Постанова Житомирський апеляційний суд № 285/769/20

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №285/769/20 Головуючий у 1-й інст. Васильчук Л. Й. Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 жовтня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) у м. Житомирі цивільну справу №285/769/20 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 06 липня 2020 року, яке ухвалене під головуванням судді Васильчука Л.Й. у м. Новоград-Волинському, в с т а н о в и в: У лютому 2020 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (надалі АТ КБ «Приватбанк або банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути заборгованість у сумі 12 159,01 грн., яка складається із: простроченого тіла кредиту в сумі 2 659,35 грн., заборгованості за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625 ЦК України в сумі 611,84 грн., пені в сумі 8 070,72 грн. та штрафу 250 грн. (фіксована частина) і 567,10 грн. (процентна складова). Свої вимоги обґрунтовувало тим, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернулася до банку та підписала заяву №б/н від 15 листопада 2007 року, згідно з якою отримала кредит у розмірі 2 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 належно не виконує свої фінансові зобов`язання, у зв`язку із чим станом на 08 січня 2020 року утворилася вищевказана заборгованість. Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 06 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Зазначає, що ОСОБА_1 підтвердила свою згоду про те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом позичальника на заяві. Вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на правову позицію Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, оскільки така висловлена у конкретній справі за інших правовідносин, коли відповідачем заперечувалися умови договору. У даній же справі заперечення відповідача відсутні. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, суд не мав підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Відмова у стягненні процентів наносить істотну шкоду всім споживачам банківських послуг, порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави та може становити економічну небезпеку для країни. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористалася. Перевіривши законність та обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із відсутності заборгованості за простроченим тілом кредиту, а тому дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення відсотків та неустойки. Колегія суддів апеляційного суду не може повністю погодитися із таким висновком суду першої інстанції з наступних мотивів. Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 15 листопада 2007 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір шляхом підписання останньою заяви (а.с.12). У заяві сторонами досягнуто згоди щодо кредитного ліміту в розмірі 250 грн., базової процентної ставки 22,8% із розрахунку 360 днів у році. Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти. Має місце у заяві застереження про те, що позичальник ознайомилася з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку та погодилася із тим, що ця заява разом із Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умовами, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст.1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмові формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно з частиною першою ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, окрім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків при застосуванні конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Визначальним є додержання письмової форми договору. Із матеріалів справи вбачається, що банком на підтвердження обґрунтування позову суду першої інстанції, крім розрахунку заборгованості, надано виписку по рахунку, яка має статус первинного документа, що підтверджується Переліком типових документів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року №578/5. Зазначена виписка є належним доказом отримання та користування відповідачем кредитними коштами, у ній зазначені всі операції з часу активації кредитної картки зі зняття грошових коштів, погашення заборгованості, яка відповідачем не спростована (а.с.61-65). Також у матеріалах справи міститься довідка про зміну кредитного ліміту в період з 03 грудня 2007 року по 16 серпня 2018 року, який станом на 03 грудня 2007 року становив 250 грн., на 17 червня 2009 року 140 грн., на 18 січня 2011 року 3 000 грн., на 05 вересня 2012 року 1 870 грн., на 04 березня 2013 року 1 740 грн., на 29 березня 2013 року 1 330 грн., на 30 травня 2013 року 980 грн., на 17 червня 2013 року 930 грн., на 03 липня 2013 року 810 грн., на 26 липня 2013 року 740 грн., на 04 вересня 2013 року 0,00 грн. та на 13 лютого 2018 року 2 000 грн. (а.с.80). Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначені докази уваги не звернув та обставин, які ними підтверджуються, не врахував, у зв`язку із чим дійшов неправильного висновку про відмову в задоволенні позову у частині стягнення з відповідача фактично отриманих, використаних, але не повернутих нею банку коштів. Отже, враховуючи вищенаведене, а також ті обставини, що ОСОБА_1 належним чином не виконувала умови кредитного договору, фактично отримані та використані кошти в добровільному порядку банку повністю не повернула, що свідчить про порушення прав банку, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення простроченого тіла кредиту підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь банка 2 659,35 грн. простроченого тіла кредиту. Також ОСОБА_1 03 грудня 2007 року була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду», в якій зазначені, зокрема, базова процентна ставка у розмірі 1,9% в місяць, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості та штраф (а.с.12 зворот). Банком не заявлені вимоги про стягнення процентів за користування кредитом. Виходячи із засад диспозитивності, суд розглядає справи в межах заявлених вимог. Разом із тим, банк просить стягнути заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України, в сумі 9 611,84 грн. Відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статі 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Згідно з частиною другою ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Строк дії кредитної картки є строком кредитування. Із довідки банку слідує, що відповідачу за кредитним договором було надано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 із терміном дії до листопада 2011 року; № НОМЕР_2 із терміном дії до травня 2017 року; № НОМЕР_3 із терміном дії до серпня 2021 року та кредитну картку № НОМЕР_4 , яка відкрита 29 січня 2018 року, з терміном дії до грудня 2021 року (а.с.79). Отже, строк кредитування за даним кредитним договором закінчується у грудні 2021 року. До спливу даного строку нараховувати відсотки на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України у банка підстав не було. Отже, банк безпідставно до грудня 2021 року нарахував 611,84 грн., як відповідальність за порушення грошового зобов`язання у порядку частини другої ст.625 ЦК України, а підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь банка заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України, відсутні. Разом із тим, суд першої інстанції неправильно вважав відсутньою домовленість між сторонами щодо пені та штрафу. У довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 30 днів пільгового періоду», на якій міститься підпис відповідача, визначено пеню і штраф. Так, пеня за несвоєчасне погашення заборгованості пеня=пеня(1)+пеня(2), де пеня(1) = (базова процентна ставка за договором) / 30 нараховується за кожен день прострочення кредиту; пеня(2) = 1% від заборгованості, але не менше 10 грн. в місяць, нараховується 1 раз в місяць, за наявності прострочення за кредитом або процентами 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн. та більше. Штраф при порушенні термінів платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, передбачених договором, більше ніж на 30 днів, визначено у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову. Отже, довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» є частиною кредитного договору, оскільки підписана ОСОБА_1 , а тому вимоги банку про стягнення заборгованості за пенею та штрафом є частково обґрунтованими. Хоча умови даного кредитного договору передбачають застосування штрафних санкцій при порушенні фінансової дисципліни, але позовні вимоги в частині пені за прострочене зобов`язання не можуть бути задоволені, оскільки чинним законодавством передбачена заборона подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, про що існує правова позиція ВСУ, висловлена у постанові від 21 жовтня 2015 року в справі №6-2003цс15. Штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Штраф сторонами узгоджений у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову. Однак, відповідно до частини другої ст.550 ЦК України проценти на неустойку не нараховуються, а тому доведеним є розмір процентної складової штрафу в сумі 132,97 грн. (2 659,35 грн. х 5%). Із огляду на викладене вище, рішення суду першої інстанції підлягає до скасування із ухваленням нового судового рішення, яким стягується із позичальника прострочене тіло кредиту та штраф, а у задоволенні заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, та пені відмовляється за безпідставністю. У силу приписів ст.141 ЦПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (2 792,32 грн. х 100% : 12 159,01 грн. = 22,97%; 5 255 грн. х 22,97% : 100% = 1 207,07 грн.). Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст.ст.367-368,374,376,381-382,384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" задовольнити частково. Заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 06 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570; м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) заборгованість за кредитним договором від 15 листопада 2007 року №б/н станом на 08 січня 2020 року в сумі 2 792 грн. 32 коп., яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту 2 659 грн. 38 коп. та штрафу 250 грн. (фіксованої частини) і 132 грн. 97 коп. (процентної складової). У задоволенні решти позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ; АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (код ЄДРПОУ 14360570; м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д) 1 207 грн. 07 коп. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню у касаційному порядку. Головуюча Судді: