Постанова 4815 № 569/21542/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 жовтня 2020 року м. Рівне Справа № 569/21542/19 Провадження № 22-ц/4815/985/20 Головуючий суддя в суді 1 інстанції: Бердій М.А. Рівненський апеляційний суд : складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий : Боймиструк С.В., судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 лютого 2020 рокув справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - В С Т А Н О В И В : 21 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини заробітку. В обґрунтування позову вказує, що перебувала з відповідачем у трудових відносинах, 20 червня 2018 року позивача було звільнено за власним бажанням за ст.38 КЗпП. Заборгованість по заробітній платі була їй виплачена 26 вересня 2019 року. Просить суд стягнути з ПрАТ «Рівнеазот» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 червня 2018 року по 26 вересня 2019 року в розмірі 98 294,90 грн. та моральну шкоду заподіяну внаслідок затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5000 грн. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 лютого 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20 червня 2018 року по 25 вересня 2019 року в розмірі 67784,01 грн. В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі понесені позивачем по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн. У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі ПрАТ "Рівнеазот" не погоджується із вказаним рішенням суду з підстав його необґрунтованості, вважає дане рішення незаконним і прийнятим з порушенням норм процесуального і матеріального права, таким що прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Вказує про необхідність застосування при вирішенні спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 26 червня 2019 року в цивільній справі 761/9584/15-ц. Так, виходячи із конкретних обставин, які мають юридичне значення, а також з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України. Відступаючи від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16, Велика Палата Верховного Суду визначила певні чинники, які необхідно враховувати при зменшенні розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні. Тому, на переконання ПрАТ "Рівнеазот", заявлені вимоги в даній справі є очевидно неспіврозмірними зі самим розміром заборгованості, її характером, не відповідають обставинам справи та наведеним касаційним судом критеріям визначення розміру відповідальності відповідача. З викладених підстав просило змінити оскаржуване рішення суду, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 67784.01 гривень до 20 000 гривень. Згідно з ч.13 ст.7, ч.1ст.274, ч.1 ст. 368, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду у порядку письмового та спрощеного позовного провадження, як малозначна справа, що виникає з трудових правовідносин. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працювала в ПрАТ «Рівнеазот» і наказом № 1139 від 19 червня 2018 року вовна була звільнена з роботи 20 червня 2018 року за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю. При звільненні з роботи їй не була виплачена вчасно заробітна плата, а відтак вона має право на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області у справі №569/4002/18 від 18 травня 2018 року стягнуто з ПрАТ «Рівнеазот» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 10263,63 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, без утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів в розмірі 1001,06 грн. Заборгованість по заробітній платі виплачена позивачу ОСОБА_1 26 вересня 2019 року, що підтверджується копією виписки з рахунку ПАТ «Банк «Кліринговий дім» від 11 жовтня 2019 року. Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Між тим, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тобто, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тому цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. За таких обставин невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, до уваги необхідно брати таке. Відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому ст. 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Через це, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Наведене узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), де касаційний суд, зокрема, зазначив, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. За правилами ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Тому з огляду на очевидну неспівмірність заявленої до стягнення суми середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості по заробітній платі, яка вже була стягнута, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, визначити розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 20 000 гривень. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Зважаючи на задоволення позовних вимог частково, а саме на 19.25% (20 000 х 100 : 103294.90), то за розгляд цивільної справи у суді попередньої інстанції з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 198,85 грн. судового збору (1033 х 19.25%). В свою чергу, з ОСОБА_1 на користь ПрАТ "Рівнеазот" належить до стягнення 930.70 грн. (1152,60 х 80.75%) понесених останнім судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Отже, різниця судового збору, яка підлягає відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача, складає 731,85 грн. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" задовольнити. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 лютого 2020 рокузмінити. Зменшити розмір стягнутого з Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 67784(шістдесят сім тисяч сімсот вісімдесят чотири) гривні 01 копійок до 20 000 (двадцять тисяч) гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" 731,85 (тисячу п`ятсот шістдесят чотири) гривні 50 копійок судового збору. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 13 жовтня 2020 року. Головуючий: С.В. Боймиструк Судді: Н.М. Ковальчук С.С. Шимків