Постанова 4851 № 440/4705/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2020 р.Справа № 440/4705/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Мінаєвої О.М. , Донець Л.О. , за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В. представника відповідача Казмерчук М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2020, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, м. Полтава, по справі № 440/4705/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Полтавській області), в якому просила визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування: - від 18.06.2019 №Ф-5303-50 на суму 5111,34 грн.; - від 18.06.2019 №Ф-5303-50У на суму 5111,34 грн.; - від 27.11.2018 № Ф-5303-50У на суму 15819,54 грн.; - від 27.11.2018 № Ф-5303-50 на суму 15819,54 грн. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 частково задоволено позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5303-50 від 27.11.2018. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5303-50 від 18.06.2019. В решті позову відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 частину судових витрат, що пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. В обгрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець в ДПІ у м.Полтаві ГУ ДПС у Полтавській області з 25.06.2001 на загальній системі оподаткування. Податковим органом в межах повноважень здійснено розрахунок єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок, ЄСВ) та надіслано спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) у відповідності до положень чинного законодавства. Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обгрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 на підставі розпорядження Київського райвиконкому м.Полтави від 25.06.2001 №95-р зареєстрована в якості суб`єкта підприємницької діяльності без створення юридичної особи (фізична особа) (а.с.13, 29-30, 43). Проте, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 21.06.2019 записи про фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 відсутні (а.с.42). Відповідно до трудової книжки та індивідуальних відомостей застрахованої особи ОСОБА_4 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.14-16, 181) позивач з 01.12.2001 по 01.10.2013 перебувала у трудових відносинах із ТОВ "Торгтрансервіс", а з 01.11.2013 перебуває у трудових відносинах із ТОВ НВП "Агрогазсервіс", яким сплачено за позивача єдиний внесок. Згідно відомостей, наданих відповідачем, з 04.07.2001 ОСОБА_5 перебуває на обліку в ДПІ у м.Полтаві ГУ ДПС у Полтавській області. З 27.06.2001 позивач перебуває на обліку як платник ЄСВ в якості фізичної особи-підприємця, які сплачують єдиний внесок від суми доходу, отриманого від цієї діяльності (а.с.78). Звітність з ЄСВ позивачем до ДПІ у м.Полтаві за період з 2013-2018 роки не подавалась. Разом з тим, матеріали справи свідчать, що 27.11.2018 ГУ ДФС у Полтавській області (правонаступником якого є ГУ ДПС у Полтавській області) сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5303-50 (а.с.23-24, зв.б.а.с.81). Дана вимога виставлена на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу на ім`я платника ОСОБА_6 та містить відомості про загальну суму боргу платника єдиного внеска станом на 31.10.2018 у розмірі 15819,54 грн. (а.с.19-22, 27, 72-73, 75, 130), а саме: - зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн. (нарахування здійснено одноразово за 2017 рік); - зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн. (за І квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн. (за ІІ квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн. (за ІІІ квартал 2018 року). 18.06.2019 ГУ ДФС у Полтавській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5303-50 (а.с.80). Дана вимога виставлена на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу на ім`я платника ОСОБА_6 та містить відомості про загальну суму боргу платника єдиного внеска станом на 31.05.2019 у розмірі 21030,90 грн. (а.с.19-22, 27-28, 72-73, 75-77, 130), а саме: - зі строком сплати до 09.02.2018 в сумі 8448,00 грн. (нарахування здійснено одноразово за 2017 рік); - зі строком сплати 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн. (за І квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн. (за ІІ квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн. (за ІІІ квартал 2018 року); - зі строком сплати 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн. (за ІV квартал 2018 року); - зі строком сплати 19.04.2019 в сумі 2754,18 грн. (за І квартал 2019 року). Зазначені вимоги надсилалися контролюючим органом позивачу рекомендованим листом з повідомленням, однак були повернуті поштовим відділенням з відміткою "за закінченням терміну зберігання". У зв`язку із поверненням вищевказаних вимог про сплату боргу (недоїмки) на адресу податкового органу, 25.02.2019 ГУ ДФС у Полтавській області сформовано узгоджену вимогу від 27.11.2018 №Ф-5303-50У на суму 15819,54 грн. (літера "У" - інформація щодо узгодження вимоги), у корінці до якої зазначено про її виставлення органу державної виконавчої служби та визначено, що сума боргу, яка передається для стягнення в примусовому порядку станом на 25.02.2019 становить 15819,54 грн. (а.с.19-22, 26, 34, 79, 81) Дану вимогу направлено до органу державної виконавчої служби для примусового виконання (а.с.25). 