Постанова 4814 № 528/470/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 528/470/20 Номер провадження 22-ц/814/2120/20Головуючий у 1-й інстанції Шевченко В. М. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Головуючого судді: Бутенко С.Б. Суддів: Обідіної О.І., Прядкіної О.В. розглянув в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 15 липня 2020 року у складі судді Шевченко В.М. у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: В червні 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому посилаючись на факт прострочення боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 16.10.2012 року та наявність заборгованості, яка виникла станом на 31.03.2020 року у сумі 26 225, 67 грн. та складається із: заборгованості за тілом кредиту - 1 433,89 грн., заборгованості за простроченими відсотками - 23 066,75 грн., 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1 225,03 грн. - штраф (процентна складова), просив про стягнення даної суми заборгованості з покладенням на відповідача понесених по справі судових витрат в розмірі 2 102 грн. Позов мотивовано тим, що відповідно до укладеного договору від 16 жовтня 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом та з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проте, своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого утворилась вказана заборгованість. Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 15 липня 2020 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку у виді договору оформлено неповнолітньою особою у віці 17 років, без підпису законних представників - батьків або опікунів (піклувальників), інших доказів на наявність згоди законних представників на укладення відповідних договірних правовідносин стороною позивача суду не надано. Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу та, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідач став клієнтом АТ КБ ПриватБанк, висловив згоду та особистим підписом засвідчив, що згоден з тим, що вказана заява разом з пам`яткою клієнта та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складають між ним та банком договір надання банківських послуг. Під час видачі кредитної картки відповідачеві був встановлений 0 кредитний ліміт, кредитними коштами він почав користуватися після досягнення повноліття. Дії з користування кредитними коштами та погашення заборгованості свідчать про визнання ним заборгованості по кредиту. Покладені в основу судового рішення висновки суду щодо укладення правочину неповнолітньою особою представник позивача вважає безпідставними, оскільки жодних звернень відповідача або зацікавлених осіб до суду про оспорення правочину та визнання його недійсним не було. Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Частина третя статті 3 ЦПК України встановлює, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V Цивільного процесуального кодексу України. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК). Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК). Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина 13 статті 7 ЦПК). Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. По справі встановлено, що 16 жовтня 2012 року відповідач ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідно до якої він отримав кредитну картку з кредитним лімітом - 0 грн. В анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку своїм підписом відповідач підтвердив, що ця Заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком Договір про надання банківських послуг. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявність саме кредитних правовідносин між Банком та ОСОБА_1 , який в неповнолітньому віці без згоди батьків звернувся до позивача із анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, яка оформлена у виді договору. Роздруківка із сайту банка за відсутності підпису відповідача та згоди законних представників на вчинення неповнолітньою особою правочину не може виступати належним доказом, як щодо виникнення кредитних правовідносин, так і наявної заборгованості, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в Умови та правила надання банківських послуг, фактична наявність яких в даному випадку не підтверджена жодним належним та допустимим доказом. Колегія суддів апеляційного суду повною мірою з висновками суду першої інстанції погодитись не може, з огляду на наступне. За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначено статтею 203 ЦК України, згідно частини другої якої особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Пунктом другим частини першої статті 30 ЦК України визначено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Відповідно до частини першої статті 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття). У віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років фізична особа має неповну цивільну дієздатність, що надає їй право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, якщо такий правочин задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку). Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників (частина перша статті 31, частини перша, друга статті 32 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Встановлено, що відповідач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто на момент підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 16 жовтня 2012 року він був у віці 17 років та мав неповну цивільну дієздатність. Проте, вказана обставина не є беззаперечною підставою для відмови у задоволенні позову Банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки за своєю правовою природою правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників є оспорюваним правочином, недійсність якого може бути визнана судом за позовом заінтересованої особи (частина третя статті 215, частина друга статті 222 ЦК України) та за відсутності такого рішення суду або заявлених в установленому законом порядку та доведених позовних вимог, підстав встановлювати недійсність правочину у суду першої інстанції не було. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, при укладенні кредитного договору 16 жовтня 2012 року Банком було встановлено 0 кредитний ліміт, що виключало користування кредитними коштами неповнолітнім. 17 липня 2013 року, тобто після досягнення ОСОБА_1 повної цивільної дієздатності, кредитний ліміт було збільшено до 1500 грн. За правилами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України). Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом частини першої статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Статтею 1049 згаданого параграфа позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Заявляючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором б/н від 16.10.2012 року, АТ КБ «ПриватБанк» надав суду копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг від 16.10.2012 року (а.с. 14), витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 15), витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 16-43), копію паспорта ОСОБА_1 (а.с. 44-45), розрахунок заборгованості за договором № б/н від 16.10.2012 року (а.с. 7-8), виписки за договором №б/н від 16.10.2012 року (а.с. 9-11), довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_1 (а.с. 12), довідки про надання кредитних карт ОСОБА_1 (а.с. 130). Проте, зазначені документи не підтверджують погодження між сторонами таких істотних умов кредитного договору, як розмір процентів за користування кредитом, неустойки (штрафу, пені), строків повернення кредиту, оскільки не містять підпису позичальника, на що обґрунтовано звернув увагу суд першої інстанції. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умов і правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що є в матеріалах справи, не можна визнати складовою кредитного договору сторін, оскільки позивачем не надано доказів, що саме ці Тарифи й Умови та правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, сплати неустойки (пені, штрафів) у зазначеному порядку і розмірі, а, отже, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, а тому підстав вважати, що сторонами в установленій письмовій формі узгоджено так істотні умови кредитного договору, як розмір процентів за користування кредитом та неустойки (штрафу, пені), по справі не має. У анкеті-заяві від 16.10.2012 року, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення розміру процентів та відповідальності сторін за порушення зобов`язання у вигляді неустойки (пені, штрафів). За таких обставин колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що надані позивачем витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не відповідають вимогам статті 207 ЦК України щодо письмової форми правочину та статті 634 ЦК України щодо форми договору приєднання, не можна розцінювати як частину договору, укладеного між сторонами 16 жовтня 2012 року шляхом підписання анкети-заяви. Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, що ухвалена у подібних правовідносинах. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала, що за відсутності належних та допустимих доказів погодження умов договору, АТ КБ «ПриватБанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Як вбачається з виписки про рух коштів, сума фактично отриманих ОСОБА_1 кредитних коштів становить 1433,89 грн., що відповідачем по справі не спростовано, отже, саме ця сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь Банку. За наведених обставин, оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення неповернутої відповідачем суми кредитних коштів у розмірі 1433,89 грн., в іншій частині позовні вимоги не доведені позивачем. За правилами частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 15 липня 2020 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення. Позов Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 16 жовтня 2012 року в розмірі 1433 грн. 89 коп. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» 286 грн. 92 коп. понесених судових витрат зі сплати судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя: С.Б. Бутенко Судді: О.І. Обідіна О.В. Прядкіна