, що обмежує конституційне право особи на судовий захист. Таким чином, положення абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II „Прикінцеві положення" Закону № 553 суперечить статтям 1, 6, 8, частині другій статті 19, частинам першій, другій статті 55, пункту 9 частини другої статті 129, частинам першій, другій статті 129-1 Конституції України». Суд першої інстанції, вирішуючи спір, мав би зупинити провадження у справі до прийняття рішення Конституційним Судом України, оскільки на час прийняття судом першої інстанції оскарженого рішення спір про визнання неконституційними положень частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II «Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» вже розглядався на пленарному засіданні Великої Палати Конституційного Суду України. Отже, враховуючи те, що норми, на які послався відповідач, зупиняючи виконання безспірного списання коштів на підставі рішення суду, визнані неконституційними, то вимоги позивача підлягають задоволенню частково. Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. У постанові від 13.06.2017 у справі № 21-1393а17 Верховний Суд України роз`яснив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Так як відповідач прийняв до виконання виконавчий лист, але не вчинив дій на його виконання, не може розцінюватись як бездіяльність, оскільки на час надання відповіді у останнього були наявні причини для таких дій. Враховуючи викладене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції частково погоджується з доводами апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції допустив часткове порушення норм матеріального і процесуального права в частині відмови у задоволенні позовних вимог, а тому таке рішення підлягає задоволенню. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись статями 272, 308, 311, 315, п. 2, 4 ч. 1 ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 липня 2020 року у справі № 360/1953/20 скасувати. Прийняти нову постанову. Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України в Луганській області поновити виконання та виконати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 01.11.2019 року у справі № 360/4274/19 за виконавчим листом № 360/4274/19 від 18 березня 2020 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області витрат зі сплати судового збору в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок. В решті позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 21 жовтня 2020 року. Колегія суддів Г.М. Міронова А.В. Гайдар І.В. Геращенко