Постанова 4850 № 200/337/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 жовтня 2020 року справа №200/337/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача Блохіна А.А., суддів: Геращенка І.В., Сіваченка І.В., секретар судового засідання Антонюк А.С., за участю представника відповідача Гетьманенко О.П. розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі № 200/337/20-а (головуючий І інстанції Михайлик А.С., повний текст рішення складено 27.07.2020 року у приміщенні суду за адресою: вул. Добровольського, 1, м. Слов`янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення коштів,- ВСТАНОВИВ: В січні 2020 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі-відповідач, ГУНП в Донецькій області) про стягнення невиплаченої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки у розмірі 15 365,42 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 27.09.2018 року по день фактичного розрахунку. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом Головного управління поліції Національної поліції в Донецькій області № 398 о/с від 19.09.2018 його звільнено зі служби. При звільненні позивачу не виплачено грошової компенсації за 28 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових за 2017-2018 роки. Позивач вважає, що невиплата компенсації за дні невикористаної відпустки не відповідає вимогам чинного законодавства. Оскільки відповідач не здійснив повного розрахунку при звільненні позивач має право на отримання середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.09.2018 по день прийняття остаточного рішення суду. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у 2017-2018 роках в розмірі 8400,24грн. Стягнуто з Головного управління Національної поліції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 32 434,91грн У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Відповідач, з вказаним рішенням суду не погодився та подав апеляційну скаргу в якій послався на порушення судом першої інстанції норм процесуального та недотриманням норм матеріального права. Просив скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року в частині задоволених вимог та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що застосування у спірних правовідносинах положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є помилковим недотриманням норм матеріального права. Відповідно до вимог чинного законодавства одна й та ж сама відпустка не може одночасно відноситись до різних видів, тобто і до щорічної, і до соціальної. Вважає, що додаткова відпустка окремим категоріям осіб (учасникам бойових дій) не віднесена до щорічних додаткових відпусток, визначених п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про відпустки». Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував. Суд, заслухав суддю доповідача, пояснення представника відповідача перевірив матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, встановив наступне. Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 07.11.2015 року по 27.09.2019 року проходив службу в лавах Національної поліції, наказом ГУНП у Донецькій області від 19.09.2019 № 398 о/с звільнений зі служби за власним бажанням з 27.09.2018 року. Відповідно до зазначеного наказу вислуга років на дату звільнення у календарному обчисленні становить 13 років 7 місяць 25 днів. Невикористана відпустка за 2018 рік 25 діб Згідно з посвідченням від 10.10.2017 року НОМЕР_1 , виданого на підставі рішення Національної поліції про присвоєння статусу від 22.09.2017 року № 6/I/V/281 позивач є учасником бойових дій. Позивач є батьком двох неповнолітніх дітей, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відомостями їх свідоцтв про народження. За відомостями довідки від 24.01.2020 року, виданої відповідачем за № 393/12/03-2020, позивач за період з 10.10.2017 року по 27.09.2019 року додаткову відпустку як учасник бойових дій не використав, рапортів щодо її отримання не надавав. Відповідно до довідки відповідача від 23.01.2020 року № 76 позивач на день звільнення за фактично відпрацьовані 27 діб у вересні 2018 року мав право на отримання 8100,24 грн. грошового забезпечення, розмір грошового забезпечення на день звільнення становить 9000,26 грн. Згідно з довідкою ГУНП у Донецькій області від 02.12.2019 року № 835 позивачу за липень 2018 року сплачено 7975,28 грн. грошового забезпечення, за серпень 2018 року 11 476,08 грн. За цією довідкою розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 313,73 грн., середньомісячного 9 725,68 грн. У листі відповідача від 23.01.2020 року № 90/26/04-2020 позивачу за вересень 2018 року нараховано грошове забезпечення у сумі 16 304,10 грн. 26.09.2018 року йому перераховано кошти у сумі 17 699,86 грн. Так, через технічну помилку позивачу було зайво виплачено 1754,68 грн. В жовтні 2018 року після відповідного фінансування позивачу нараховано ще 29 250,85 грн. належних до виплати сум та сплачено йому суму у розмірі 27 083,73 грн. Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію». Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Згідно зі статтею 60 Закону України «Про Національну поліцію» проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням. Згідно зі ст. 92 цього Закону поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Статтею 93 Закону України «Про Національну поліцію» та пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260) передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відповідно до статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» тривалість відпусток поліцейського обчислюється щодобово. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено наступні види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Відповідно до ст. 16-2 ЗУ «Про відпустки» учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XII від 2 жовтня 1993 року учасники бойових дій мають пільгу у вигляді одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою № 988 та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію". Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» № 988 від 11 листопада 2015 р. грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Пунктом 3 Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260 визначено, що поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Положеннями Закону України «Про Національну поліцію» визначені підстави та умови отримання відпустки поліцейськими. Наведеним законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому положеннями цього закону не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році. З аналізу викладених норм вбачається, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ. З огляду на зміст пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік. Вищезазначеною нормою фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року. Положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Колегія суддів зазначає, що в даному випадку до правовідносин, що виникли між сторонами, пріоритетному застосуванню підлягають спеціальні норми Закону № 3551-ХІІ, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Вищезазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 7 травня 2020 року у справі № 360/4127/19. За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2018 рік тривалістю 28 календарних днів. При визначенні розміру компенсації колегія суддів виходить з положень пункту 8 Порядку № 260, відповідно до якого виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. На день звільнення зі служби позивач мав право на грошове забезпечення 9000,26 грн., а отже сума компенсації становить 8400,24 грн. (9000,26 грн./30) *28 календарних дні). З огляду на вказане суд не приймає до уваги розраховану позивачем самостійно суму компенсації у розмірі 15 365,42 грн., оскільки під час її обчисленні він застосовував положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, який застосуванню не підлягає, оскільки в даному випадку спеціальні норми містить Порядок №

260. Стосовно розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, з аналізу зазначених норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Так, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина ж друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми. Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й у випадку вирішення спору про розмір несплачених сум при звільненні в судовому порядку. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17. В даному випадку позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці при звільненні просив стягнути на його користь суму недоплаченої при звільненні компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та, відповідно, компенсацію у вигляді виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» та від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України. З огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України. Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року по справі № 804/3722/17. Виходячи з приписів ст. 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком. Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Тотожні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17. Колегія суддів звертає увагу, що позивача звільнено зі служби з 27.09.2018. Доказів відсутності позивача в цей день на службі відповідачем суду не надано. Отже, обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний саме 27.09.2018. Отже, строк несвоєчасно сплачених сум з компенсації відпустки становить з 28.09.2018 по 22.07.2020 (день прийняття судового рішення) - 664 дні, враховуючи розмір середньоденного грошового забезпечення визначений у довідці відповідача, - 313,73 грн., розмір компенсації за ці дні прострочення розрахунку складає 208 316,72 грн. Зважаючи на те, що кошти за невикористані дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки, які не сплачені своєчасно позивачу при звільненні, складають 8400,24 грн., в даному випадку наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України. При звільненні позивач мав отримати загалом 16 304,10 + 29 250,85 + 8400,24 = 53 955,19 грн., де частка неотриманих 8400,24 грн. становить 15,57 %. Отже, розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні з позивачем, що має йому сплатити відповідач розрахований судом як 15,57 % від 208 316,72 грн. та становить 32 434,91 грн. Враховуючи викладене вище, відповідач має виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки в сумі 8400,24 грн. та компенсацію за час затримку розрахунку при звільненні 32 434,91 грн. Таким чином, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Керуючись статтями 195, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі № 200/337/20-а залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі № 200/337/20-а залишити без змін. Повний текст постанови складений та підписаний 16 жовтня 2020 року. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення окрім випадків визначених статтєю 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач: А.А. Блохін Судді: І.В. Геращенко І.В. Сіваченко