Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/14476/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/14476/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Федотова І.В., Сорочка Є.О. за участю секретаря Муханькової Т.В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі -позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Служби безпеки України (далі - відповідач 1), Міністерства оборони України (далі - відповідач 2), в якому з урахуванням уточнення просив зобов`язати відповідача 1 зарахувати до строку календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні період військової служби 6 років у Збройних Силах, з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року, провести перерахунок, нарахування і виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням вказаного періоду та вже виплаченої одноразової грошової допомоги. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову СБУ та зобов`язано останнього зарахувати період військової служби ОСОБА_1 у Збройних Силах з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року для нарахування одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за календарні роки служби. Зобов`язано СБУ провести перерахунок, нарахування і виплату на користь ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням періоду дійсної військової служби з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року з урахуванням вже виплаченої одноразової грошової допомоги. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, СБУ подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що наказом СБУ від 07.06.2019 року №739-ос позивача звільнено з військової служби з 30.06.2019 року. Згідно послужного списку позивача за період проходження військової служби в МО України, складеного 30.05.1993 року, з 22.05.1987 року по 01.08.1988 року позивач проходив строкову військову службу в збройних силах, з 01.08.1988 року по 19.06.1993 року курсант Київського вищого зенітного ракетного інженерного училища імені С.М. Кірова (далі по тексту - КВЗРІУ), звільнений з дійсної військової служби наказом МО України 19.06.1993 року №343. В архівній довідці Галузевого державного архіву МО України від 09.07.2019 року №179/1/10593 зазначено, що позивачу присвоєно військове звання «лейтенант» по запасу та звільнено з дійсної військової служби з забезпеченням усіма видами постачання за нормами забезпечення і необхідними документами, відомості щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні відсутні. З 26.06.1993 року по 30.06.2019 року позивач проходив військову службу в органах СБУ, звільнений у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, при звільненні виплачена допомога за 26 повних календарних років служби. 29.07.2019 року позивач звернувся до СБУ з заявою про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні за 32 календарні роки, у зв`язку з тим, що при попередньому звільнені не набув права на отримання такої грошової допомоги. Листом від 12.08.2019 року СБУ відмовило позивачу у здійсненні нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за 32 роки військової служби, оскільки згідно з наказом МО України від 19.06.1993 року №343 позивача звільнено з військової служби з виплатою усіх належних видів грошового забезпечення. Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з позовом. Відповідно до статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 2262-ХІІ від 09.04.1992 (в редакції, на час звільнення позивача з органів внутрішніх справ у 1993 році) (далі - Закон №2262) військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які звільняються зі служби, членам сімей відповідних категорій військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та пенсіонерам з їх числа, які втратили годувальника, виплачується допомога в порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 10 Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» (в редакції, на час звільнення позивача з органів внутрішніх справ) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ при звільненні з військової служби або з органів внутрішніх справ виплачується грошова допомога у розмірі 5-місячного грошового забезпечення. Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), особам начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ грошова допомога, передбачена цим пунктом, нараховується з окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням, відповідним військовим (спеціальним) званням і процентною надбавкою за вислугу років, а відрядженим для роботи в Радах народних депутатів та їх органах, центральних і місцевих органах державної виконавчої влади, які одержували перед звільненням з військової служби (служби в органах внутрішніх справ) заробітну плату в порядку і розмірах, установлених для працівників цих органів, - з окладу за останньою посадою на день звільнення. Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що виплата вказаної грошової допомоги станом на дату звільнення позивача з військової служби у 1993 році не залежала від стажу служби, однак залежала від виду військової служби та не передбачалася військовослужбовцям строкової служби. Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2262 (в редакції, на час звільнення позивача з органів СБУ - 07.06.2019) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров`я, працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п`яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. Відповідно до частини 6 статті 9 Закону №2262 (в редакції, на час звільнення позивача з органів СБУ - 07.06.2019) Особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, у разі повторного їх звільнення зі служби одноразова грошова допомога, передбачена цією статтею, виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, які при попередньому звільненні не набули права на отримання такої грошової допомоги. Згідно з абзацами 5 та 7 пункту 10 Постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» (в редакції, на час звільнення позивача з органів СБУ - 07.06.2019) зазначеним в абзаці першому цього пункту військовослужбовцям, поліцейським і особам рядового і начальницького складу, які звільняються із служби повторно, одноразова грошова допомога виплачується за період їх календарної служби з дня останнього зарахування на службу без урахування періоду попередньої служби, за винятком тих осіб, що при попередньому звільненні не набули право на отримання такої допомоги. Спірним у справі є наявність у позивача права на отримання грошової допомоги при звільненні з органів СБУ у 2019 році з урахуванням попереднього терміну служби у збройних силах та органах внутрішніх справ. Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 31.05.1987 року проходив строкову військову службу в збройних силах та з 01.08.1988 року по 19.06.1993 року був курсантом КВЗРІУ. У 1993 році згідно аказу МО України №343 позивача звільнено з дійсної військової служби. Суд першої інстанції правильно зазначив, що під час звільнення з військової служби 19.06.1993 року, позивач не набув право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 5-місячного грошового забезпечення, оскільки на нього поширюються права та обов`язки військовослужбовця строкової служби. В архівній довідці Галузевого державного архіву МО України від 09 липня 2019 року №179/1/10593 відсутні відомості щодо виплати одноразової грошової допомоги позивачу при звільненні. Докази отримання позивачем грошової допомоги при попередньому звільненні з військової служби у матеріалах справи також відсутні. Враховуючи вказані обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправною відмови відповідача 1 щодо не зарахування до вислуги років для нарахування одноразової грошової допомоги при звільненні періоду з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року та зобов`язання відповідача 1 зарахувати до строку календарної служби для визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні період з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року та провести перерахунок нарахування і виплату позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням періоду дійсної військової служби з 31 травня 1987 року по 19 червня 1993 року з урахуванням вже виплаченої одноразової грошової допомоги. В частині відмовлених позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції. У рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. В даному випадку доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у відзиві на позовну заяву та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Служби безпеки України - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя: Є.В. Чаку Судді: І.В. Федотов Є.О.Сорочко