Постанова Закарпатський апеляційний суд № 299/3480/19

Справа № 299/3480/19 П О С Т А Н О В А Іменем України 28 вересня 2020 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі головуючого судді КОНДОРА Р.Ю. суддів МАЦУНИЧА М.В., СОБОСЛОЯ Г.Г. при секретарі БАЛАЖ Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 299/3480/19 за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Виноградівська районна державна адміністрація Закарпатської області як орган опіки та піклування, до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дітей за кордон без згоди батька, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Виноградівського районного суду від 6 лютого 2020 року, повний текст якого складений 6 лютого 2020 року, головуючий суддя Левко Т.Ю., - встановив: 30.10.2019 ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи таким. Сторони з 28.01.2007 по 30.08.2019 перебували в шлюбі, в якому у них народилися син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розірвання шлюбу діти перебувають на утриманні та вихованні матері, яка самостійно забезпечує умови для нормального фізичного і духовного розвитку дітей. Відповідач не бере ніякої участі в житті дітей, а звернення позивачки, які стосуються життя дітей, ігнорує, чим фактично створює перешкоди в їх розвитку. Позивачка неодноразово зверталася до відповідача з проханнями надати дозвіл на періодичні виїзди дітей за кордон, на що той не реагує. Така ситуація шкодить інтересам дітей, не сприяє їх розвитку, порушує право на повноцінне становлення особистості та вказує на неналежне виконання батьківських обов`язків відповідачем. Тим часом, періодичні поїздки до країн Європейського Союзу сприяють всебічному розвитку дітей, їх оздоровленню, надають можливість здобути практичні навички спілкування іноземною мовою, допомагають пізнавати світ тощо. Крім того, діти потребують системних специфічних медичних обстежень та консультацій, які, зважаючи на особливості вітчизняної медицини, краще проводити для дітей за кордоном. Посилаючись на ці обставини, на норми Конституції України, ЦК України, інші норми національного та міжнародного законодавства щодо права дитини на вільне пересування, на належне піклування з боку батьків тощо, позивачка ОСОБА_1 просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у супроводі матері ОСОБА_1 без згоди батька ОСОБА_2 до Чеської Республіки на період до 01.11.2024. Рішенням Виноградівського районного суду від 06.02.2020 позов задоволено: надано дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , без згоди батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до Чеської Республіки на період до 01.11.2024; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 768,40 грн у рахунок відшкодування витрат зі сплати судового збору. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості та доведеності, з необхідності забезпечення прав дітей на належний розвиток, на проведення системних медичних обстежень, яких вони потребують, і т.ін., що забезпечують періодичні поїздки до країн Європейського Союзу. Суд зважав на відмову батька дітей надати дозвіл на виїзд дітей за кордон. Відповідач ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Немеш І.В., оскаржив рішення суду, вважає його незаконним і необґрунтованим. Так, відповідач не брав участі в розгляді справи, просив відкласти судовий розгляд, хотів надати докази наявності в позивачки подвійного громадянства та вивезення дітей за кордон на постійне проживання. Як батько відповідач має право на спілкування з дітьми, на їх виховання, чого буде позбавлений із вивезенням дітей. Позивачка не надала доказів про ухилення батька у вихованні дітей, а рішення суду прямо порушує право батька на участь у вихованні дітей та у спілкуванні з ними. Місце проживання дітей до досягнення ними 14 років не може бути змінене самочинно за волею будь-кого з батьків. Насамкінець, такий тривалий виїзд дітей до 01.11.2024 без згоди батька не може вважатися разовим відповідно до закону виїздом і суперечить правам відповідача на спілкування зі своїми дітьми. Відповідач просить рішення суду скасувати, у позові - відмовити. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: відповідача ОСОБА_2 адвоката Немеша І.В., який апеляцію підтримав, позивачки ОСОБА_1 адвоката Бори Ю.В., який скаргу не визнав, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України за відсутності інших учасників процесу, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого. Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є дітьми ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , шлюб між якими, що був укладений 28.01.2007, розірвано рішенням Виноградівського районного суду від 30.08.2019 (а.с. 7, 8, 27). Позивачка ОСОБА_1 зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 зареєстрований у будинку АДРЕСА_2 , фактично проживає у будинку АДРЕСА_3 (а.с. 6, 16, 27, 41). Виноградівська райдержадміністрація як орган опіки та піклування 28.01.2020 склала висновок за № 03-24/294, яким визнала за доцільне надати на виїзд ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за кордон без згоди батька ОСОБА_2 (а.