Постанова 4873 № 910/18005/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" вересня 2020 р. Справа№ 910/18005/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Зубець Л.П. суддів: Алданової С.О. Мартюк А.І. секретар судового засідання: Пастернак О.С. за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 29.09.2020 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 (повний текст складено - 13.07.2020) у справі №910/18005/19 (суддя - Полякова К.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про визнання правочину недійсним В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" (надалі - позивач, ТОВ "Бізнес Пром Інновація") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - відповідач, АТ "КБ "Приватбанк") про визнання Кредитного договору №4Б16088Г від 20.10.2016 недійсним. Позов обґрунтовано тим, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля останнього, ініційованої Національним Банком України, ввів в оману позивача про існування у АТ "КБ "Приватбанк" договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав ТОВ "Бізнес Пром Інновація" до укладання з АТ "КБ "Приватбанк" пов`язаних між собою Кредитного договору №4Б16088Г від 20.10.2016 та договорів поруки. Відсутність вищевказаних договорів має істотне значення при укладанні Кредитного договору та договорів поруки та підтверджує факт обману позивача. Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що умови Кредитного договору свідчать про його укладення виключно для фінансування поточної діяльності позивача та не містять жодних відомостей щодо трансформації кредитного портфелю Банку та забезпечення за "старими" кредитами. Крім того, позивач не довів одночасну наявність трьох складових для визнання спірного договору недійсним внаслідок його вчинення через введення в оману. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 у справі №910/18005/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Судове рішення мотивоване тим, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність в даному випадку одночасно трьох складових: умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявності самого факту обману (ведення в оману позивача). Позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов`язковими для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України. Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що дії позивача щодо укладення Кредитного договору та отримання за ним кредитних коштів, а згодом укладення договорів поруки, про які зазначено позивачем у позовній заяві, за якими поручався перед Банком за виконання зобов`язань іншими суб`єктами господарювання, в межах наданих Банком позивачу кредитних коштів, послідовні, та такі з яких вбачається волевиявлення позивача на укладення таких договорів та вчинення за ними дій, а отже пред`явлення позову у цій справі про визнання вказаного правочину недійсним, суперечить його попередній поведінці (укладенню договору) і є недобросовісним. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 у справі №910/18005/19 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що невиконання відповідачем свого обов`язку передати документи позивачу, навмисне введення в оману останнього про існування у АТ "КБ "Приватбанк" договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням "старих боржників", порушило законні права ТОВ "Бізнес Пром Інновація", які потребують судового захисту. Окрім того, судом першої інстанції було позбавлено позивача об`єктивної можливості обґрунтувати та підтвердити відповідними доказами свою позицію щодо введення його Банком в оману, відмовивши у задоволенні поданих клопотань про витребування доказів та залучення третіх осіб у справі. На думку позивача, саме у витребуваних документах містяться докази введення останнього в оману. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2020 апеляційну скаргу ТОВ "Бізнес Пром Інновація" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Алданової С.О., Мартюк А.І. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №910/18005/19 за апеляційною скаргою ТОВ "Бізнес Пром Інновація" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 та призначено до розгляду на 29.09.2020. Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. Відповідач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України своїм правом не скористався, відзив на апеляційну скаргу до Північного апеляційного господарського суду не подав. У судове засідання 29.09.2020 з`явилися представники сторін, які надали пояснення по суті спору. Представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, скасувати оскаржуване судове рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 у справі №910/18005/19 залишити без змін. Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У судовому засіданні 29.09.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 20.10.2016 між позивачем (позичальник), та відповідачем (Банк), укладено Кредитний договір №4Б16088Г (надалі - Договір), за умовами якого ліміт кредиту становить 4 300 000 000, 00 грн, що виданий для фінансування поточної діяльності (пункт А.2. Договору). Згідно з пунктом А.5. Договору виконання зобов`язань позичальника забезпечуються договором застави. Додатковою угодою до Договору розмір кредиту встановлено в сумі 4 800 000 000, 00 грн. 20.10.2016 між позивачем (поручитель), та відповідачем (кредитор), укладено договір поруки №4В14115И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Віалінт" зобов`язань за кредитними договорами №4В14115И від 11.02.2014, №4В14083Д від 19.02.2014 та №4В14084Д від 25.02.2014 з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та термінах вказаних договорів. Крім того, 20.10.2016 між позивачем (поручитель), та відповідачем (кредитор), укладено договір поруки №4Р13347/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Рапіт" зобов`язань за кредитними договорами №4Р13347Д від 06.06.2013, №4Р13348И від 10.06.2013, №4Р13549И від 12.09.2013, №4Р13782Д від 05.12.2013 та №4Р14288И від 19.09.2014 з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та термінах вказаних договорів. Також, 20.10.2016 між позивачем (поручитель), та відповідачем (кредитор), укладено договір поруки №4М14109Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Мілорін Лтд" зобов`язань за кредитними договорами №4М14109Д від 12.02.2014, №4М14110Д від 17.02.2014, №4М14107И від 19.02.2014 та №4М14092Д від 25.02.2014 з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та термінах вказаних договорів. Відповідно до пункту 8 Договорів поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним у цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання. Пунктом 10 Договорів поруки передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором. На підтвердження виконання позивачем обов`язку ТОВ "Віалінт" щодо повернення коштів за кредитним договором №4В14115И від 11.02.2014 позивачем надано копію платіжного доручення від 21.10.2016 №3682 на суму 106 090 801, 19 грн, за кредитним договором №4В14084Д від 