18.10.2019 ГУ ДФС у Полтавській області сформовано узгоджену вимогу від 18.06.2019 №Ф-5303-50У на суму 5211,36 грн. (літера "У" - інформація щодо узгодження вимоги), у корінці до якої зазначено про її виставлення органу державної виконавчої служби та визначено, що сума боргу, яка передається для стягнення в примусовому порядку станом на 18.10.2019 становить 5211,36 грн. (а.с.38, 79). Дану вимогу направлено до органу державної виконавчої служби для примусового виконання. Вважаючи вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 18.06.2019 №Ф-5303-50, від 18.06.2019 №Ф-5303-50У, від 27.11.2018 № Ф-5303-50У, від 27.11.2018 № Ф-5303-50 протиправними, позивач звернулася з даним позовом до суду. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час винесення контролюючим органом вимог про сплату боргу у зв`язку з обліком ОСОБА_1 у статусі фізичної особи-підприємця, за відсутності доказів фактичного здійснення позивачем підприємницької діяльності, як фізичною особою-підприємцем, у відповідача відсутні нормативні підстави для нарахування ОСОБА_1 єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 1 квартал 2019 року, оскільки позивач у цей період не пройшла передбаченої чинним законодавством процедури реєстрації у статусі фізичної особи-підприємця. Крім того, позивач підприємницьку діяльність у спірний період не здійснювала, а була найманим працівником, за якого роботодавцем сплачувався єдиний внесок. Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги відповідача від 27.11.2018 № Ф-5303-50У та від 18.06.2019 №Ф-5303-50У містять лише інформацію щодо узгодження вимоги та сформовані з метою подання до органів державної виконавчої служби для їх примусового виконання. Індекс "У", який проставляється в номері вимоги, означає лише те, що ця вимога узгоджена та не змінює сум до сплати. Правові наслідки для позивача створюють лише спірні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.06.2019 №Ф-5303-50 та від 27.11.2018 № Ф-5303-50, як рішення суб`єкта владних повноважень. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи вищезазначене, рішення суду першої інстанції переглядається судом апеляційної інстанції саме в оскаржуваній частині, а саме: в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Предметом оскарження у справі в частині задоволення позовних вимог є вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 27.11.2018 № Ф-5303-50 та від 18.06.2019 №Ф-5303-50. Підставою для складання податковим органом зазначених вимог про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску стало нарахування для ОСОБА_4 ЄСВ за 2017 рік, за І- ІV квартали 2018 року та за І квартал 2019 року у зв`язку з тим, що позивач перебувала на обліку в податкових органах в якості фізичної особи-підприємця. Згідно вимог частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Колегія суддів перевіряючи оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 27.11.2018 № Ф-5303-50 та від 18.06.2019 №Ф-5303-50 на відповідність наведеним вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а також подані сторонами по справі докази, приходить до висновку, що вказані вимоги прийняті необґрунтовано, з огляду на наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (надалі також - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства та нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. Згідно з п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_4 з 01.12.2001 по 01.10.2013 перебувала у трудових відносинах із ТОВ "Торгтрансервіс", а з 01.11.2013 перебуває у трудових відносинах із ТОВ НВП "Агрогазсервіс". Відповідно до індивідуальних відомостей застрахованої особи з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (а.с.14-16, 181) ТОВ НВП "Агрогазсервіс", як роботодавцем, сплачено за позивача єдиний внесок. Згідно із п.п.14.1.195 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Відповідно до абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування. Положеннями абз.1 п.1 ч.1 ст. 7 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами. Згідно із п.2 ч.1 ст. 7 Закону №2464-VI для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19. Колегія суддів звертає увагу, що податковим органом не наведено доводів та не надано доказів отримання позивачем протягом 2017-2019 років доходів інших, ніж виплачена роботодавцем заробітна плата. Судовим розглядом також не встановлено таких фактів. При цьому, податковим органом не заперечується факт сплати роботодавцем позивача єдиного внеску за неї у розмірі, визначеному чинним законодавством. Крім того, колегія суддів враховує, і це не заперечується податковим органом, що ОСОБА_4 не подавала звітність з ЄСВ у період з 2013 року. Проте, контролюючим органом жодних заходів як стосовно забезпечення достовірності та повноти обліку платників, так і проведення інших дій, в тому числі перевірок платника, не здійснювалось, що свідчить про формальний підхід відповідача при винесенні оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки) стосовно ОСОБА_4 . За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправними та скасування вимог Головного управління ДФС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 27.11.2018 № Ф-5303-50 та від 18.06.2019 №Ф-5303-50. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено. Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін. Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20.02.2020 по справі №440/4705/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва Л.О. Донець Повний текст постанови складено 19.10.2020 року