Постанова 4851 № 480/749/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2020 р. Справа № 480/749/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: П`янової Я.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах, м. Суми, повний текст складено 13.04.20 року по справі № 480/749/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (надалі також відповідач, ГУ Держгеокадастру у Сумській області), в якому просив: - визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Сумській області у наданні дозволу громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної частки (паю) у власність орієнтовно площею 3,27 га в умовних кадастрових гектарах як члену СФГ «Кузін Владислав Сергійович» для ведення фермерського господарства на території Штепівської сільської ради Лебединського району Сумської області, викладену в листі № 18-4121/16-20-СГ від 28.01.2020; - зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної частки (паю) у власність орієнтовною площею 3,27 га в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Штепівської сільської ради Лебединського району Сумської області. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що суд першої інстанції при його ухваленні дійшов висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи та невірно застосував норми матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач наводить обставини справи та нормативно-правове обґрунтування, наведені ним у позовній заяві. Зазначає, що відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не врахував доводів позивача, а безпідставно погодився з позицією відповідача. Просить взяти до уваги висновки Верховного Суду щодо необхідності обрання судом ефективного способу відновлення порушеного права, викладені у постановах від 30.09.2019 у справі № 818/1760/17, від 22.03.2018 у справі № 823/795/17, від 27.02.2018 у справі № 816/591/15-а, від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15. За результатами апеляційного розгляду позивач просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, а оскаржуване рішення ухвалене у результаті всебічного, неупередженого та об`єктивного дослідження всіх матеріалів справи. Просить врахувати, що клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, з яким звертався позивач, фактично не відповідає вимогам статті 118 Земельного кодексу України, а отже, відмова Головного управління Держгеокадастру у Сумській області в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстав ненадання документів, які підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі, є обґрунтованою. З посиланням на правову позицію Вищого адміністративного суду України, сформовану в ухвалах від 21.10.2010 у справі № П-278/10, від 31.07.2014 у справі № К/800/62158/13 та правову позицію Верховного Суду України, сформовану у постанові від 11.11.2015 у справі № 21-2958а15, вказує, що суд не вправі втручатись у діяльність органу державної влади, зобов`язуючи його приймати конкретне рішення. За результатами апеляційного розгляду відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 20.12.2019 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної частки (паю) у власність орієнтовною площею 3,27 га в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Штепівської сільської ради Лебединського району Сумської області. До заяви були додані графічні матеріали земельної частки (паю), копія паспорту та ідентифікаційного номеру, копія державного акта на право постійного користування землею, копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, копія витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, погодження землекористувача - Селянського (фермерського) господарства " ОСОБА_2 " - про передачу у приватну власність земельної частки (паю) у разі передачі членам фермерського господарства та копія статуту Селянського (фермерського) господарства " ОСОБА_2 " (а.с. 6-7, 9-18). Наказом № 18-4121/16-20-СГ від 28.01.2020 відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки при розгляді заяви позивача та доданих до неї документів встановлено відсутність документів, які підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в агарному навчальному закладі (а.с. 8). Позивач, уважаючи, що відповідним рішенням Головного управління Держгеокадастру у Сумській області порушені його права, звернувся до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відмова Головного управління Держгеокадастру у Сумській області в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою з підстави відсутності необхідних документів для такого виду використання земельної ділянки як ведення фермерського господарства є обґрунтованою. Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Так, згідно із частиною першою статті 13 Закону України від 19.06.2003 за № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV) члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Водночас, відповідно до статті 7 Закону № 973-IV надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Положеннями статті 32 Земельного кодексу України також передбачено право членів фермерських господарств на приватизацію земельних ділянок шляхом передачі безоплатно у приватну власність наданих їм у користування земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Відповідно до положень п. «в» частини третьої статті 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом. Порядок безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України. Частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни, які зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч.10 ст.118 Земельного кодексу України). Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Водночас, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Проте, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17. З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недостовірних відомостей об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Наведений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 509/4156/15-а. Разом з цим, колегія суддів акцентує увагу на тому, що ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує. Тобто, відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянам передбачає визначену земельно-правову процедуру, яка включає такі послідовні стадії: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення. Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого «земельного» питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. За такого правового регулювання колегія суддів уважає, що відмова органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою фактично створює перешкоди для подальшого позитивного вирішення питання на користь особи, а тому може бути предметом судового оскарження. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України. Як убачається із матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою для реалізації відповідно до статей 118, 121 ЗК України та статті 13 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV) права на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для ведення фермерського господарства. Головне управління Держгеокадастру у Сумській області, розглянувши заяву позивача, Наказом № 18-4121/16-20-СГ від 28.01.2020 повідомило про неможливість її задоволення у зв`язку з тим, що позивач просить надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність саме для ведення фермерського господарства, але до його заяви додано не всі документи, передбачені ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, а саме: відсутні документи, які підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Власне, зазначена відмова, викладена у Наказі № 18-4121/16-20-СГ від 28.01.2020, і є предметом оскарження у цій справі. Суд апеляційної інстанції зазначає, що звернення позивача для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за відсутні документів, які підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі позивача, не позбавляє відповідний орган можливості повернути поданий пакет документів на доопрацювання. Відмова у наданні дозволу без надання позивачу можливості усунути недоліки щодо комплектності пакету документів, поданих для надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, свідчить про протиправність дій відповідного органу і надає особі право оскаржити таку відмову відповідно до частини десятої статті 118 Земельного кодексу України. З урахуванням наведеного, колегія суддів уважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства із наданням позивачу можливості усунути недоліки щодо комплектності пакету документів, поданих для отримання дозволу, що узгоджується із висновками Верховного Суду про необхідність обрання судом ефективного способу відновлення порушеного права, викладеними у постановах від 30.09.2019 у справі № 818/1760/17, від 22.03.2018 у справі № 823/795/17, від 27.02.2018 у справі № 816/591/15-а, від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15, які зазначено позивачем в апеляційній скарзі. Щодо доводів відповідача, зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, з приводу відсутності у суду повноважень із встановленням наявності або відсутності підстав для відмови у наданні дозволу, передбачених частиною сьомою статті 118 ЗК України, оскільки, за твердженням останнього, це втручання у дискреційні повноваження відповідача, колегія суддів зауважує на таке. Відповідно до частини десятої статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Крім того, повноваження суду у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень визначені частиною другої статті 2 КАС України. Отже, твердження відповідача про відсутність у суду повноважень щодо рішень відповідача у спірних правовідносинах є безпідставними. З урахуванням наведеного, правові позиції Вищого адміністративного суду України, сформовані в ухвалах від 21.10.2010 у справі №П-278/10, від 31.07.2014 у справі № К/800/62158/13, Верховного Суду України, сформовані у постанові від 11.11.2015 у справі №21-2958а15, на які посилається відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів не бере до уваги. Розглядаючи цю справу в апеляційному порядку, колегія суддів також ураховує приписи частини четвертої статті 245 КАС України, якими визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. На думку колегії суддів, саме повторний розгляд заяви позивача про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства із наданням позивачу можливості усунути недоліки щодо комплектності пакету документів є правомірним способом поведінки суб`єкта владних повноважень і забезпечить позивачу умови для реалізації його прав на землю. Відтак, з урахуванням викладеного, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є саме зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства з урахуванням висновків, викладених у даній постанові. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 317 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції та ухвалює нове, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового - про часткове задоволення позовних вимог. Вирішуючи питання розподілу судових витрат із урахуванням положень статті 139 КАС України, колегія суддів виходить з того, що судові витрати, які були понесені позивачем під час розгляду справи, складаються з витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 2102,00 грн (840,80 грн - за подання позовної заяви та 1261,20 грн - за подання апеляційної скарги), що підтверджується доказами про їх оплату (квитанціями № 0.0.1605442010.1 від 04.02.2020 та № 0.0.1740596470.1 від 18.06.2020), Оскільки Другим апеляційним адміністративним судом ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено частково, водночас ураховуючи те, що задоволені вимоги охоплюють обсяг порушених прав та законних інтересів позивача, рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат зі сплати судового збору, стягнувши з Головного управління Держгеокадастру у Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень 2102,00 грн на користь ОСОБА_1 . Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 по справі № 480/749/20 - скасувати. Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково. Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Сумській області у наданні дозволу громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної частки (паю) у власність орієнтовно площею 3,27 га в умовних кадастрових гектарах як члену СФГ «Кузін Владислав Сергійович» для ведення фермерського господарства на території Штепівської сільської ради Лебединського району Сумської області, викладену у Наказі № 18-4121/16-20-СГ від 28.01.2020. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву про надання дозволу громадянину ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної частки (паю) у власність орієнтовно площею 3,27 га в умовних кадастрових гектарах як члену СФГ «Кузін Владислав Сергійович» для ведення фермерського господарства на території Штепівської сільської ради Лебединського району Сумської області, з урахуванням висновків, викладених у даній постанові. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40000, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, 25; код ЄДРПОУ 39765885) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 2102,00 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін