Постанова 4875 № 922/3618/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "15" жовтня 2020 р. Справа № 922/3618/19 Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А. при секретарі судового засідання Соляник Н.В. За участю представників сторін: від позивача: не з`явились; від відповідача: не з`явились; Розглянувши апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків (вх. №3584 Х/2), на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.11.2019 у справі №922/3618/19 (суддя Жельне С.Ч.), за позовом Харківської міської ради, м. Харків, до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіктас", м. Київ, про стягнення 810058,08 грн.,- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2019 Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвіктас" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 810058,08 грн. за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвіктас" без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки зберегло у себе кошти у розмірі плати, які б мало заплатити за користування земельною діяльною та зобов`язане повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України. Господарський суд Харківської області ухвалою від 13.11.2019 у справі №922/3618/19 позовну заяву Харківської міської ради до ТОВ "Інвіктас" про стягнення 810058,08 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати направив за підсудністю до Господарського суду м. Києва, тобто за місцезнаходження відповідача. Такого висновку місцевий господарський суд дійшов враховуючи загальні правила підсудності, передбачені ст. 27 ГПК України, згідно яких позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи проживанням відповідача. Не погодившись із постановленою ухвалою, до Східного апеляційного господарського суду звернулась Харківська міська рада з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.11.2019 у справі №922/3618/19 та направити справу до господарського суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм процесуального права, зокрема, ст. 27 ГПК України. Скаржник зазначає, що оскільки земельна ділянка по вул. Озерній, 1 в м. Харкові є об`єктом нерухомого майна, а підставою звернення Харківської міської ради до суду із вказаним позовом є стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання вищевказаної земельної ділянки з порушенням вимог земельного законодавства, тому даний спір є спором саме з приводу нерухомого майна, що, в свою чергу, зумовлює необхідність його розгляду за правилами виключної підсудності, встановленими ч. 3 ст. 30 ГПК України, - за місцезнаходженням майна. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.11.2019 для розгляду апеляційної скарги визначено наступний склад суду: Мартюхіна Н.О. - головуючий, суддя Геза Т.Д., суддя Плахов О.В. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.12.2019 відкрито апеляційне провадження за скаргою Харківської міської ради на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.11.2019 та встановлено учасникам справи строк до 02.01.2020 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання учасникам провадження; розгляд апеляційної скарги ухвалено розпочати з 03.01.2020 без повідомлення учасників справи. На підставі розпорядження керівника апарату суду від 13.01.2020, у зв`язку з відпусткою судді Геза Т.Д., яка входить до складу колегії суддів, та закінченням процесуальних строків розгляду справи призначено повторний автоматизований розподіл справи №922/3618/19 між суддями. Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2020 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у наступному складі: Мартюхіна Н.О. - головуючий, суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 призначено справу № 922/3618/19 до розгляду на 03.02.2020 о 12:15 год. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 зупинено провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.11.2019 у справі №922/3618/19, до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі №910/10647/18. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.10.2020 поновлено провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.11.2019 у справі №922/3618/19; розгляд справи призначено на 15.10.2020 о 11:30 год. До початку розгляду справи по суті відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та не направив його до суду. Представники позивача та відповідача у судове засідання апеляційної інстанції, призначене на 15.10.2020 не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи всі сторони були повідомлені належним чином. Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Зважаючи на те, що в матеріалах справи містяться докази повідомлення всіх учасників судового процесу, а також те, що явка сторін не визнавалася судом обовязковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників учасників справи, у зв`язку з чим переходить до її розгляду по суті. Згідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги, з наступних підстав. Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в ч. 1 ст. 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція. Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна. Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб. Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності. Відповідно до ст. 1 ГПК України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах. За приписами ч. 1 ст. 27 ГПК України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Отже, загальне правило територіальної підсудності щодо пред`явлення позову за місцезнаходженням відповідача застосовується лише у випадку, коли інші правила підсудності не встановлені положеннями ГПК України. Статтею 30 ГПК України встановлена виключна підсудність справ. Виключна підсудність - це правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. У цих категоріях справ не допускається також договірна підсудність. Так, ч. 3 ст. 30 ГПК України передбачає, що спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Виключну підсудність встановлено, зокрема, для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності. При цьому, тлумачення ч. 3 ст. 30 ГПК України повинно відбуватися з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою. Встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.07.1995 у справі "Толстой-Милославський" (Tolstoy Miloslavsky) проти Сполученого Королівства (скарга №18139/91), визначаючи зміст терміну "передбачений законом" сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону. З огляду на зазначений підхід Європейського суду з прав людини до тлумачення правових норм, положення ч. 3 ст. 30 ГПК України означають, що спір має розглядатися за правилами виключної підсудності, коли нерухоме майно, право власності на таке майно або інші вимоги, що стосуються нерухомого майна, є предметом спору. Як свідчить правозастосовна практика Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 20.09.2018 у справі №902/919/17, під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Згідно ст. 181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Як вже зазначалось, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 було зупинено провадження у даній справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у подібних правовідносинах у іншій справі №910/10647/18. 07.07.2020 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі № 910/10647/18. У зазначеній постанові, зокрема, встановлено, що на час звернення позивача з позовом у цій справі змінено положення ГПК України щодо правил визначення виключної підсудності спорів. У частині третій статті 16 ГПК України в попередній редакції йшлося про виключну підсудність господарським судам справ у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном. Натомість у частині третій статті 30 ГПК України в чинній редакції йдеться про виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, тобто, перелік спорів цієї категорії розширено. З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном. Згідно з ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах у справі №460/4286/16-ц від 23.01.2018 та у справі №640/16548/16-ц від 16.05.2018, до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст. 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст. 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст. 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. За таких обставин, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого суду, що до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, відносяться лише спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об`єкта нерухомого майна. При цьому, виключна підсудність встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів. Суд апеляційної інстанції виходить з того, що правила виключної підсудності застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються позовів з приводу будь-яких вимог, пов`язаних з правом особи на нерухоме майно: земельні ділянки, будинки, квартири тощо, зокрема щодо права власності на нерухоме майно, а також щодо речових прав на нерухоме майно, дійсності (недійсності) договорів щодо такого майна або спорів з приводу невиконання стороною договору, об`єктом якого є нерухоме майно. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у справі №638/1988/17 року від 10.04.2019. Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6310138800:12:002:0033, яка розташована по вул. Озерній, 1 у м. Харкові, без належних на те правових підстав у розмірі орендної плати в сумі 810058,08 грн. Верховний Суд у своїй постанові від 20.06.2019 року у справі №626/47/19 дійшов висновку про те, що оскільки позовні вимоги виникли з приводу нерухомого майна, а саме плати за користування землею (безпідставно збережених коштів), то підсудність за цим позовом має визначатися відповідно до правил виключної підсудності. У постанові від 28.08.2019 року у справі №415/4214/15-ц Верховний Суд дійшов аналогічних висновків про те, що спір виник з приводу нерухомого майна, а саме відшкодування збитків, заподіяних безоплатним користуванням земельною ділянкою, то підсудність такої справи має визначатись за правилами виключної підсудності. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що спір у даній справі виник саме і виключно з приводу нерухомого майна (користування нерухомим майном без достатніх правових підстав), оскільки позовні вимоги мають явний, очевидний правовий зв`язок із нерухомим майном, а саме земельною ділянкою, відповідно, і позов має розглядатися за правилами виключної підсудності. При цьому, суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновком місцевого суду, що даний спір не є спором з приводу нерухомого майна, а стосується лише грошових коштів, і повинен розглядатися в порядку ст. 27 ГПК України, а саме за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, виходячи з такого. Колегія суддів зазначає, що предмет даного спору - кошти, збережені через користування земельною ділянкою, безпосередню пов`язаний із такою ділянкою, адже характер спірних відносин щодо неї (земельної ділянки) визначає належність застосування обраного способу судового захисту, тоді як доказом факту користування земельною ділянкою також виступає розташований на ній об`єкт нерухомості. За таких обставин у даному випадку при виборі підсудності у спорі, що розглядається, потребує застосування ч. 3 ст. 30 ГПК України як з мотивів безпосереднього зв`язку стягуваних коштів з нерухомістю (земельною ділянкою), так і з мотивів характеру доказів використання такої земельної ділянки - розташуванням на ній приналежного відповідачу нерухомого майна. З огляду на викладене та враховуючи, що місцезнаходженням земельної ділянки кадастровий номер 6310138800:12:002:0033, за користування якою без правоустановчих документів виник даний спір про стягнення безпідставно збережених коштів, є вул. Озерна, 1 у м. Харкові, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо направлення позовної заяви до Господарського суду міста Києва. В силу ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Устименко проти України"). Європейським судом у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначено, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Zand v. Austria", висловлено думку, що термін "судом, встановленим законом" у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]". Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду. За таких обставин, направлення місцевим судом позовної заяви Харківської міської ради до ТОВ "Інвіктас" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 810058,08 грн. до Господарського суду міста Києва здійснено з порушенням положень ст. 27 та п. 1 ч. 1 ст. 31 ГПК України, оскільки підсудність цього спору повинна визначатися за правилами, встановленими ст. 30 ГПК України "Виключна підсудність". За приписами п. 4 ч.1 ст. 280 ГПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржувана ухвала Господарського суду Харківської області від 13.11.2019 у справі №922/3618/19 постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а вказана ухвала скасуванню з направленням матеріалів позовної заяви до місцевого господарського суду для розгляду по суті. Оскільки суд апеляційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, а справа направляється до суду першої інстанції для продовження розгляду, розподіл судових витрат згідно з ч. 14 ст. 129 ГПК України не здійснюється. Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 270, 271, 275, 280 - 284 ГПК ГПК України, Східний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Харківської міської ради на ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.11.2019 у справі №922/3618/19 - задовольнити. Ухвалу Господарського суду Харківської області від 13.11.2019 у справі №922/3618/19 - скасувати. Справу передати до Господарського суду Харківської області для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна Суддя О.В. Плахов Суддя І.А. Шутенко (Повний текст постанови складено 19.10.2020)