с. 27-28). Будь-яких доказів щодо обставин, якими мотивувалася позовна заява в частині необхідності виїзду дітей за кордон без згоди батька: неодноразові звернення позивачки до відповідача по відповідні дозволи та відмова батька дітей в цьому; неналежне виконання батьком обов`язків із виховання дітей; потреба дітей у системних специфічних медичних обстеженнях та консультаціях, які краще проводити саме за кордоном; обґрунтування необхідності виїзду дітей до Чеської Республіки на період до 01.11.2024 - у справі немає. Вищезгаданий висновок органу опіки та піклування складений по суті зі слів матері дітей і не містить жодного фактичного обґрунтування в контексті прав дітей і їхніх батьків щодо доцільності виїзду дітей за кордон без згоди їхнього батька, країна прямування та час, періоди виїзду у висновку не зазначені. У справі містяться заяви представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Бори Ю.В. і представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Продан О.В. про розгляд справи у відсутність сторін, при цьому, в заяві представника ОСОБА_6 вказується також про визнання позову (а.с. 30, 31). Суд першої інстанції розглянув справу у відсутність сторін та їхніх представників (а.с. 33). Під час розгляду справи апеляційним судом представники представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Немеш І.В. пояснив, зокрема, що діти сторін проживають у с. Перехрестя Виноградівського району; відповідач теж проживає в с. Перехрестя, має там житловий будинок; відповідач заперечує проти задоволення цього позову, оскільки бажає брати участь у вихованні дітей, проте, надаватиме дозволи на тимчасові виїзди дітей за кордон, на виїзди для лікування і т.ін. Представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Бора Ю.В. пояснив апеляційному суду, серед іншого, що позов був пред`явлений про періодичні виїзди дітей за кордон без згоди їхнього батька; позов був визнаний представником відповідача, а свою позицію відповідач змінив вже лиш в апеляційній скарзі; мати дітей живе в с. Перехрестя Виноградівського району і одночасно - що більшу частину час у позивачка проживає в Чеській Республіці, де має дозволи на постійне проживання і роботу, має житло. Представники обох сторін повідомили апеляційному суду, що сторони намагалися домовитися про порядок тимчасових виїздів дітей за кордон, однак, через розірвання шлюбу, аліментні та майнові спори стосунки між ними неприязні, домовленості з цього питання між ними не може бути, не зможуть вони досягти такої і в суді, потреби в їхній явці до апеляційного суду немає і вони до суду наразі не з`являться. Особа діє у цивільних, у тому числі в сімейних, відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує обов`язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, обачно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, повинна додержуватися моральних засад суспільства, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист; кожна сторона зобов`язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 7 ч.ч. 1-4, 7, 9, 10, ст.ст. 8, 9, 10 СК України , ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 44, 76-81 ЦПК України). Визнання позову є правом відповідача і може бути здійснене на будь-якій стадії процесу, водночас до ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, у разі визнання відповідачем позову суд лише за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову, якщо ж визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (ст. 49 ч. 2 п. 1, ст. 206 ч.ч. 1, 2, 4 ЦПК України). Згідно зі ст. 3 ч. 1 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 і ратифікованої Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 (Конвенція про права дитини), ст. 7 ч.ч. 7, 8 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами,… судами, адміністративними … органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Конвенція про права дитини передбачає, що держави-учасниці: зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ст. 3 ч. 2); поважають відповідальність, права і обов`язки батьків … належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються (ст. 5); поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну; щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров`я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами (ст. 10 п. 2); докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини; батьки … несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини; найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ст. 18 ч. 1); визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини; батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ст. 27 ч.ч. 1, 2); визнають право дитини на відпочинок і дозвілля, право брати участь в іграх і розважальних заходах, що відповідають її віку, та вільно брати участь у культурному житті та займатися мистецтвом (ст. 31 ч. 1); жодне в цій Конвенції не торкається будь-яких положень, які більшою мірою сприяють здійсненню прав дитини і можуть міститися: a) в законі Держави-учасниці, або b) в нормах міжнародного права, що діють щодо даної держави (ст. 41). СК України узгоджується з приписами Конвенції про права дитини та встановлює правила, за якими, зокрема: мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини (ст. 141 ч. 1); батьки зобов`язані: піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; поважати дитину (ст. 150 ч.ч. 2, 4); батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини; батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства (ст. 151 ч.ч. 1, 3); здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності; батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (ст. 155 ч.ч. 1, 2); питання виховання дитини за загальним правилом вирішується спільно (ст. 157 ч. 1). Право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом, та повертатися в Україну гарантується Конституцією України (ст. 33). Право на свободу пересування, що включає і право на виїзд за межі України, належить до особистих немайнових прав фізичної особи (ст.ст. 269, 270 ЦК України). Особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою; фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав (ст. 269 ч. 3 ЦК України). Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя; фізична особа здійснює особисті немайнові права самостійно, в інтересах малолітніх, неповнолітніх фізичних осіб, які за віком не можуть самостійно здійснювати свої особисті немайнові права, їхні права здійснюють, зокрема, батьки (ст. 271, ст. 272 ч. 1 ЦК України). Із указаними нормами кореспондуються положення: ст. 313 ЦК України, відповідно до яких фізична особа має право на свободу пересування (ч. 1), фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом (ч. 3), фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (ч. 4); аналогічні положення ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (Закон № 3857-XII). Тож право на свободу пересування не є абсолютним і здійснюється особою з дотриманням установлених для цього державою правил, зокрема, щодо перетинання державного кордону України. Відповідно до Преамбули, ст. 3 Закону № 3857-XII, перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється з дотримання вимог цього Закону, інших актів законодавства та згідно з Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими Постановою КМ України від 27.01.1995 №

57. За приписами п. 4 вказаних Правил, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення певних документів або їх нотаріально засвідчених копій, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків. Таким чином, той із батьків, який проживає окремо від дитини, вправі бути обізнаним щодо часу, мети, місця призначення та тривалості виїзду дитини за кордон у супроводі іншого з батьків. Законодавством передбачена необхідність подання у пункті пропуску через державний кордон України належно оформленого доказу надання згоди тим з батьків, який не супроводжує дитину, на виїзд дитини за кордон у конкретну країну та в конкретний проміжок часу, а у випадку відсутності такої згоди - подання відповідного рішення суду про надання дозволу на виїзд дитини за кордон. Зазначене відповідає також правилам щодо необхідності досягнення правової визначеності у відповідних відносинах. Всупереч установленим законодавством правилам, позивачка пред`явила вимогу про надання дозволу на виїзд дітей за кордон до Чеської Республіки на період до 01.11.2024, вважаючи цей виїзд тимчасовим. Утім, такий виїзд дітей за кордон вочевидь не має ознак періодичних тимчасових виїздів з визначеною метою на визначені періоди часу, які узгоджувалися б, у тому числі, з дійсним режимом життя дітей, їх навчанням, відпочинком під час канікул тощо. Твердження представника позивачки в апеляційному суді про те, що, мовляв, у позові малися на увазі тимчасові виїзди дітей за кордон без згоди батька, безпідставні, оскільки суд вирішує справу відповідно до конкретного формулювання обґрунтованої конкретними підставами позовної вимоги, за межі якої не вправі виходити суди ані першої, ані апеляційної інстанцій (ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6 ЦПК України). Формулювання пред`явленої позовної вимоги не залишає сумнівів про виїзд дітей за кордон без згоди та супроводу батька з моменту перетину кордону і до 01.11.2024, при цьому, й

мотивувальна частина позовної заяви не містить по суті обґрунтування щодо конкретних періодів перебування дітей за кордоном, необхідності виїзду дітей саме на такий тривалий період тощо. За таких обставин, суд необґрунтовано прийняв визнання позову відповідачем, оскільки таке суперечить закону, а також порушив установлений процесуальний порядок вирішення питання у зв`язку з визнанням позову, позаяк сторони та/або їхні представники були відсутні в судовому засіданні, процесуальні наслідки визнання позову відповідачу не були роз`яснені і жодні матеріали справи не містять даних про те, що з такими наслідками відповідач був обізнаний. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції не врахував визначених позивачкою підстав і предмета позову, бездоказовості пред`явленої вимоги та необґрунтованості і бездоказовості висновку органу опіки та піклування, невідповідності нормам законодавства пред`явленої вимоги. Правова позиція позивачки, окрім невідповідності її закону, ґрунтується на недопустимих у доказуванні припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України), що повною мірою стосується й рішення суду. Рішення судом ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Відтак, на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити, рішення суду першої інстанції, яке не відповідає вимогам ст.ст. 89, 263-265 ЦПК України, скасувати, у позові - відмовити. При цьому, сторони не позбавлені права і можливості беручи до уваги пріоритетність інтересів дітей вирішити питання про їх виїзди за межі України за взаємною згодою, а в разі недосягнення такої - вирішувати відповідний спір судовим порядком. Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд - постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, рішення Виноградівського районного суду від 6 лютого 2020 року скасувати, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд дітей за кордон без згоди батька відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 7 жовтня 2020 року. Судді