LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4808343/1283/15-ц

від 19.10.2020 ·

Справа № 343/1283/15-ц Провадження № 22-ц/4808/1000/20 Головуючий у 1 інстанції Андрусів І. М. Суддя-доповідач Томин ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: головуючої Томин О.О., суддів: Горейко М.Д., Пнівчук О.В., за участю секретаря Турів О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Долинського районного суду, постановлену суддею Андрусівим І.М. 4 червня 2020 року в м. Долина, у справі за заявою ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі №343/1283/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення боргу, в с т а н о в и в: ОСОБА_2 звернувся в суд із заявою про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі №343/1283/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення боргу. Заяву мотивовано тим, що в ході розгляду судом першої інстанції даної справи позивачем було подано заяву про забезпечення позову, яку задоволено ухвалою Долинського районного суду від 25 червня 2015 року. Зокрема, згідно даної ухвали було накладено арешт та оголошено заборону на відчуження будівлі цеху стружки, що знаходиться у власності ПП Фірми «ГЕЛІОС-ХХІ» за адресою: урочище Рудницька, с. Новоселиця Долинського району. Приватне підприємство «Фірма «ГЕЛІОС-ХХІ» утворене 07.02.2001 року, єдиним учасником його є він, ОСОБА_2 . Відповідно до ч. 3 ст. 96 ЦК України учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Так, ПП «Фірма «ГЕЛІОС-ХХІ» не є учасником правовідносин між сторонами по справі та не є стороною чи учасником самої справи, не залучалось до участі у ній. Рішення у справі набрало законної сили і не стосується жодних прав чи обов`язків ПП «Фірма «ГЕЛІОС-ХХІ». З наведених підстав просив заяву задовольнити. Ухвалою Долинського районного суду від 4 червня 2020 року заяву задоволено. Скасовано заходи забезпечення позову, накладені згідно з ухвалою Долинського районного суду від 25 червня 2015 року у вигляді арешту на будівлю цеху стружки за адресою: урочище Рудницька, с. Новоселиця Долинського району, що знаходиться у власності ПП «Фірма «Геліос ХХІ», засновником та керівником якого є ОСОБА_2 . Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає її незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд при розгляді заяви проігнорував клопотання, які були заявлені ОСОБА_1 та його адвокатом, зокрема висловлену недовіру суду через наявний між ними особистий конфлікт, який триває протягом декількох років. На думку, апелянта судочинство по справі здійснювалось не з норм закону, а з особистої неприязні відносно нього. Вважає, що факт незаконності ухвали підтверджується і тим, що наведене в ній обґрунтування повністю суперечить обґрунтуванню, наведеному судом в ухвалі про забезпечення позову та іншими обставинами справи. Просить скасувати ухвалу Долинського районного суду від 4 червня 2020 року. В судовому засіданні апеляційного суду відповідач та його представник проти задоволення апеляційної скарги заперечили. Апелянт та його представник в судове засідання не з`явилися. Апелянт надіслав на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване його перебуванням за межами України та неможливістю перетинання кордону у зв`язку з погіршенням епідемічної ситуації COVID-19, а також неможливістю його адвоката прибути в судове засідання у даний день. Разом з тим представник апелянта не надав суду доказів поважності його неявки в судове засідання. Крі того колегія суддів звертає увагу, що на виконання Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та відповідно до пункту 10 частини 1 статті 152, частини 5 статті 153 Закону України "Про судоустрій і статус судів" Державна судова адміністрація України наказом від 08.04.2020 №169 затвердила Порядок роботи з технічними засобами відеоконференцзв`язку під час судового засідання в адміністративному, цивільному та господарському процесах за участі сторін поза межами приміщення суду, із наступними змінами внесеними наказом ДСА України від 23 квітня 2020 року №196. Таким чином апелянт та його представник не були позбавлені права прийняти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Враховуючи викладене та строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що правових підстав для відкладення розгляду справи немає. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення боргу за договором позики. Згідно Статуту ПП «Фірма «Геліос ХХІ» від 07.02.2001 року та Довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України №581 від 23.02.2001 року керівником та власником ПП Фірма «Геліос ХХІ» є ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 19, 20-21). Відповідно до Договору купівлі-продажу від 20.03.2003 року та Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №2526513 від 10.01.2004 року ПП «Фірма «Геліос ХХІ» належить будівля цеху стружки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 22-23, 9). Ухвалою Долинського районного від 25 червня 2015 року задоволено заяву позивача про забезпечення позову та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту та оголошення заборони на відчуження будівлі цеху стружки, що знаходиться у власності ПП Фірма «Геліос ХХІ», засновником та керівником якого є ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 28). Відповідно до рішення Долинського районного суду від 17 березня 2016 року позов було задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10000,00 доларів США заборгованості за договором позики, що в гривневому еквіваленті становить 268446 грн., та 4393,19 грн. судових витрат (т. 1, а.с. 155-157). Згідно рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Долинського районного суду від 17 березня 2016 року в частині відмови в стягненні трьох відсотків річних та розподілу судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три відсотки річних в розмірі 296,00 доларів США, що еквівалентно 7347,10 грн., 5366,76 грн. судового збору та 2000,00 грн. витрат на правову допомогу (т. 1, а.