25.02.2014 - копію платіжного доручення від 21.10.2016 №3683 на суму 730 735 473, 02 грн, за кредитним договором №4В14083Д від 19.02.2014 - копію платіжного доручення від 21.10.2016 №3685 на суму 791 630 096, 01 грн. В якості підтвердження виконання позивачем обов`язку ТОВ "Рапіт" щодо повернення коштів за кредитним договором №4Р13347Д від 06.06.2013 позивачем надано копію платіжного доручення від 21.10.2016 №3690 на суму 1 050 044 547, 18 грн, за кредитним договором №4Р13348И від 10.06.2013 - копію платіжного доручення від 21.10.2016 №3691 на суму 103 797 902, 35 грн, за кредитним договором №4Р13549И від 12.09.2013 - копію платіжного доручення від 21.10.2016 №3693 на суму 47 747 401, 73 грн, за кредитним договором №4Р13782Д від 05.12.2013 - копію платіжного доручення від 21.10.2016 №3694 на суму 309 224 704, 87 грн, за кредитним договором №4Р14288И від 19.09.2014 - копію платіжного доручення від 21.10.2016 №3695 на суму 67 650 893, 28 грн. В якості підтвердження виконання позивачем обов`язку ТОВ "Мілорін Лтд" щодо повернення коштів за кредитним договором №4М14109Д від 12.02.2014 позивачем надано копію платіжного доручення від 21.10.2016 №3686 на суму 380 924 820, 69 грн, за кредитним договором №4М14110Д від 17.02.2014 копія платіжного доручення від 21.10.2016 №3687 на суму 913 419 341, 21 грн, за кредитним договором №4М14107И від 19.02.2014 копія платіжного доручення від 21.10.2016 №3688 на суму 44 970 336, 74 грн, за кредитним договором №4М14092Д від 25.02.2014 копія платіжного доручення від 21.10.2016 №3689 на суму 6 045, 22 грн. З метою отримання документів, які підтверджують права заставодержателя на активи, якими забезпечені зобов`язання "старих" боржників, позивач звертався до Господарського суду міста Києва із відповідними позовами до ПАТ КБ "Приватбанк" про зобов`язання вчинити дії. За наслідками розгляду справ №910/15444/17, №910/14137/17, №910/15439/17 у задоволенні позовних вимог про передачу документів позивачу було відмовлено. Відтак, підставою для звернення позивача із даним позовом до господарського суду є вимога про визнання недійсним укладеного між сторонами Кредитного договору №4Б16088Г від 20.10.2016, оскільки останній укладено під впливом обману шляхом навмисного введення позивача в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину, а саме щодо існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями ТОВ "Віалінт", ТОВ "Рапіт", ТОВ "Мілорін Лтд" у розмірі, що значно перевищує розмір їх заборгованості за кредитами. Суд першої інстанції враховуючи положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, керуючись принципами розумності та справедливості, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне. Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ч. 1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). Згідно частини 7 статті 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У п. 3.10 постанови №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" пленум Вищого господарського суду України роз`яснив, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статтей 230-233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Позивач стверджує, що оскаржуваний договір укладено з порушенням законодавства, зокрема, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України. Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце коли для вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України. При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі, пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Матеріали справи містять копію заявки від 18.10.2016 на отримання кредиту, підписану директором позивача, згідно з якою позивач мав намір отримати кредит у розмірі 4 800 000 000, 00 грн саме для фінансування поточної діяльності підприємства. Отже, з матеріалів справи вбачається, що Кредитний договір №4Б16088Г від 20.10.2016 був укладений сторонами, з метою фінансування поточної господарської діяльності ТОВ "Бізнес Пром Інновація". Колегія суддів зазначає, що жодних посилань, що кредитний договір та договори поруки укладаються з метою отримання прибутку позивачем у вигляді продажу/отримання ним у власність майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у наданих до матеріалів справи документах (доказах) не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо "так званої трансформації кредитного портфелю банку", про яку йдеться в позовній заяві. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки або інших договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову. Крім того, частиною 1 статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Статтею 558 ЦК України встановлено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові. Плата не була передбачена оскаржуваним договором поруки, що виключає можливість отримання прибутку за ним, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними. Відповідно до частини 3 статті 556 ЦК України, до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Таким чином, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена, що підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що договір поруки є забезпечувальним договором, з огляду на що метою укладення договору поруки не може бути одержання прибутку поручителем, що випливає з самої суті договору поруки. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає необгрунтованими твердження позивача, що його було введено в оману щодо можливості одержання прибутку шляхом укладення Кредитного договору та договорів поруки, оскільки позивач як суб`єкт підприємницької діяльності, який здійснює таку діяльність на власний ризик, мав бути обізнаний при укладенні договорів з базовими положеннями цивільного законодавства. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність в даному випадку одночасно трьох складових: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність самого факту обману (ведення в оману позивача). Інших доказів ніж копії укладених між сторонами договорів та доказів їх виконання матеріали справи не містять. Беручи до уваги вказані вище обставини, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов`язковими для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України, а тому позов задоволенню не підлягає. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам. Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17. Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 у справі №910/18005/19 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ "Бізнес Пром Інновація" - без задоволення. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника (ТОВ "Бізнес Пром Інновація"). Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 у справі №910/18005/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 у справі №910/18005/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Пром Інновація".

4. Матеріали справи №910/18005/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено - 19.10.2020. Головуючий суддя Л.П. Зубець Судді С.О. Алданова А.І. Мартюк