Постанова Миколаївський апеляційний суд № 472/858/19

13.10.20 22-ц/812/1614/20 Справа №472/858/19 Головуючий суду першої інстанції Кучерявенко С.С. Провадження №22-ц/812/1614/20 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 жовтня 2020 року м.Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О.В., суддів: Колосовського С.Ю., Ямкової О.О., із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д., за участі: представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Веселинівського районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2020 року, постановлену за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, В С Т А Н О В И В: 19 червня 2019 року ОСОБА_4 подала до суду позов до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, в тому числі шляхом стягнення з відповідача компенсації 50% вартості автомобіля Mitsubishi Pajero Wagon 2012 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 номерний знак НОМЕР_2 . 06 серпня 2020 року ОСОБА_4 подала заяву про забезпечення її позову шляхом накладення арешту на вказаний автомобіль. Обґрунтовуючи свою заяву, ОСОБА_4 вказувала, що відповідач протягом розгляду справи фіктивно продавав вказаний автомобіль, а потім знову став його власником. Щоб унеможливити подальший продаж спірного автомобіля до закінчення спору у суді, просила її заяву задовольнити. Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2020 року заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на автомобіль Mitsubishi Pajero Wagon 2012 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 номерний знак НОМЕР_2 . Судове рішення мотивоване тим, що між сторонами існує спір щодо поділу майна подружжя, а вказаний транспортний засіб 07 серпня 2019 року відчужувався ОСОБА_3 , однак, в подальшому відповідач знову набув права власності на нього, що вказує на можливість утруднення в подальшому виконання рішення суду, ухваленого у справі. Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просив ухвалу суду скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову. Апелянт вказував, що суд першої станції помилково застосував заходи забезпечення позову, оскільки немає достовірних доказів щодо наміру відчуження майна, а також не наведено обставин, щодо співмірності заходу забезпечення позову із предметом позову. Також, апелянтом наголошено на тому, що його не було повідомлено про час та місце розгляду заяви про забезпечення позову, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду. Позивачем через представника подано відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги та законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 у червні 2019 року подано до суду позов до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, в тому числі шляхом стягнення з відповідача компенсації 50% вартості автомобіля Mitsubishi Pajero Wagon 2012 року випуску, номер кузову НОМЕР_1 номерний знак НОМЕР_2 . Під час розгляду позову у суді ОСОБА_3 07 серпня 2019 року здійснив продаж вказаного автомобіля. Однак, згідно з витягом з Єдиного державного реєстру МВС України стосовно зареєстрованих транспортних засобів станом на 24 липня 2020 року ОСОБА_3 знову рахується власником спірного автомобіля. Відповідно до ст.ст.149, 150 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Серед іншого, позов може бути забезпечено шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника). Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006 №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Зважаючи на обставини справи, позовні вимоги та надані докази, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку про необхідність забезпечення позовної заяви ОСОБА_4 в частині накладення арешту на майно, яке є предметом спору, оскільки відповідачем вже вживалися дії щодо продажу спірного автомобіля. Посилання відповідача на те, що суд розглянув заяву про забезпечення позову у його відсутність, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, є помилковими, оскільки відповідно до п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України судове рішення може бути скасоване, якщо питання розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), а в силу вимог ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи. За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вона постановлена з дотриманням вимог законодавства. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а ухвалу Веселинівського районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий О.В. Локтіонова Судді С.Ю. Колосовський О.О. Ямкова Повний текст постанови складено 13 жовтня 2020 року.