с. 251-255). Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Долинського районного суду від 17 березня 2016 року та рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2, а.с. 28-30). Рішенням Долинського районного суду від 8 серпня 2017 року у задоволенні позову відмовлено (т. 2, а.с. 96-99). Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2017, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 4 березня 2020 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Долинського районного суду від 8 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10000,00 доларів США боргу за договором позики, що в гривневому еквіваленті становить 264922,11 грн., а також три відсотки річних в розмірі 580,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 15372,64 грн., а всього - 10580,27 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 280294,75 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пропорційно до задоволених позовних вимог компенсацію судових витрат, оплачених у вигляді судового збору, у розмірі 5886,20 грн. та компенсацію витрат на правову допомогу у розмірі 3894,80 грн. (т. 2, а.с. 142-145, 183-188). Скасовуючи заходи забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що змінились обставини, що зумовили їх застосування, оскільки, накладаючи арешт та оголошуючи заборону на відчуження будівлі цеху стружки ПП Фірма «Геліос ХХІ», одноосібним керівником якого є ОСОБА_3 , суд виходив з того, що спірні правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , пов`язані саме з діяльністю фірми «Геліос ХХІ». Проте рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22.11.2017 року, яке залишене без змін постановою Верховного Суду від 04.03.2020 року, встановлено, що робочі відносини, в результаті яких була написана боргова розписка, виникли саме між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як фізичними особами, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Згідно з частиною першою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Згідно з пунктами першим, другим частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб, забороною вчиняти певні дії. За змістом ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Згідно пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування. Відповідно до частини першої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. В силу частин сьомої, восьмої статті 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення. Відповідно до частини першої та третьої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями. Юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. Згідно п. 5.6 Статуту ПП «Фірма «Геліос ХХІ» від 07.02.2001 року підприємство є власником належного йому майна і здійснює відповідно до чинного законодавства України володіння, користування та розпорядження майном, яке знаходиться в його власності, відповідно до мети своєї статутної діяльності та призначення майна. А згідно п.п. 5.8, 5.10 Статуту підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями належним йому на праві власності майном, на яке, відповідно до чинного законодавства України, може бути накладено стягнення за вимогами кредиторів. Підприємство не відповідає за зобов`язаннями держави та за зобов`язаннями створених ним юридичних осіб. При цьому даних про те, що вказане підприємство може відповідати за зобов`язаннями своїх засновників Статут не містить. Виходячи з аналізу наведених норм права та матеріалів справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що згідно рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 листопада 2017 року, залишеного без змін постановою Верховного Суду від 4 березня 2020 року, спірні правовідносини виникли саме між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як фізичними особами, а не між ОСОБА_1 та ПП «Фірма «Геліос ХХІ», керівником якої є ОСОБА_2 , дійшов обґрунтованого висновку, що змінились фактичні обставини, що зумовили застосування заходів забезпечення позову саме за рахунок майна, належного ПП «Фірма «Геліос ХХІ». Наведене свідчить, що зобов`язання повернути отримані за договором позики грошові кошти відповідач взяв на себе як фізична особа, а підприємство, засновником якого він являється, в договірні зобов`язання із позикодавцем не вступало, за виконання його умов поручителем не виступало та не є стороною цього цивільно-правового спору. Крім того вжиті заходи забезпечення позову унеможливлюють використання підприємством, яке не є учасником спору між позивачем та відповідачем, у повному обсязі свого майна, що створює перешкоди у здійсненні ним господарської діяльності і отримання прибутку, та фактично призводить до втручання у його підприємницьку діяльність. Вказане узгоджується також з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №201/5514/18 (провадження №61-45098св18), від 28.02.2018 року у справі №195/472/16-ц (провадження №61-5278св18), від 06.11.2019 року у справі №607/3095/16-ц (провадження №61-1755св18). Що стосується посилання апелянта на те, що суд першої інстанції проігнорував висловлену ним на початку процесу недовіру суду, то слід зазначити, що порядок вирішення заявленого відводу регламентований ст. 40 ЦПК України. Зокрема, згідно ч. 3 даної статі якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів наявності вмотивованої заяви позивача про відвід судді. Таким чином оскаржувана ухвала суду постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. З огляду на викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Долинського районного суду від 4 червня 2020 року без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Долинського районного суду від 4 червня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуюча: О.О. Томин Судді: М.Д. Горейко О.В. Пнівчук Повний текст постанови складено 20 жовтня 2020 року.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»