Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/18395/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18395/19 Суддя першої інстанції: Васильченко І.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Губської Л.В., Епель О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Пенсійного фонду України (далі - Відповідач-1, ПФ України), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - Відповідач-2, ГУ ПФ в Полтавській області), в якому просив: - визнати бездіяльність Пенсійного фонду України протиправною та зобов`язати проконтролювати виконання рішення суду підпорядкованим управлінням та подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили відносно ОСОБА_1 ; - визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області протиправною та поновити нарахування і виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.06.2020 року позов задоволено частково - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, з урахуванням висновків суду, наведених в мотивувальній частині даного рішення. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що відмова у задоволенні заяви про поновлення виплати пенсії з підстав неподання її особисто пенсіонером є протиправною, а тому, з огляду на те, що ПФ України не є уповноваженим на поновлення виплати пенсії органом, то належним способом захисту прав ОСОБА_1 є зобов`язання ГУ ПФ в Полтавській області повторно розглянути заяву про поновлення виплати пенсії та прийняти за її наслідками передбачене законодавством рішення з урахуванням висновків суду. Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, по-перше, судом не було враховано неможливість застосування до спірних правовідносин строкових обмежень, по-друге, судом залишено поза увагою, що законодавством не передбачено обмежень виплати пенсії залежно від місця проживання громадянина України, по-третє, обраний судом спосіб захисту не відповідає позиції Верховного Суду у зразковій справі №805/402/18. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.08.2020 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.10.2020 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 04.02.1999 року було призначено пенсію по інвалідності у розмірі пенсії за віком (а.с. 67). Виплата пенсії, як встановлено судом першої інстанції, була припинена Позивачу з кінця грудня 2000 року у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю (а.с. 71). У травні 2019 року ОСОБА_1 через представника звернувся до голови Пенсійного фонду України із заявою про поновлення виплати пенсії і направлення його заяви та відповідних матеріалів до уповноваженого управління Пенсійного фонду України для здійснення пенсійних виплат (а.с. 21). Аналогічну за змістом заяву було подано Позивачем через представника до начальника Кременчуцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (а.с. 22). Листом від 14.06.2018 року №15478/О-11 Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України повідомив ОСОБА_1 , що останній не здійснює безпосередньо призначення, перерахунки і виплату пенсій, а тому направляє звернення Позивача до належного органу для розгляду. Крім того, ОСОБА_1 було роз`яснено порядок звернення за поновленням виплати раніше призначеної пенсії (а.с. 20). У свою чергу, ГУ ПФ в Полтавській області листом від 03.07.2019 року №5/О-0251/І повідомило Позивача, що для поновлення виплати пенсії останньому необхідно особисто звернутися до Горішньоплавнівського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та надати документи, які підтверджують у встановленому законодавством порядку громадянство України та місце проживання (реєстрації) в Україні. Крім того, в указаному листі звернуто увагу, що надана копія паспорту громадянина України № НОМЕР_1 свідчить, що термін його дії сплинув 29.03.2010 року. Також зазначено про необхідність надання довідки про заробітну плату за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд (а.с. 18-19). На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 19, 46, 152 Конституції України, ст. ст. 4, 5, 47, 49, 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон), а також Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), і рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009, суд першої інстанції прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для повторного розгляду ГУ ПФ в Полтавській області поданої ОСОБА_1 заяви. З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Згідно ст. 51 Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Як зазначено в указаному рішенні Конституційного Суду України №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, вказано, що право на отримання пенсії, як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). За таких обставин судова колегія повністю погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що, починаючи з 07.10.2009 року, виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, яка була зупинена на час проживання пенсіонера закордоном. Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення Відповідачем-2 поновлення виплати пенсії Позивачу після 07.10.2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права останнього на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України. Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.10.2020 року у справі №360/986/19, яка, у свою чергу, ґрунтується на висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 20.05.2020 року у справі №815/1226/18. Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до п. 1.5 Порядку №22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії. Тобто, пунктом 1.5 Порядку №22-1 передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.07.2019 року у справі № 812/564/18 та від 05.02.2020 року у справі №501/28/17. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звертався до органів Пенсійного фонду України через представника на підставі нотаріально завіреної довіреності з проставленим апостилем (а.с. 33-36). За таких обставин, висновок ГУ ПФ в Полтавській області щодо порушення ОСОБА_1 вимог п.1.5 Порядку №22-1 та необхідності особисто звернутися з заявою на поновлення пенсії є безпідставним. Згідно п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Документи мають бути чинними (дійсними) на дату їх подання. Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання (п. 2.22 Порядку № 22-1). Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну. Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 14.07.2020 року у справі № 414/2108/16-а. Разом з тим, судова колегія вважає обґрунтованим посилання ГУ ПФ в Полтавській області на те, що надана ОСОБА_1 копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 не може вважатися документом, що посвідчує особу останнього, оскільки термін його дії завершився 29.03.2010 року (а.с. 23), у той час як заяви до органів Пенсійного фонду України датовані 21.05.2019 року (а.с. 21-22). Надання Позивачем до суду першої інстанції копії нового паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , виданого 05.02.2020 року, строком дії до 05.02.2030 року (а.с. 98), на переконання судової колегії не спростовують правильності посилання Відповідача-2 на те, що станом на момент подання заяви про поновлення виплати пенсії Позивачем не було додано до неї документа, що засвідчує особу. Посилання Апелянта на те, що Відповідачем-2 безпідставно вимагалося подання останнім копії трудової книжки і довідки з місця роботи, судовою колегією оцінюється критично, оскільки аналіз змісту листа від 03.07.2019 року №5/О-025/І (а.с. 18-19) свідчить, що такі документи від ОСОБА_1 ГУ ПФ в Полтавській області не вимагало, зазначивши лише про необхідність подання довідки про заробітну плату за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд. Поміж іншого, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на таке. Пунктом 4.2 Порядку №22-1 передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі. Відповідно до п. 4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу начальника управління щодо розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління. Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин рішення за результатами розгляду заяви Позивача щодо поновлення їй виплати пенсії Відповідачем-2 не приймалося, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про передчасність вимог про зобов`язання пенсійного органу поновити ОСОБА_1 виплату призначеної пенсії. В абзаці 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003 зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах. У постанові від 05.02.2020 року у справі № 501/28/17 Верховний Суд в аналогічній за своїм змістом справі зауважив, що обраний у даному випадку спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача розглянути питання про перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної особі пенсії відповідає вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача у правах. Твердження Позивача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не врахував, що у зразковій справі №805/402/18 Верховний Суд зобов`язав територіальне управління Пенсійного фонду України поновити особі виплату пенсії, а не повторно розглянути відповідне питання, судова колегія вважає помилковим щодо справи №640/18395/19, оскільки ця справа не є типовою щодо зразкової справи №805/402/18, а обставини цих справ є різними як в частині підстав припинення виплати пенсії, так і в частині обставин звернення до органів Пенсійного фонду України із заявою щодо її поновлення. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Л.В. Губська О.В. Епель Повний текст постанови складено та підписано « 19» жовтня 2020 року.