Постанова 4850 № 200/14730/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2020 року справа №200/14730/19-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Ястребової Л.В., Гайдара А.В., Компанієць І.Д., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі №200/14730/19-а (головуючий суддя І інстанції Мозговая Н.А., складеного в повному обсязі 10 червня 2020 року в м. Слов`янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Селидовське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - УСТАНОВИВ: 21 грудня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Селидовське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області ( з урахуванням уточнень) про: - визнання протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити недоотриману суму пенсії ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його спадкоємцю та члену сім`ї ОСОБА_1 в розмірі 150 665,55 грн.; - зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області подати у місячний строк звіт про виконання рішення суду (а.с. 4-9, 100-105). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити недоотриману суму пенсії ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його спадкоємцю ОСОБА_1 в розмірі 150 665, 55 грн. (а.с. 119-124). Не погодившись з судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 200/14730/19-а та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що статтею 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. За приписами ч. 3 цієї статті зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті особи. Зазначає, що в межах даних правовідносин позивачем пропущено шестимісячний термін за зверненням за пенсією після смерті померлого (а.с. 133-136). Сторони в судове зсідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на наступне. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 03 лютого 1960 року (а.с.14). Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 31 січня 2019 року, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьку (а.с.19). Батько позивача, ОСОБА_3 отримував пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ, що підтверджується копією посвідчення від 25 червня 2005 року (а.с.20). Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 10 лютого 2020 року по справі №242/5586/19 встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із батьком - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто на момент його смерті, що наступила ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.38). 31 січня 2019 року Другою Донецькою державною нотаріальною конторою була зареєстрована спадкова справа №18/2019 після смерті ОСОБА_3 (а.с.23). 25 квітня 2019 року позивач звернувся до Селидовського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про виплату допомоги на поховання. 06 травня 2019 року Друга Донецька державна нотаріальна контора звернулась із запитом до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо недоотриманої пенсії ОСОБА_3 24 червня 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області надало відповідь на запит, у якому повідомило, що ОСОБА_3 перебував на обліку у Головному управлінні як отримувач пенсії за вислугою років, призначеної відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На день смерті у ОСОБА_3 , залишились наявні суми недоотриманої пенсії за період з 01 травня 2015 року по 30 листопада 2018 року у розмірі 150665,55 грн. (а.с.24). 01 липня 2019 року державний нотаріус Другої Донецької нотаріальної контори Давидова С. звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області із запитом щодо недоотриманої пенсії після смерті ОСОБА_3 22 липня 2019 року Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області надало відповідь на запит, у якому повідомило, що у ОСОБА_3 залишились наявні суми недоотриманої пенсії, але зазначені суми не включаються до складу спадщини згідно ст.61 Закону №2262 (а.с. 25). Позивач відповідно до Закону України «Про звернення громадян» звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області за відповідним роз`ясненням. Листом від 09 серпня 2019 року №4312-К-01 відповідач повідомив про те, що батько ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а заява про нарахування та виплату його недоотриманої пенсії надійшла Головного управління 07.08.2019 року. Підстави для виплати недоотриманої пенсії відсутні у зв`язку зі спливом 6-місячного терміну для звернення. Роз`яснено, що у випадку незгоди з відповіддю він має право оскаржити дію або бездіяльність у суді (а.с.26). Таким чином, батько позивача перебував на обліку Головного управління Пенсійного фонду України Донецької області та на день його смерті залишились суми невиплаченої пенсії у розмірі 150665,55 грн. Звертаючись до відповідача щодо виплати недоотриманої пенсії після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , йому відмовлено у зв`язку із пропущенням шестимісячного строку, який встановлено ст.61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Не погодившись із відмовою відповідача у виплаті недоотриманої її чоловіком пенсії та вважаючи таку відмову протиправною позивач звернувся до суду із даним позовом. Приймаючи спірне рішення та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що причини пропуску строку звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області із заявою про виплату недоотриманої пенсії її чоловіка є поважними. Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) визначаються умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2262-ХІІ особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років. Члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника (ч. 3 ст. 1 Закону № 2262-ХІІ). Статтею 61 Закону № 2262-ХІІ визначено, що суми пенсії, які підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. За приписами ч. 3 цієї статті зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Абзацом 3 п. 4 цього Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402 (далі - Порядок № 3-1), передбачено, що заява про виплату недоодержаної пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера подається членом його сім`ї до органів, що призначають пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера. Відповідно до абз. 1 п. 2.26 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), для виплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера до органу, що призначає пенсію, в якому перебував на обліку померлий пенсіонер, надається свідоцтво про смерть, документи, які підтверджують родинні стосунки, документ, що посвідчує особу заявника. Члени сім`ї надають паспорт або інші документи, які підтверджують проживання з пенсіонером на день його смерті (абз. 3 п. 2.26 розділу II Порядку № 22-1). Абзацом 1 ч. 2, частиною 4 ст. 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Члени сім`ї - особи, які перебувають у шлюбі, а також їхні діти, у тому числі повнолітні, батьки, особи, які перебувають під опікою і піклуванням, інші особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі (абз. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII "Про запобігання корупції"). Відповідно до ч. 2 ст. 64 Житлового Кодексу Української РСР до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Отже, згідно наведених приписів чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суми недоодержаної пенсії виплачуються членам сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника, або члена сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Позивач є сином померлого ОСОБА_3 , мешкав з ним за однією адресою, що встановлено судовим рішенням, відтак ОСОБА_1 у розумінні ст. 61 Закону № 2262-ХІІ має право на отримання недоотриманої пенсії померлого батька. Позивач, як особа, що має родинні зв`язки з пенсіонером, звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України із заявою про виплату недоодержаної пенсії та грошей на поховання із пропуском шестимісячного строку для такого звернення. Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск позивачем шестимісячного строку звернення із заявою про виплату пенсії, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Донецьку, тобто останнім днем звернення до відповідача із заявою про отримання недоотриманої пенсії померлого батька ОСОБА_3 є 18 травня 2019 року включно. 31 січня 2019 року позивач звернувся до Другої Донецької державної нотаріальної контори та того ж дня була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_3 №18/2019, однак запит щодо недоотриманої пенсії ОСОБА_3 , державний нотаріус надіслала до Головного управління ПФУ Донецької області лише 06 травня 2019 року та відповідь відповідачем була надана 24 червня 2019 року. Оскільки на наданій відповідачем відповіді на запит нотаріуса від 24 червня 2019 року була відсутні печатка Головного управління ПФУ Донецької області, державний нотаріус повторно надіслала запит щодо недоотриманої пенсії після смерті ОСОБА_3 від 01 липня 2019 року та відповідачем була надана відповідь 22 липня 2019 року, у якій було вказано, що недоотримана пенсія ОСОБА_3 не включається до складу спадщини відповідно до ст.61 Закону №2262. У зв`язку із викладеними вище обставинами, позивач лише 07 серпня 2019 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про нарахування та виплату недоотриманої пенсії батька, однак листом від 09 серпня 2019 року №4312-К-01 відповідач відмовив у виплаті недоотриманої пенсії батька у зв`язку із спливом шестимісячного терміну для звернення. Таким чином, суд приходить до висновку, що зазначені обставини зумовили пропущення позивачем строку звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецької області за виплатою недоотриманої пенсії його батька, та на переконання суду, є поважними. Посилання апелянта на те, що позивач не отримав право на спадщину державного нотаріусу є недоречним, оскільки відмова у виплаті не отриманої пенсії вмотивована спливом строку звернення із такою заявою. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про правомірність заявлених вимог позивача. Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Доводи апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). Водночас, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, обов`язку доказування правомірності спірних рішень не виконано. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. З підстав вищенаведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 200/14730/19-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 20 жовтня 2020 року. Головуючий суддя Л.В. Ястребова Судді А.В. Гайдар І.Д. Компанієць