LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Запорізький апеляційний суд333/1123/20

від 19.10.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2020 у цій справі в частині позовних вимог Акціонерног…

Дата документу 19.10.2020 Справа № 333/1123/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 22-ц/807/2725/20 Головуючий у 1-й інстанції: Ярошенко А.Г. Є.У.№ 333/1123/20 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2020 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Кочеткової І.В., суддів: Дашковської А.В., Кримської О.М., розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, із апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2020 року, В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року АТ КБ «Приватбанк» (далі - Банк) звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором. Зазначав, що 19.12.2006 відповідно до укладеного сторонами договору шляхом підписання анкети-заяви відповідачці був наданий кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 8300 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом. У зв`язку із порушенням позичальником зобов`язань за договором станом на 31.01.2020 заборгованість складає 108, 58 грн. заборгованість за тілом кредиту, 172 000, заборгованість за відсотками, 6 550 грн. заборгованість за пенею. Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 137 910,47 грн. та витрати, понесені по оплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн. Заочним рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2020 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» заборгованість за договором б/н укладеного 19.12.2006 р. у розмірі 108, 58 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» судовий збір у розмірі 0, 19 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на доведеність позовних вимог, помилкове застосування правової позиції Верховного Суду, зазначення в заяві позичальника базової відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 3% в місяць, просило скасувати рішення суду в частині не задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення вказаних вимог, в іншій частині рішення суду залишити без змін, вирішити питання про судові витрати. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п.2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч.1,2,5 ст. 263 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам в повній мірі не відповідає. За положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори. За приписами ч. 1 ст. 207 ЦК України договір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлено однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 статті 638 та частиною 1 статті 640 ЦК України визначено, що договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. Судом першої інстанції встановлено, що 19.12.2006 між АТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем було укладено договір № б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки(а.с.12). Зі змісту заяви вбачається, що сторони узгодили розмір процентів за користування кредитними коштами 3% на місяць (36% річних) на залишок заборгованості. Відповідно до розрахунку, наданого банком, ОСОБА_1 станом на 31 січня 2020 року має заборгованість 137 910, 47 грн., із яких: 108,58 грн. - заборгованість за кредитом; 137 801,89 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 19.12.2006 року по 30.10.2019 року. Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. У статті 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За приписами частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом розрахунку заборгованості (а.с.6-8) та Виписки з особового рахунку ОСОБА_1 (а.с.72-76) вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами. Виписки по рахунках/карткам ПАТ КБ «ПриватБанк» є належними та допустимими доказами, що підтверджується Постановою Вищого Господарського суду України від 13.11.2014 р. у справі № 908/4154/13 щодо надання Банком кредитних коштів Клієнту, отримання і використання таких коштів Клієнтом, нарахування Банком відсотків, комісії, пені, а також часткове погашення позичальником заборгованості за кредитним договором. Відповідно до п. п. 5.1, 5.4, 5.5, 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ № 254 від 18.06.2006 р. інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог банку про стягнення з відповідача заборгованості за кредитом в сумі 108,58 грн. Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За приписами статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незміною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений в договорі розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої ставки в односторонньому порядку є нікчемною. У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду по справі №444/9519/12, провадження №14-10 цс 18 від 28 березня 2018 рокузазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Довідкою АТ КБ «ПриватБанк» підтверджується, що ОСОБА_1 отримала 19.12.2006 року картку № НОМЕР_1 , яка в подальшому була пролонгована двічі, а саме 04.12.2013 року та 16.01.2014 року, остання зі строком дії до останнього дня листопада 2017 року (а.с.55). Отже, поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що підписана позичальником ОСОБА_1 заява містить базову відсоткову ставку за користування кредитними коштами - 3% на місяць (36 % на рік). Таким чином, враховуючи, що строк кредитування до 30 листопада 2017 року, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими банком після 30 листопада 2017 року. Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що проведений позивачем розрахунок процентів за користування кредитом, а також процентна ставка, за якою позивач нараховував проценти за користування кредитом, не відповідають умовам укладеного сторонами договору. Так, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що позивачем нараховувались проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки: з 05.01.2007 року по 31.03.2015 року включно - 36% річних, з 01.04.2015 року по 30.11.2017 - 43,20% річних (а.с.10-11). Таке нарахування не відповідає зазначеній в позовній заяві процентній ставці 36% річних. Виходячи з досягнутих сторонами істотних умов при укладенні договору, з урахуванням фактично використаних позивачем кредитних коштів, кількості днів користування коштами та відсоткової ставки 36,00%, а в межах заявлених позовних вимог в період, коли діяла зменшена позивачем відсоткова ставка, відповідно 30,00% та 34,80% річних, а також, враховуючи, що згідно з довідкою про умови кредитування банк нараховує відсотки за користування кредитом з розрахунку 360 календарних днів на рік, відсотки за використані відповідачем кредитні кошти (кредитний ліміт) мали бути нараховані в період з 01.04.2015 року по 30.11.2017 року в наступному розмірі: 528,15 (заборгованість за кредитом станом на початок періоду) : 360 днів х 974 днів (фактична кількість днів користування кредитними коштами) х 36,00% (відсоткова ставка, визначна сторонами при укладенні договору) = 514,41 грн. Отже, за весь період дії договору за його умовами заборгованість ОСОБА_2 за процентами, яка підлягає стягненню на користь банку, становить 1042,56 грн. (528,15 грн. + 514,41 грн. = 1042,56 грн.). Відмовляючи в задоволенні позову банку про стягнення заборгованості за відсотками в повному обсязі, суд першої інстанції вищезазначені обставини справи не врахував. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 липня 2013 року, ухваленому у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору банк дотримався вимог, передбачених частиною другоюстатті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягненні стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом відповідно до п.2,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині постанови про часткове задоволення позовних вимог банку та стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 1042,56 грн. В іншій частині позову про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками за користування кредитом відмовити. Згідно з ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України АТ КБ «ПриватБанк» має право на компенсацію відповідачем суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 15,89 грн., суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 23,83 грн., всього 23,83 грн. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Заочне рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 червня 2020 у цій справі в частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом скасувати та прийняти в цій частині нову постанову такого змісту. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» за кредитним договором № б/н від 19 грудня 2006 року заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 1042,56 (одна тисяча сорок дві гривні 56 копійок). В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за відсотками за користування кредитом відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , іпн: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір 23,83 гривень (двадцять три гривні 83 копійки). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Головуючий: І.В. Кочеткова Судді: А.В. Дашковська О.М. Кримська

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»