Постанова 4855 № 640/9528/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/9528/19 Головуючий у 1 інстанції - Качур І.А. Суддя-доповідач - Василенко Я.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Василенка Я.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2020 у справі за адміністративним позовом державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» до Державної служби геології та надр України, третя особа - Генеральна прокуратура України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило: - визнати протиправною бездіяльність Державної служби геології та надр України щодо невидачі ДП «Укрспирт» спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування питних підземних вод Козлівського родовища (свердловини № 1, 2, 3, 4); - зобов`язати Державну службу геології та надр України видати ДП «Укрспирт» спеціальний дозвіл на користування надрами з метою видобування питних підземних вод Козлівського родовища (свердловини № 1, 2, 3, 4), що знаходиться на території смт. Козлів, Козлівського району Тернопільської області. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2020 позов задоволено. Не погоджуючись з вказаним рішенням Державна служба геології та надр України звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. З матеріалів справи вбачається, що 19.02.2016 ДП «Укрспирт» на адресу Державної служби геології та надр було подано заяву про отримання дозволу на користування надрами з метою видобування питних підземних вод Козлівського МПД ДП «Укрспирт», що знаходиться на території смт. Козлів, Козлівського району Тернопільської області. За результатами розгляду документів позивача про отримання дозволу на користування надрами, відповідачем було прийнято наказ № 117 від 01.04.2016 про надання ДП «Укрспирт» спеціального дозволу на користування надрами з метою видобування питних підземних вод Козлівського родовища (свердловини № 1, 2, 3, 4). Про прийняття рішення щодо надання дозволу позивача було повідомлено листом Державної служби геології та надр України від 27.05.2016 за № 9586/13/12-16. Цим же листом позивача було повідомлено про необхідність сплати збору за надання дозволу, передбаченого п. 13 Порядку. На виконання зазначеного положення позивачем було сплачено збір за надання дозволу у розмірі 207 500, 00 грн., про що свідчить платіжне доручення № 5245 від 03.06.2016. Між тим, незважаючи на надання позивачем документів у повному обсязі, дозвіл на користування надрами останнім так і не отримано. З метою врегулювання ситуації, ДП «Укрспирт» звернулося до Державної служби геології та надр України з запитом від 15.09.2017 за № 02-4-1/2106 про надання інформації про можливість отримання Дозволу. 13.11.2017 на адресу ДП «Укрспирт» надійшов лист Державної служби геології та надр України за № 21262/03/12-17, в якому остання повідомила, що на початку березня 2017 року проект спеціального дозволу на користування надрами (видобування питних поземних вод Козлівського родовища, що знаходиться в Тернопільській області) разом з наданою до Державної служби геології та надр України угодою про умови користування надрами та робочим примірником дозволу в установленому порядку було підготовлено до підпису. Однак, зазначені документи, у тому числі робочий примірник дозволу, було вилучено згідно з протоколом обшуку Генеральної прокуратури України від 17-18 березня 2017 року. Враховуючи викладене відповідач висловив готовність видати ДП «Укрспирт» запитуваний спеціальний дозвіл на користування надрами після повернення Генеральною прокуратурою України оригінал робочого примірника дозволу. Для відновлення своїх порушених прав, зумовлених бездіяльністю відповідача, позивач повторно звернувся до посадових осіб Державної служби геології та надр України з запитом про надання публічної інформації від 17.08.2018 за № 01-3-1/2115, на що було отримано відповідь аналогічного змісту. Не погоджується з такими діями/бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом. Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що враховуючи дотримання позивачем норм чинного законодавства в частині належного оформлення та подання пакету документів на отримання спеціального дозволу на користування надрами та беручи до уваги строки звернення останнього, вбачається протиправна бездіяльність Державної служби геології та надр України, яка полягає у ненаданні спеціального дозволу на користування надрами починаючи з 13.06.2016 та у невиданні наказу про відмову в наданні спеціального дозволу на користування надрами, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають задоволенню. Апелянт у своїй скарзі зазначає, що бездіяльність відповідачем не допускалася, оскільки на початку березня 2017 проект спеціального дозволу на користування надрами видобування питних підземних вод Козлівського родовища (свердловини №№ 1, 2, 3, 4) в Тернопільській області разом з наданою до Держгеонадр угодою про умови користування та робочим примірником дозволу в установленому порядку було підготовлено до підпису. Однак, зазначені документи, у тому числі робочий примірник дозволу, було вилучено згідно з протоколом обшуку Генеральної прокуратури України віл 17-18 березня 2017 року. Також, апелянт зазначає, що повноваження Державної служби геології та надр України є дискреційними повноваженнями такого органу державної влади, тобто відносяться до його виключної компетенції, а тому адміністративний суд не може перебирати на себе його функцій, відтак у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити. Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Кодексу України про надра, спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Відповідно до п. 1 Положення про Держану службу геології та надр України, затвердженою постановою Кабінету міністрів України від 30 грудня 2015 року № 1147 Державна служба геології та надр України (Держгеонадра) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр. Постановою Кабінету міністрів України від 30.05.2011 року № 615 затверджено порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі - Постанова № 615, положеннями п. 1 якого визначено, що цей Порядок регулює питання надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі - дозволи) у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також визначає процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін. Дія цього Порядку поширюється на всі види користування надрами. Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Відповідно до преамбули Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» № 2806-15 від 06.09.2005 цей Закон визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів. Згідно ч.1 ст. 2 Закону № 2806-15, дія цього Закону поширюється на дозвільні органи, адміністраторів, уповноважений орган та суб`єктів господарювання, які мають намір провадити або провадять господарську діяльність. Частини 2 та 3 ст. 2 Закону № 2806-15 містять особливості застосування положень цього Закону до окремих видів дозвільної діяльності, серед яких не зазначено Преамбулою Постанови № 615 визначено що вона розроблена відповідно до ст. 16 Кодексу України про надра, яка передбачає що вдача спеціальних дозволів здійснюється відповідно до положень якої видача спеціальних дозволів без проведення аукціону здійснюється в порядку визначеному Кабінетом міністрів України. Колегія суддів приходить до висновку, що положення Закону № 2806-15 та Постанови № 615 є спеціальними нормами, які регулюють надання спеціальних дозволів на користування надрами без проведення аукціону. Згідно до ст. 3 Закону № 2806-15, основними принципами державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності є: захист прав, законних інтересів суспільства, територіальних громад та громадян, життя громадян, охорона навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; розвиток конкуренції; прозорість процедури видачі документів дозвільного характеру; додержання рівності прав суб`єктів господарювання під час видачі документів дозвільного характеру; відповідальність посадових осіб дозвільних органів, адміністраторів та суб`єктів господарювання за порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру; зменшення рівня державного регулювання господарської діяльності; установлення єдиних вимог до порядку видачі документів дозвільного характеру. Положеннями ч. 1 ст. 4 Закону № 2806-45 визначено, що виключно законами, які регулюють відносини, пов`язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; перелік та вимоги до документів, які суб`єкту господарювання необхідно подати для одержання документа дозвільного характеру; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, анулювання документа дозвільного характеру. Відповідно до ч. 1 ст. 4-1 Закону № 2806-15, порядок проведення дозвільної (погоджувальної) процедури, переоформлення та анулювання документів дозвільного характеру центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного дозвільного органу, погодженим з уповноваженим органом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до ч. 5 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є: подання суб`єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком; виявлення в документах, поданих суб`єктом господарювання, недостовірних відомостей; негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру. Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру. Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається. З матеріалів справи вбачається, що із відповіді на запити ДП «Укрспирт» причиною для ненадання позивачу спеціального дозволу на користування надрами є вилучення Генеральною прокуратурою України у відповідача робочого примірника дозволу разом із відповідними документами про надання такого дозволу ДП «Укрспирт». За таких обставин, враховуючи виготовлення відповідачем робочого примірника дозволу та підготовки його до підпису, підстави для відмови у наданні спеціального дозволу на користування надрами позивачу відсутні. При цьому, колегія суддів зауважує, що у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини у пункті 70 рішення від 20.10.2011 наголошує на наступному: «...Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v.Croatia), заява № 55555/08, п. 74 , від 20.05.21010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Other v. Romania), заява № 36900/03, n. 37, від 25.11.2008 року.)» Відповідно до положень п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.02.2010 № 77 останнім встановлено, що в разі ненадання у визначений законом строк суб`єкту господарювання документа дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі суб`єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання документа дозвільного характеру через 10 робочих днів з дня закінчення строку, встановленого для видачі документа дозвільного характеру або прийняття рішення про відмову в його видачі, на підставі копії опису прийнятих документів з відміткою про дату їх прийняття. Тобто, так як Кабінет Міністрів України відповідно до ст. 113 Конституції України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, вказана постанова насамперед направлена на забезпечення реалізації прав суб`єктів господарювання з одного боку та обов`язковість дотримання дозвільних процедур суб`єктами владних повноважень з іншого боку, цим самим забезпечивши принцип своєчасності виконання обов`язків дозвільних органів. Враховуючи вищевикладене та строки звернення позивача із заявами до Державної служби геології та надр України, колегією суддів вбачається протиправна бездіяльність Державної служби геології та надр України, яка полягає у ненаданні спеціального дозволу на користування надрами починаючи з 13.06.2016 та/або у неприйманні наказу про відмову в наданні спеціального дозволу на користування надрами, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. При цьому, з огляду на те, що надання дозволу на користування надрами законодавчо віднесено до виключної компетенції Державної служби геології та надр України, однак відповідач, під час розгляду питання щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами, діяв не в порядку та не у спосіб, що передбачений чинним законодавством, колегія суддів приходить до висновку, що зобов`язання відповідача надати спеціальний дозвіл на користування надрами позивачу буде належним способом відновлення порушених прав та інтересів останнього та відповідає наявному у позивача праву користуватись надрами відповідних ділянок надр. Крім зазначеного, суд апеляційної інстанції враховує, що жоден інший спосіб захисту порушених прав позивача не гарантує повного та дієвого захисту прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, при якому подальші можливі протиправні дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень викликають необхідність повторного звернення позивача до суду за захистом своїх прав. Щодо посилань Держгеонадр України на порушення судом першої інстанції дискреційних повноважень, колегія суддів зазначає наступне. У своїх постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15 Верховний Суд зазначив що дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб`єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); п. 44 рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); п. 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); п. 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02). Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». Відтак, приймаючи рішення про зобов`язання органу державної влади виконати свої дискреційні повноваження, суд, перш за все, відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб`єктами господарювання. При цьому, суд, приймаючи саме таке рішення на захист порушених прав суб`єктів господарювання - про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певну дію, унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання з боку органів державної влади своїми дискреційними повноваженнями. Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988 року), суд вказав, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. У рішенні Європейського Суду з прав людини, у справі «Волохи проти України» зазначено: «Таким чином, Суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене «згідно із законом», оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження.» У рішенні у справі «Гасан і Чауш проти Болгарії» вказується: «Суд зазначає, що у даному випадку відповідне законодавство не передбачало чітких критеріїв щодо реєстрації керівництва конфесій, що змінилося, а також не передбачало ніяких процедурних гарантій захисту від свавільного використання дискреційних повноважень...». Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004 року). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Гавенда проти Польщі» від 14.03.2002, рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Аманн проти Швейцарії» від 16.02.2000). Також, Європейський Суд з прав людини рішенням у справі «Креслена» від 24.04.1990 року зазначає, що «закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання». Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі «Фадеева проти Росії» від 09.06.2005 року, в якому Європейський Суд з прав людини з відсилкою до справи «Баклі проти Сполученого Королівства», зазначив, що: «Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку «необхідності» втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції». Адміністративний суд наділений дієвим важелем проти незаконних дій з боку представників влади України і здійснених ними в трактуванні дискреційних повноважень (постанова Вищого адміністративного суду України від 23.03.2017 у справі № 804/4335/16). На підставі вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, адже останній не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 208/8402/14-а, від 29.03.2018 у справі № 816/303/16, від 25.05.2018 у справі № 826/6102/16. При цьому, інші доводи та аргументи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної служби геології та надр України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2020 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий: Василенко Я.М. Судді: Кузьменко В.В. Шурко О.І.